ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет та мету дослідження, його гіпотезу та головні завдання, викладено теоретико-методологічні засади дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, висвітлено напрями впровадження та апробації результатів експериментальної роботи, сформульовано положення, що винесені на захист.
У першому розділі - "Методологічні засади вивчення проблеми обдарованості особистості" - визначено основні методологічні підходи до вивчення природи обдарованості; проаналізовано сутність феномену обдарованості на різних рівнях методології (філософському, загальнонауковому, конкретно-науковому); виокремлено основні теоретичні підходи щодо визначення природи обдарованості (трансцендентальний (теократичний), соціологічний (соціогенний), спадково-еволюційний, психо-генетичний, фізіологічний, психологічний); на основі здійсненого контент-аналізу визначено поняття "обдарованість"; проаналізовано концептуальні моделі обдарованості у працях вітчизняних дослідників.
У розділі визначено основні філософські принципи та підходи до вивчення природи обдарованості. Зокрема, проаналізовано різні філософські антропологічні течії, узагальнено розуміння у сучасній філософії сутності людини, поєднання в ній природного та соціального; схарактеризовано трансдисциплінарний характер предмета дослідження, акцентовано на синергетичному характері творчості; виокремлено філософські принципи вивчення проблеми обдарованості. З позицій філософської методології людина постає як цілісна єдність природного і суспільного, об'єктивного і суб'єктивного, внутрішнього і духовного, в якій усі визначені сторони взаємодії виступають як необхідні моменти. Зважаючи на це, і процес формування особистості має відбуватися цілісно. Саме тому методологічного значення у нашому дослідженні набули такі положення, як єдність історичного та індивідуального (особистісного) розвитку, загального і особливого, природного та соціального. Важливе місце у контексті дослідження посіли філософські категорії можливості й дійсності, оскільки природні задатки особистості до виконання певного виду діяльності постають як потенційні можливості особистості, що набувають свого розвитку і реалізуються у дійсність за певних умов.
На рівні загальнонаукової методології вивчення феномена обдарованості використано системний підхід, який передбачає необхідність комплексного дослідження проблеми. Зазначено, що "обдарованість" належить до трансдисциплінарних понять, є багатозначним і не визначеним остаточно, а тому досліджувати його необхідно комплексно на різних наукових рівнях, зокрема, на фізіологічному, психологічному, генетичному, педагогічному тощо.
Серед найбільш розповсюджених і загальноприйнятих теоретичних підходів у дисертації визначено такі: трансцендентальний (Я. Коменський), який пояснює походження обдарованості даром Божим; соціогенний (К. Гельвецій, Д. Дідро, Дж. Локк, В.П. Ефроїмсон та інші), прихильники якого наполягають на виключному значенні оточуючого середовища, соціуму, у формуванні видатних здібностей; спадково-еволюційний (біогенний) (Ф. Гальтон, Г. Айзенк та інші), сутність якого полягає у прямому наслідуванні дітьми виданих здібностей від своїх талановитих предків; психо-генетичний (Ч. Ломброзо, В.П. Ефроїмсон та інші), що пов'язує прояви талановитості з глибинними захворюваннями психіки обдарованої особистості; фізіологічний (І.П. Павлов, І.М. Сеченов та інші), у межах якого причини обдарованості пояснюються специфікою будови та функціонування центральної нервової системи, зокрема функціональною спеціалізацією півкуль головного мозку; теорія здібностей (Б.Г. Ананьєв, Ґ. Гарднер, Г.С. Костюк, В.О. Моляко, С.Л. Рубінштейн, Б.М. Теплов та ін.), згідно з якою існують анатомо-фізіологічні й функціональні особливості людини (задатки), що створюють певні передумови для розвитку індивідуально-психологічних особливостей, які відрізняють одну людину від іншої (здібностей), розвиток і вдосконалення яких відбувається у процесі цілеспрямованої діяльності.
На основі аналізу психолого-педагогічної літератури визначено три основні напрями наукових пошуків сучасних дослідників, а саме: соціогенний (обдарованість залежить від умов життя та системи виховання дітей у певному соціумі), біогенний (обдарованість зумовлена природними чинниками) та аксіологічний (обдарованість визначається ціннісними змістами індивідуальної свідомості).
У дисертації здійснено спробу розставити акценти у ланцюгу "задатки - здібності - обдарованість - талановитість - геніальність". Доведено: здібності й обдарованість є феноменами одного порядку в розумінні переходу від нижчого рівня до вищого шляхом розвитку здібностей, тобто акцентується на можливості розвивати обдарованість. При цьому розвиток здібностей і обдарованості завжди пов'язаний з окремою діяльністю, яка виступає його основною умовою. Зважаючи на останнє положення обґрунтовано застосування у дослідженні діяльнісного, аксіологічного та особистісно-зорієнтованого підходів.
Проаналізовано підходи вітчизняних (російських та українських) дослідників до розробки проблеми обдарованості, зокрема роботи Д.Б. Богоявленської, О.І. Кульчицької, Н.С. Лейтеса, О.М. Матюшкіна, В.О. Моляко, О.Л. Музики, О.О. Музики, Д.В. Ушакова та інших. Здійснений аналіз дисертаційних досліджень останніх років з проблеми обдарованості дає можливість стверджувати, що хоча спектр наук, які вивчають проблему обдарованості, досить широкий (загальна педагогіка та історія педагогіки, теорія і методика професійної освіти, соціальна педагогіка, педагогічна та вікова психологія, теорія і методика навчання окремих предметів тощо), у кількісному відношенні ці дослідження представлені одиничними працями.
