На відміну від переконування, що потребує доказовості, навіювання - це спосіб словесного впливу, розрахований на некритичне сприйняття інформації, не передбачає глибокого роз'яснення суті тих чи інших норм. Вихователю важливо оволодіти як прямим, так і непрямим навіюванням. Пряме навіювання характеризується відкритістю мети. Це команда, наказ, навіююча настанова (веління, вказівка,розпорядження, заборона). Непряме навіювання - опосередкований вплив на учня: через опис якогось випадку або через створення спеціальної ситуації. Воно має більш широкий спектр використання і краще сприймається вихованцями. Це може бути натяк, прохання, схвалення, чи засудження колективом.

Здійснюючи переконування і навіювання, вихователю треба пам'ятати, що вони будуть ефективними за таких умов:

- педагогічна доцільність обраних засобів впливу;

- відповідність змісту і форми переконування і навіювання рівню вікового розвитку особистості;

- доступність їх вихованцям;

- врахування індивідуальних особливостей школяра;

- логічність, послідовність, доказовість, опора на конкретні факти;

- переконаність вихователя;

- емоційність, виразність, щирість вихователя, володіння ним основами педагогічної техніки, педагогічним тактом:; - авторитет вихователя, позитивно ставлення до нього учнів;

- уміле поєднання словесного впливу з організацією життя учнів.

41. Методи, спрямовані на організацію діяльності, формування досвіду суспільної поведінки, спілкування можна поділити на дві підгрупи, в залежності від домінуючої мети:

а) методи, які сприяють організації діяльності і спілкування учнів, поліпшують її;

б) методи, які сприяють формуванню способів поведінки, накопиченню і закріпленню досвіду (привчання, вправи, створення виховуючих ситуацій, рольові ігри).

Прогнозування (система перспективних ліній) -- спосіб організації діяльності вихованців, який виражається в проектуванні, плануванні, постановці перед учнями яскравих привабливих, цілей, "перспективних ліній", які захоплюють вихованців і викликають у них бажання діяти для реалізації цих цілей. Перспектива є могутнім стимулом життєдіяльності.

Педагогічна вимога - метод впливу, за допомогою якого вихователь стимулює або гальмує дії вихованців. В основі педагогічної вимоги лежить психологічний механізм навіювання. Розрізняють пряму і непряму вимогу. Пряма вимога (команда, наказ, осуд, погроза, настанова) відрізняється імперативністю, однозначністю, конкретністю; висувається рішучим, тоном, відповідно підбирається міміка і жести. Непряма, вимога (порада, натяк, прохання, довір'я, схвалення) краще стимулює дії, ніж пряма, не викликає негативної реакції вихованців. Впливає не стільки зміст вимоги, скільки доброзичлива форма її висунення, Така вимога викликає у дітей переживання, прагнення до поліпшення своєї поведінки. Важливою умовою ефективності даного методу є почуття міри. Навіть при застосуванні жорстких вимог педагог має бути людиною принциповою, але мудрою й чуйною.

Громадська думка - це вимога колективу, яка поєднує в собі оцінку, судження, волю колективу.

Ефективність виховного впливу громадської, думки залежить від педагогічної майстерності вихователя створювати умови для перетворення громадської думки в особисту, а особистої -в громадську, а також, від змісту і культури її функціонування. Для цього слід стимулювати школярів до культурного вираження своєї думки, формувати коректність, дипломатичність у процесі спілкування: коректно висловлювати критичні думки в адресу інших, поважати критику, спрямовану на, свою адресу, захищати свою думку на фоні колективної. Правильно діють ті. вихователі, що менше використовують громадську думку для оцінки негативних вчинків окремих учнів, а більше залучають усіх учнів до колективної творчої діяльності, яка створює можливості для позитивних, вчинків кожному учневі.

Привчання -- організація планомірного і регулярного виконання дітьми певних дій з метою перетворення їх у звичні форми, суспільної поведінки (звички). Набуття звички здебільшого починається з оволодіння навичкою. Навичка - це дія, яка виконується при. частковій автоматизації елементів, які складають її. Перехід навички у звичку досягається систематичним повторенням її у певних однакових чи подібних умовах. До основних умов ефективності методу привчання належать: чітка постановка вимоги, демонстрація зразків правильної поведінки, .створення позитивного ставлення до неї, режим: життя і діяльності. Вправи (тренування) - це метод організації життя і діяльності учнів, при якому створюються умови робити вчинки у відповідності до прийнятих у суспільстві норм і правил життя. Вправи, як і привчання, передбачають багаторазове повторення, закріплення і зміцнення цінних способів дій як, стійкої основи суспільної поведінки. Метод вправ часто реалізується через доручення. Важливо, щоб воно було цікавим, посильним, учень має розуміти його необхідність, його виконання має бути проконтрольоване вихователем.

Створення виховних ситуацій -- метод організації діяльності, який передбачає створення педагогами спеціально або використання ситуацій, що виникли спонтанно, для виливу на особистість. По своїй суті це ситуації вибору. Учень ставиться перед необхідністю вибрати певне рішення з кількох можливих варіантів. Рольова гра - метод закріплення позитивних дій. Цінність його полягає в тому, що в грі власною потребою дитини стають ті норми, наслідувати які ми хочемо її привчити. Гра завжди творча, бо рольові позиції дитина придумує сама відповідно до змісту гри. Гра буде ефективною за таких умов:

1) ідею гри можна запропонувати, але не можна її дітям нав'язувати;

2) треба допомогти учням збагатити зміст гри, максимально наситити її діями;

3) під час розподілу ролей по змозі задовольнити всіх, водночас поставити кожну дитину в позицію, найсприятливішу для формування її особистості; 4) допомогти учням в оснащенні, необхідними предметами;

5) забезпечити школярам можливість "дограти", не переривати гру доти, доки вона не буде завершена.

