К.Г.Городенська за характером ознаки поділяє прикметники на якісні і відносні, також виділяючи займенникові та порядкові прикметники (перший, другий, третій, двадцятий, сотий та ін) [27].

М.Я.Плющ, І.П.Ющук та ін. теж дотримуються думки, що прикметники, за своєю здатністю виражати ознаки предмета безпосередньо або через відношення його до іншого предмета чи особи, поділяються на розряди: якісні, відносні і присвійні. Наголошують мовознавці і на тому, що є також деякі проміжні групи: відносно-якісні, присвійно-відносні, присвійно-якісні [65, 97].

М.Я.Плющ звертає увагу на те, що відносні прикметники можуть переходити до розряду якісних. Багатозначні слова своїм прямим значенням можуть лишатися в розряді відносних, а на основі переносних значень створюються поступово якісні прикметники, що на сучасному етапі ще сприймаються як похідні.

Так, назви ознак предметів за різними відношеннями на зразок вишневий (сік), буряковий (корінь), бузковий (кущ), малиновий (напій) можуть уживатися і як назви кольорів, що сприймаються безпосередньо: вишнева хустка, волошкові очі, бузковий відтінок, малинове пальто.

Ці назви кольорів уже сприймаються як якісні прикметники. Відносні прикметники, що виражають ознаки предметів за матеріалом та іншими відношеннями, в контексті можуть також набувати ознак якісних прикметників. Пор.: срібна ложка і срібна голова (сива); дерев'яний стіл і дерев'яний язик (нерухомий, отерплий); батьківські збори і батьківське ставлення (чуйне); Кришталева ваза і кришталева совість (особливо чиста).

Деякі відносно-якісні прикметники, в яких процес семантичних перетворень завершився, мають ознаки якісних. Так, прикметники творчий, картинний, діловий, мирний можуть утворювати форми вищого й найвищого ступенів порівняння і синтаксично означатися кількісними словами: більш творчий, найбільш творчий, менш діловий, найменш діловий, занадто картинний, дуже мирний.

Такі прикметники можуть ставати твірними основами іменників з абстрактним значенням (творчість, картинність) або прислівників (творчо, картинно, мирно) і вступати в антонімічні та синонімічні відношення з якісними прикметниками.

М.Я.Плющ також говорить про те, що в українській мові виділяються проміжні групи прикметників, що поєднують присвійне і відносне значення або виступають у значенні безпосередньо виявленої зовнішньої характеристики предмета.

Присвійно-відносні прикметники творяться від назв людей, зрідка від назв тварин за допомогою суфікса -сь/о. Приєднуючись до суфікса твірної прикметникової основи, суфікс -ськ-(-цьк-) виступає частиною складного суфікса -івськ- або -инськ-, наприклад: адмірал -- адміральський, козак -- козацький; батько -- батьківський, учень -- учнівський, мати -- материнський, Малишко -- Малишківський:

Від назв тварин творяться присвійно-відносні прикметники тими самими суфіксами, що й присвійні: -ач- (-яч-), -ин- (-їн-), зрідка -ов- або нульовим (телячий, конячий, журавлиний, качиний, зміїний, воловий, овечий).

На відміну від присвійних прикметників, що виражають належність індивідуальній особі (істоті), присвійно-відносні прикметники вказують на вищий ступінь узагальнення, наприклад: Шевченківські місця (місцевість, де народився, жив і навчався Т. Г. Шевченко); дівчачий гурт, дівочий хоровод; орлика сім'я, журавлиний ключ, звіряче потомство.

До присвійних прикметників ставляться питання чий? чия? чиє? чиї?, присвійно-відносні прикметники в основному відповідають на питання який? яка? яке? які?: дівочі уста (чиї?), дівочий хоровод (який?); дідова хата (чия?), дідівська хата (чия?, яка?), дідівська спадщина (яка?); ластівчине крило (чиє?), ластів'яче гніздо (яке?).

Втрачаючи семантичний відтінок присвійності, присвійно-відносні прикметники цілком входять до розряду відносних, наприклад: учительська конференція, батьківський комітет, риб'ячий жир, коров'яче молоко, кролячий пух, соболиний комір.

Усі присвійно-відносні прикметники виступають тільки в повній формі.

Присвійно-відносні прикметники можуть поступово набувати значення якісних. Таке переосмислення можливе на основі переносних значень слова. Такі прикметники виділяються в окрему групу присвійно-якісних, наприклад: материнська ласка, дружній потиск руки, дідівські закони, звірячий погляд, вовчий апетит, заяча душа, воляча сила, осляча (ослина) впертість.

З таким самим значенням виступають прикметники в стійких фразеологічних сполученнях: діло теляче, лебедина пісня, охрімова свита, куряча сліпота, езопівська мова, мамина доня, прометеївський вогонь.