На основі узагальнення підходів зарубіжних та вітчизняних вчених до розуміння сутності обдарованості, а також за допомогою методу контент-аналізу сформульовано визначення поняття "обдарованість" як індивідуальної потенційної своєрідності спадкових (задатки), соціальних (відповідний освітній простір) та особистісних (позитивна „Я"- концепція, наявність відповідних вольових якостей, спрямованості, наполегливості тощо) передумов для розвитку здібностей особистості до рівня вище за умовно "середній", завдяки яким вона може досягти значних успіхів у певній галузі діяльності.
У другому розділі - "Ретроспективний аналіз проблеми навчання обдарованої особистості" - представлено результати вивчення історичного аспекту проблеми навчання та виховання обдарованої особистості; виділено основні етапи цього процесу; визначено сучасні тенденції розвитку проблеми.
Проаналізовано процес розвитку поглядів на природу обдарованості в історії розвитку вітчизняної та зарубіжної наукової думки у контексті провідних філософських, психологічних та педагогічних концепцій. Історичний огляд здійснено на основі персоніфікованого підходу, оскільки саме через особистість, її самоактуалізацію і самоідентифікацію чітко простежується нелегкий шлях становлення сучасних поглядів на проблему обдарованості.
Зазначено, що на різних етапах історичного розвитку зміст понять "здібності", "обдарованість", "талановитість", "геніальність" мав неоднакове змістове наповнення. Ці терміни, виникаючи у різні часи, у різних мовах мали неоднозначне тлумачення. У сучасній науковій термінології також спостерігається різночитання в їх розумінні. На основі проведеного аналізу сучасного стану проблеми виділено смислові одиниці, які було простежено в історії розвитку педагогічної думки: передумови до виконання певного виду діяльності (можливості, задатки, здібності тощо), їх природа (божий дар, спадковість, діяльність мозку тощо), можливість розвитку, форми та методи цілеспрямованого впливу з метою реалізації тощо.
На основі історіографічного аналізу розвитку поглядів на природу обдарованості (основним критерієм було обрано рівень розробленості наукових знань з цієї проблеми), визначено такі періоди цього процесу та основні їх тенденції: І - період конфуціанства та античної філософії, який характеризувався зародженням наукових поглядів на природу здібностей особистості, першими спробами пояснення цього феномена, першими рекомендаціями стосовно виховання обдарованої дитини; ІІ - період класичної педагогіки, що знаменувався спробами осмислення природи генія, першими класифікаціями дитячого віку, науково обґрунтованими рекомендаціями щодо виховання обдарованої дитини; ІІІ - період експериментальної психології та педагогіки (з кінця ХІХ до 50-тих років ХХ століття), який відзначався активними науковими пошуками, експериментами, розробкою тестових методик, створенням перших моделей обдарованості; IV - етап сучасних досліджень, який характеризується різнобічністю наукових пошуків; створенням багатофакторних концептуальних моделей обдарованості; розробкою цілісних психолого-педагогічних програм методичного супроводу обдарованої особистості.
У третьому розділі - "Проблема навчання обдарованої особистості за кордоном" - здійснено порівняльний аналіз підходів до навчання обдарованих дітей та молоді у розвинених країнах світу та пострадянських державах; проаналізовано концептуальні моделі обдарованості у працях зарубіжних дослідників; виявлено сучасні тенденції розвитку досліджуваної проблеми.
Узагальнення досвіду Великобританії, Німеччини, Франції, Російської Федерації, США, Японії дозволило виявити, що у теорії й практиці навчання обдарованих дітей використовують 2 основних підходи: кількісний (обсяг, темп, інтенсивність) та якісний (характер викладу навчального матеріалу).
Визначено основні стратегії навчання обдарованих дітей. Серед них виокремлено ті, що базуються на кількісних змінах: „стратегія прискорення”, тобто збільшення темпу опанування навчального матеріалу та можливість для обдарованої дитини опановувати програму окремого класу (класів) екстерном; „стратегія інтенсифікації”, яка пов'язана із накопиченням обсягу засвоєного матеріалу. Стратегія інтенсифікації передбачає поділ на „горизонтальну” та „вертикальну”. „Горизонтальна” означає доповнення навчального плану новими курсами та предметами, а „вертикальна” - оволодіння вищим рівнем засвоєння матеріалу та орієнтацією на якісно новий рівень розвитку особистості. Найхарактернішою рисою такої інтенсифікації є поглиблене вивчення спеціалізованого блоку навчальних предметів.
Стратегія навчання обдарованих дітей, що спрямована на якісні зміни у змісті освіти, базується на його модернізації згідно з цілями розвитку дитячої обдарованості. Найбільшу популярність отримала стратегія збагачення навчальних програм: розширення світогляду дитини та вибір нею найбільш привабливого виду навчальних занять відповідно до своїх схильностей; розвиток мислення та пізнавальних здібностей, що дає можливість учневі проводити власні дослідження; розвиток творчих здібностей учнів та їх самовдосконалення шляхом раціонально спланованого навчального процесу і використання власного внутрішнього інтелектуального потенціалу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
