Система корекційних вправ для занять з дітьми, що мають фонетико-фонематичні вади мови - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Система корекційних вправ для занять з дітьми, що мають фонетико-фонематичні вади мови

риведемо дані аналізу двох типів порушень фонетичної сторони мови, що найбільш часто зустрічаються, -- звукові заміни і перекручування звуків.

Аналіз проводився двічі: при -надходженні і при виписці дитини. Це дало можливість зробити деякі" висновки про найбільш загальні тенденції в динаміку фонетичного розвитку дітей з різними мовними порушеннями.

Обстеження велося за наступним планом:

1. Ізольована вимова звуків (самостійне і відбите).

2. Звуки в складах (відкритих і закритих).

3. Звуки в окремих словах (початок -- середина -- кінець, при стіканні згодних).

4. Звуки в мовному потоці.

Відповідно до клінічної картини «мовного порушення діти були розділені на три групи:

перша група -- діти з моторної алалією;

друга група -- діти з дизартричними розладами;

третя група -- діти з заїкуватістю.

Перша група. До цієї групи були віднесені діти, у яких мовний дефект не обмежувався тільки дефектом фонетичної сторони мови. Порушення звукопроизношения сполучилося з порушенням словника і граматичного ладу, тобто було порушення всіх компонентів мови. Таких дітей називають моторними алаликами. Як показують спостереження, по характері звукових порушень моторні алалики неоднорідні.

За аналогією з моторними афазиками, яких проф. А. Р. Лурія поділяє на аферентних і еферентних, ми умовно розділили дітей першої групи на дві підгрупи.

Так, у першу підгрупу ввійшли діти, у яких недорозвинення мови зв'язане з порушенням аферентних моторних систем. Друга підгрупа -- діти з порушенням еферентних моторних систем.

Для цих дітей найбільш характерною рисою є пошуки артикуляцій. Ці пошуки артикуляцій не завжди виявляються вдалими, унаслідок чого найбільш відмітною особливістю порушення звукопроизношения є звукові заміни. Звукові заміни найчастіше носять різноманітний характер (до 5--6 замін одного звуку): шуба -- суба, туба, фуба, хуба, щуба, і т.п. Іноді діти заміняють найбільш прості в артикуляційному відношенні звуки складними, і навпаки. Наприклад, собака -- шабака, чабака, цабака, тобто більш простий звук із заміняється більш складним ш, ч, ц, хоча- ці звуки (ш, ц, ч) у самостійній мові дітей можуть отсутствовать або замінятися іншими: чай -- тяй, сяй; шапка -- сяпка, фапка; чапля -- тяпля, сяпля.

З ускладненням текстового матеріалу збільшується кількість порушень у вимові Так, у складах звичайно буває до трьох замін, а в словах і фразах -- до п'яти-шести.

Можна відзначити також, що при ізольованій вимові звуку або при проголошенні звуку в складі спостерігаються в основному заміни звуків, близьких по артикуляції, а при проголошенні звуків у словах і фразах спостерігаються найрізноманітніші заміни. Наприклад, склад ра дитина вимовляє як ля або я, тобто заміняє звук р звуками, відносно близькими ль або йот. У слові «рама» звук р заміняється всілякими звуками: ляма, дама, гамору, вама.

У словах, що ввійшли в повсякденну мову (простому або складні по звуковому складі), звуки можуть вимовлятися правильно і можуть бути всілякі заміни, наприклад: бада, пекла (вода), аова, пекла (корова).

Це пояснюється своєрідною особливістю в динаміці формування звуковимови. Тому що відсутні в ізольованій вимові звуки самостійно в цих дітей майже не формуються, їх необхідно поставити. Особливі труднощі виникають на етапі "автоматизації звуків і включення їх у слова. Автоматизований звук у знову “придбаний” дитиною словник входить краще, ніж у той, котрим дитина користувалася раніш. У словах, що раніше вимовляла дитина, звуки заміняються як і раніше (це ж відзначається й у нормі), наприклад: літак -- фамолет, пшмалет, хамалет (стара вимова). Слова, знову опановані, дитина вимовляє правильно, наприклад: сова, чоботи.

