Білоруська операція під кодовою назвою «Барратіон» почалась 23 червня 1944 р. і тривала до 29 серпня. Вона збіглася у час з відкриттям Другого фронту. Тим самим Радянський Союз виконав взяті на себе зобов'язання. Наступ у Білорусії здійснювався силами чотирьох фронтів під загальним командуванням Г. Жукові (1,2 млн. солдатів, 4 тис. танків, 24 тис. гармат, 5,4 тис. літаків). Маючи дані про слабкі сторони оборони противника радянським військам протистояли 850 тис. солдатів, 42 дивізії), Г. Жуков вирішив поміняти раніше визначену ділянку прориву. Сміливим ударом танкового корпусу через болота вдалося захопити переправи через річку Березину, і близько 10 дивізій німецько-фашистських військ опинилися в оточенні (близько 100 тис. солдатів).
Добре продумана, довгострокова система оборони противній, перетворилась на котли» - Бобруйський, Мінський, Могильовськии, Вітебський. З липня було визволено Мінськ, точніше його руїни. фронт було прорвано на ділянці довжиною 400 км. Радянські війська вийшли до кордонів Східної Пруссії та Польщі. Тільки завдяки серії продуманих потужних контрудари танковими частинами німецькому командуванню вдалося уникнути остаточної поразки.
Під час проведення 17 липня 1944 р. Білоруської операції близько 60 тис. полонених гітлерівців під конвоєм радянських солдатів пройшли вулицями Москви, розвиваючи успіх у Білорусії, війська 1-го Українського фронту (командуючий -- маршал І. Конєв) успішно провели Львівсько-Сандомирську операцію (13 липня -- 29 серпня 1944 р.). Під Бродами було розбито вісім німецьких дивізій, що налічували майже 60 тис. солдатів. Відтак Червона Армія швидко пройшла Східну Галичину, зайнявши Львів, Перемишль і Станіслав. Звільнивши Білорусію і Західну Україну, 29 липня передові частини радянських військ вийшли до Вісли, захопили передмістя Варшави, Прагу, і з ходу почали її форсування.
Одночасно з наступом у Білорусії радянські війська здійснювали операцію по звільненню країн Балтії. Угруповання противника, яке налічувало більше ніж 30 дивізій, після успішного наступу радянських військ було затиснуте на невеликій ділянці на території Латвії, де і здалося в полон у травні 1945 р.
Наприкінці літа на центральній ділянці радянсько-німецького фронту ситуація стабілізувалася до початку 1945 р.: Червона Армія звільнила Білорусію, Східну Галичину, частину Литви і Латвію, підійшла до кордонів Східної Пруссії, форсувала річки Нарев і Віслу. Після захоплення радянськими військами Дрогобицько-Бориславських нафтових родовищ єдиним джерелом нафтопродуктів для німецької армії залишалися нафтові родовища Румунії. Тому їх оборона для німецького командування мала першочергове значення. Угруповання «Південна Україна» було одним з наймогутніших у вермахті. Для його розгрому радянське командування розробило
Яссько-Кишинівську операцію (20--29 серпня 1944 р.), у результаті якої було оточено і розгромлено основні сили цього угруповання, звільнено Молдавію. Успіх операції примусив Румунію слідом за Фінляндією шукати миру і виходу з війни. У жовтні 1944 р. в результаті Карпатсько-ужгородської операції була повністю звільнена територія України.
До середини осені 1944 р. кордон СРСР було відновлено майже по всій його довжині. Визволення території СРСР у ряді напрямів супроводжувалося виходом радянських військ на території суміжних держав -- Польщі, Румунії, Угорщини, Чехословаччини. Це створювало принципово іншу ситуацію. На кінець 1944 р. Червоній Армії (6,5 млн.) протистояла німецька армія (2 млн. солдатів) та союзники (190 тис)
Відкриття Другого фронту, визволення Франції
Розповідь учителя.
