Виховна система не може існувати постійно. У більшості випадків виховна система розвивається швидше, ніж інші соціальні системи. Це природно, тому що в будь-якому виховному закладі іде достатньо швидка зміна поколінь. Кожне покоління повинно відчувати себе суб'єктом розвитку системи, повинно вносити в неї щось нове, своє. Тому, розвиток виховної системи детермінується не стільки об'єктивними, скільки суб'єктивними факторами.
Процес навчання є основним способом виховання та важливою складовою системи. Його треба організувати так, щоб воно стало реальною умовою розвитку виховної системи. Це можливо, якщо процес навчання виступає як:
життєдіяльність студентів, яка вміщує в себе працю, творчість, спілкування;
спосіб оволодіння сучасною культурою й культурною традицією, при якому педагог виступає не як джерело інформації, а як посередник між культурою і студентом, а навчальний матеріал - не як будівельний матеріал культури, а як сама культура;
* джерело придбання різноманітного реального (життєвого) досвіду.
На підставі вищезазначеного можна зробити висновки:
* для створення виховної системи необхідні спрямована на розвиток особистості студента ціль й приваблива ідея, яку приймають усі об'єкти виховного процесу, і яка осмислена з позиції філософії, педагогіки, психології;
* будь-яка виховна система в своєму розвитку проходить схожі етапи, при цьому рухомою силою розвитку виступає протиріччя між традиціями й новаціями;
* цілю та результатом функціонування будь-якої системи, показником її досконалості є особистість, яка розвивається.
Як уже говорилося, виховна система характеризується як відкрита, не-рівноважна, система, яка само організується. У зв'язку з цим, по твердженню науковців, управління нею має свої особливості.
Теоретичну основу управління розвитком виховної системи визначає синергетика - наука, яка вивчає само організовані системи. В.А. Караковський, Л.Н. Новікова, Н.Л. Селіванова, О.І. Соколова вважають головним враховувати природні властивості системи, її внутрішні якості, історію розвитку. Потрібні «невеликі впливи», котрі дадуть «великі результати».
Еволюційний шлях постійно ускладнює систему: збагачуються цілі, стають різноманітними зміст діяльності, відношення, зв'язки, організаційні, керовані процеси. Управління - це не тільки регулювання процесів становлення й розвитку системи. Самоціль - особистість людини, яка розвивається й включена в систему. Це означає, що треба управляти процесом взаємодії й взаємовпливу системи и розвитку особистості.
Цей аспект управління потребує пошуку шляхів оптимального включення кожного студента в процеси цілепокладання, сумісної творчої діяльності, вдосконалення міжособистісних і групових відношень, створення ситуацій, які збуджують кожного (як викладача, так і того, хто навчається) до рефлексії, самопізнанню, самореалізації.
Таким чином, управління виховною системою можна розглядати як
трьох аспектний процес:
Управління створенням цілісної системи.
Укріплення її цілісності.
Корегуюче управління із включенням кожної молодої людини і дорослого у систему колективних справ і відношень.
Розвиток виховної системи здійснюється через:
? зацікавленість вищих органів освіти діяльністю педагогічних колективів по створенню виховної системи;
? вивчення досвіду діяльності педагогічного колективу;
? залучення зацікавлених осіб до вивчення досвіду з метою формування позиції громадського прийняття нової ідеї;
? моральне заохочування й матеріальна винагорода за успішні ефективні результати діяльності.
Для створення доброзичливого відношення к досвіду становлення й розвитку виховної системи можна звернутися до такого поняття, як імідж, який розуміють, як безпосередньо або навмисно створене враження про особистість або соціальну структуру.
Стосовно цього треба звернути увага на наступне:
створення привабливого для інших людей образа виховної системи школи ВНЗ;
формування в педагогічних колективах, у батьків студентів, громадськості установки на прийняття виховної системи як соціально-педагогічної цінності;
формування потреби в прагненні до творчості в педагогічної діяльності та високим виховним ідеалам.
Засобами внутрішнього управління розвитком системи є:
включення всіх студентів у колективні творчі справи;
створення ситуацій, що виховують;
гуманізація відношень між дітьми і дорослими;
регулювання пізнавального, емоційно-мотиваційного компонентів діяльності студентів.
Засобами управління розвитком виховної системи ззовні можуть бути і структурні компоненти: групові студентські колективи, гуртки, спортивні секції, а також навчальні кабінети, музеї й майстерні при умові перетворення їх в творчі центри для всього студентського колективу.
Умовами такого управління розвитком системи є оптимальне співвідношення традицій і нововведень у організацію училищного життя, опора на кадри викладачів - випускників цього ж навчального закладу, використання творчого потенціалу педагогів і студентів.
Дослідники теорії виховних систем вважають, що управління системою пов'язано із створенням у студентському середовищі різних зон, поведінка людини в яких обумовлено їх специфікою. Це зони:
* підвищеної уваги (першокурсники);
* особливої відповідальності (студенти з девіантною поведінкою);
* зміни поведінки (коли необхідно виконувати правила поведінки);
* вільною діяльності й нерегламентованої поведінки (зони хаосу).
