В липні 1917р. політична ситуація в Петрограді загострилася. До столиці надходили повідомлення про провал наступу російської армії на фронті. Дана ситуація викликала урядову кризу. Всі кадетські міністри Тимчасового уряду подали у відставку.
Анархісти, врахувавши сприятливі умови, вирішили діяти. 2 липня на
дачі Дурново керівники Петербурзької федерації анархістів-комуністів
провели таємну нараду, на якій вирішили мобілізувати свої сили та закликати
народ до "збройного" повстання під гаслами:"Долой Временное правительство!", "Безвластие и самоустройство!". Анархісти розпочали активну пропаганду серед населення.
Головною опорою анархісти, вважали 1-ий кулеметний полк, схвильований чутками про розформовування. Агітаторами в полк анархісти вирішили направити І.Блейхмана, П.Колобушкина, П.Павлова та А.Федорова. Казарми полку знаходились неподалік від "штабу" анархістів - дачі Дурново. 2 липня в Народному домі був проведений мітинг під керівництвом більшовика Р.І.Петровського. Анархісти прагнули зайняти домінуючу позицію в організації повстання. 3-го липня за ініціативою анархістів, всупереч волі полкового комітету був відкритий полковий мітинг. Від анархістів виступав І.Блейхман. Він закликав військових: "выступить сегодня же, 3-го июля, на улицу с оружием в руках на демонстрацию для свержения десяти министров-капиталистов" [67,с.387]. Виступали і інші анархісти, що видавали себе за представників Путилівського заводу, кронштадтських матросів та солдат з фронту. Ніякого конкретного плану повстання анархісти не розробили. "Мету покаже вулиця" стверджували агітатори. Анархісти поширювали ідею про велику організаційну силу повстання. На мітингу було ухвалено рішення: "Негайно вийти на вулицю з зброєю в руках".
Кулеметники вирішили заручитись підтримкою матросів
Кронштадту і послали до них делегацію, до складу якої увійшов анархіст
П.Павлов. У фортеці делегація потрапила на засідання виконкому Рад. У керівництва матросів анархісти попросили підтримки для проведення "збройного" виступу, але їм відмовили. Тоді делегати вирішили звернутися безпосередньо до матросів. Агітація серед матросів сприяла чисельному збільшенню повстанців. Незабаром на Якірній площі зібралося 8-10 тисяч чоловік.
Кулеметний полк почав зводити барикади. Кулеметників підтримали Гренадерський та Московський полки. Біля семи полків приєдналося до повстання. На червоних та чорних прапорах повстанців були як більшовицькі гасла ("Вся влада Радам робітничих та селянських депутатів"), так і анархістські ("Да здраствует анархия!").
Власне, повстання 3-4 липня 1917 року. незважаючи на велику кількість повсталих, закінчилось провалом. В історіографії роль анархістів у подіях 3-4 липня оцінюється як "справа" анархізму. Радянський дослідник С.Канев критикував поспішні дії анархістів, які з початку носили провальний та деструктивний характер, але, не зважаючи на критику, варто зазначити, що ці події були своєрідною "пробою" революційних сил.
Анархісти були активними учасниками жовтневих подій, діючи в основному як союзники більшовиків та лівих есерів. Причини об'єднання ідеологічних противників описав П.Єврич: "Полные решимости избавиться от двойного ига - Временного правительства и частной собственности, анархисты нашли общий язык со своими идеологическими противниками большевиками - единственной из прочих радикальных групп в России, которая требовала немедленного уничтожения "буржуазного государства " [34,с.60].
Не зважаючи на спільну мету більшовиків та анархістів, більшовики зберігали своєрідну подвійність у ставленні до анархістів. Більшовики за основу співпраці з анархістами взяли принцип: "Идти будем врозь, а бить вместе!", тобто вони підтримували анархістів у боротьбі з владою, капіталом зберігаючи при цьому повну ідейну та організаційну самостійність. Жовтневе повстання стало апогеєм анархо-більшовицької співпраці. Фракція анархістів з 4-ох осіб входила до Військово-Революційного Комітету. Так, анархіст І.Жук очолив загін шліссельбурзьких червоноармійців, А.Железняков стояв на чолі загону матросів, А.Мокроусов брав участь у штурмі Зимового палацу, І.Блейхман, Р.Богацький, Е.Ярчук входили у штаб повстання.
Фактично одразу після перемоги між союзниками наростають конфлікти з деяких принципових питань. Анархісти подібно більшовикам проголошували гасло: "Вся влада Радам!", але цей заклик містив анархістське розуміння значення Рад. На думку анархістів, Ради мали формуватись не на основі партійного принципу (без квот представництва). Так, анархісти намагались протистояти тотальній "більшовизації" Рад [62,с.82]. Іншим проявом конфлікту стає питання про форми робітничого контролю на виробництві. В теоретичному плані конфлікт зводився до дискусії про роль диктатури пролетаріату як перехідної форми від капіталізму. У розумінні анархістів перехід до комунізму здійснюється за допомогою "великого стрибка", який проявиться у суспільному та економічному плані.
У відкрите зіткнення конфлікт між "вчорашніми" союзниками переріс навесні 1918 року. Його каталізатором стала дискусія про мир, яка розколола погляди більшовиків та анархістів. На противагу ленінським тезам про об'єктивну неможливість військових дій на російсько-германському фронті та необхідність підписання миру на будь-яких умовах, анархісти висували ідею "революційної війни". Анархісти пропонували не підписувати мир, а розпочати "партизанську" війну проти окупантів. У відповідь на підписання миру у Брест-Литовську, Московська федерація анархістських груп почала формувати власні військові формування "чорну гвардію". Формально дані військові формування створювались для боротьби з німцями, а реально для боротьби з більшовиками. Анархістів не задовільняли результати Жовтневої революції, що усунула від влади буржуазію, а натомість проголосила диктатуру пролетаріату. Отже, на основі цілої низки конфліктних розбіжностей між більшовиками та анархістами, анархісти проголошують ідею "третьої революції". Анархісти стверджували, що: Лютнева революція повалила монархію, Жовтнева - Тимчасовий уряд, а нова "третя" революція повинна усунути від влади більшовиків та ліквідувати державну форму правління.
