1.1 Ранній (анархізм-колективізм, М.Бакунін);
1.2 Пізній (анархізм-комунізм, П.Кропоткін);
1.2.2 Християнський (Л.М.Толстой);
II. Посткласичний анархізм
2.1 Ранній
2.1.1 Неокласичний анархізм:
а) анархізм-індивідуалізм, неонігілізм (О.Віконт);
б) християнський ("непротивленческий") анархізм толстовців (В.Черкезов);
в) комуністичний анархізм, ідеї після 1917р.(анархо-універсалізм, анархо-кооператори), (А.Карелін, А.Атабекян);
г) анархізм-синдикалізм (Я.Новомірський, Г.Максімов, В.Волін);
2.1.2 Некласичний анархізм:
а) асоціальний анархізм (Л.Черний);
б) анархізм-гуманізм (О.Боровий);
в) анархізм-універсалізм (пананархізм), (А.Гордін);
г) анархізм-біокосмізм (А.Святогор, П.Іваницький);
д) містичний анархізм, ранній(Г.Чулков) та пізній (А.Солонович );
2.2 Пізній посткласичний анархізм (сучасний):
2.2.1 Сучасний неокласичний анархізм (анархо-синдикалізм, толстовство, анархо-індивідуалізм, анархо-комунізм);
2.2.2 Сучасний некласичний анархізм (містичний, біокосмізм, універсалізм);
2.2.3 Нові течії посткласичного анархізму (анархо-екологісти, "помаранчеві анархісти", синтетичний анархізм) [75,с.18-19].
В залежності від мети дослідження можуть використовуватись і додаткові класифікації, які грунтуються на систематизації ідей, теорій та організаційних форм анархізму. Так, відносно ставлення до релігії анархізм поділяють на атеїстичний (анархо-комунізм) та релігійний (християнський), позаконфесійний (містичний). В залежності від теоретичних планів стосовно майбутнього суспільного ладу анархізм поділяють: соціалістичний, комуністичний (анархо-комунізм, анархо-синдикалізм), постсоціалістичний (анархізм-універсалізм), анархо-капіталізм (напрям сучасного анархізму), що орієнтований на поєднання соціалізму та капіталізму. В залежності від рівня поширення теоретичних концепцій - планетарний (бакунізм) та космічний (біокосмізм, містичний анархізм). Залежно від пріорітетної проблеми стосовно майбутнього устрою - анархо-федералізм, анархо-кооперативізм.
Залежно від врахування перехідних форм в еволюції анархічної свідомості виділяють - антиінтелегентський (Я.Махайський), анархо-більшовизм (група "Робітнича опозиція"), анархо-максималізм. В залежності від ставлення до військових дій - антимілітаризм (толстовство), анархо-пацифізм та анархізм, що визнавав "справедливі" війни (вчення П.Кропоткіна). Залежно від участі в політичному житті анархізм поділяють: пасивний ("непротивленческий" - толстовство) та активний анархізм (більшість напрямів). Залежно від ставлення до терору - противники терору (толстовство, містичний анархізм) та анархо-тероризм (окремі напрямки анархо-комуністів, анархо-синдикалістів, анархо-індивідуалістів). В залежності від ставлення до революції - революційний (анархо-комунізм, анархо-синдикалізм), еволюційний та реформістський (релігійний).
Дослідник А.Л.Нікітін запропонував в основу класифікації покласти поділ на три ідейні напрями:
1) залежно від способів боротьби "вільної особистості " проти держави (терор, експропріація, бунт);
2) напрямки, що в основу своєї діяльності поклали боротьбу з "капіталістичним ігом" за допомогою перерозподілу національних багатств (анархо-кооператори, анархо-синдикалісти);
3) напрями, які прагнули звільнити особистість від ідеологічного "пресу" держави та релігії. Звільнення грунтувалось на самовдосконаленні особистості [58,с.90].
Отже, в науковій літературі розроблена ціла низка класифікації, які базуються на різних підходах до дослідження анархістського руху. Варто зазначити, що кожен з напрямів у анархізмі був самодостатнім, оскільки крім ідеологічної основи анархістські ідеї мислителів втілювались практично.