У зв'язку з цим приходиться звукову оболонку майже кожного слова формувати заново. За час перебування дитини в стаціонарі вдається звичайно автоматизувати в нових і старі словах одну групу звуків або з однієї артикуляційної групи 1--2 звуки (наприклад, з, з із групи свистячих звуків).

У дітей другої підгрупи помітно обмежені експресивний словник і практично відсутня фраза. Майже не відзначаються пошуки артикуляцій на відміну від дітей першої підгрупи. Заміни звуків звичайно стабільні й одиничні. Наприклад, звук ш заміняється або звуком с, або звуком т (шуба -- суба, туба).

Для дітей цієї підгрупи характерні заміни більш складних в артикуляторном відношенні звуків більш простими (с -- т), немає різких розходжень між вимовою звуків у складі, у словах і фразах, тобто кількість варіантів замін стабільна (якщо два варіанти в складах, стільки ж залишається в словах).

У ряді випадків у дітей цієї підгрупи, на відміну від дітей першої підгрупи, ізольований звук вимовляється менш чітко, ніж у складі або в слові. У словах звук вимовляється правильно, а в ізольованому виді або зовсім опускається, або спотворюється. У дітей даної підгрупи раніше відсутні звуки або виникають самостійно в процесі роботи над словником і фразою, або викликаються по наслідуванню. Труднощі в постановці звуків спостерігаються в основному при перекручуванні в звукопроизно-шении (бічне, межзубное й ін.). Автоматизація звуків вимагає тривалого часу, і її успіх багато в чому залежить від динаміки розвитку словника і фрази.

Звуки автоматизуються в першу чергу в знову придбаних дитиною словах і з працею включаються в раніше, що мався словник. Формування звукової сторони мови в цих дітей йде паралельно з розвитком словника -і фрази. Розглянемо результати порівняльного аналізу особливостей порушень звукової сторони мови в дітей.

Діти першої підгрупи	Діти другої підгрупи
1. Пошуки артикуляцій.	1. Пошуки артикуляцій не відмічаются.
2. Звукові заміни носять множинний характер.	2. Звукові заміни одиничні,
3. Спостерігаються різкі кількісні розходження між вживанням звуків у складах, словах і фразах: у складах до трьох замін, словах і фразах до п'яти-шести.	3. Немає різких розходжень між вимовою звуків у складі, у словах і фразах, тобто кількість варіантів стабільно. Якщо два варіанта в складах, стільки ж залишаеться в словах.
4. Частіше спостерігаються спотворення звуків і заміни одних звуків іншим, рідше -- пропуски звуків.	4. Характерні перекручування звуків, заміни, пропуски.
5. При ізольованому вимовлянні звуків або при вимовлянні звуку в складі спостерігаються в основному заміни звуків, близьких по артикуляції, а при вимовлянні звуків у словах і фразах спостерігаются найрізноманітніші заміни.	5. Ізольований звук часто вимовляється гірше, ніж у складі або словах. У словах звук може вимовлятися правильно, а ізольований не вимовляється або промовлятися неправильно

З огляду на розходження в характері звукових порушень у дітей першої і другої підгрупи виникає необхідність деференційованного підходу до усунення недоліків вимови звуків.

Так, при роботі з дітьми першої підгрупи основна увага приділяється вихованню правильної вимови наявних в активному словнику дитини слів і фраз, використовуючи сохранные слуховой, зоровий і тактильний аналізатори. При роботі з дітьми другої підгрупи основна увага приділяється розвиткові словника і фрази і формуванню звукопроизношения на базі накопиченого мовного матеріалу. Крім того, при роботі з дітьми першої підгрупи ведеться робота над постановкою звуків, а з дітьми другої підгрупи в основному над уточненням артикуляції звуків і включенням цих звуків у мову.

Друга група. У цю групу ввійшли діти, у яких при медичному обстеженні виявилася чітка неврологічна симптоматика (парези тих або інших черепномозкових нервів) і в зв'язку з цим явища дизартрії.