42. З метою підкріплення і посилення впливу на особистість школяра застосовуються методи стимулювання і мотивації діяльності і поведінки. До них відносяться: змагання, заохочення, покарання, метод вибуху.

Змагання - це метод спрямування природної потреби учнів у суперництві в русло формування необхідних якостей особистості. Змагання забезпечує успіх і цілеспрямованість у процесі роботи, відчуття товариської взаємодопомоги шляхом обліку і порівняння результатів спільної діяльності і заохочення її учасників. Змагання - явище емоційне. Щоб воно несло позитивний емоційний заряд, треба дотримуватися відповідних педагогічних умов його застосування:

- демократичний підхід до організації змагання;

- прилучення дітей до вироблення умов змагання ї визначення нагород переможцям; - гласність;

- включення школярів до обговорення і аналізу результатів змагання, способів досягнення їх.

Заохочення -- це спосіб висловлення' суспільної позитивної оцінки поведінки і діяльності окремого учня чи колективу. Заохочення може бути колективним чи індивідуальним. Заохочення викликає у школярів відчуття задоволення, вселяє впевненість, підвищує відповідальність.

Прийоми заохочення:

- схвалення; - похвала; - вияв уваги; - виявлення поваги, довір'я;

- подяка; - премія, нагорода (при необхідності відзначити особливі досягнення, вчинки: за відмінне навчання, за першість у змаганнях, за порятунок людей, державної власності).

При застосуванні заохочення слід діяти обережно, дотримуючись таких педагогічних вимог:

- об'єктивність заохочення; - опора на громадську думку;

- особистісний підхід до заохочення; - гласність;

- дотримання міри у вираженні заохочення.

Покарання -- це такий спосіб впливу на особистість, в основі якого лежить засудження дій і вчинків, що суперечать нормам суспільної поведінки. Покарання має викликати в учнів почуття сорому і вини, наміру не повторювати подібного.

Прийоми покарання:

- покарання - виправлення; - покарання - обмеження;

- моральний осуд: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення; - умовне покарання; - зміна ставлення;

- переведення в інший клас, іншу школу; - виключення зі школи.

Щоб покарання було ефективним, треба, дотримуватися таких педагогічних вимог:

- справедливість у покаранні;

- опора на колектив;

- індивідуальний підхід до визначення засобів покарання; - покарання може бути лише індивідуальним;

- відповідність покарання проступку;

- дотримання вимог педагогічного такту;

- поєднання покарання з іншими конструктивними методами виховання.

Метод вибуху - це спосіб яскравих, несподіваних, незвично сильних, впливів на вихованця, який має на меті дуже швидку перебудову особистості на основі дуже сильних почуттів, що виникають при цьому. В основі цього методу -- збудження сильних позитивних емоцій. Для забезпечення ефективності цього методу треба добре знати, особливості емоційної сфери особистості, передбачити можливі наслідки, пам'ятати про емоційну виразність при застосуванні вибуху, мати високий рівень педагогічної майстерності, бути впевненим, що це єдино можливий засіб пливу.

43. Самовиховання -- кінцевий результат виховання.

Провідними методами: самопізнання є самоспостереження, самооцінка, самовипробування, самоаналіз.

Самоспостереження включає:

а) самоопитування -- людина запитує сама себе;

б) згадування: порівняння того, що запам'яталось із записами;

в) самоанкетування, самотестування -- людина дає відповіді на письмові запитання чи виконує відповідні завдання, дані самій собі;

г) порівняння -- зіставлення вражень і спогадів інших людей з власними;

д) уявне повторення того, що відбувалось. У процесі самоспостереження інколи доцільно уповільнити процес своєї діяльності, ніби розтягнути свої переживання в часі. Це допоможе побачити деякі деталі у собі, у своїх рухах, вчинках, почуттях.

Самовипробування -- активний спосіб самопізнання, яке можна здійснити, беручи участь у різних видах діяльності і спілкування. Воно дає нагоду дізнатися про можливості своїх інтелектуальних, емоційних і вольових, якостей, фізичних і психічних особливостей.

Самокритика -- опрацювання результатів самоспостереження за допомогою двох методів: самоаналізу і самооцінки. Самоаналіз ґрунтується на умінні бачити позитивне і негативне в собі, в своїх діях і вчинках, це уміння критично мислити, співставляти свої дії і вчинки з певними цінностями та ідеалами. Самооцінка -оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Від самооцінки залежить самоставлення школяра. Позитивна об'єктивна самооцінка сприяє формуванню самоповаги. Людина із заниженою самооцінкою відчуває себе невпевненою, не вірить, що її зусилля до чогось приведуть і тому не намагається що-небудь змінити у своєму житті. Людина із завищеною самооцінкою відчуває себе впевнено і. добре знає, чого хоче, бачить себе господарем становища.

Важливим компонентом самовиховання є саморегуляція, тобто уміння особистості керувати станом свого здоров'я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою. Рушійною силою саморегуляції є воля. Прийомами саморегуляції можна назвати самобідбадьорення, самопереконування. самоаналіз, самонавіювання, самопрограмування.

Важливими методами саморегуляції є самоконтроль і самокоригування свого стану, своїх, дій і вчинків. Самоконтроль -свідоме самостійне регулювання особистістю своєї поведінки, її мотивів і спонукань на основі виявлення відхилень у думках, почуттях, вчинках, діях від загальноприйнятих норм. До механізму самоконтролю входять самоаналіз, самооцінка, самокритика і самообмеження - здатність відмовитися від бажаного коли це зумовлюється зовнішньою потребою.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15