Ідеї безвладдя, свободи та рівності набули поширення під час народницького руху, вони мали місце в революційних подіях 1905-1907 рр., 1917 р., періоду громадянської війни 1917-1922 рр.
На думку анархістів, узурпація влади більшовиками після 1917 р. породила жорстку централізовану систему державної влади в, якій особистість втрачала можливість вибору: "большевики - ныне царствующая самодержавная коммунистическая партия, - воспользувавшись доверием рабочих захватили власть в свои руки, насадили чрезвычаек… задушили всякую мысль… а сами, завладев фабриками и заводами, хлебом и всем, чем владела буржуазия… стали неограниченно властвовать" [41,с.324]. Цілий ряд стосовно майбутнього радянської держави були трагічно пророчими для російського народу.
Зокрема Р.Даль писав, що державна влада базується на примусі та авторитеті управління, а людській натурі притаманний автономізм. Історія довела, що остаточного вирішення цього конфлікту не існує - отже, стверджують анархісти, тільки стан безвладдя буде найбільшим досягненням людства. Державницький напрям спростовує такий підхід, справедливо вважаючи, що досягти стану, який пропагують анархісти неможливо - утопія. На цьому суперечки щодо можливостей анархізму не закінчуються, бо приклади існування такого стану знайти можна, слід згадати про племена (Eskimo) на пн. Канади, які століттями жили без держави об'єднуючись сім'ями в маленькі групи. На прикладі цих суперечок впадає в око та особливість, що причиною конфлікту не є постулати анархізму, а лише їх здатність до нормального функціонування [12,с.1].
1.3 Основні ідеологічні напрямки
Традиційно визначають чотири основні напрями в анархізмі - індивідуалістичний (М.Штірнер), мютюелістичний (П.Прудон), колективістський (М.Бакунін) та комуністичний (П.Кропоткін). Такий поділ базується на ставленні ідеологів анархізму до права власності та до майбутнього суспільного устрою [пон,с.11].
Так, найпершим можна вважати анархо-індивідуалізм Макса Штірнера (справжнє ім'я Йоган Шмідт) (1806-1856 рр.). М.Штірнер - представник німецької політико-правової та філософської думки.
Навчався у Берлінському університеті. З 1844 р. працював вчителем німецької мови в жіночому пансіоні. Згодом займався літературною діяльністю. Після розчарувань у державних посадах стає підприємцем та розпочинає власну торгівельну справу. Зайнявшись торгівлею Штірнер у повній мірі відчув тиск держави та великого капіталу, які "притісняли" дрібного власника у свободі торгівлі.
Ідейний світогляд М.Штірнера формувався у міському гуртку "Вільних" (1842 р.), що об'єднав науковців, публіцистів, торговців, студентів. Члени гуртка обговорювали причини консервативності та реакційності держави. На думку членів гуртка, основною причиною консервативності була релігія, яка гальмувала реформи, науковий та суспільний прогрес [38,с.52].
Основи індивідуалістичної теорії викладені у праці "Єдиний та його власність" (1844 р.). До основних "постулатів" даної теорії відносять: вищість особистих інтересів людини, індивідуалізм, що переростає у егоїзм, захист приватної власності та невтручання влади у життя громадян. Вихідним положенням індивідуалістичної теорії є - культ "Я" незалежної, автономної, самодостатньої особистості, яка має звільнитись від усіх обмежень. М.Штірнер називав себе "смертельним ворогом держави", яка обмежує свободу особистості. На думку М.Штірнера, у держави є тільки одна альтернатива: "вона або я" [37,с.65].
