Населення Індії дуже любить ці плоди, особливо їм подобається підсмажене на кокосовій олії насіння.
Росте дерево джек надзвичайно швидко і інколи починає плодоносити на третьому році життя, досягаю-чи при цьому до 9 м заввишки.
Достигають плоди хлібних дерев протягом тривалого часу, з листопаду по серпень місяць. Починаючи з серп-ня дерево продовжує рости, цвіте, щоб знову дати плоди. Хлібні дерева плодоносять понад 70 років. Жителі ост-рова Таїті кажуть, що три хлібні дерева можуть про-годувати двох-трьох чоловік, а 5--7 дерев забезпечують їжею велику сім'ю протягом цілого року.
VII. «Мавп'ячий хліб»
Навіть коли бачиш його фотографію або читаєш до-кладний опис у книжці, то й тоді важко уявити, наскільки дивовижним є дерево, на якому рясніють великі, до 20 см у діаметрі, білі квітки, а пізніше на довгих гілках-плодоніжках звисають численні плоди, що мають форму дині або якогось величезного товстого, по 3--4 кг кожен, жовтувато-зеленого огірка. Зовні вони густо вкриті ко-роткими волосками, мов замшею, всередині трохи во-локнисті, соковиті, кисло-солодкі. Ними ласують мавпи, звідки й умовна назва плода -- «мавпячий хліб». А на-укова назва дерева, на якому вони розвиваються,-- баобаб, або адансонія пальчаста (Аdansonia digitata ), з тропічної родини дводольних рослин, близької до на-ших мальвових,-- родини бомбаксових (Воmbасеае). Ця родина об'єднує понад 140 видів, що належать до 22 родів тропічної флори. Серед них, крім баобаба, харчове плодове дерево дуріан (Durio zibethinus), ба-вовняне, або шерстяне, дерево--сейба (Сеіba реntandra) та ін.
До роду адансонія, крім баобаба, входить ще 9 ін-ших тропічних видів, поширених в Африці, Північній Австралії, на Мадагаскарі, але ті не досягають таких великих розмірів.
Уявіть собі безкраї трав'янисті простори, подібні до наших степів, з розкиданими деревами справжніх ака-цій, в яких крона має вигляд величезної парасольки (звідси і назва -- «зонтиковидні акації»), пальм, деякими чагарниками. А серед них -- поодинокі дерева-велетні. Такий вигляд має африканська савана. Зупиниш-ся біля баобаба і здається, що то не одне дерево, а цілий дім перед очима. Висота його не така вже й ве-лика-- 18--25 м, але стовбур у нижній частині дуже товстий -- до 40--45 м в окружності. Це одне з найтовстіших і найдовговічніших дерев у світі.
Ботанік М. Адансон, на честь якого названо рід адансонія, знайшов 1794 р. у Сенегалі (західній ча-стині Африки) дерево баобаба, що мало у діаметрі 9 м. Підрахувавши річний приріст дерева, він визначив, що вік його-- 5150 років.
Видатний німецький природознавець і мандрівник О. Гумбольдт (1769--1859) назвав баобаб «найстарі-шою органічною пам'яткою нашої планети».
Ботанік Палгрейв, котрий 1956 р. подав опис дерев Центральної Африки, поставив під сумнів визначення віку баобаба, оскільки річні кільця у баобаба чітко не виявлені. Його стовбур не має закономірних щорічних потовщень, а річний приріст залежить від кількості во-логи -- тропічних опадів. Коли її недосить, стовбур зсихається і зменшується в окружності, а коли багато до-щів -- він розширюється, начебто «бубнявіє».
Взагалі стовбур баобаба, як і його корені, що не-рідко розростаються на сотні метрів від дерева, є ре-зервуаром для запасної води. Деревина його м'яка, пориста і є надійним вмістилищем для запасної вологи. У стовбурі легко зробити дупло, де може розміститися 20--30 осіб.
Туземці клали у дупла баобаба трупи, і там вони, без будь-якого попереднього оброблення або бальзамуван-ня, муміфікувалися, що свідчить про антибіотичні властивості дерева.
