Перебудова уроку під кутом наукового розрахунку вимагає серйозної перебудови мислення вчителя. Ні так лякають складні й незвичні методики, пов'язані: виконанням обчислювальних операцій (їх реалізацію зрештою, перекладемо на шкільні ЕОМ), як принципово нове спрямування роздумів, пошуків, діяльності.
Маємо усвідомити: назад до поганої, неякісної роботи вороття немає. Старими технологіями нових завдань не розв'язати. Формування підростаючих поколінь не; може, не повинне більше залежати від волюнтаризму суб'єктивізму, некомпетентності.
У справі революційного оновлення школи першим помічником і порадником учителя стає комп'ютер. Там, де можна хоч трохи рахувати, суперечки успішно замінюються обчисленнями. Девіз оновлення уроку - не просто творчість, а раціональна творчість. Комп'ютеризація підготовки уроку полягає в тому, що розробляти стратегію і тактику майбутнього заняття учитель доручатиме ЕОМ. Діагностування, прогнозування, проектування уроку, оцінка ефективності різних варіантів проведення, вибір оптимального, навіть вибір найрезультативніших методів навчально-виховної роботи перекладаються на комп'ютер.
«Коли це ще буде?» - засумнівається недовірливий педагог. Не буде, а є! Нині, у школах встановлено тисячі ЕОМ, парк шкільних комп'ютерів швидко поповнюється. Але щоб вони не припадали пилом у зачинених класах, а працювали на користь шкільного прискорення, треба вчитися спілкуватися з ними. Реалізація трьох неодмінних вимог передує широкому застосуванню ЕОМ для підготовки навчальних занять. Першої - усвідомлення того, що лише розрахунок, краща організація допоможуть нам якісно вирішувати проблеми уроку, прагнення рахувати, передбачати, перш ніж братися за справу. Друга умова вимагає вищого рівня педагогічного мислення, на якому вирішального значення набуває глибоке розуміння законів педагогічного процесу, вміння користуватися здобутками теорії під час розв'язування практичних завдань. Третя умова полягає у створенні й широкому поширенні досконалих програм комп'ютерного аналізу уроку. Створювати останні важко, але треба.
Чим довше - тим краще!
Найбільшого поширення набула думка, що чим більше часу витрачає вчитель на підготовку уроку, тим кращими будуть його результати. Вона загалом і справедлива, бо зв'язок між тривалістю підготовки і якістю уроку очевидний. Проте розроблені на цій підставі рекомендації хибують орієнтацією на зростання тривалості підготовки і тому не знаходять сьогодні підтримки серед учителів. Принаймні, мені не зустрічався вчитель, який би з ентузіазмом сприйняв заклик деяких методрозробок-подвоїти, потроїти роботу над поурочними планами, та ще й за умови, коли висока якість уроку зовсім не гарантована. Якраз навпаки: всіх турбує, що і як треба робити для зменшення витрат часу, але так, щоб обов'язково забезпечувалася висока якість підготовки уроку. Зрештою, треба конкретно відповісти на запитання - якою повинна бути оптимальна тривалість підготовки, щоб і якість уроку була високою, і марно не витрачався дорогоцінний час.
Від чого ж залежить тривалість підготовки уроку? Дослідження показали, що вона обумовлюється в основному двома сильнодіючими факторами: рівнем підготовки вчителя та ставленням його до справи - рівнем відповідальності. Нерідко досвідчений учитель, у якого, здається, є всі підстави для скорочення тривалості підготовки, витрачає на неї більше часу, ніж його молодший колега. Це й доводить, що підготовка уроку визначається не лише суто професійними, а моральними та громадськими якостями педагога. Серед інших факторів, що впливають на тривалість підготовки, - складність навчального матеріалу, рівень освоєння учителем тих форм, методів, засобів, які він має намір використати на майбутньому уроці, сприятливість умов праці, стосунки учителя з учнями та ін.
Час, який витрачають учителі на підготовку одного уроку, коливається від 0,5 години до 4 годин. Проте нерідко трапляється, що урок, на підготовку якого витрачено більше часу, виявляється менш ефективнішим за той, до якого вдалося підготуватися швидше. Чому обґрунтована відповідь на це запитання полягає зовсім не в тому, скільки часу вчитель витратив на підготовку, а що й як він зробив за цей час. Якщо учитель не володіє системою ефективного професійного аналізу передурочної ситуації, то можна заздалегідь твердити, що й витрати часу на підготовку будуть значними, і якість самої підготовки низькою! Цим і пояснюється той факт, що одні вчителі витрачають менше часу на підготовку, забезпечуючи при цьому високу якість уроку, а іншим не щастить досягти хороших результатів навіть тоді, коли вони напередодні відповідальної перевірки проводять над планом-конспектом уроку 4-5 годин.
