Джерельна база дослідження: бібліографічні фонди з питань дослідження.

Структура роботи: магістерська робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, використаної літератури та додатків.

Розділ І. Психолінгвістичні основи вивчення прикметника як частини мови

1.1 Пізнавальна активність як психолінгвістична проблема

Терміни «пізнання», «пізнавальна активність», «пізнавальна діяльність» учені почали застосовувати порівняно недавно при описі таких дидактичних явищ, як навчання навчальна активність, учбова діяльність.

Учені-педагоги наголошують, що процес пізнання є вищою формою людської діяльності, яка спрямована на розкриття нових закономірностей руху природи і суспільства, встановлення нових знань про природні й суспільні явища.

Після багатьох навчально-експериментальних пошуків у теорії навчання все частіше почали оперувати такими поняттями, як учбова діяльність, учбово-пізнавальна діяльність, пізнавальна діяльність. Хоча деколи всі ці поняття розглядаються як ідентичні, проте був зроблений великий крок на шляху розуміння логічного сенсу змісту дидактичних явищ [3].

У психологічній та дидактичній науці немає єдиного підходу до визначення поняття «пізнавальна активність», хоч у багатьох дослідженнях учені називають деякі загальні істотні риси цієї категорії. Пізнавальну активність учнів як їхню розумову діяльність, яка спрямована на досягнення певного пізнавального результату, і як підвищену інтелектуальну орієнтовну реакцію на учбовий матеріал на основі пізнавальної потреби, розглядає Т.І.Шамова. В інших працях активність розглядається автором «як якість діяльності, в якій проявляється особистість самого учня з його ставлення до змісту, характеру діяльності і бажанням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення учбово-пізнавальної мети» [93, c. 54].

Активність слід розуміти як виявлення перетворювального, творчого ставлення індивіда до об'єктів пізнання і передбачає наявність таких компонентів активності, як вибір підходу до об'єктів пізнання, постановку після вибору об'єкту мети, завдання, яке необхідно виконати, перетворення об'єкта в наступній діяльності. «Активність пізнання, - як зауважує Л.Аристова, - варто розуміти як вияв творчого ставлення особи до об'єктів пізнання, котрі поєднані зі змінами в його свідомості» [4, с. 30].

Пізнавальну активність як «творення особистості, яке виявляє інтелектуальний відгук на процес пізнання, живу участь, розумово-емоційну чуйність учня в пізнавальному процесі», розглядає Т.І.Щукіна [95, c. 116].

Наведені визначення поняття «пізнавальна активність» дозволяють зробити висновок, що освоєння невідомого спонукає людину до творчої діяльності. При цьому зовнішній вплив і відбивається через психічний стан конкретної особи, через її вольові якості, емоції. І засвоєння об'єкта пізнання, і відбиття зовнішнього впливу вимагає активності суб'єкта. Отже, пізнавальна активність характеризує індивідуальні особливості людини в процесі пізнавальної діяльності.

Пізнавальна активність дитини, на думку Л.Данилової [31], це її внутрішня готовність (прагнення і здібність) до пізнання, до подальшої участі в напруженій розумовій та практичній діяльності у процесі оволодіння знаннями, уміннями і навичками та виявлення самостійності й творчого підходу до вирішення навчальних завдань та ін. Активність передбачає самодіяльність людини, вибір об'єктів, засобів, форм діяльності, що проявляється у визначенні оптимальних шляхів для досягнення поставленої мети.

Пізнавальна активність -- це ініціативне, дійове ставлення школярів до навчання, виявлення ними інтересу, самостійності в мисленні, а також енергійності і наполегливості у виконанні пізнавальних завдань.

Таким чином, на підставі аналізу теоретичної літератури можемо узагальнити, що пізнавальна активність є складною властивістю суб'єкта, яка інтегрує важливі якісні характеристики його пізнавальної діяльності: пізнавальну самостійність, ініціативність, а також повноту і мобільність його знань, умінь і навичок, що формуються у цьому процесі [36]. Для нас важливо детальніше і глибше розглянути проблему пізнавальної активності, щоб повністю збагнути всю її сутність і значущість. Тож зупинимося на структурі пізнавальної активності школяра.

Існують різні підходи дослідників і педагогів-практиків до визначення пізнавальної активності, її структури, які засвідчують передусім природу самого явища як складної інтегративної, багаторівневої у генезисі системи. У наукових дослідженнях структуру цього явища розглядають як будову і внутрішню форму організації системи, єдність стійких взаємозв'язків між її елементами, що може мати різні прояви.

Пізнавальна активність за своєю психологічною природою безперервна і цілісна. Вона (як і учбова активність) заповнена безліччю автономних одиниць, що мають свої завдання. Така автономна одиниця є пізнавальною діяльністю, яка є конкретним виявом безперервної і висхідної пізнавальної активності. У структурі цієї активності Ш.А.Амонашвілі розрізняє наступні компоненти:

а) мотив, як рушійну силу цієї активності ;

б) об'єкт пізнання, що має дидактично організовану форму;

в) способи і засоби взаємодії з об'єктом з метою його засвоєння;

г) посередницьку роль педагога між пізнавальними силами школяра і об'єктом засвоєння;

ґ) результат пізнавальної активності [3].

П.А.Гончарук виокремлює такі важливі компоненти пізнавальної активності суб'єкта:

- мотиваційний (потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, установки);

- операційний (репродуктивні, стандартизовані, пошукові, творчі дії);

- інформаційний (сприйняття матеріалу, зв'язок відомого з невідомим, актуалізація матеріалу) [26, с. 32].