Десь від середини і до самого верху стовбур баобаба досить галузистий. У той час коли у наших широтах і взагалі у Північній півкулі стоїть зима, у тропіках -- літо з властивими цьому сезону дощами. Трав'яний по-крив савани тоді зелений, і баобаб також стоїть у зеле-ному вбранні. Всі його гілки густо вкриті довгочерешковими великими пальчасто-складними, як у кінського каштана, листками, поміж яких видніються численні плоди -- той самий «мавпячий хліб».
На сухий (зимовий) сезон листя баобаба і плоди і його опадають, і тоді дерева набувають дуже химерних форм, схожі на «гігантські воронячі гнізда»,-- пише про них Е. Уілсон.
Кора баобаба зовні сіра, гладенька, а всередині -- волокниста, завдяки цьому вона широко використовуєть-ся для виготовлення грубих тканин та дуже міцних мо-тузків. Після зрізування кора легко поновлюється, так само як і в коркового дуба ((Quercus suber) та бархата амурського (Рhеllodendron amurense).
Взагалі баобаб вважається однією із найцінніших африканських рослин, його зелені листки використо-вуються для виготовлення закваски, їх вживають у свіжому вигляді як салат, добавляють до інших страв. Вважається, що листки діють прохолоджуюче і зменшують пітливість. Висушені і потовчені кору і листки бао-баба туземці застосовують так, як європейці перець і сіль. Плоди з мучнистим кислуватим м'якушем і великою кількістю насіння за смаком нагадують імбир (Zіngiber officsnale). Баобабом -- цілими його гілками з листям та плодами -- харчуються і слони, які нерідко з'їдають і величезні стовбури дерева.
VIII. Прославлений дуріан
Важко сказати, які плоди найсмачніші. Ніжний м'я-куш мають деякі груші, розпливається у роті серцевина кавунів, дуже смачні деякі сорти динь, славетні анана-си, духмяні апельсини, плоди манго тощо.
Та є плоди, які по праву вважаються одними із найніжніших та найсмачніших у цілому світі. В Індо-Малезійській області зростає майже 15 видів роду дуріан (Durio) з родини баобабових (Воmbaceae). Один вид цього роду -- дуріан цібетиновий (Dуrіо zіbеthinus) -- здобув всесвітню славу. Цей вид представлений ве-личними тропічними плодовими деревами до 30 м зав-вишки з яйцевидними великими листками на гілках, їх батьківщина -- Індонезія. У дикому стані вони зараз не зустрічаються, а культивують їх у багатьох тропічних країнах (в Індонезії, Індії), на півдні Китаю, Філіппінах, в Африці та Південній Америці тощо.
Вирощують ці дерева заради великих яйцевидно-кулястих плодів до 30 см у діаметрі та вагою до 2--3 кг. Такий плід можна побачити в одній із вітрин Ботанічного музею . Зверху він вкритий товстою шипуватою шкіркою. По суті, це -- п'ятигнізда коро-бочка. У кожному гнізді є по кілька досить великих насінин, які смажать або варять і вживають в їжу, подіб-но до їстівних каштанів. Нестиглі плоди використовують вареними.
Після достигання насінини оточені біло-жовтим м'я-кушем -- кровелькою. Власне це і є основна їстівна ча-стина плодів -- найніжніший та найсмачніший у світі плодовий м'якуш. Знавці плодів так описують його: м'якуш дуріана, наче сиркова маса найвищої якості, розтерта із солодкими вершками, до яких додано найвишуканішого крему та рідкого морозива з розтертим мигдалем. Погодьтеся, що така суміш справді здатна танути у роті й може задовольнити найвишуканіші смаки.
^
Але попри такі достоїнства цими надзвичайно смачними плодами можуть ласувати далеко не всі люди. Тут ми стикаємось з дивовижним явищем: найніжніший у світі м'якуш плодів має найнеприємніший аромат. Цей запах важче описати, аніж смак плодів: уявіть собі су-міш запахів гнилого часнику та підгнилої цибулі з до-датком «аромату» зіпсованих яєць та залежалого сиру, ще й з домішкою терпентинового духу. Недаремно один, із вчених, який набрався рішучості і з'їв шматок кровельки, висловився приблизно так, що за смаком це най-краще французьке кремове тістечко, але вся біда у тому, що його наче витягнули з каналізаційних труб. Цікаво відзначити, що саме завдяки сполученню та-кого «аромату» та смаку стиглі плоди дуріана страшенно полюбляє майже все тваринне населення тропічних лісів.