Мовна патологія цих дітей обмежувалася порушенням фонетичної сторони мови. Словник і фраза в них сформовані. Причини неправильного звукозвуковимовляння були моторного порядку, тобто страждала рухова система. Причому патологія носила стійкий характер. Мовосприймаюча система була збережена. У тих же випадках, коли мали місце деякі недоліки фонематичного слуху, вони носили вторинний характер.

Аналіз звукової сторони мови в дітей даної групи показав, що найбільш характерним для них є перекручена вимова тих або інших звуків або групи звуків (міжзубний, бічний, сигматизм і т.д.). Заміни бувають у межах однієї групи , або суміжних груп, у залежності від моторних порушень. Як правило, вони стабільні. Відсутній звук звичайно заміняється іншим, перекручено вимовним звуком. Наприклад, ш заміняється міжзубним с.

У дітей даної групи немає різких розходжень у вимові звуку в ізольованому положенні й у словах, фразах. Якщо дитина вимовляє неправильно якийсь звук, то так само вона його буде вимовляти в словах і фразах.

Характерним для дітей даної групи є ще і те, що правильна артикуляція звуку може страждати, але по своїх акустичних властивостях звук виявляється близьким до норми.

Наприклад, дитина замінює звук з звуком д. У результаті роботи удалася поставити з міжзубне. Артикуляція звуку виявилася недостатньо гарною, але по своїх акустичних властивостях звук, який вимовляється, близький до норми.

У дітей другої групи дефект мови стійкий, важкокомпенсуємий. Звуки ставляться і автоматизуються в процесі праці. Для цього потрібне тривалий час. У роботі з цією групою дітей особливе значення має диференційована артикуляційна гімнастика, лікувальна фізкультура і диференційоване медикаментозне лікування.

Третя група. До цієї групи були віднесені діти, у яких порушення звуковимовляння супроводжувалося синдромом заїкуватості. Серед дітей третьої групи виділилися дві підгрупи.

При обстеженні виявилося, що в одних дітей була перекручена вимова звуків: міжзубна, бічна, нижня вимова шиплячих. (Ми їх виділили в першу підгрупу.) У цих дітей спостерігалася згладженість носо-губної складки, відхилення мови в ту або іншу сторону, тобто, власне кажучи, мовне порушення в дітей цієї підгрупи можна було розглядати як стерту форму дизартрії. Основні труднощі в роботі з дітьми даної підгрупи -- це постановка й автоматизація звуків. Самостійно правильна вимова в них не формується.

На відміну від дітей першої підгрупи для дітей другої підгрупи найбільш характерні були не перекручування, а заміни звуків, що може бути зв'язане як з порушенням фонематичного слуху, так і з недорозвиненням аферентної частини моворухової функціональної системи, що виявляється в явищах апраксії (тобто коли дитина не запам'ятовує і не утримує потрібну артикуляторну позу).

У даної підгрупи дітей сама постановка звуків часто не представляє особливих труднощів, в окремих випадках звуки навіть викликаються по наслідуванню, але автоматизація їх йде на превелику силу.

Аналізуючи дані, отримані при обстеженні дітей, ми виявили, що фонетичні недоліки мови можуть бути однаковими при різних мовних порушеннях (пропуски, заміни, перекручування звуків). Однак у залежності від типу мовного порушення вони можуть варіювати.

Робота з дітьми, у яких різні види порушення звуковимовляння, вимагає диференційованого підходу. Так, у роботі з моторними алаликами належна увага приділяється розвиткові словника і фразової мови. Іноді формування словника йде з опорою на наявність правильно вимовних дитиною звуків. При диференційованій артикуляційній гімнастиці тренуються ті групи м'язів, що виявились найбільш слабкими. Якщо у дитини виявляється слабість правої половини губ, то усі вправи даються з більшим навантаженням на цю сторону; якщо ослаблені рухи кінчика мови, то застосовуються такі вправи, як облизування мовою губ, зуб із зовнішньої і внутрішньої сторони, постукування переднього краю язика об верхні різці (т, д), лакательні руху язика і т.д.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8