- сприймати мову як свою людинолюбну сутність, як картину світу, як порадника і помічника у суспільному житті;
- своє мовне вдосконалення розуміти як органічний стан і поширювати це розуміння серед колег, близьких людей, особливо серед дітей, школярів, юнацтва.
Мовна культура не постає на пустому місці, це постійна робота, спрямована на вдосконалення свого мовлення, розвиток інтелекту, на виховання і вдосконалення кращих людських чеснот, створення свого фахового образу, досягнення соціального престижу [7; 33].
ЗВУКОВА РОБОТА В ПЕРІОД НАВЧАННЯ ГРАМОТИ ШЕСТИЛІТОК
Останнім часом психологи і методисти приділяють велику увагу засвоєнню звукової системи мови, без вивчення якої неможливо опанувати граматичну будову і словниковий склад.
Звукова робота -- основа навчання грамоти шестирічних школярів. Оволодіння необхідними операціями зі звуками в цей період сприяє формуванню повноцінних навичок читання. Уміння встановлювати послідовність звуків у слові допомагає уникнути найчастіше уживаних помилок учням 1--2 класів на пропуск, заміну, переставляння букв під час письма. Загалом оволодівати нормами літературної вимови, артикуляційними навичками.
З початком навчання грамоти шестирічних школярів виникає потреба спеціального аналізу звукової сторони мовлення. В цей період у них формуються такі початкові фонетичні уявлення і поняття, як «звуки мовлення», «голосні», «приголосні», «тверді та м'які приголосні», «склад», «наголос».
Ще К. Д. Ушинсьлий розробив і звів у шкільну практику цілу систему підготовчих звукових вправ, які передують вивченню букв, намітив прийоми аналітико-синтетичної роботи. Багато з них використовуються і в наш час.
Аналіз і синтез -- протилежні, але однаково важливі способи пізнання, взаємопов'язані в ході звукової роботи.
Прийоми звукового аналізу й синтезу достатньо розроблені в методичній літературі. Вправи на звуковий аналіз допомагають шестиліткам усвідомити звукову будову слова, необхідну для формування навичок правильного письма; завдяки вправам на синтез відтворюють звукову форму мовленого слова при читанні.
Одне з головних програмових умінь для шестиліток, яке потрібно формувати уже в добукварний період -- здійснювати звуковий аналіз фонетично нескладних слів. У цій роботі не так важливо назвати кількість звуків, як встановити послідовність їх у слові та правильно вимовити. Встановлюючи звуковий склад слів, школярі нерідко припускаються помилок: спотворюють звуки (у слові ліс виділяють звук [л] замість [л'], у слові лоша звуки [л], [ш] називають «ли» «ле», «ел», «ши». Нерідко змішують звуки та букви. Це свідчить про те, що вони у звуковому аналізі слова спираються не на мовлене слово, а на буквений склад його, а виділений ними звук не співвідносять зі звучанням цілого слова. Щоб уникнути таких і подібних помилок, варто звуковий аналіз здійснювати у повному складі мовленого слова.
Пропонуємо таку послідовність проведення власне звукового аналізу:
1. Чітка літературна вимова слова і слухання його. (“Скажи і послухай!”).
2. Повторна злита вимова слова для виділення наголошеного складу, поділ слова на склади.
3. Протяжна (або підсилена) вимова першого звука у повному складі слова: [Ввв] аля.
4. Характеристика цього звука (голосний, приголосний -- твердий чи м'який).
5. Позначення виділеного звука умовним значком (фішкою).
6. Протяжна (або підсилена) вимова другого звука... . і т. д.
7. Перевірка виставленої звукової моделі слова.
Вважаємо, що в такій послідовності учні навчаються чути і розрізняти звуки у слові, діяти при складанні звукових схем. Це дає можливість класоводові швидше перейти від колективних до самостійних форм роботи.
У букварний період навчання грамоти звукова робота поєднується з буквеною. Тут вона стає цілеспрямованішою і здійснюється дотриманням відповідної структури уроку при вивченні нової букви.
