-оцінюється не дитина, а її діяльність;
- оцінюються навчальні досягнення учня;
- враховується його індивідуальність;
- учень може засвоювати тему в оптимальному темпі, проходити тематичну атестацію повторно для підвищення оцінки.
31. Процес виховання (виховний процес) -- невід'ємна частина цілісного педагогічного процесу. Поняття "виховання" і "навчання" тісно пов'язані. У народній педагогіці слова "виховувати"' і "навчати" часто використовувалися як рівнозначні. Спроби ототожнити процеси навчання і виховання мали місце і в історії наукової педагогічної думки. Дехто сьогодні вважає, що достатньо лише добре організувати навчальний процес і всі виховні проблеми знімуться самі собою. Але це не так. Виховання -- явище значно ширше, ніж навчання; воно включає і освіту, і розвиток особистості. Відмінність між процесами навчання і виховання пояснюється особливостями сприймання людиною світу. З одного боку, людина пізнає навколишній світ, а з другого - виробляє до нього ставлення. В основі пізнання лежить активність мислення людини. Ставлення ж до світу залежить від прагнень, переконань, інтересів, смаків, звичок, волі, характеру особистості. В основі вироблення ставлення до дійсності лежать почуття. Якщо в процесі навчання формується і розвивається інтелектуальна сфера, то в процесі виховання -- моральна, вольова, емоційна.
Поняття ''виховання " у денному контексті вживається у вузькому педагогічному значенні як цілеспрямована виховна робота педагогів у загальноосвітній школі з метою стимулювання активної діяльності вихованців по формуванню власної особистості, як процес цілеспрямованого, планомірного, систематичного формування позитивних якостей особистості.
Сучасна педагогіка трактує процес виховання як складне і багатогранне явище. До визначення його суті існують різні підходи.
Відносницький підхід розглядає виховання як формування у школярів системи відносин (ставлень): світоглядних, моральних, пізнавальних, естетичних і ін.
Діяльнісний підхід характеризує виховання як включення школярів у різноманітну діяльність, у ході якої формуються ставлення.
Особистісний підхід бачить процес виховання як розвиток і саморозвиток особистості із врахуванням її індивідуальних особливостей, визначених на діагностичній основі, та можливостей її розвитку і саморозвитку. Особистісно зорієнтований -- як створення умов для. розвитку і саморозвитку особистості.
Системний підхід сприяє побудові цілісної системи виховання як сукупності усіх їх компонентів (явищ, процесів, впливів, етапів), взаємодія яких породжує нову системну якість. Він дає підстави говорити про необхідність створення виховної системи освітнього закладу. Виховна система - це школа як цілісний соціальний організм. Саме виховна система, визначає успіхи в діяльності навчально-виховного закладу. Найефективніше розвивається особистість у тих школах, де виховні системи спрямовані на моральне становлення учнів, формування у них критичного творчого мислення, відповідальності.
Реалізацію системи виховання забезпечує технологічний підхід - проектування способу організації процесу з послідовною орієнтацією на чітко визначені цілі, моделювання процесу, кінцевого результату, способів, його досягнення, усієї системи виховання. Технологія - це визначення системи цілей, способів життя учнівського колективу, методів, прийомів, форм роботи, які приведуть до реалізації мети, на основі діагностики, творчості і наукового пошуку.
32. Принципи виховання -- це керівні положення, які відображають закономірності процесу виховання, основні вимоги до його організації.
1. Цілеспрямованість виховання.
Даний принцип витікає із закономірної залежності змісту, форм і методів виховання від його мети. Слід пам'ятати, що мета, сформульована вихователем, тільки тоді буде успішно реалізована, коди вона сприйматиметься вихованцем, як власна мета. Даний принцип вимагає від педагогів уміння ставити різні цілі: колективні й індивідуальні, близькі, середні й далекі, захоплювати ними дітей.
2. Єдність загальнолюдського і національного, народність у вихованні, етнізація виховання.
Закономірний зв'язок виховного процесу з іншими суспільними процесами, залежність його від суспільних потреб ї вимог викликає необхідність формування громадянських і соціальних якостей особистості, в першу чергу, національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, оволодіння рідною мовою; загальнолюдських гуманістичних цінностей: ідеалів добра, правди, краси, справедливості, совісті, людської гідності; оволодіння національною спадщиною, а також, надбанням світової культури, причому рух, розвиток має бути під національного і через національне до загальнолюдського. Діти повинні мати можливість навчатись у рідній школі, відчувати причетність до свого етносу.
3. Гуманізація виховання.
Гуманізм - (від лат. людяний) це - системи ідей і поглядів на людину, як найвищу цінність. Він базується на першій статті 3агальної декларації прав людини: "Всі люди народжуються, вільними і рівними у своїй гідності і правах". Психологічну основу цього принципу складає положення про залежність розвитку особистості від характеру ставлення педагога до учня. Якщо це ставлення гуманне, воно викликає позитивну реакцію і стимулює діяльність учня. Якщо стосунки "вчитель -- учень" базуються на авторитарній основі, то тоді педагогічний вплив викликає негативну реакцію учня. Даний принцип, вимагає побудови суб'ект-суб'ектних взаємин вихователя і вихованців, позитивної орієнтації у взаємодії з вихованцями, (орієнтуватись на те, що можна робити, а не на те, чого не можна), гуманного ставлення до них, поваги до їхніх прав і свобод, людської честі та гідності.
