Одним з побічних наслідків Столітньої війни стало піднесення Бургундії як блискучої майже незалежної держави. Занепад водночас і Франції, і імперії створили умови для появи "середнього царства", яке відігравало велику роль у європейській політиці, але якому через брак внутрішньої єдності судився не менш швидкий кінець, ніж блискавичний злет. Дарма що чотири великі Валуа, герцоги Бургундські, - Філіп Сміливий (1342 - 1404), Іоанн Безстрашний (1371 - 1419), Філіп Добрий (1396 - 1467) і Карл Сміливий (1433-1477) - не мали королівського титулу, їхні багатство та авторитет були, як вже зазначалося, більші, ніж у королів. Їхнє перше володіння - стародавнє герцогство Бургундське навколо Діжона - подарував Філіпові Сміливому його батько (французький король) 1361 р. Відтоді герцогство невпинно розросталось, здобуваючи одна за одною території по обидва боки франко-імперського кордону.
Філіп, безперечно, був одним з "лілейних принців" Франції -- разом зі своїми братами герцогами Берійським і Анжуйським. Але завдяки союзові з Англією його син і онук мали змогу визволитись від багатьох родинних зв'язків. Філіпів правнук, Карл Сміливий, надірвався, намагаючись перехитрувати своїх сусідів. Багатство бургундців походило здебільшого з квітучих північних міст - Брюге, Араса, Іпра, Гента й Антверпена. Їхній двір і далі був мандрівний, але, крім палацу д'Артуа в Парижі і герцогського палацу в Діжоні, вони мали важливі резиденції в Лілі, в Прінзенгофі (Брюге), в Куденбергу (Брюсель) і в замку Еден.
Бургундський двір став осереддям екстравагантного культу лицарськості, що виявлявсь у церемоніях ордену Золотого Руна і в завзятій підтримці хрестових походів. Турніри, поєдинки, бенкети, видовища, найрізноманітніші процесії стали загальною модою. Герцоги були щедрими покровителями митців таких скульпторів, як Клаус Слутер, і художників Яна Ван-Ейка та Роже Вавдер-Вейдена, а також поетів, музикантів, романістів і славетних гобеленників.
Бургундці одягали себе і своїх придворних у гаптовані золотом шати, прикрашені горностаєвим хутром і самоцвітами, - тільки на те, щоб дивувати і вражати.
Вже з другої половини ХІV ст. почалося приєднання до апанажу бургундських герцогів (членів французького дому) окремих областей Нідерландів, які і в економічному і в політичному відношенні настільки швидко перевищили значення самої Бургундії (в яку входили тепер герцогство і Франш - Конте), що центрами цієї нової "бургундської держави" стали на початку ХV ст. Гент і Брюсель. В Столітній війні ХV ст. герцогі бургундські займали самостійну позицію і спочатку були на боці Англії. Цей союз забезпечив англійцям владу на півночі, а Бургундії господство над Пікардією. Потім, після перелома у війні, що був викликаний успіхами французької армії при жанні д'Арк, бургундський герцогпідписав з Францією в 1435 р. Арраський мир.
При Карлі Сміливому до Бургундії були приєднані Лотарінгія, землі по верхньому Рейну, Гельдерн та інші. Бургундська держава не тільки охопила щільним кільцем весь північний схід Франції, - від Дьєппа на Ла - Манші майже до Ліона, - але вже включало в себе й чисто французькі області - Пікардію і Ніверне. Тому боротьба французьких королів з бургундськими герцогами, які намагалися створити самостійне королівство і заволодіти територією давнього "королівства бургундів", тобто всіма французькими східними провінціями була неминучою.
Наявність бургундської держави перешкоджала територіальному об'єднанню Франції. Змішана в етнічному та мовному відношеннях, з нерівномірним економічним розвитком, бургундська держава не мала даних для стійкого існування в той час, коли в Європі створювалися великі національні держави.
Великі феодали в період Столітньої війни остаточно скомпрометували себе і втратили свій колишній вплив. Землі багатьох з них були конфісковані і приєднані до королівського домену. Генеральні штати, які так бурхливо почали свою діяльність, на кінець війни майже зовсім припинили своє існування. Це пояснюється боротьбою станів всередині Генеральних штатів, що не могло не послабити їх сили, і недостатньою підтримкою їх з боку широких народних мас.