Присвійно-відносні прикметники, переходячи в розряд якісних, набувають деяких властивих їм граматичних ознак. Деякі з них набувають здатності сполучатися з кількісно-означальними прислівниками, наприклад: майже звірячий погляд, винятково дружня розмова, надто осляча (ослина) впертість. Від цих прикметників творяться означальні прислівники суфіксально-префіксальним способом: по-батьківському (по-батьківськи), по-материнському (по-материнськи), по-дідівському, по-звірячому, по-собачому, по-качиному, по-волячому, по-ведмежому, по-телячому.

Проміжні групи прикметників є наслідком незавершеності становлення нових семантичних відтінків на основі переносних значень слова. Розподіл прикметників і віднесеність їх до певних семантико-граматичних розрядів може здійснюватися на рівні основних значень. А в контекстуальних умовах виявляються різні випадки переходу прикметників з одного семан-тико-граматичного розряду в інший [65].

Мовознавець І.К.Білодід, залежно від типу ознаки, що лежить в семантиці слова, класифікує прикметники на чотири групи: якісні, відносні, присвійні та порядкові. Порядкові прикметники він виділяє в окрему семантично і морфологічно цілісну групу і вважає їх словами, які утворилися від числівників. Ці слова виражають ознаку предмета щодо його порядкового місця серед інших таких же предметів і відповідають на питання який?, котрий?, котра?, котре?: третя сторінка, чотирнадцята аудиторія, п'ята симфонія, двадцять перший ряд [83].

На думку мовознавця М.А.Жовтобрюха, ряд прикметників виражають ознаку предмета безпосередньо (зелена трава, голубе небо, яскравий колір), а багато -- через відношення одного предмета до інших (цегляна стіна, лебединий пух, металева пружина). Перші називаються якісними, а другі -- відносними. Він вважає, що за своїм значенням відносні прикметники поділяються на дві групи: власне відносні (кам'яний, зимовий, життєвий) і присвійні (братів, тітчин, Коваленків, Маріїн). Відносні прикметники становлять кількісно переважаючу, яка постійно поповнюється новими словами, групу прикметників української мови. Якщо якісні прикметники з сучасного погляду здебільшого не мотивовані іншими словами (білий, гарний, високий, цілий), то відносні прикметники всі без винятку мотивовані іншими частинами мови -- іменниками (дерев'яний, тракторний, радянський), дієсловами (лікувальний, будівельний, вихований), прислівниками (сьогоднішній, вчорашній, торішній), а також словосполученнями (минулорічний, десятихвилинний, дванадцятиповерховий) [34].

Слід звернути увагу і на твердження І.Р.Вихованця. Відомий академік, мовознавець вважає, що прикметники не утворюють однорідної функціонально-семантичної сукупності слів. Вони розподіляються на два великих семантико-граматичних її класи: прикметники первинні і прикметники вторинні. До первинних прикметників належать ті, які передають якісний стан предмета і в морфологічному плані членуються тільки на корінь і флексію, напр.: біл-ий, син-ій, кар-ий, мо-лод-ий, стар-ий, нов-ий, дик-ий. Вторинні прикметники передусім стосуються ознаки, що має виразно похідний характер і сформувалася через стосунок до предмета, дії, процесу, кількості або обставинної ознаки. Таким прикметникам притаманна складніша порівняно з первинними прикметниками членованість, тобто наявність, крім кореня та флексії, також інших різновидів морфем -- суфікса і префікса: мор-ськ-ий, мід-н-ий, сліз-н-ий, заліз-н-ий, склад-альн-ий, над-вод-н-ий, без-меж-н-ий. Похідними є також якісні прикметники, які виражають модифікацію звичайного вияву якості у бік її інтенсивності або послаблення. Модифікацію значення якості похідних прикметників відбиває їхня морфологічна структура, де наявні афікси, що передають градацію якості, напр.: синюват-ий, зелен-ав-ий, пре-син-ій.

І.Р.Вихованець наголошує на тому, що вторинні прикметники утворюються від центральних і периферійних частин мови -- іменника, дієслова, числівника і прислівника, а також мають внутрішньоприкметникове словотворення. Утворюючись від центральних частин мови -- іменника й дієслова, прикметники трансформують їхню вихідну центральність на периферійність. Похідність від периферійних частин мови супроводжувана модифікацією периферійності. Наприклад, прислівник як найпериферійніша частина мови набуває за морфологізованого переходу до прикметників сукупності словозмінних морфологічних категорій, тобто позбувається ознак незмінності.

У вторинних відіменникових прикметниках лексичний центр формують іменникові корені, а суфікси вказують на прикметниковий граматичний клас, напр,: берез-ов-ий, ліс-ов-ий, вод-ян-ий, люд-ськ-ий, греч-ан-ий, плеч-ист-ий. У наведених прикметникових похідних словах суфікси або спеціалізовані на суто частиномовній транспозиції, або поєднують транспозиційну і значеннєву роль, як суфікс -ист- у слові плечистий, який підкреслює надмірно виявлену ознаку. Таку ж транспозиційно-значеннєву роль виконують суфікси -ів-, -ин-, за допомогою яких іменники транспонуються в прикметники і виражають значення присвійності, тобто заступають посесивні предикати: Сестра має хату --> хата сестри --> сестрина хата [87, 27].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13