Франція в системі міжнародних відносин часів Людовіка ХI - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Франція в системі міжнародних відносин часів Людовіка ХI

. Значні пожалування землями, правами та доходними посадами отримали й інші учасники Ліги.

Погоджуючись на всі вимоги ворогів Людовік, очевидно, хотів тільки одного - примусити їх розійтися, щоб потім розправитися з кожним наодинці. Разом з тим король Людовік ХІ отримав відпочинок у боротьбі і скористався нею для укріплення союзу з містами і роз'єднання своїх ворогів. Це дозволило йому привести в покору великих сеньйорів.

Дуже скоро йому вдалося посварити свого брата з герцогом Бретанським. Після цього король здійснив вторгнення в Нормандію та за декілька тижнів оволодів всією провінцією. Карл втік з Руана. Герцог Бургундський не міг перешкодити Людовіку, так як 1 1466 р. вів запеклу війну проти Люттіха. А влітку 1467 р. Філіпп Добрий помер, Карл Сміливий став герцогом Бургундським.

Аналізуючи причини виникнення подібних міжусобних воєн, Енгельс писав: "Як можна було уникнути конфліктів в епоху пізнього середньовіччя, коли ленні відносини в усіх землях утворювали заплутаний клубок прав і обов'язків, дарованих, відібраних, знов поновлених, задавнених, змінених або яким-небудь іншим способом обумовлених,-- клубок, який ніяк не можна було розплутати? Карл Сміливий, наприклад, був в одній частині своїх земель ленником імператора, в іншій -- ленником короля Франції; з другого боку, король Франції, його сюзерен був у той же час в певних областях ленником Карла Сміливого, свого власного вассала. Як тут було уникнути конфліктів? Ось в чому причина тієї кількасотлітньої мінливої гри сили притягання васалів до королівського центра, який один тільки був спроможний захищати їх від зовнішнього ворога і одного від одного, і сили відштовхування від центра, в яку постійно і неминуче перетворюється ця сила притягання; ось причина безперервної боротьби між королівською владою і вассалами..."

Людовік XI застосовував проти своїх внутрішніх і зовнішніх ворогів незвичайні на той час методи боротьби. Не вірячи у воєнне щастя, Людовік XI особливі надії покладав на дипломатичні успіхи. Будучи великим інтриганом, обманщиком і лицеміром, він створив у себе в державному апараті, на периферії й на території інших держав густу сітку шпигунів, які стежили не тільки за діяльністю противників, але й один за одним. Це був король, який всюди мав своїх шпигунів і скрізь шляхом підкупів знаходив собі прихильників. Людовік XI вірив, що підкупити можна кожну людину, починаючи від англійського короля і кінчаючи шпигуном, злодієм і т. д. Він вважав, що підкупи обійдуться дешевше, ніж війна. Одних своїх ворогів він купував, других переманював на свій бік з допомогою всіляких принад, третіх -- з допомогою погроз і т. д.

Влітку 1468 р. король Людовік ХІ зібрав Генеральні штати в Турі. Це зібрання вирішило, що Нормандія більше не може відторгатися від королівських володінь, і Карл Беррійський повинен відмовитися від неї за річну ренту у дванадцять тисяч ліврів.

Після цього Людовік вторгнувся з військом в Бретань і заволодів всіма прикордонними володіннями Франциска. А у вересні французький король примусив його до миру, умови якого були такими:

1. Бретань позбавлялася всіх придбань, отриманих по Сен - Мерському договору;

2. Ставала в ленну залежність від короля французького;

3. Повинна була розірвати союзні відносини з Бургундією.

Між тим, Карл Сміливий при першій звістці про похід Людовіка, зібрав армію і пішов до Франції. По дорозі він дізнався, що герцог Беррійський відмовився від притензій на Нормандію, а герцог Бретанський прийняв всі умови короля. Ця звістка надзвичайно роздратувала герцога Бургундського, він довго не погоджувався признати її і був готовий продовжувати війну.

Тоді Людовік, поклавши надію на свою спритність та увертливість, запропонував Карлу влаштувати особисте побачення в Пероні. Герцог Бургундський спочатку був здивований наміром короля, але потім власноручно підписав Людовіку листа - запрошення, обіцяв дружній прийом і повну безпеку. Король направився до Перони, взявши з собою лише сто чоловік світи , і був прийнятий Карлом з великою шаною.

Але тільки но почалися переговори, як прийшла звістка про нове повстання Люттіха. Мешканці міста Парижа захопили в полон свого єпископа і підняли французький прапор. Причому, слід гадати, зробили це не випадково, а за вказівкою королівських агентів, які роздмухували в місті полум'я бунту.

Дізнавшись про інтриги свого гостя, Карл розлютився. Звинувачуючи у всьому короля, він наказав негайно зачинити ворота в перонському замку. Людовику було б дуже погано, але камергер Карла, історик Філіп де Комін, стримав Карла від негайної розправи.