Ця структура характерна для кожної якісної ознаки пізнавальної активності особистості, що визначають сутність цього поняття.

Вчені також наголошують, що внутрішніми стимулами активності виступають потреби, інтереси, інтелект, воля, емоції, енергія та ін. Передумовою будь-якої діяльності є та чи інша потреба, бо вона являє собою об'єктивну необхідність кожної людини в певних умовах, які забезпечують її життя і розвиток.

З поняттям потреби тісно пов'язане і поняття мети, тобто те, до чого прагнуть, чого бажають досягти. Саме мета, як закон визначає засоби і характер дій людини. Коли людина починає виконувати ту чи іншу дію, вона передбачає кінцеву мету в залежності від потреб.

Свідомо поставлена мета завжди визначає засоби і характер дії людини, що дає змогу твердити про зв'язок мети та активності в діяльності. Мета є тим об'єктом, на котрий спрямована активність, яка стає умовою здійснення мети. Отже, без активності неможливі як визначення мети, так і діяльність щодо її реалізації. В той же час, без мети неможлива активність, оскільки у постановці мети вже виявляється активність. Тобто постановка мети є своєрідний критерій, показник активності. Таким чином, ці поняття діалектично взаємопов'язані [48].

Лише тоді, коли є необхідність, яка спонукає людину до діяльності, стимулюється і активність особистості. Задоволення одних пізнавальних потреб веде до виникнення нових, але потреба у пізнавальній діяльності не виникає у вихованців сама собою. Тому необхідно створювати певні умови пізнавальної діяльності школярів, які б спонукали їх до активної пізнавальної діяльності. Для функціонування стимулів такої діяльності необхідно знати пізнавальні мотиви та шляхи їх формування.

Поняття «мотив» означає певну спонукальну причину дій та вчинків людини. У психології під терміном «мотив» (походить від латинського слова movere -- рухати, штовхати) розуміють спонукальну причину дій і вчинків людини (те, що «штовхає» нас до дії). Це - реальне спонукання, яке змушує людину діяти у певній життєвій ситуації, за певних умов [38].

Мотив - один із найважливіших факторів, поряд із здібностями, знаннями, навичками, який забезпечує успіх у діяльності. Це сукупність спонукальних факторів, що викликають активність в організмі та визначають його спрямованість. Продуктивність діяльності, її процес і результат визначається, по-перше, спрямованістю мотивів і змістом, по-друге, силою й активністю мотивів [19, 2].

У мотиві відбувається з'єднання, синтез зовнішніх та внутрішніх сил, які визначають характер діяльності суб'єкта. Якщо потреба виражає необхідність, мета-- конкретизовану потребу, то мотиви характеризують внутрішні причини цих процесів.

Мотив визначає, чим керується школяр, коли виконує учбове завдання, заради чого він його виконує.

Серед пізнавальних мотивів В.Лозова визначає такі підгрупи:

а) широкі пізнавальні мотиви, які спонукають школярів виявляти інтерес до знань, постановки перспективи в засвоєнні нових знань. Але слід відзначити, що у школярів одного і того ж віку пізнавальний інтерес може мати різний рівень і різний характер виявлення. Наприклад, елементарний рівень, коли учень виявляє безпосередній інтерес до фактів. Більш високий рівень пізнавального інтересу знаходить відображення у прагненні пізнати суттєві якості, риси окремих предметів та явищ. І, нарешті, найбільш високий рівень пізнавального інтересу школяра полягає в прагненні до пізнання закономірностей, до розкриття суттєвих боків предметів, явищ, які вивчаються. Якщо пізнавальний інтерес має нестійкий характер, то він спонукається зовнішніми засобами і вимагає постійного підкріплення. Звичайно, такий інтерес не сприяє формуванню активності особистості як риси людини;

б) учбово-пізнавальні мотиви, які сприяють формуванню пізнавальної активності школяра, оскільки він у процесі навчання виявляє інтерес до різних засобів оволодіння знаннями, до прийомів самостійного придбання знань, до методів наукового пізнання. Коли є труднощі, він їх переборює, виявляє при цьому терпіння, посидючість та ін.;

в) мотиви самоосвіти, які спонукають учня до пізнання всього нового з метою розширення свого світогляду, до формування бажання відкрити для себе те нове, що раніше було невідоме в будь-якій галузі науки.

Таким чином, вчитель повинен не тільки виявляти наявність пізнавального мотиву учнів, а й визначати рівень його сформованості, стійкості.

Особливої уваги заслуговує питання про пізнавальний інтерес як компоненту пізнавальної активності. Сталі пізнавальні інтереси забезпечують активну діяльність школярів, тому що в процесі навчання пізнавальний інтерес вступає у конфлікт з тим запасом знань, яким володіє учень. Це і викликає в індивіда внутрішню потребу задовольнити інтерес шляхом пізнавальної діяльності. Створити у навчанні умови, які сприяли б формуванню у школярів пізнавальних інтересів, --це шлях, передумова підвищення якості навчання, якості всебічного розвитку особистості [48].

Рис. 1.

Взаємозв'язок між поняттями «активність» та «інтерес» виглядатиме, як на рисунку 1.

У загальній психології інтерес характеризується як "прагнення", "переживання", "ставлення", "увага", "спрямованість", Рис.1

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13