Генеральні штати в цей час уступають місце зборам нотаблів (представники вищого дворянства й духовенства), які мали чисто дорадчий характер. Вся повнота законодавчої й виконавчої влади зосереджується виключно в руках короля. Відбувається процес пристосування феодальної монархії та її політичних інститутів до нових умов економічного життя суспільства.
Отже, після закінчення Столітньої війни королівська влада досягла небувалого розквіту. Це був період переходу від станової до абсолютної монархії.
Для розуміння деяких політичних дій та вчинків з боку французької держави обов'язково слід зрозуміти особистісні риси характеру людини, що стояла на чолі цієї держави, бо від її волі залежала доля багатьох людей.
Людовік, який справедливо вважався одним з найвидатнішим королів Франції, був людиною дуже даровитою, але дуже злобним, злопам'ятним й підступним. Ще в юності він був неперевершеним майсторм притворства і мав славу ловкого інтригана.
Перший свій заколот проти батька він здійснив у 1340 р., коли йому ще не було дванадцяти років, і надалі не один раз бажав скинути його з престолу. Після чергового замаху на життя Карла у 1446 р. від віддалився у свою провінцію Дофіне і з тих пір більше ні одного разу не бачився з батьком.
Керуючи своїм наділом як незалежним князівством, він наслідував тій же системі, яка потім зробила його жорстоке правління настільки благодатним для французького народу.
Невблаганний до арістократії, він намагався привернути до себе простих людей, поклав край рицарським війнам, пожвавив торгівлю та промисловість, покращив грошову систему.
Але невдовзі його ворожнеча з батьком прийняла непримиренний характер. У 1456 р. король наважився почати відкриту війну проти сина. Людовік втік в Бургундію до герцога Філіпа, який прийняв його з виключним радушшям.
Дофін оселився неподалік від Брюселя в містечку Генеп і отримував від герцога на утримання свого двору щомісячно по шість тисяч ліврів. Філіп доручив свого гостяособливому догляду сина Карла. Обидва принци були дуже не схожі характерами і дуже скоро зробилися смертельними ворогами. Карл , якого потім прозвали Сміливим, мав рицарську горду натуру, мріяв тільки про війни та завоювання. Така Людина, як Людовік , що був майже облишений лицарських якостей, здатний до того ж на будь-яке лукавство та зрадництво, визивав у Карла презирство.
У 1461 р. прийшла довгоочікувана звістка про смерть Карла VІІ. На відміну від свого батька, який залюбки віддавав справи правління в руки свої улюбленців, людовік збирався правити самостійно і тому хотів скласти дуже вірне уявлення про державу.
Він став їздити по країні, нежданно негаданно змінюючи напрямки руху, щоб заствати всіх зненацька і здобути точні уявлення про характери людей та положення справ.
Пам'ять його була надзвичайно сильною, спостережливість - невтомна. Досить бідно одягнений, він їздив майже без супроводу, ходив вулицями міст наодинці, починав розмови з людьми різних станів та охоче викликав противників на відвертість.
Він не любив приймати важливий вигляд, ненавидів розкіш, пишні свята, лицарські ігри, і так часто траплялось, що він приїздив до міста окольними шляхами, намагаючись позбутися святкових зустрічей. Він носив простий камзол, нижнє плаття було з сірого сукна і дешеву потерту шапку; його скромний Турнельський палац складав різку протилежність величним палацам герцогів та перших вельмож.
Останні роки життя людовік провів, закрившись в своєму замку Плесі - де - Тур, де його вдень і вночі оточували вірні шотландці. Збереглося багато розповідей про сумні застінки цього палацу.
Людовік завжди отримував задоволення, спостерігаючи за тяжкими стражданнями своїх в'язнів. До старості його жорстокість ще більше посилилася. Але, за словами Комміна, він сам страждав від страху не менше своїх ворогів і фактично піддав себе добровільному ув'язненню в стінах свого помешкання.
Перед смертю він він впав в таку підозрілість, що не наважувався навіть виходити у двір і щоденно міняв і переобирав з одної посади на іншу всіх своїх слуг. Лише деякі з небагатьох допускалися до короля. Син його, дофін Карл, не бачив батька декілька років.
Страницы: 1, 2, 3, 4