Реалізувати ідею "третьої революції" анархісти планували за допомогою агітації та підтримки "чорної гвардії", яка мала стати ударною їх силою анархістів. Більшовики врахувавши небезпеку, 11-12 за допомогою загонів ВНК провели нейтралізацію "чорної гвардії". Приводом до військового втручання стала хвиля експропріацій, проведених чорногвардійцями. Крім ліквідації військових формувань більшовики закрили кілька столичних анархістських видавництв. На думку П.Аврича, більшовики "испитивали большое нежелание подавлять анархов" [34,с.73]. Більшовики аргументували "чистки" серед анархістів боротьбою з бандитизмом, "ідейних" анархістів вони оминули.
Отже, у середині 1918 року в анархістському русі починається чітке розмежування на основі ставлення до Радянської влади. Частина анархістів, яку називали "радянською", займала позицію підтримки чи нейтралітету у ставленні до політики більшовиків. Інша частина стала на шлях терористичної боротьби з більшовиками [34,с.73-75].
На початку літа 1918 року починає діяти анархістське терористичне підпілля. Впродовж трьох років "анархісти підпілля" діють в Москві. Апофеозом їхньої діяльності став теракт 25 вересня 1919 року - підрив штаб-квартири Московського комітету РКП(б) у Леонтієвському провулку. Внаслідок вибуху постраждало 12 осіб, 55 осіб було поранено, серед них М.Бухарін, Е.Ярославський, Ю.Стеклов [41,с.329]. Анархісти "підпілля" так визначили причини теракту: "Наша задача - стереть с лица земли строй коммисародержавия и черезвычайной охрани и установить Всероссийскую вольную федерацию союзов трудящихся и угнетенных масс" [41,с.329].
У новій політичній ситуації досить велика частина анархістів була мирно "асимільована" новою системою. Частина анархістів або просто вступила у більшовицьку партію, або, залишившись на анархістській платформі, співпрацювали з більшовиками. Так, Д.Новомірський - теоретик російського анархо-синдикалізму, у 1919 році став співробітником Комінтерну, відомий анархіст О.Шапіро та Г.Сандомирський стали соратниками Г.Чичеріна в Наркоматі закордонних справ, О.Боровий - ідеолог "анархо-гуманізму", став комісаром в управлінні охорони здоров'я, А.Карелін - один з ідеологів анархо-комунізму, увійшов до складу ЦИК [34,с.77-80].
В цілому діяльність анархістів у 1917 році науковці оцінюють по-різному. У практичному значенні після Лютневої революції діяльність анархістів зводилась до спроб "прискорення" соціальної революції. У подіях 1917 року в умовах "багатовладдя" та "хаосу" анархісти поводились як "риба у воді". У своєму прагненні остаточно знищити владу Тимчасового уряду та встановити "бездержавне суспільство" вони часто виступали як союзники більшовиків. Різні ідеологічні платформи, незважаючи на спільний ідеал, неминуче вели до конфлікту між анархістами та більшовиками.
Більшовики, прийшовши до влади, забули про своїх "союзників", розпочавши широкомаштабні чистки політичних опонентів, які, озброївшись ідеєю "третьої революції", розпочали "ідейну" та терористичну боротьбу з більшовиками та державою пролетаріату. В цих умовах частина анархістів перейшла на позиції більшовиків та почала будівництво нової держави.
Але на цьому історія анархізму в Росії не закінчується. Період громадянської війни стане "піком" популярності анархізму. В цих умовах Росія стане "полігоном" небаченого експерименту - "будівництва анархії". Деякі анархістські ідеї будуть підтримані матросами під час Кронштадського виступу проти політики більшовиків у лютому 1921 року. Даний виступ був спрямований проти "монопольного" впливу більшовиків у Радах. Після 1921 року відбулось звільнення з в'язниць частини анархістів, які на вимогу більшовиків мали залишити країну. Проте у 1922 році анархістська партія в СРСР буде офіційно заборонена, але підпільні анархістські організації продовжать діяти до початку 30-х років.
2.4 Практичне втілення анархістських ідей у період громадянської війни
У період революцій 1917 р. та громадянської війни анархізм був впливовим чинником суспільно-політичного життя України. Завдяки активній участі в повстанському русі та масовій підтримці селянства саме в Україні вперше у світовій історії анархісти змогли стати домінуючою силою на значній території і впритул наблизилися до здійснення маштабних експериментів відповідно до своєї ідеологічної доктрини [13,с.25].
Радянська історіографія понад 70 років розглядала події громадянської війни у "двоколірному" варіанті. Червоно-біле розуміння подій громадянської війни сприяло розгляду істориками всіх опозиційних більшовикам сил як контрреволюційних. До них віднесли і лідера українського селянського руху - Нестора Івановича Махна.
Згадки в радянських довідниках та енциклопедіях розглядали постать Н.Махна як лідера анархо-куркульської контрреволюції, який співпрацював з Петлюрою, відкрив фронт Денікіну, об'єднався з Врангелем. Свою справу зробили і кіноматографісти, які у стрічках: "Червоні диявлята", "Пархоменко", "Ходіння по муках", де змальовували лідера селянського руху як пияка та кровожерливого тирана [8,с.4].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
