Студентське самоврядування - добровільне об'єднання студентів, мета якого сформувати у студентів почуття господаря училища, групи, вміння співробітничати на принципах партнерства, гласності, демократизму [31].

1. Організація студентського самоврядування - це суспільне об'єднання студентів на основі єдності інтересів, цінностей і цілей, діяльність якого регламентована структурою, визначена програмою спільної соціальної творчості в процесі професійної освіти.

2. Модель організації студентського самоврядування у виховній системі медичного училища, що забезпечує саморозвиток особи студента, включає наступні позиції:

- чотири організаційні блоки: суб'єктно-цільовий, змістовний, функціонально

- діяльнісний, оціночно-результативний;

- чотири структурні рівні: колективне стратегічне ціліполягання, колективне тактичне ціліполягання, колективне оперативне ціліполягання, індивідуальне ціліполягання;

- критерії ефективності організації студентського самоврядування: мотиваційно - ціннісна спрямованість особи, саморегуляція, теоретичні знання і практичні навички в області управління соціальними організаціями, самовизначення в організаційній структурі студентського самоврядування, розвиненість здібностей і якостей особи для організації студентського самоврядування, наявність педагогічної підтримки.

3. Механізм саморозвитку особи студента в організації студентського самоврядування, який представляє цілеспрямовану діяльність, що включає три блоки: мотиваційно-організаційний, організаційно-діяльнісний, контрольно-результативний.

Студентське самоврядування - це:

метод організації студентського колективу, який забезпечує формування відносин, відповідальної залежності в колективі та організаторських якостей окремої особистості;

складова частина системи педагогічних засобів, оскільки вирішує специфічні завдання єдиного колективу;

результат педагогічної взаємодії викладацького і студентського колективів;

діяльність, яка здійснюється самими дітьми, включаючи постановку мети, її розробку;

принцип організації життя колективу студентів.

Вимогами для успішного розвитку студентського самоврядування науковці називають:

зацікавленість у розвитку студентського самоврядування адміністрації, педагогічного колективу та більшості студентів;

чіткий розподіл обов'язків по керівництву органами студентського самоврядування (додаток 3);

оптимальна структура студентського самоврядування з урахуванням специфіки навчального закладу;

чітка система принципів роботи студентського самоврядування в масштабі ВНЗ (єдина документація, вимоги, дні засідань) (додаток 3);

організація системи змагань через органи студентського самоврядування;

гласність у його роботі (стенди підсумків змагань, стінгазети, бюлетені тощо); - нагородження, заохочення переможців через систему студентського самоврядування.

У розвитку студентського самоврядування виділяються окремі етапи, а саме:

Організаційна робота студентського самоврядування.

Організація безпосередньої роботи студентського самоврядування.

Удосконалення організаційної діяльності студентського самоврядування.

Перший етап характеризується організаторською роботою по зосередженню уваги педагогічного та студентського колективів до проблем студентського самоврядування; вивченням науково-методичної літератури з цієї проблеми; проведенням педагогічних рад, нарад при директорі, засідань методичних об'єднань кураторів, зборів студентів з проблеми студентського самоврядування; розробка оптимальної структури студентського самоврядування, його органів з урахуванням специфіки навчального закладу; визначення мети та завдань студентського самоврядування, виходячи з його структури; розробка документації (пам'ятки, напрямки, інструкції) (додаток 3); визначення прав та обов'язків органів студентського самоврядування, вибори активу.

Другий етап розвитку студентського самоврядування передбачає організацію практичної діяльності органів студентського самоврядування; уточнення функцій кожного виконавчого органу, його членів, виходячи із їх прав та обов'язків; проведення систематичного навчання активу з питань планування, проведення засідань, рейдів, чергувань тощо.

Заключним етапом розвитку студентського самоврядування є третій етап. У межах цього етапу здійснюється удосконалення організаційної діяльності студентського самоврядування. А саме: розширення ролі студентського самоврядування в житті училища, створення нових структур у структурі студентського самоврядування (тимчасові формування, об'єднання, клуби за інтересами тощо); розширення прав та обов'язків органів студентського самоврядування, вдосконалення його структури.

Організація студентського самоврядування у виховній системі навчального закладу буде ефективна, якщо:

* враховуються особливості студентського самоврядування в структурі виховної системи навчального закладу;

* розроблена, теоретично обґрунтована і експериментально підтверджена модель організації студентського самоврядування у виховній системі, що забезпечує саморозвиток особи студентів; механізм саморозвитку особи студента в організації студентського самоврядування представляє цілеспрямовану діяльність, що включає три блоки: мотиваційно-організаційний, організаційно-діяльносний, контрольно-результативний.

Для визначення рівня сформованості виховної системи використовують дві групи оцінок: критерії факту і критерії якості. Перша група дозволяє визначити, чи є у даному навчальному виховна система, а друга група дає уявлення про рівень її сформованості та ефективності.

Група «критеріїв факту» містить:

- упорядкування життєдіяльності ВНЗ (відповідність змісту, обсягу та

характеру навчально-виховної роботи можливостям і умовам даного

навчального закладу);

- наявність єдиного студентського колективу;

- інтегрованість виховних впливів, концентрація педагогічних зусиль.