При бажанні й певній рішучості можна поласувати цими плодами. Та після такого бенкетування розпочи-нається найгірше: кілька годин підряд у людини, що з'їла смачного плодового м'якуша дуріана, триває від-рижка і з рота тхне сумішшю усіх тих запахів, про які згадувалось вище. Незважаючи на цей недолік, місцеве населення вважає ці плоди за делікатес. Та ось найго-ловніше: їм приписують омолоджуючу дію на людський організм.
^Неприємний запах плодів дуріана є однією з основних перешкод для їх експорту та популярності в усьому світі. Можливо, з часом селекціонери спроможуться ви-вести сорти цієї рослини, плоди яких будуть позбавлені малопривабливого аромату, і тоді ми зможемо ними ласувати, як ананасами, бананами та іншими плодами, що їх завозимо з тропічних країн.
До речі, в цьому роді є вид, плоди якого цілком позбавлені поганого запаху, навіть мають порівняно приємний аромат. Щоправда, вони дуже дрібні та не такі ніжні й смачні. Йдеться про дуріан кутейський (Durio kutejensis), що у природному стані росте на Ка-лімантані. В Індонезії та Малайзії зустрічається ще ряд дикорослих представників цього роду з їстівними, але дрібними плодами.
Цілеспрямована селекційна робота з дуріанами щой-но розпочинається. Вчені вважають, що дуріани варті цього, бо плоди їх -- одні із найкорисніших: вони багаті на протеїн, жир, цукри, крохмалі, сполуки різних металів, містять у собі чимало вітамінів, зокрема про-вітамін А, вітаміни С, Р та ін.
Дуріани цвітуть у жаркий сезон у березні -- квітні, а плоди достигають з червня по вересень. Саме у цей пе-ріод базари великих міст у тропічних країнах буквально завалені горами плодів дуріана. Звичайно при збиранні ждуть, поки плоди самі опадуть з гілок дерев. Зважаючи на те, що вони ростуть переважно на висоті 10--20 м над землею, це найкращий спосіб збирання. До того ж цілком достиглі плоди, що самі опадають, мають най-кращі смакові якості.
Проте свіжими вони залишаються всього кілька днів. Для тривалішого зберігання та далекого транспорту-вання плоди зривають на початку їх достигання. Місцеве населення розмножує дуріан щепленням і насінням, яке висівають спочатку у шкілки. Лише після того, як сіянці підростуть, їх пересаджують на постійне місце. За своїми вимогами щодо середовища дуріан близький до хлібного дерева.
ІХ. «Дині » на дереві
Жителям багатьох тропічних країн з давніх-давен добре знайоме чудове дерево папайя, яке має надзви-чайно корисні властивості. Європейці ж вперше поба-чили цю рослину значно пізніше у Панамі.
Каріка папайя, динне дерево звичайне, або мамон (Сагіса рарауа), належить до роду каріка (Саrіса) із родини папайових (Саrісасеае). Представники цієї родини (близько 45 видів) поширені головним чином у тропічній та субтропічній Америці від Південної Калі-форнії до Чілі та Аргентини. Рід каріка включає 25 ви-шів, що ростуть переважно у Південній та Північній [Америці.
У культурі найбільше відома каріка папайя. Це до-сить високе, до 10 м заввишки і 30--50 см у діаметрі, швидкоростуче недовговічне дерево з трав'янистим стовбуром. Стовбур не галузиться і своєю міцністю зо-бов'язаний корі, яка містить численні товстостінні волокна. Верхівка стовбура увінчана кроною світло-зелених надзвичайно гарних і ніжних листків. Листки великі, до 60 см у діаметрі, пальчасто-семироздільні, на довгих товстих черешках. За зовнішнім виглядом динне дерево нагадує невисоку пальму. Деревина у папайї дірчаста, кора гладенька, зеленкувато - буроватого відтінку, несе на собі залишки листкових піхв.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