Сталін вимагав якомога швидше розпочати бойові дії проти Європи. Об'єднане ж союзне командування потребувало ретельної підготовки до відкриття Другого фронту. Після Квебекської конференції лідерів США та Англії у квітні в1943 р починає розробку детального плану з висадки союзників на континентальній частині Європи. Англо-американська у Каїрі 5 грудня 1943 визначила, що важливими операціями 1944 р. мають стати вторгнення на північ Франції в Нормандію («Оверлорд») і на південь Франції («Енвіл»)
Верховний штаб союзних експедиційних сил очолив Д. Ейзенхауер і розробка операції вступила в завершальну фазу. За новим планом розробленим командуючим сухопутними військами союзників у Європі Б. Монтгомері й схваленим Д. Ейзенхауером, п'ять союзних дивізій мали захопити плацдарми біля півострова Котантен з метою подальшого просування в район портів Шербур і Гавр.
Головних напрямків було два: на схід, у район Рура, і на південь з метою об'єднатися з військами, що мали висадитися на Середземноморському узбережжі Франції. Намірам союзників протистояв план німецького командування, що передбачав захист Атлантичного валу -- оборонних споруд, розташованих уздовж морського узбережжя Франції. Німецька система оборони Атлантичний вал простягалася від Антверпена до Біскайської затоки й далі уздовж Середземноморського узбережжя Франції (понад 2 тис. км). Проти неї союзники зосередили могутні сили вторгнення: 45 дивізій (1 млн. осіб), які утримувалися 15 тис. літаків і 1 тис. кораблів.
Німецьке угруповання в районі висадки нараховувало 526 тис. содатів, 2 тис. танків, 6,7 тис. гармат і мінометів, 160 боєздатних літаків.
На світанку 6 червня 1944 р., незважаючи на складну штормову обстановку на морі, почалася висадка союзних військ у Нормандії.
Першими висадилися 200 тис. солдатів угруповання військ союзників. Так було відкрито Другий фронт у Європі. Хоча союзники забезпечили собі величезну перевагу в повітрі й деморалізували німців нищівними бомбардуваннями, їм не вдалося виконати план першого дня. Їхні втрати становили майже 5 тис. осіб. Особливо постраждали повітряно-десантні частини. Невдовзі війська союзників звільнили від німців півострів Котантен захопили стратегічно важливі порти Шербур і Канн. Союзники остаточно перехопили ініціативу, коли генералу Б. Монтгомері вдалося розгромити німецькі танкові й механізовані частини в районі Фалес--Аржантан.
Виконання союзниками плану «Енвіл» по висадці десанту на півдні Франції довго відкладалося. Лише 15 серпня 1944 р. повітряний і морський десант висадився в районі Сен-Тропеза і Канн. У тилу німців діяли багатотисячні загони партизанів (макі). Після того як французькі дивізії оточили Тулон і Марсель із суші, а флот перетнув вихід до моря, німецькі гарнізони капітулювали. Французькі війська пішли слідом за американськими, що рухались у напрямку Ліона. Звільнивши Діжон, французи з'єдналися з американською армією. Наступ на півдні був найбільш вдалою операцією. Союзники мінімальними втратами (1,3 тис. осіб) ущент розгромили німецьке угруповання (у полон було взято 47 тис. солдатів).
Зверніть увагу!
Завершальний етап війни в Європі характеризувався надзвичайною політизацією дій як союзних лідерів на заході, так і радянського керівництва на сході. Походом на Балкани, що не мав воєнно-стратегічного значення, окрім протистояння планам В. Черчилля, Й. Сталін прагнув забезпечити собі політичні переваги в ході післявоєнного врегулювання в Європі. У свою чергу В. Черчилль також мріяв про те, щоб союзники першими опинилися у Відні й Берліні й таким чином вирішили долю Німеччини та країн Дунайського басейну. Зрештою Й. Сталін і В. Черчилль восени 1944 р. на переговори у Москві досягли домовленості про розподіл сфер впливу у Східній Європі.
Ейзенхауер не планував вести бої за Париж, прагнув обійти його. Оскільки Париж для французів став символом національної величі, духовним центром країни і вузловим пунктом її комунікацій, французи бажали звільнити його своїми силами. У той час як розгорталися події на півдні Франції, війська союзників підійшли до Парижа.
У серпні в Парижі розпочався страйк залізничників, а наступними днями партизани й підпільники захопили цілі квартали міста. Паризький комітет визволення віддав наказ про збройне повстання. Коли Ш. де Голль одержав звістку про події у Парижі, він негайно звернувся до Д. Ейзенхауера з вимогою надіслати на допомогу повстанцям французьку дивізію. Спочатку Д. Ейзенхауер залишив цю вимогу тимчасового глави французької держави без уваги, але Ш. де Голль домігся свого.
