Формування валютних курсів - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Формування валютних курсів

міжнародній торгівлі можуть виникати ситуації, коли неможливо безпосередньо обміняти одну валюту на іншу. В цьому разі використовується крос-котирування, або крос-курс.

Крос-курс (крос-котирування) - це співвідношення між двома валютами, яке встановлюється згідно з їх курсом стосовно третьої валюти. У такому випадку спочатку купується валюта третьої країни (наприклад, долар США), а потім за неї купується вже необхідна валюта. Враховуючи ту обставину, що основний обсяг міжнародних розрахунків здійснюється саме у доларах США, то для полегшення обмінних операцій і розрахунків котирування національних валют у більшості випадків здійснюється не одна відносно іншої, а щодо долара США, а вже через нього - до валют інших країн. Таким чином, використовується крос-котирування.

Зміст процедури котирування полягає у визначенні й реєстрації міжбанківського курсу шляхом послідовного зіставлення попиту і пропозиції за кожною валютою («фіксинг»). На цій основі встановлюються курси покупця і продавця.

Курс покупця (bid rate) - це курс, за яким банки купують іноземну валюту і продають національну (найнижчий курс).

Курс продавця (offer rate) - це курс, за яким банк продає іноземну валюту і купує національну (найвищий курс).

Курс продавця завжди вищий за курс покупця. Різниця між курсом продавця і курсом покупця називається спредом (spread). Спред (або валютна маржа) становить дохід банку за валютними операціями. Він розраховується за формулою:

S = (OR-BR)/BR*100, (1.1)

де S - спред;

OR - курс продавця;

BR - курс покупця.

Можливість отримання цього доходу пов'язана з фактично монопольним становищем банків на валютному ринку щодо операцій із більшістю суб'єктів валютних відносин. У зв'язку з цим банки продають валюту за вищим курсом, ніж купують. Зазвичай чим більші обсяги операцій із певною валютою і більший попит на ринку на неї, тим більший розмір маржі банку. Хоча спред встановлюється комерційними банками самостійно, центральний банк за певних обставин може встановлювати її максимально допустиму величину для того, щоб запобігти спекулятивній грі на валютному ринку, яка особливо небезпечна у періоди кризових явищ.

Фактичний ринковий обмінний курс розраховується як середнє арифметичне курсів bid і offer. Він використовується в економічному аналізі, при укладенні зовнішньоторгових контрактів, дилерами на валютних ринках. Отже, обмінний курс як вимір вартісного вмісту валют різних країн є важливим елементом міжнародних економічних і валютних відносин.

У зв'язку з тим, що валютний курс як ціна валюти (так само як і ціна на будь-який товар) змінюється в часі, то у зовнішньоекономічній діяльності виникає необхідність враховувати фактор часу при укладенні угод. Тому залежно від того, коли буде виконана угода з купівлі-продажу валют на валютному ринку, використовують такі два основні види обмінних курсів: спот-курси і форвардні курси.

Спот-курс (spot rate) - це вартість одиниці валюти однієї країни, виражена у валюті іншої країни, зафіксована на момент укладення угоди за умов поставки валюти банком не пізніше другого робочого дня з дня укладення угоди.

Спот-курс відображає, як оцінюється національна валюта на момент проведення операції на зовнішніх ринках. Динаміка обмінного курсу тієї чи іншої національної валюти оцінюється саме через спот-курс. Так само й у процесі реалізації валютно-курсової політики та при оцінюванні основних зовнішньоекономічних параметрів розвитку національного господарства за основу береться передусім спот-курс.

Форвард-курс (forward rate) - це курс, за яким валюта однієї країни продається чи купується за валюту іншої країни на певну дату в майбутньому.

