4. Школярі, що вибрали відразу декілька професій часто протилежного характеру. Вони при визначенні свого професійного вибору орієнтуються лише на поради і думки оточуючих людей, не замислюючись ні про свої можливості, ні про достоїнства тієї або іншої професії. Через суперечність цих думок і порад професійне самовизначення таких школярів ускладнюється, тому саме вони найбільшою мірою потребують допомоги з боку педагога чи шкільного психолога. Основною метою роботи з ними стає не тільки вирішення протиріч, але і вироблення стійкого і цілеспрямованого професійного вибору. Найефективнішим засобом для цього служить індивідуальна бесіда з учнем, яку ми називаємо «дискусійним діалогом».

Цілі даної бесіди -- актуалізація знань і уявлень школяра про перевагу кожної з професій, встановлення відповідності своїх здібностей і можливостей вимогам, які пред'являє професія до людини. На основі порівняння учень може визначити свій вибір.

Питання є основним елементом бесіди і головним засобом отримання потрібної інформації від учня. В психологічній бесіді, особливо у відносно вільних її варіантах, формулювання кожного питання є для вчителя своєрідною міні-задачею, успішне розв'язання якої можливе лише за умови врахування безлічі факторів і їх якнайтонших відтінків, складаючих цілісну ситуацію бесіди. Вони можуть стосуватися мотивів, знань, світоглядних уявлень, умінь, навичок учнів. Враховуючи всі ці особливості, вміння вчителя ставити питання при проведенні бесіди справедливо було би назвати особливим мистецтвом.

Запитання проникають в усі галузі людських відносин і діяльності. Особливо великою є роль запитань у процесі пізнавальної діяльності дитини. З першими запитаннями в її свідомості приходить і початок усвідомленого сприймання навколишньої дійсності. Одні запитання породжує саме життя, інші -- ставлять люди. Мета таких запитань -- організувати пізнавальну і трудову діяльність дитини, спрямувати цю діяльність у потрібне русло, підвести дитину до набуття певних знань. Таким є основне призначення системи запитань учителя.

Усе нове, невідоме, складне з чим стикається людина в своїй діяльності, постає в її свідомості спочатку в формі запитань типу «Що це?», «Хто це?», «Чому?», «Навіщо?» та інше. Вони стоять на початку розумової діяльності людини і є її складовою частиною.

Запитання є логічною формою вираження суперечності між пізнанням і засобами пізнавання. Все непізнане, невідоме виступає у формі питань або проблем. З розв'язанням одних питань і проблем збагачуються засоби пізнавання і одночасно розширюється сфера пізнавальної діяльності і, як наслідок, виникають нові питання і проблеми. Проте особливість запитань учителя полягає в тому, що вони виникають переважно на матеріалі готових знань, тобто вчитель дуже часто питає, про те що добре відоме і йому, і учневі.

Запитання вчителя вимагають відтворення відомостей, що потребують перевірки, закріплення і систематизації. Вони не тільки прокладають шлях знанню, що виникає, формується і не є завершеним, а й виступають як поштовх до виявлення знання, яке вже склалося. Рух запитань учителя можна було б уявити собі у такому вигляді: спочатку за їх допомогою з готових знань зводиться фундамент, на який спираються навчальні завдання, а потім вони ведуть до розв'язання цих завдань.

Для запитань учителя характерним є те, що в них міститься вимога відповіді або конкретної дії; вони звернені до учнів, які повинні або відповісти, або виконати якусь роботу; вони грунтуються на готових знаннях і особистісному досвіді учнів.

Отже, запитання вчителя -- це така словесно-логічна форма, в якій міститься дидактична вимога-спонука до розв'язання певних навчальних завдань і проблем на основі даних досвіду, дослідження і раніше нагромаджених знань і до викладення вже набутих, готових знань з метою їх перевірки, закріплення і систематизації.

Окремо стоять запитання, які вчитель ставить на початку вивчення нової теми. Для учнів це ніби наукова проблема, яка вводить їх в галузь нових знань. Ці запитання не вимагають негайної відповіді, але на відміну від наукових проблем є початком не дослідження в справжньому розумінні цього слова, а вивчення того, що вже добре відоме в науці. Запитання -- нова тема розкривається або в поясненні вчителя, або в процесі самостійної роботи учнів, якою керує вчитель. У цьому разі робота тільки з вигляду буде подібною до наукового дослідження, а постановка запитань тільки за формою нагадуватиме наукову проблему.

