II групу складають вихованці, вияви незалежності, творчої ініціативи і критичності яких менш стійкі, ніж у представників І групи. Залежно від настрою, інтересу, рівня знань й умінь, умов організації діяльності ці учні можуть виявляти оптимізм, завзяття, ініціативність або, навпаки, бути байдужими і несамостійними. На початку роботи вони здебільшого впевнені в успіху, однак, натрапивши на перешкоду, пасують перед нею. Це діти з високим рівнем домагань і при цьому низьким рівнем розвитку вольової активності. Вони легко вдаються до допомоги вчителя, скориставшись якою прагнуть видати успіх за власний. В основному це досить творчі учні, значно більше критичні, ніж самокритичні. Таких школярів у кожному класі близько 30-40 %. Варто підкреслити, що саме вони становлять основний резерв учителя, тому що мають реальні підстави піднятися на вищий рівень розвитку самостійності. Головне їхнє достоїнство -- бажання виявити творчу ініціативу, породжене схильністю до ризикованих дій. Основна вада -- звичка досягати мети, обираючи для цього полегшений, подекуди обхідний шлях, щоб ціною малих зусиль досягти високих успіхів.

У ІІІ групу входять учні, які в різних умовах і видах діяльності виявляють досить сталу поведінку. Рівень розвитку суттєвих ознак їхньої самостійності характеризується середніми показниками. Це досить пасивні діти, які не прагнуть високих досягнень, звикли задовольнятися необхідним мінімумом, не схильні до ризикованих дій. Здебільшого вони недостатньо організовані, легко приймають допомогу, не покладають на себе особливих надій. Самокритичність таких школярів не стимулює високих прагнень. Вони дивляться на себе очима авторитетних дорослих (вчителя і батьків). Як і попередня, ця група налічує від 30 до 40 % дітей класу. Доречно зауважити, що їхня поведінка та діяльність характеризуються консерватизмом, вони важко піддаються виховним впливам. Щоб активізувати цих учнів, необхідно перебудувати всю систему взаємин з дорослими (вчителями, батьками).

Останню, IV групу становлять молодші школярі, в яких вияви незалежності, творчої ініціативи і критичності найнижчі за рівнем розвитку. Вони не вміють працювати без допомоги й керівництва дорослих. Невпевнені у собі, задовольняються виконанням вимог учителя. Ці діти звикли до шаблонних рішень, тому прагнуть одержати для орієнтації готовий зразок, завжди віддають перевагу добре відомим завданням із розписаним ходом виконання. Зіткнення з новим, невідомим породжує розгубленість -- вони потребують опіки, керівництва. Якщо їм відмовлено у допомозі, залишають роботу незакінченою або підмінюють кінцеву мету проміжною (роблять не те, що вимагається, а те, що виходить). Самостійно неспроможні оцінити зроблене, дати йому критичну, обґрунтовану оцінку, вони цілком залежать від оцінних суджень учителя. Здебільшого, це діти, виховані у сім'ях, в яких панує авторитарний режим (вони звикли до необхідності підкорятися, беззаперечної слухняності).

Ця найменша група (близько 10 % учнів класу) викликає найбільшу турботу педагогів. Адже навчити їх самостійності надзвичайно складно, бо вони не володіють засобами досягнення мети, не вміють орієнтуватись у завданні, встановлювати асоціативні зв'язки, практично не користуються навіть методом спроб і помилок, їх необхідно вчити працювати в умовах дефіциту допомоги, вдаючись до методу поступового наближення трудності. Та головною, відправною точкою відліку у вихованні відносної самостійності цих дітей є повна відмова дорослих (батьків, учителів) від авторитарного стилю керівництва.

Виховання молодшого школяра як самостійної людини потребує забезпечення двох важливих умов: надання вихованцеві можливості виявляти цю важливу якість і формувати готовність до цього [24, 71]. Надати можливість означає не заважати становленню вміння дитини діяти за власним розсудом, не гальмувати розвиток її потреби робити щось по-своєму, свідомо сприяти вияву нею самостійної активності на уроках та в позаурочний час. Формування готовності передбачає збагачення учня знаннями й уміннями, необхідними для виконання певної діяльності, навчання позитивного ставлення до різних її видів.

Учитель зможе визначити рівень розвитку самостійності кожного вихованця, якщо навчальні завдання, які він пропонуватиме школярам, відповідатимуть таким вимогам:

Ш міститимуть об'єктивну складність (саме вона «продукує» труднощі, викликає у дитини бажання звернутися до дорослого по допомогу);

Ш надаватимуть учневі можливість діяти на власний розсуд, ризикувати, відходити від зразка-штампа;

Ш передбачатимуть необхідність оцінити зроблене (висловити оцінне судження щодо кінцевого результату, орієнтуючись при цьому на реальні якісно-кількісні показники, не чекаючи оцінки вчителя) [31, 58].

Як зазначають М. Дідора, Т. Ковальчук, пропонуючи учням початкових класів певні види самостійних робіт, слід пам'ятати таке правило: якщо педагог прагне одержати хоча б мінімум відомостей про дитячу незалежність, ініціативність і критичність, він зобов'язаний забезпечити такі умови виконання школярами завдання, які б надавали їм максимум можливості їх виявити [25].

Отже, слід потурбуватися про те, щоб самостійна робота сприяла розвитку розумової активності учнів, спиралася на їхні знання, вміння, навички, життєвий досвід. Вона має бути посильною, різноманітною за формою та змістом, вносити у процес засвоєння знань елемент новизни, заохочувати до різностороннього вивчення предметів, використання ними різних форм порівняння, аналізу, узагальнень, конструювання та переконструювання матеріалу. Дітей слід учити переходу від оперування теоретичними положеннями до практичного їх використання, обґрунтовувати свої дії, критично оцінювати зроблене.