Форвард-курс складається з курсу спот і доходу від валюти, яка купується за спот-курсом та до настання строку платежу вкладається під певні проценти. При встановленні форвард-курсу враховується, що за період до виконання угоди власник валюти може отримати дохід у вигляді процентів за депозитом. Якщо спот-курс є ціною валюти у поточному періоді, то форвард-курс є показником того, яку вартість буде мати та чи інша валюта у певний період у майбутньому.

Разом з тим, окрім обмінних курсів спот і форвард, у процесі реалізації валютно-курсової політики для аналізу може виникати необхідність використання валютних курсів, розрахованих за різними методиками, що враховують динаміку певних макроекономічних параметрів. Ці параметри, не входячи власне до поняття валютного курсу, активно впливають на нього. У зв'язку з цим при плануванні тих чи інших заходів валютного регулювання і валютного контролю може виникати потреба використання і таких показників: номінальний валютний курс та реальний валютний курс.

Номінальний валютний курс (nominal exchange rate) - це ціна одиниці іноземної валюти, виражена в одиницях національної валюти. Номінальний валютний курс виражає обмінний курс валют, який діє у певний період на валютному ринку країни. Він розраховується за формулою

ERn = Qf/Qd, (1.2)

де ERn - величина номінального валютного курсу;

Qf - кількість іноземної валюти;

Qd - кількість національної валюти.

Використання саме кількісних аспектів при формуванні номінального валютного курсу відображає умови встановлення рівноваги на валютному ринку і, відповідно, визначення рівноважного валютного курсу (рис. 1.1).

Рис. 1.1 Формування рівноважного рівня валютного курсу

Обсяг попиту на іноземну валюту D визначається потребами оплати імпортних поставок товарів і послуг, придбання іноземних фінансових активів і здійснення резидентами зарубіжних інвестицій. Обсяг пропозиції іноземної валюти S залежить від потреби нерезидентів у валюті певної країни, що визначається здійсненням за кордон експортних поставок, а також намірами нерезидентів реалізувати інвестиційні проекти у цій країні.

Рівноважна точка «е» на графіку відображає таку кількість іноземної валюти на ринку Q, за якої встановлюється рівноважний обмінний курс ER. Значення цього курсу - це, фактично, співвідношення між кількістю іноземної валюти, яка пропонується на продаж (Qf), і кількістю національної валюти, яка використовується для відповідної купівлі (Qd).

У більшості випадків, якщо йдеться про обмінний курс національної валюти, під ним розуміють насамперед номінальний валютний курс. Водночас номінальний валютний курс є більш адекватним для оцінки поточних валютних угод і зовнішніх розрахунків. У довгостроковій перспективі, коли оцінюючи динаміку курсоутворення необхідно враховувати і ціновий фактор, виникає потреба у використанні реального валютного курсу.

Реальний валютний курс (real exchange rate) - це курс, який розраховують з огляду на співвідношення цін на національному і зарубіжному ринках. Реальний валютний курс визначається як співвідношення індексів цін товарів і послуг двох країн, узятих у відповідній валюті. Він визначається за допомогою такої формули:

ERr = (Pf/Pd)*ERn, (1.3)

де ERr - реальний валютний курс;

ERn - номінальний валютний курс;

Pf - індекс цін однієї країни;

Pd - індекс цін іншої країни.

Як видно з наведеної формули, швидке зростання цін усередині країни призводить до знецінення національної валюти і зниження її реального обмінного курсу. Якщо за кордоном темпи інфляції вищі, то національна валюта дорожчає порівняно з іноземною. Технічна складність оцінювання реального обмінного курсу полягає у виборі єдиної методики розрахунку індексів цін, які могли б точно відображати інфляційні процеси у різних країнах.

Фактично реальний обмінний курс є номінальним валютним курсом, перерахованим з огляду на зміну рівня цін водній країні відносно зміни рівня цін в іншій країні. Реальний обмінний курс, таким чином, показує співвідношення цін певного набору товарів і послуг за кордоном і цін таких самих товарів і послуг усередині країни, переведеного за номінальним обмінним курсом. Реальний обмінний курс зручніше використовувати для оцінки конкурентоспроможності національного виробництва порівняно з імпортним.