На уроці запитання вчителя виконують різну роль. На початку уроку вони є засобом мобілізації уваги учнів на розв'язання певних дидактичних завдань. Звичайно запитання типу «Що було задано на сьогодні?» є своєрідним сигналом до початку роботи й одночасно приводить в активний стан пам'ять і свідомість школярів. Запитання, звернені до пам'яті і свідомості учнів, вимагають від них роботи, задають тон і настрій цілому уроку. При переході від одного елементу уроку до іншого вони часто є тим містком, яким учитель веде учнів від старого «берега» -- вивченого -- до нового, тобто в саму глибінь нової теми. Так, раніш ніж перейти до викладу нового матеріалу, вчитель звичайно ставить запитання з вимогою відтворити відомі факти, відомості, вивчення яких буде продовжено або на основі; яких буде побудовано виклад нового матеріалу. Запитання тут є засобом зв'язку між набутими і новими знаннями.

Звичайно перші запитання вчителя спрямовано на перевірку й активізацію уваги учнів («Чи всі чули, що я сказав?», «Чи всі розпочали роботу?» тощо) і є спонуканням до виконання певної роботи. Дальші запитання містять у собі вимогу негайної конкретної дії: сказати, написати, довести, пояснити та інше.

Запитання, як правило, сприяють розвитку мови учнів. Характерно, наприклад, що у початкових класах діти на початку своєї відповіді дуже часто відтворюють запитання вчителя. Вимога включати це запитання зберігається у ряді випадків і у середніх класах. Це пояснюється тим, що запитання, сформульоване вчителем, виступає як зразок побудови мови і формування думки. На прикладі цих запитань учні опановують мистецтво правильно мислити і розмовляти. Глибоко продумана система постановки запитань привчає учнів швидше знаходити основні моменти у матеріалі, який вони вивчають.

Особливо великою є роль системи запитань учителя в розвитку мислення учнів. З усвідомлення запитання починається їх мислительна діяльність. Це можуть бути запитання під час опитування, викладу і закріплення нового матеріалу. Запитання містять у собі завдання на розуміння виучуваного матеріалу («Як це розуміти?», «Як правильно розв'язати цю задачу?» та ін.), підводять учнів до самостійних висновків.

Як правило, вміло поставлені вчителем запитання активізують мислення учнів, організують і стимулюють їх пізнавальну діяльність. За їх допомогою школярі краще пізнають різні явища і предмети навколишньої діяльності. Можна з певністю сказати, що запитання, яке оволоділо думкою учня, -- перша сходинка до знання, бо призводить потім до засвоєння об'єктивних істин і закономірностей, прокладає шлях до нагромадження знань. У процесі набуття і закріплення знань учнями глибоко продумані і точно сформульовані запитання вчителя активізують їх увагу, викликають інтенсивну роботу думки, попереджаючи механічне запам'ятовування знань, бо вимагають свідомої їх переробки. Такі запитання допомагають формуванню в учнів особистісного ставлення до того, що вони засвоюють, і знання перетворюються у міцні переконання.

Система запитань учителя -- важливий дидактичний засіб збудження активної діяльності учнів як колективу на уроці і керівництва нею. За їх допомогою вчитель стимулює той вид активності, який у школярів найбільш яскраво виражений. У той же час запитання є засобом ефективного зв'язку між різними сторонами діяльності учнів. Так, перш ніж щось розв'язати, зробити, відповісти, учень повинен чітко уявити, як йому діяти. До правильної відповіді або розв'язку його й приводять вміло поставлені вчителем запитання.

Саме запитання є тим інструментом, який дозволяє вчителеві визначити глибину і міцність засвоєння знань учнями, встановити причину незнання і намітити правильний шлях дальшої роботи. Система запитань виступає своєрідним регулятором, що дає можливість з'ясувати, які прогалини є у знаннях учнів, на що слід звернути їх особливу увагу і накреслити ефективні шляхи усунення цих прогалин.

Можна сказати, що ефективність викладання безпосередньо залежить від системи запитань учителя [24].