Підготовка уроку - це значною мірою суб'єктивний творчий процес, який жодними нормами регламентувати не можна. Чи означає це, що не існує деякий середніх часових орієнтирів оптимальних витрат? Питання вимагає ретельного наукового дослідження, а тим часом повідомлю про перші наслідки його вивчення, яке хоча й проводилося не з участю досвідчених, а лише початкуючих учителів, показало - оптимальні витрати часу підготовчої діяльності існують. Під час експериментального дослідження перевірялася гіпотеза: якість уроку залежно від тривалості підготовки зростає доти, доки вчитель вносить суттєві корективи в поурочний план, після чого зростання тривалості підготовки вже не приводить до підвищення ефективності уроку. Іншими словами - існує оптимальна тривалість підготовки, справедлива для широкого кола вчителів одного й того ж рівня кваліфікації. Малодосвідчених учителів, як і вчителів-майстрів, природно, ми повинні виключати з цієї групи. Середні орієнтири не для них: так уже влаштована наша, розрахована на середнього учня й середнього вчителя, школа, в якій непересічній особистості доводиться скрутно.
Перевірка висунутої гіпотези проводилася лабораторним шляхом. Зіставлялися витрати часу на підгонку уроку, якість поурочного плану, досягнута за різний час підготовки, та якість самого уроку. Змінюючи тривалість підготовки, намагалися простежити за змінами в усій ланці час - план - урок. При ньому вивчення залежності прагнули провести так, щоб не відбилося на учнях та ефективності занять.
У досліді взяли участь студенти природничого та філологічного факультетів у період переддипломної педагогічної практики. Учителі з відомих причин взяти участь у експерименті відмовилися. Підготовка до уроків проводилася в шкільних кабінетах. Майбутнім учителям пред'являлися конкретні вимоги до складання поурочного плану. Вони повинні були максимально точно визначити й обґрунтувати свої дії, передбачити дії своїх учнів у кожну хвилину уроку, визначити, якими закономірностями обумовлюється запроектований хід навчально-виховного процесу, встановити, які принципи і як будуть реалізовуватися на уроці, які суттєві умови й фактори позначатимуться на перебігу різних його етапів, пов'язати все це з конкретним навчальним матеріалом, обрати раціональні методи й структуру уроку - словом, спроектувати свій урок на рівні сучасних вимог.
Кожен студент-практикант готував один урок. На це йому виділялося півтори години. Поурочний план писався у двох примірниках. Після закінчення обумовленого часу експериментатор збирав плани, другий примірник залишав собі, а перший незалежно від його якості (так вимагав задум дослідження) визнавав незадовільним і повертав на доопрацювання. На це відводилася ще година, після чого процедура повторювалася знову. На доопрацювання давалося ще 45 хвилин. Четвертого разу на нього відводили ЗО хвилин, а п'ятого - ще 10. Таким чином, на підготовку уроку відводилося 3 години 55 хвилин. Зазначу, що у зміст підготовки уроку не входили такі види діяльності педагога як підготовка демонстрацій, навчального обладнання, дидактичних матеріалів. Досліджувалася лише розробка стратегії і тактики уроку.
Як вплинуло збільшення тривалості на якість поурочних планів? Зіставлення їх показало, що другий варіант плану завжди був досконаліший за перший, третій - несуттєво відрізнявся від другого, а четвертий і п'ятий виявилися майже однаковими за якістю. Напрошується висновок, що студент-практикант (а може так само і вчитель?) вкладає в план з першого-другого разу все, що він знає і вміє, а далі; скільки б часу він не витрачав на вдосконалення плану, якість останнього не поліпшується.
Розроблені плани зіставлялися з якістю уроків, проведених на їхній основі. Тут ніяких несподіванок не трапилося: те, що вчитель передбачив у плані, він і реалізував, зрушень у кращий бік не було.
Усереднення результатів 25 спостережень дало можливість побудувати криву залежності якості уроку від тривалості підготовки до нього. По вертикальній осі відкладено умовні значення якості уроку, яка визначалася на основі встановлених критеріїв, а по горизонтальній - час підготовки. Добре видно, що якість уроку зростає не безмежно. Встановлено, що для студентів-випускників оптимальні витрати часу на розробку стратегії і тактики уроку лежать в межах 2 годин. А разом з підготовкою демонстрацій, дидактичних матеріалів тощо вони сягають 3-3,5 годин.
Ми, звичайно, далекі від простого перенесення цих статистично збіднених спостережень не тільки на підготовчу діяльність досвідчених, а й молодих учителів.
Все ж можна стверджувати, що час не впливає на якість підготовки доти, доки його витрати не менші за мінімально необхідні, тобто такі, що забезпечують можливість безумовного виконання всіх вимог алгоритму підготовки - діагностування, прогнозування, проектування. Анкетне опитування досвідчених учителів (зі стажем роботи в школі 15-20 років) дало змогу орієнтовно встановити цей мінімально необхідний час. І підготовка одного навчального заняття забирає не менше 1 - 1,5 годин. А якщо необхідно щодня готуватися до трьох-чотирьох уроків?
Як прискорити і спростити творення уроку? Методика, яку я пропоную, економна, бо значну частину підготовчої роботи має виконувати комп'ютер. У широкому застосуванні ЕОМ відкривається омріяний і водночас реальний шлях прискорення, на якому можливе суттєве піднесення якості уроку без додаткових витрат енергії і часу.
Страницы: 1, 2, 3, 4