Для адекватної оцінки впливу валютно-курсової політики на перебіг економічних процесів можуть використовуватися такі показники, як номінальний ефективний обмінний курс і реальний ефективний обмінний курс, які є індексами змін відповідних величин за певний період.

Якщо зміна курсу національної валюти визначається як середня величина щодо валют країн - головних торгових партнерів, то цей показник відображає номінальний ефективний валютний курс. Якщо зміни номінального ефективного валютного курсу скориговані з урахуванням динаміки внутрішніх цін країни та її головних зовнішньоекономічних партнерів за відповідний період, то йдеться про реальний ефективний валютний курс.

Розраховані у такий спосіб індекси курсів валют дають змогу точніше виявити їх вплив на результати зовнішньої торгівлі. Індекс реального ефективного валютного курсу, скажімо, є одним з основних показників конкурентоспроможності країни на зовнішніх ринках. Якщо реальний ефективний обмінний курс має тенденцію до зростання, то конкурентоспроможність країни у світовій економіці може погіршитися.

Отже валютний курс як ланка, що зв'язує різні національні валюти у процесі міжнародного обміну і дає змогу порівнювати ціни і затрати у міжнародному масштабі, є не лише важливим елементом валютної системи кожної країни, але й одним із головних об'єктів регулятивного впливу з боку держави, що визначається відповідною валютно-курсовою політикою.

1.2 Загальні засади діяльності Національного банку України щодо валютного курсоутворення

Головним органом реалізації валютно-курсової політики в країні є центральний банк, на який державою покладаються завдання із регулювання валютних відносин. Саме центральний банк є одним із найважливіших елементів у загальній системі державного регулювання економіки, включаючи її валютну сферу. Тому правильне розуміння змісту діяльності центрального банку в реалізації валютно-курсової політики в цілому неможливе без належного обґрунтування його сутності та функцій, від успішного виконання яких значною мірою залежить ефективність та надійність грошово-кредитної системи країни, стійкість національної валюти, а відтак і динамічний розвиток економіки у конкурентному середовищі світового господарства.

Основними функціями центрального банку в ринковій економіці є такі:

- емісія готівки й організація грошового обігу;

- функція банку банків;

- функція банкіра уряду;

- реалізація грошово-кредитної політики.

Реалізація чотирьох основних функцій центрального банку визначає його головне місце як органу реалізації валютної політики в країні. Центральний банк виконує роль не лише посередника між державою та рештою економічних суб'єктів через банки, він є головним провідником регулятивного впливу держави на всі економічні відносини, включаючи й валютну сферу. При цьому центральний банк відіграє у цьому процесі подвійну роль: з одного боку, він є державним органом, покликаним впливати належним чином на діяльність економічних агентів, пов'язану зі здійсненням операцій із валютою, а з іншого - він сам є одним із суб'єктів валютного ринку, хоча і виступає найбільш потужним гравцем на ньому. Врешті обидві ці ролі підпорядковані єдиному завданню - проведенню валютної політики, що передбачає передусім здійснення регулятивного впливу на здійснення валютних операцій у країні.

Держава в особі центрального банку, регулюючи різні види валютних операцій, має на меті створення сприятливих умов для розвитку зовнішньоекономічної діяльності й підтримання стабільності валютного ринку в країні. З цією метою центральний банк наділяється відповідними повноваженнями у сфері валютно-курсового регулювання. Центральний банк, отримуючи ці повноваження від держави по суті є її головним представником, що діє у сфері валютних відносин і має можливості впливати на всіх суб'єктів валютного ринку через наявні у нього інструменти.

В Україні провідне місце в реалізації державою функцій валютно-курсового регулювання та контролю належить Національному банку України. Згідно зі статті 44 Закону України «Про Національний банк України» Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11