У багатьох психологічних роботах, присвячених проблемам бесіди, неодноразово підкреслювалося, що бесіда з дітьми має певну специфіку і є незрівнянно складнішою справою, ніж бесіда із дорослими. У дітей нерідко відсутня будь-яка мотивація спілкування із вчителем, далеко не зі всіма з них вдається відразу встановити тісний контакт, який необхідний при проведенні бесіди. Нерідко від вчителя потрібна велика винахідливість, щоб «розговорити» учня. Це стосується перш за все дітей із заниженою самооцінкою, тривожних, невпевнених в собі і так званих «важких» дітей, які мають негативний досвід спілкування із дорослими. В цих випадках особливо корисна для залучення дитини до співпраці гра. У вчителя завжди повинні бути під рукою яскраві, привабливі матеріали, різні головоломки, цікавинки, додатковий текстовий матеріал, які здатні зацікавити дітей і спровокувати їх на спілкування.

Важливою умовою встановлення і підтримання контакту є форма звернення до дитини. Допустимим можна вважати тільки звернення по імені. Взагалі мовлення педагога, його мова мають велике значення при проведенні бесіди з дітьми. Необхідно пам'ятати, що не всі обороти і вирази «дорослої» мови можуть бути зрозумілі дитині, тому, організовуючи бесіду, потрібно брати до уваги вік, стать, умови дидактичної комунікації.

Не викликає сумніву, що ступінь повноти і достовірності одержаних в бесіді даних залежить від того, наскільки опитувана особа здібна до спостереження. Між іншим, як відомо, можливості дітей молодшого шкільного віку у цьому відношенні обмежені. Проте це не означає, що з дітьми можна розмовляти тільки про якісь зовнішні, об'єктивні факти їх життя і не можна обговорювати виникаючі у них переживання, емоційні реакції і інше. Діти здатні описати свої думки і відчуття, але їх можливості обмежені недостатньо розвиненими навичками пригадувати події. Саме тому в бесіді з ними особливо велика роль правильно поставленого питання, яке дозволяє вчителеві одержати необхідні відомості і виконує розвивальну функцію, допомагаючи дитині усвідомити власний досвід, розширити можливість вербалізації суб'єктивних положень.

Педагогу в бесіді з дітьми важливо зайняти правильну позицію. На думку психолога Й. Шванцари, оптимальна позиція, відповідає принципам недирективної психотерапії [38]:

у вчителя повинне бути по-людяному тепле, повне розуміння ставлення до учня, що дозволяє якомога раніше встановити контакт у тому числі - із класом;

треба приймати учнів такими, якими вони є;

вчитель повинен тактовно і дбайливо ставитися до позиції учня: він не перевіряє і не контролює, але при цьому -- все розуміє і допомагає у пізнанні.

Реалізація цих ідей, заснованих на створенні атмосфери безумовного прийняття, щирості і відвертості, допомагає учневі проявити свої можливості, «розкритися», забезпечуючи істотний дидактичний вплив.

При проведенні бесіди виникає проблема врахування якості відповідей учнів. При цьому слід прагнути менше відволікати дитину, не переривати її. Слід звертати увагу на ключові моменти у відповідях учнів. У початковій школі має значення і врахування невербальних компонентів повідомлення: пауз, інтонацій, тону, темпу мови і якість мовлення. Відповіді дітей можуть мати і глибоко особистий відбиток. З огляду на ці фактори оцінювання участі учнів у бесіді повинно бути індивідуальним.

Як же протікає сама бесіда як метод педагогічного впливу? Після уточнюючих (актуалізуючих) питань і налагодження контакту між вчителем і учнями через систему запитань пропонується матеріал для засвоєння.

Вчитель не повинен перехоплювати ініціативу в учня, проте потрібно прагнути на кожний аргумент учня відповідати своїм, якщо він бажає прийняти більш активну участь у діалозі. Бесіда продовжується до того часу, поки не набереться достатньо аргументів для остаточних висновків (формулювання способу дії). Затягувати обговорення надовго не рекомендується.

Учитель, який добре володіє психолого-педагогічними основами процесу навчання, ніколи не буде стверджувати, що він моделює просто бесіду. Адже бесіда - це метод навчання, за якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Вона має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх, у формулюванні висновків, узагальнень.

Бесіда ефективна тоді, коли вона нагадує живу повсякденну розмову, в якій вчитель виступає не в ролі постійного екзаменатора, а безпосереднього учасника, що вводить своїх учнів у світ пізнання. При цьому вчитель не тільки ставить перед ними проблеми, але і викликає їх інтерес, відповідає на їх запитання [38].