Перш ніж ознайомити учнів з новою буквою, опрацьовуємо відповідні звуки. Засвоєння нової букви починаємо з виділення зі слова звука, який вона позначає, визначення способу його вимови (повітря проходить через ротову порожнину вільно чи з перешкодами), потім -- звучання (складається тільки з голосу чи з голосу і шуму); даємо йому характеристику (голосний чи приголосний -- твердий чи м'який), встановлюємо місце цього звука у слові (звучить на початку, всередині чи в кінці), добираємо слова з цим звуком у різних позиціях, утворюємо склади, слова з ним, аналізуємо їх. І тільки після такої аналітико-синтетичної роботи над звуком ознайомлюємо з буквою.
Особливої уваги заслуговує робота над виділенням звука. У методиці відомо, що для виділення звуків добираємо такі слова, де вони знаходяться у найбільш сприятливій позиції. Для голосних це буде початок складу чи слова (під наголосом), особливо тоді, коли голосний становить склад (о-си, І-ра); для приголосних -- коли вони стоять поза злиттям (ПГ, ПГ), зокрема, тверді приголосні [к], [п], [т]-- у кінці слова (рак, сніп, кіт), раптові дзвінкі -- на початку слів зі збігом приголосних (брат, двір), м'які приголосні -- в кінці слова (кінь, заєць, рись). В окремих випадках виділяємо звуки з прямого складу, хоч тут вони злиті. Це, зокрема, буває тоді, коли потрібно розкрити звукове значення букв я, ю, є, ї (якір, Юра, їхали, Євген).
Виділяючи звук, користуємося такими прийомами, широко відомими в методичній літературі та практиці роботи вчителів початкових класів:
1) прийом звуконаслідування: Жук ж-ж-ж. Листя ш-ш-ш (звуки [ж], [ш]);
2) Виділення звука підкресленням його вимови: [ссс]ам, с[ааа]м, са[ммм];
3) Впізнавання і виділення звука з вірша, скоромовки, де він найчастіше вживається;
4) Домовляння звука до розпочатого вчителем слова з показом предметного малюнка (Учитель говорить: [ма]... і показує малюнок маку, а учні додають: [к] та ін).
Використовуємо прийом, найбільш ефективний при вивченні певного звука та букви.
Уже на першому етапі букварного періоду маємо можливість проводити роботу як з твердими, так і з м'якими приголосними звуками. Якщо приголосний має пару щодо твердості і м'якості ([н] - [], [д] - [], [т] -[], [з] - [], [с] -- [], [ц] - [], [p] -- [], [дз] -[]), то виділяємо зі слів одночасно твердий і м'який приголосний. (Звуки [н] - [] -- зі слів лин, окунь). А коли приголосний такої пари не має ([в], [м], [к], [п], [б], [г], [ч], [х], [ж], [ш], [ф]), то виділяємо його тільки зі слова, де цей звук постає твердим. (Звук [к] -- зі слова мак).
У Букварі для виділення цих звуків відповідно подані сюжетні або предметні малюнки і звукоскладові схеми до них. Пом'якшені приголосні умовно виносяться як м'які і в схемах позначаються двома паралельними рисками:
= . = -кіт, = . -- -віз, = . __ __ . -білка.
Спинимось детальніше на методиці проведення звукової роботи під час вивчення нової букви. (Звуки [с], [], буква «ес» с. 40 Букваря). Для аналізу візьмемо слова рис і рись. Послідовність роботи на уроці має бути такою:
1. Розгляд малюнка із зображенням волоті рису, називання малюнка, робота над усвідомленням лексичного значення слова рис.
2. Вимова слова рис учителем з під кресленням останнього звука: ри[ссс]; виділення звука [с].
3. Вимова звука [с] учнями і слухання його звучання: повітря, проходячи через ротову порожнину, натрапляє на перешкоди, створені зубами і кінчиком язика; звук вимовляється з шумом.
4. Спостереження за артикуляцією звука [с]: зуби зближені, кінчик язика торкається нижніх різців.