4. Демократизація виховання.
Має на увазі розвиток співробітництва вихователя й вихованців, встановлення взаємоповаги і довір'я між ними:, вимагає від вихователя сприймати особистість вихованця як вищу соціальну цінність, поважати його право на. розвиток здібностей і виявлення індивідуальності і, разом з тим, формувати у нього свідоме ставлення до своїх прав і свобод, громадянську відповідальність.
5. Природовідповідність у вихованні, диференціація та індивідуалізація виховного процесу.
Даний принцип будується на закономірній залежності ефективності виховного процесу від врахування вікових, статевих та індивідуальних особливостей учнів. Він вимагає посиленої уваги до кожної дитини, до вивчення її природних особливостей, її інтересів, нахилів, бажань, здібностей, можливостей і побудови виховного процесу на основі цього вивчення. Диференціація - врахування особливостей групи учнів - розглядається як шлях до повної індивідуалізації процесу виховання.
6. Особистісно зорієнтований підхід у вихованні.
Цей принцип можна розглядати як поглиблення попереднього, орієнтацію не лише на зовнішній вплив, а переважно на самовиховання. Він вимагає уміння діагностувати рівень сформованості різних якостей особистості; залучення до діяльності, яка поступово ускладнюється, що забезпечує розвиток особистості; корекцію відхилень у вихованні й розвитку; максимальної опори на активність особистості; поєднання виховання з самовихованням, розвиток самостійності.
7. Культуровідповідність та інтеркультурність виховання.
Означає здійснення виховання в контексті культури, орієнтацію на засвоєння досягнень культури та подальший її розвиток. Принцип вимагає органічного зв'язку виховання з історією народу, його культурними і побутовими традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, з естетичною, правовою, політичною, духовною, моральною, трудовою, фізичною, економічною, екологічною, інтелектуальною культурою, культурою сімейних стосунків; забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь, інтегрованості української національної культури в контекст світових цінностей, у загальнолюдську культуру.
8. Зв'язок виховання з життям, виховання в діяльності.
Дитина виховується живучи: граючись, працюючи, навчаючись.
А.С.Макаренко недаремно визначав виховання як змістовну організацію життя і діяльності вихованців. Даний принцип вимагає будувати виховний процес як процес життєдіяльності вихованців через залучення їх до різноманітних видів діяльності: навчально-пізнавальної, трудової, художньо-естетичної, ціннісно-орієнтаційної, фізкультурно-оздоровчої, забезпечуючи при цьому її позитивну соціальну орієнтацію.
9. Свідомість і активність учнів у процесі виховання,поєднання педагогічного керівництва з ініціативою й активнністю школярів.
Ефективне формування особистості відбувається лише за умови., що вона проявляє високу активність у діяльності, особливо в тій, яку сама обирає, яка їй подобається. Активно виконана діяльність - це та діяльність, яку учень виконує не завдяки зовнішньому примушуванню, а в результаті внутрішнього потягу, незадоволення собою, прагнення стати кращим.
Даний принцип вимагає так організувати виховний процес, щоб створювати умови для самореалізації та самоствердження школярів, тобто педагогічні ситуації для збудження в них внутрішніх суперечностей, і таким: чином стимулювати їхню активність у різних видах діяльності, формування у них потреб, мотивів і установок як стимулів активності. Для успішного розвитку дитини потрібне мудре керівництво, з достатньою долею свободи і самодіяльності, із наданням можливості свідомо обирати способи діяльності та відповідати за її наслідки.
10. Виховання в колективі.
Процес виховання не обмежується особистою (парною) взаємодією
вихователя і вихованців. Як відомо, в реальному шкільному спілкуванні така взаємодія є багатокомпонентною, і. важливим компонентом тут виступає учнівський колектив. Тому рівень розвитку колективу має чимале значення, для успішного формування кожної особистості. Даний принцип вимагає створення здорового згуртованого колективу вихованців і умілого використання його впливу для різнобічного розвитку учнів. Колектив не має були самоціллю. Основна мета - формування особистості. У колективі учні навчаються враховувати як спільні, так і індивідуальні інтереси й потреби, гармонійно їх поєднувати.
11. Інтегративність - єдність і узгодженість педагогічних зусиль школи, сім'ї та громадськості.
Виховання, як правило, здійснюється не однією, а кількома педагогічними системами; сім'єю, дошкільними дитячими закладами, школою, позашкільними закладами, різними об'єднаннями за місцем проживання, громадськими спілками, самодіяльними об'єднаннями, релігійними організаціями тощо. Цілісність виховного процесу можна, забезпечити лише єдністю, наступністю, узгодженістю у взаємодії усіх цих систем.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15