Ці зони є моделями найбільш поширених соціальних ситуацій. Створення таких ситуацій необхідно для вправ молоді у виконанні різноманітних соціальних ролей в умовах прийняття і самостійного вироблення норм поведінки і діяльності.
Моделювання соціальних ситуацій повинно орієнтуватися на прилучення до них студентів як суб'єктів, творців.
Коли говорять про особистість у контексті виховної системи вищого навчального закладу гуманістичного типу, мають на увазі, як правило, особистість молодої людини як ціль функціонування такої системи. Під впливом виховної системи знаходиться не тільки особистість студента, а й особистість викладача. А студент виступає не тільки як ціль, а і як суб'єкт її становлення й розвитку.
Студент - ціль, суб'єкт виховної системи училища, її результат і показник ефективності.
Викладач - це теж компонент виховної системи, він особистість, яка має загальні риси з іншими педагогами, а також індивідуальність. Педагог - це теж ціль, об'єкт, суб'єкт, результат виховної системи і показник її ефективності.
Виховна система як будь-яка соціально-педагогічна система тісно пов'язана з навколишнім середовищем. Показником високого рівня розвитку виховної системи є включення навколишнього середовища у склад її компонентів. У цьому випадку навколишнє середовище системи значно розширює межі соціально-педагогічного простору, де здійснюється формування й розвиток особистості студента. При таких умовах соціально-педагогічний простір стає засобом управління розвитку особистості.
Дослідники виховних систем розглядають поняття «виховний простір» як нову педагогічну категорію.
У педагогіці склалися три варіанти визначення виховного простору. Л.М. Новікова під виховним простором розуміє педагогічно доцільно організоване середовище, яке оточує окремого студента або групу (академічна група, училище, дім, мікрорайон, селище, місто, область). Виховний же простір - це результат діяльності утворювального й інтеграційного характеру. Для того, щоб цей простір склався та виконував свою виховну функцію, треба визначити його складові частини, зв'язки між ними й включити діяльність суб'єктів виховного процесу в зв'язки, які моделюються. При даних умовах виховний простір стане суттєвим фактором розвитку особистості.
Основним механізмом створення виховного простору, на думку Л.І. Новикової, є взаємодія колективів, які керуються єдиними педагогічними завданнями, принципами та підходами до виховання. Ю.С. Мануйлов розглядає виховний простір, як частину середовища, у якому панує певний педагогічно сформований образ життя. У цьому випадку взаємодія всіх учасників визначається моделлю образу життя студента і викладача. Д.В. Григор'єв представляє виховний простір як динамічну мережу взаємопов'язаних педагогічний подій, яка представляє собою інтегровану умову розвитку особистості й дитини, й дорослого. Дії створюються зусиллями соціальних суб'єктів різного рівня (індивідуальними та колективними). Колективними суб'єктами виступають професійні спільності, які займаються вихованням, індивідуальними суб'єктами - викладачі, батьки, студенти, представники різних спеціальностей, зустріч з якими може перетворитися для молодої людини у подію.
Механізмом створення виховного простору стає сумісна діяльність студентів і викладачів.
Отже, виховний простір може бути створений за ініціативою одного чи декількох навчальних закладів на основі рівноправності усіх зацікавлених закладів.
До умов ефективного функціонування виховного простору відносяться:
Ціль, яку розділяють усі учасники процесу його створення.
Єдина педагогічна концепція, орієнтована на гуманістичні цінності.
«М'яка» структура простору.
Діалоговий режим створення.
5. Розгалужена система відношень між різними компонентами, суб'єктами.
Головними суб'єктами виховного простору також є молодіжні громадські об'єднання. Н.Л. Селіванова називає можливість виховного простору як головне для розвитку особистості студентя. Це передбачає:
свободу прийняття студентами рішення про його входження у виховний простір;
свободу вибору діяльності, яка допоможе досягати найбільшого успіху, можливого самовираження;
побудову діалогових відношень з людьми різного віку та соціальних груп;
виконання різних ролей;
вибір різних колективів, можливість їх зміни.
Таким чином, виховний простір сприяє самореалізації студента.
Дослідники виховних систем головною помилкою в управлінні вважають нормативний підхід педагогів до організації виховного процесу, що виражається в ігноруванні специфічності даної системи.
Виділяють три головні якості виховної системи:
Нерівновагомість - здатність до самоорганізації, самореалізації й саморозвитку.
Відкритий характер і неминуча взаємодія з навколишнім середовищем.
Самобутність кожної конкретної системи.
Щоб уникнути помилок, науковці називають можливі шляхи і засоби. Відомо, що для будь-якої педагогічної системи першочергове значення має цілепокладання. У зв'язку з цим, педагоги повинні поступово, поетапно формувати потреби учнів, постійно вивчати студентів і відслідковувати їхній розвиток. Отриманий матеріал дає основу для формування цілей, яке не може проходити без участі молоді. Важко також обрати системостворюючий вид діяльності, здатний довести до бажаного результату. Діяльність не обов'язково повинна бути навчальною. Вона може бути спортивною, художньо-творчою, трудовою та ін. При розвитку виховної системи будуть розширюватися зони її впливу, що обов'язково приведе до включення в систему всіх значущих сфер життєдіяльності, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