5. Характеристика звука [с]: приголосний, твердий; встановлення способу позначення його умовним значком (фішкою).
6. Розпізнавання звука [с] серед інших у грі «Піймай звук». Учитель вимовляє кілька звуків, серед яких є потрібний [с] ([у], [с], [а], [н], [с], [о], [в], [с]), учні сигналізують про наявність звука [с], сплескуючи в долоні.
7. Утворення складів зі звуком [с]: [ с ] , [ а ] -- [ с а ] ; [ с ] , [у] - [су]; [с], [о] - [со]; [с], [и] - [си].
8. Аналіз утворених складів: [са] складається зі звуків [с], [а] тощо.
9. Розгляд малюнка з зображенням рисі, називання тварини, робота над усвідомленням лексичного значення слова рись.
10. Виділення звука [с] зі слова рись, підкресленням вимови його: ри[ссс], спостереження за його звучанням (при проходженні через ротову порожнину повітря натрапляє на перешкоди) й артикуляцією (зуби зближені, кінчик язика притискається до нижніх різців, середня частина язика піднімається до твердого піднебіння -- перешкода більша).
11. Характеристика звука [с]: приголосний, м'який; встановлення способу позначення його умовним значком (фішкою).
12. Розпізнавання звука [с] серед інших у грі «Хто уважніший». Класовод пропонує звуки, серед яких є і [с]: [а],:[л], [н], Іс], [н], [м], [61. Учні вказують на його наявність, піднімаючи руки.
13. Утворення складів із заданих звуків: [], [о] -- []; [] [у] -- []; [], [і] - []; [], [а] - [].
14. Поперемінне вимовлення звуків [с] -- [], установлення різниці (в артикуляції та звучанні) й подібності між ними (обидва звуки -- приголосні); при можливості спостерігають за зміною значення слова залежно від зміни звука [с] на []: рис -- рослина, рись -- хижа тварина.
15. Закріплення умінь розрізняти ці звуки у грі «Впізнай звук». Учитель добирає слова з твердими і м'якими приголосними: соловей, сік, сокіл, сіно, сьомий, сорока, сам, сядь, сюди. У відповідь учні піднімають відповідні сигнальні картки (фішки).
16. Розгляд предметних малюнків і схем до них у Букварі (с. 38). Відшукування виучуваних звуків у схемах.
17. Самостійний добір слів зі звуками [с], [] в різних позиціях (на початку, в середині, в кінці).
18. Ознайомлення з буквою «ес», її алфавітною назвою.
19. Читання складів, слів, тексту.
20. Складання таблиці, де узагальнено результати знань учнів про способи позначення м'якості та твердості приголосних буквами. Спочатку учні називають букви, що позначають голосні звуки, які стоять після твердих приголосних (а, о, у, е, и), виставляють їх у заздалегідь підготовлену схему:
Далі називають букви на позначення голосних звуків, які стоять після м'яких приголосних [і]. Схема набуває такого вигляду:
Букви після твердих приголосних: Букви після м'яких приголосних:
Потім роблять висновки про те, що якщо після букви «ес» бачимо букви а, о, у, е, й, то приголосний звук твердий, а коли стоїть буква І, то приголосний м'який.
Особливого значення набуває звукова робота при вивченні букв я, ю, є, і, буквосполучень дж, дз. Перед тим, як ознайомити учнів з відповідною буквою (буквосполученням), розкриваємо звукове значення цих літер (буквосполучень). Матеріал Букваря на вивчення я, ю, є розміщений так, що на одній сторінці ознайомлюємо з буквою, яка слугує для позначення і сполучення звуків [йа], [йу], [йе], а на другій -- для позначення звуків [а], [у], [е] та м'якості попереднього приголосного.
Розглянемо перший випадок, коли цими буквами позначають два звуки: [йа], [йу], [йе]. Для аналізу добираємо слово, де сполучення букв, що позначають ці звуки, стоять на початку і становлять склад (я-кір, Ю-ра, Є-ва). Пропонуємо далі послідовність роботи на уроці вивчення букви я.
Страницы: 1, 2, 3, 4