Для того, щоб виявити рівень розвитку самостійності у молодших школярів, учителю потрібно шукати шляхи активізації їхньої розумової та практичної діяльності, спрямовувати увагу на розкриття суттєвих ознак різних понять, на визначення зв'язків і залежностей між ними [50, 21].

Форму вияву самостійної активності вихованців доцільно вивчати на різних етапах виконання навчальних завдань: на орієнтувальному, коли школяр прагне конкретизувати мету завдання, робить прогноз майбутнього результату, намагається програмувати свої дії; під час виконання роботи, коли необхідно усвідомити трудність, подолати її, виявити творчу ініціативу й незалежність від зовнішньої допомоги; на заключному етапі, коли результат уже досягнутий і треба самому дати розгорнуту, об'єктивну, критичну його оцінку, порівняти свою роботу з тією, яку зробив товариш [28, 103].

У визначенні рівня розвитку самостійності молодшого школяра особливого значення набувають міра й форми допомоги вчителя вихованцеві, вважає О.Савченко. Головною умовою розвитку такої якості в учнів є правильний розподіл функцій між дорослим і дитиною. З огляду на це допомога вчителя під час виконання дітьми самостійної роботи має набути форми сприяння, співучасті, а не підміни зусиль виконавця вміннями дорослого. Педагогу повинен керуватися тим, наскільки його допомога об'єктивно й суб'єктивно потрібна: її зміст і форма залежать, з одного боку, від того, наскільки школяр відчуває потребу в ній у конкретній ситуації та, з іншого, -- в якій мірі втручання вчителя в цілому відповідає досвіду його спілкування з дорослими, спрямованості на самостійну чи залежну поведінку [62].

Отже, організація самостійної роботи учнів вимагає від учителя знання й урахування їхніх індивідуальних психологічних і вікових особливостей: сприймання, пам'яті, мислення, уваги та ін.

1.3 Стан організації самостійної роботи на уроках курсу «Основи здоров'я » у практиці початкової школи

В останні роки опубліковано ряд посібників, які містять завдання для використання самостійних робіт на уроках з навчального курсу «Основи здоров'я». Ці посібники до певної міри надають учителям можливість частіше використовувати на уроці самостійні роботи. Проте, ці посібники не містять методичних рекомендацій щодо ефективного використання самостійних робіт як засобу формування знань, умінь і навичок з основ здоров'я.

Залишаються нез'ясованими і такі моменти: на якому етапі уроку найдоцільніше організовувати самостійну роботу, у якій формі (фронтальній, індивідуальній, груповій) подавати те чи інше завдання, які методи роботи слід застосовувати, як надавати допомогу учням, що працюють самостійно, як їх перевіряти і оцінювати та ін.

Відсутність обґрунтованих методичних рекомендацій щодо використання самостійних робіт на уроках з навчального курсу «Основи здоров'я», на нашу думку, пояснює той факт, що завдання для самостійного опрацювання багатьма вчителями використовуються епізодично або використовуються з порушенням методики.

Вивчаючи це питання, ми провели констатуючий експеримент у загальноосвітньої школі І-ІІІ ступенів № 7 м. Львова. Шляхом спостереження, анкетування, бесід з учителями ми намагалися з'ясувати стан використання самостійних робіт на уроках з навчального курсу «Основи здоров'я» в початковій школі, дослідити можливості впливу їх на розвиток учнів, з'ясувати питання готовності вчителів і учнів працювати з цими завданнями та причини, що цьому заважають.

Нас цікавили такі питання:

1. Як часто вчителі використовують на уроках самостійні роботи?

2. Які саме завдання вони застосовують і в якій мірі використовують можливості підручника для організації самостійної роботи на уроці?

3. Чи відчувають труднощі у виконанні і поясненні учням завдань для самостійного опрацювання?

4. В якій формі (індивідуальній, фронтальній, груповій) організовують самостійну роботу ?

5. Чи надають на уроці допомогу учням, які знаходяться на низькому ступені розвитку навчальної самостійності? Чи оцінюють їхню роботу?

6. На яких етапах уроку організовують самостійну роботу?

7. Чи пропонують учням «цікаві завдання» для самостійних робіт?

В анкетуванні взяли участь 8 учителів початкових класів. Результати анкетування показали, що фактично всі вчителі початкових класів в тій чи іншій мірі використовують самостійні роботи на уроках з навчального курсу «Основи здоров'я ». 80% вчителів застосовує їх і в позакласній, і домашній роботі учнів. Разом з тим ми побачили, що цілеспрямовано використовує самостійні роботи у повсякденній практиці незначна кількість учителів (40%). Усі учителі орієнтуються на завдання, подані у підручнику, а додаткові завдання для самостійних робіт використовують епізодично і безсистемно.

Спостерігаючи за роботою класоводів, ми виявили, що стаж і педагогічний досвід не є основною причиною відмінностей між учителями. Відповіді анкет показали, що вчителів іноді ігнорують самостійні роботи через брак часу на уроці, через великий процент слабких учнів у класі, через відсутність чітких методичних вказівок щодо опрацювання самостійних робіт, нарешті, через неволодіння методикою подачі і адекватної перевірки самостійних робіт самим учителем.

Виявилося, що у практичній роботі вчителі початкової школи нерідко вкладають різний зміст у поняття «самостійність». Оперуючи ним, педагоги мають на увазі то бажання школяра виконати завдання своїми силами, не звертаючись по допомогу; то вміння учня долати труднощі на шляху до кінцевої мети, не підміняючи її проміжною; то схильність дитини виявляти ініціативу, творчо ставитися до навколишнього; то прагнення вихованця діяти автономно, окремо від інших; то його здатність давати критичну оцінку зробленому.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12