1.3 Бесіда як метод навчання молодших школярів

Існує багато типів нестандартних уроків, форм і методів навчання. А через те, що найбільш розповсюдженими є словесні методи навчання і, зокрема, бесіда, найважливішим і є уміння вчителя вести невимушений діалог з учнями. Багато педагогів методи навчання розрізняють саме за джерелом одержання знань учнями. Так Ю. Бабанський розглядає бесіду як метод навчання, який передбачає розмову учителя з учнями, що організовується за допомогою детально продуманої системи запитань. Російський методист О. Текучов відзначає, що бесіда -- один із методів, який полягає у тому, що вона дає можливість залучити до роботи всіх або більшість класу, виявити рівень підготовленості учнів, регулювати й направляти їх відповіді, допомагати їм при цьому з'ясувати, що залишилось для них незрозумілим. Учитель, здійснюючи освітню функцію бесіди, виступає як керівник розумової діяльності школярів, розкриває логіку навчального предмета, забезпечує засвоєння знань у певній системі. Тоді сприймання матеріалу, що вивчається, не зводиться до якогось одного акту, а є процесом, у якому учні розглядають кожне нове явище чи наукове поняття з різних точок зору, встановлюючи багатогранність зв'язків даного об'єкта з іншими як подібними до нього, так і не зовсім схожими.

Бесіда - метод навчання, за якого вчитель, спираючись на знання та практичний досвід учнів, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Бесіда має великі можливості для керування пізнавальною діяльністю школярів, активної участі кожного в аналізі явищ, фактів, порівнянні й зіставленні їх, у формулюванні висновків, узагальнень. Виховна функція бесіди полягає у тому, що вона вчить колективного пошуку істини, допомагає формувати уявлення і переконання, дає змогу яскравіше виявитись індивідуальності учня, розвиває критичність, самостійність, уміння доводити, переконувати. Метод бесіди цінується за його рухливість, гнучкість. Він практикується на заняттях з усіх предметів і може застосовуватися для розв'язування будь-якого дидактичного завдання [58].

Отже, бесіда, як метод навчання, є діалогом між учителем і учнем, який підпорядковується конкретній меті. Цей метод широко застосовується у процесі навчання молодших школярів і має великі можливості в керуванні їхньою пізнавальною діяльністю.

Бесіда -- це складний спосіб організації пізнавальної діяльності учнів. Особливість цього методу навчання полягає у тому, що інформація відтворюється або сприймається школярами частинами, у формі „запитання -- відповідь”. Якщо поза увагою дітей залишається хоч одна частина змісту, знання стають фрагментарними, втрачається їх сутність, у дітей зникає інтерес і бажання працювати [38].

Бесіда ефективна тоді, коли вона нагадує живу повсякденну розмову, в якій вчитель виступає не в ролі постійного екзаменатора, а безпосереднього учасника, що вводить своїх учнів в світ пізнання. При цьому вчитель не тільки ставить перед ними проблеми, але і викликає їх інтерес, відповідає на їх запитання [38].

Існує ще одна складність у проведенні бесіди. Цьому методу постійно загрожує відрив від основного плану і теми, а також вихід за межі часу, призначеного на уроці для бесіди. Як показує практика, вчителі не завжди благополучно долають ці труднощі, що вимагають дисциплінованості вчителя і ритмічності в його роботі.

Нам доводилося спостерігати, як учні молодших класів на запитання вчителя, особливо тоді, коли вимагається навести приклади подій чи явищ, починають тривалу розповідь про те, що мало стосується, або й не має жодного відношення до теми уроку. Вчитель опиняється у незручній ситуації, коли незручно перебивати свого вихованця. До того ж, подібне відбувається з дітьми, що мають невисокий рівень знань, від яких нечасто можна почути хорошу відповідь. Вчителеві залишається єдиний вихід - радіти з того, що учень має власну думку, чи погляд і висловлює їх. Вислухавши такого співрозмовника, варто знайти в його думках раціональне зерно, підкреслити його та спробувати надолужити втрачений час.

Успіх бесіди залежить від умілої постановки серії запитань і знання передбачуваних відповідей учнів. Питання вчителя повинні бути чітко сформульовані, без зайвих, пояснювальних слів. Змінювати формулювання питання слід виходячи із відповідей учня, якщо виявляється, що діти недостатньо розуміють зміст питання або недостатньо активні. Не рекомендується давати навідні (підказуючі), пояснюючі питання для отримання швидких відповідей. Подібний характер питань можна використовувати в навчанні з метою організації певного шляху в міркуваннях учня. Питання повинні передбачати певну логічну форму думки: перехід від загального до конкретного, від одиничних і конкретних фактів до загальних положень, порівнянь, аналізу, синтезу, узагальнень, абстрагувань і інших операцій мислення.