Майбутнє суспільство М.Штірнер бачив без держави, замість неї створювався "союз егоїстів". Штірнер вважав, що мільйони стражденних егоїстів об'єднавшись зметуть державу [38, с.54]. Звільнившись від обмежень особистість починає ставити власний інтерес вище всього, так формується девіз егоїстів: "Для мене немає нічого вищого за мене!". Рушієм суспільних змін Штірнер вважав, бунт особистостей, які визнають основним законом власне благо. Штірнер у своїй теорії досить чітко розмежував поняття бунту та революції. На думку Штірнера, революція передбачає зміну існуючих суспільних та державних умов, тобто в своїй основі революція несе певний устрій. Бунт на думку Штірнера, несе можливість задоволення власного блага: "достигнуть того, чтобы не нас устраивали, а мы устраивались бы сами и не возлагали надежд на различные институты" [38,с.62].
Теорія М.Штірнера відкидала необхідність ведення політичної боротьби. Натомість пропонувалось ведення економічного спротиву, який мали очолити економічні організації типу "суспільних пекарень" (професійних об'єднань): "рабочим стоит лишь остановить работу, взглянуть на виработаные продукты, как на свои, и пользоваться ими" [38,с.66].
Індивідуалістична теорія відкидала необхідність створення політичних партій, оскільки індивідуалізм та партійна відповідальність - несумісні. Егоїстичний "Я" повинен завжди враховувати власні інтереси, отже потрапивши до будь-якої партії особа повинна використовувати її у власних корисливих цілях, якщо власні інтереси та інтереси партії розбігаються її слід покинути.
Поява книги Штірнера в Росії стала каталізатором для розробки проблеми звільнення особистості в революційно-демократичному русі. Так, В.Г.Белінський розмірковуючи про егоїзм визначав його як другорядну та руйнівну складову життя людини: "это - разъедающее, а не связывающее начало… ". На думку мислителя, в чистому вигляді егоїзм спонукає особистість до втрати моральних принципів. В.Г Белінський розглядав суспільство як сукупність особистостей, які мають дуалістичні інтереси: власні інтереси та інтереси суспільні [37,с.56-57].
М.Г Чернишевський, досліджуючи проблему свободи особистості, розробив теорію розумного егоїзму, в якій поєднались два принципи: задоволення потреб власного організму та принцип взаємного блага, який є природною властивістю людської натури. Дані принципи були описані в романі "Что делать?" устами одного з героїв - Рахметова: "мы требуем для людей полного наслаждения жизью - вообще". Відповідно до цих принципів, чим більше дія окремої людини відповідає інтересам суспільства, тим більш альтруїстичний характер вона носить [38,с.60-61].
Отже, теорія індивідуалізму збагатила філософську думку цілим рядом нових підходів у визначенні потреб особистості та відповідно описала можливості їх задоволення. Вона спонукала науковців та мислителів до розробки проблем співвідношення особистих та суспільних інтересів, проблем етики та моралі. На сучасному етапі дана теорія є в більшій мірі не впливовою.
Мютюелістична теорія анархізму.
Творцем цієї теорії був П'єр Жозеф Прудон (1809-1865 рр.). Саме він вводить термін анархізм та засновує мютюелістичний напрям анархізму. П.Прудон був депутатом Національних зборів Франції, але на відміну від більшості представників соціалістичного напряму він не займався практичною революційною діяльністю, а розробляв теоретичні аспекти різних суспільних проблем. На початковому етапі вплив на його творчість, формування концепцій мала теорія Фур'є, проте невдовзі він створив власну, абсолютно самостійну теорію. Основні принципи теорії П.Прудона викладені в працях: "Система економічних протиріч чи філософія бідноти" (1846), "Що таке власність?" (1864), "Про війну і мир" (1861), "Про засади федералізму" (1863).
У своїх працях П.Прудон обстоював такий суспільний лад, який базувався б на взаємній співпраці всіх членів суспільства з гарантованою свободою людської особистості. Його ідеал - суспільна асоціація дрібних власників, які мали б рівну за розмірами власність, яка була найважливішою умовою свободи особи. Теоретик критикував як капіталістичне, так і комуністичне суспільство, оскільки розробив "третю формулу" - синтез спільності та власності. Цей "ідеальний" стан науковець визначив як анархія: "Анархия - отсутствие господина, суверена… свобода есть анархия… Высшая степень совершенства заключается в соидинении порядка с анархией" [38,с.35].
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20