Танки французької дивізії з кровопролитними боями рушили на Париж. На допомогу їм підійшли частини американської піхотної дивізії. Залишки німецького гарнізону капітулювали. Ш. Де Голль наказав частинам генерала Ф. Леклерка влаштувати парад на Єлисейських полях. Франція салютувала бійцям руху Опору, його визнаному керівнику Ш. де Голлю і військам генерала ф. Леклерка.
Після звільнення Парижа почалося повне вигнання німців з території Франції і вихід союзних армій на кордони рейху. Під час визволення Франції з боку союзників загинуло 40 тис. солдатів, було поранено 165 тис., 20 тис. зникли безвісти. Втрати німців склали близько 700 тис. осіб (убиті, поранені, полонені тощо).
Проте німецьке командування зберегло дисципліну, систему керівництва, залишався високим і бойовий дух армії. Німецькі війська відійшли до кордонів рейху.
Англійський фельдмаршал Б. Монтгомері та американський генерал-лейтенант О. Бредлі вважали, що удар, завданий німецьким військам у Франції, створив сприятливі умови для розгрому Німеччини. Вони розробили сміливий план по захопленню мостів у нижній течії річок Маасу і Рейну, що мало відкрити шлях танковим частинам в обхід лінії Зігфріда з півночі й виходу їх на оперативний простір. Вирішальну роль в ході операції мали відіграти повітрянодесантні частини. Цей план був схвалений союзним командуванням як операція «Маркет-гарден». В історію вона увійшла під назвою «Арнемська повітрянодесантна операція» (17--26 вересня 1944 р.). Через збіг обставин (погодні умови, невдале обрання району висадки, несподіване зосередження німецьких танкових частин СС у цьому регіоні запеклий опір німецьких військ операція не досягла своє Мужність, проявлена бійцями англійської 1-ї повітряної дивізії, є героїчною сторінкою англійської армії. запеклий опір німецьких військ операція не досягла свого
Ця операція створила умови для визволення великого портового міста Антверпен у Бельгії, яке стало основним портом військ союзників,
Звільнення країн Східної та Центральної Європи. Антифашистські повстання
Розповідь учителя
У 1944 тисячі радянських людей у солдатській формі перетнули радянський кордон та вперше вони побачили життя в інших країнах. 20 липня радянська армія увійшла на територію Польші, наступного дня обнародувано маніфест Польського комітет у нац. Визволення, до складу якого увійшли прорадянсько налаштовані діячі. Через кілька днів радянський уряд визнав за Комітетом право створювати на визволеній території оргагани польської національної адміністрації. Керівники польського емігрантського уряду в Англії вважали, що в майбутньому уряді країни їм повинно належати не менше, як 80 % місць. Радянський уряд підтримував ПКНВ у його незгоді з цими вимогами.
Прагнучи не втратити свій вплив у звільненій Польщі, емігрантський уряд і його збройні формування (Армія Крайова) прагнули поставити радянське керівництво перед фактом відновлення польської адміністрації. 1 серпня 1944 р. сили, що діяли за вказівками польського уряду в Лондоні, підняли антифашистське повстання у Варшаві.
Його підтримала більшість мешканців міста. Керівники повстання (Т. Бур-Комаровський та ін.) прагнули закріпитися у Варшаві до вступу туди радянських військ. Проте план не був здійснений. Й. Сталін назвав керівників повстання авантюристами і злочинцями. Радянські війська не прийшли на допомогу, а німецькі війська холоднокровне розправилися з повсталими, перетворивши місто на руїни. За 93 дні боїв загинуло 18 тис. повстанців, близько 150 тис. мирних громадян і 25 тис. було поранено. Німецькі втрати становили 17 тис. убитими 9 тис. пораненими, було знищено 200 танків. Тільки в січні 1945 р. Червона Армія звільнила Варшаву від фашистів. Таким чином, із вступом радянських військ у країни Східної Європи в її діях почали чітко простежуватися політичні мотиви. При визволенні Польщі загинуло 600 тис. радянських солдатів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