- ступінь наближеності системи до поставлених цілей, реалізація педагогічної

концепції, ідей, принципів, які лежать в основі виховної системи;

- загальний психологічний клімат у ВНЗ, стиль відношень, самопочуття студента, його соціальна захищеність, внутрішній комфорт;

- рівень вихованості студентів, при цьому визначальною рисою випускника училища повинно стати почуття власної гідності.

Управління якістю виховного процесу може оперувати такими поняттями як: виховна система, виховне середовище, виховна мета, виховна програма.

Відповідно до існуючого поняття якості, під якістю виховного процесу ми можемо розуміти відповідність характеристик виховній продукції заздалегідь встановленим вимогам, наприклад, таким як надійність сформованих цінностей, якостей особи, групи, колективу, вимог до кваліфікації користувачів, технологічності.

Запропоновані критерії умовні, вони можуть бути конкретизовані в тій чи іншій виховній системі.

Система управління якістю виховної продукції

може включати наступні функції:

1. Функції стратегічного, тактичного і оперативного управління;

2. Функції ухвалення рішень, дій, що управляють, аналізу і обліку, інформаційно-контролюючі;

3. Функції спеціалізовані і загальні для всіх стадій життєвого циклу виховної продукції;

Система управління якістю виховної продукції у вузі має бути сукупністю управлінських органів і об'єктів управління, заходів, методів і засобів, спрямованих на встановлення, забезпечення і підтримку високого рівня якості виховної роботи і виховної продукції вузу.

2. Організація управління розвитком виховної системи навчального закладу

2.1 Управління етапами розвитку виховної системи

Виховний процес є, разом з навчанням і науковою діяльністю, одним з основних в житті вищого навчального закладу. Виховний процес здійснюється в кожному з основних підрозділів вузу (інститути, кафедри, групи) і полягає в перетворенні свідомості і поведінки співробітників (студентів, викладачів, адміністрації) відповідно до заданих вимог і норм суспільства, держави, освітньої установи на основі їх свідомого прийняття суб'єктом освітнього процесу, а також в створенні умов і можливостей для його самореалізації в різних сферах життя: науковою, культурною, суспільною, спортивною, технічною і іншій позитивно направленій діяльності.

В Україні, як і в інших країнах світу, склалася система виховання, яка ґрунтується на самобутності українського народу. Нині, спираючись на глибинні національно-виховні традиції народу, поступово відроджується національна система виховання, яка враховує такі особливості сьогодення, як перехід України до ринкових відносин, відродження всіх сфер життя українського суспільства і процес розбудови незалежної держави. В її основі - український ідеал. Національне і громадянське виховання є одним із головних пріоритетів і органічним компонентом розвитку освіти. Воно має бути спрямоване на формування в дітей та молоді сучасного світогляду, ідей, поглядів, переконань, заснованих на найцінніших надбаннях вітчизняної і світової культури. В основу національного і громадянського виховання мають бути покладені принципи гуманізму, демократизму, наступності та спадкоємності поколінь. Головна мета національного і громадянського виховання - набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування в молоді особистісних рис громадян української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури. Національне і громадянське виховання має здійснюватися впродовж усього процесу навчання дітей та молоді. Воно має забезпечити всебічний розвиток, гармонійність і цілісність особистості, її здібностей і обдарувань, збагачення на цій основі інтелектуального потенціалу народу, його духовності й культури, формування громадянина України, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору і діяльності (Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті).

Процес державотворення в Україні, загальна демократизація і гуманізація суспільства потребують змін у вихованні підростаючого покоління.

Стратегічною метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу соціальних ролей, необхідних для суспільного життя: громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті та Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти визначили пріоритетні завдання виховання й основні напрями їх реалізації на сучасному етапі. Мета виховання:

1. Мета виховання - центральне питання ідеології, діяльності всієї системи виховання. У цілях виражаються філософські, духовні, етичні, економічні, політичні, правові і естетичні уявлення про образ, про «ідеальну» людину і суспільство, в якому він живе і діє. Мета державно-суспільної системи виховання повинно бути достатньо визначеною і в той же час абсолютно універсально.

Це виключно дуже важливо сьогодні, коли у зв'язку з економічним, соціальним, національним, духовним і освітнім розшаруванням суспільства, що поглиблюється, виникло різноманіття уявлень про людину і суспільство, зіткнулися всілякі класові, групові і особисті інтереси.

Якщо ще так давно велася мова про підлеглість інтересів і якостей особи вимогам суспільства і, відповідально, про домінування зовнішньої, суспільної (фактично державного) дії на людину (одна крайність), то тепер частіше ведеться мова про те, що основною метою виховання повинні стати людина як самоціль при одночасній відмові від вимог до неї суспільства, в чому б вони не виражалися - у потребах виробництва, економіки, управління і тому подібне (інша крайність).

З'явилася безліч партій і громадських організацій, що ставлять перед собою різноманітні цілі, за яким вони трактують і цілі виховання нових поколінь. Ці цілі частіше всього знаходяться в повному протиріччі з цілями державної системи освіти (і виховання).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9