Разом з тим Комін порадив Людовику прийняти всі умови, які буде вимагати від нього Карл. Невдовзі полоненому королю було запропоновано договір, який він підписав без будь-яких вагань: Людовик визнавав, що паризький парламент не має влади над Фландрією та Пікардією, і що він сам не має ніяких лєнних прав над цими областями. Він згодився віддати своєму брату Шампань, тобто поставити ворожу сторожу у воріт своєї столиці і тим самим поєднати дві частини бургундських володінь. Нарешті він пообіцяв, що прийме участь в поході проти Лютіха. Через тиждень після підписання цього договору Лютіх було взято і на очах Людовика розграблено.

На початку листопада король повертається до своєї столиці. Парижани довго сміялися над його перонською поїздкою та вчили попугаїв, ворон та сорок викрикувати ненависне королю слово "Перона !". Втім Людовик тут же намагався уменшити неприємні наслідки перонської угоди. Він віддав своєму брату Гієнь замість Шампані, та й з Карлом зберігав мир усього два роки.

В 1470 р. Людовик зізвав у Турі збори нотаблів (світських та духовних вельмож) і попросив їх звільнити його від дотримання перонського договору. Визволення, звичайно йому бкло дано. Разом з тим, Карла було викликано до суду паризького парламенту.

Оголошення війни застало Карла зненацька. Французи вторглися в бургундську Пікардію, легко оволоділи Ам'єном, Сен-Контеном та іншими містами. В квітні 1417 р. герцог повинен був просити миру. Невдовзі події прийняли для нього вдалий оберт. В 1472 р. Карл розпочав військові дії на берегах Соми. Бургундці захопили Неслем, вбили всіх його жителів та спалили всі будинки. Слід за тим їм здалися Руа та Мондидьє. Навпаки тому, Бове оборонявся на протязі цілого місяця і не здався .Карл намагався проникнути в Нормандію і з'єднатися з бретонцями, але це йому не вдалося, так як Людовік сам охороняв кордони Бретані. Втративши декілька фортець, герцог Бретанський склав зброю і заключив мир. В листопаді 1472 р. був підписаний мир і з герцогом Бургундським.

З тих пір Людовік благорозумно відмовився від усяких зіткнень з Карлом. Як показали наступні події, така політика була найбільш далекоглядною.

За своїм характером герцог Бургундський не міг жити в мирі. Невдовзі він відвернувся від французьких справ через заходи в Лотарингії, Німеччині, Швейцарії та Нідерландах. Людовік не заважав своєму супротивнику виснажувати сили у війнах та закллотах. Він терпляче чекав того моменту, щоб поновити свої притязання. Тим часом він він привів до повної покори своїх "добрих двоюрідних братів". Ще в червні 1471 р. король наказав схопити та кинути до в'язниці герцога Алансонського.

В 1472 р. раптом помер брат короля, герцог Гиєнський, і Людовик оволодів його землями. Потім прийшла черга графа Арманьяка. Цей буйний васал в червні того ж року підняв заколот.

В березні 1473 р. французи осадили його в Лектурі. Місто здалася на капітуляцію, але все одно було розгромлено. Сам граф був вбитий, його брата було кинуто до в'язниці. Герцога Немурського, молодшого главу Арманьякського лінії, посадили до Бастілії і стратили в 1477 р.

Після загибелі династії Арманьяків Людовик встановив свою владу над всіма володіннями південної Франції. Смерть бездітного герцога Анжуйського Рене в 1480 р., а потім його племінника Карла Менського доставили в руки короля анжуйський спадок і право на Неаполітанське королівство.

За допомогою підкупів Людовік XI уклав "вічний" союз з Швейцарією, спрямований проти своїх ворогів - французьких феодалів. Цей договір, як зазначав Маркс, був основою всіх угод, які укладалися між Францією й Швейцарією до самої французької революції; він забезпечив за Францією право вербувати швейцарську піхоту, а за швейцарцями щорічну данину від Франції.

Людовіку XI вдалося спровокувати на війну проти свого головного ворога - герцога Бургундського Карла Сміливого -- швейцарські кантони та лотарінгських феодалів.

Між тим справи у Бургундського герцога з кожним роком йшли все гірше. Він зазнав декілька поразок від швейцарців, і в січні 1477 р. був вбитий і битві при Нансі. Його смерть була не тілько роковою для Бургундського дому, але і для всіх феодальних володарів Франції.

Значний Бургундський спадок повинен був перейти до дочки Карла Сміливого Марії. Законно заволодіти її землями Людовік міг тільки тільки за допомогою шлюбної угоди. Але його власному сину було лише шість років, в то час як Марії вже виповнилося дев'ятнадцять. Тому королю потрібно було шукати нові шляхи. Він зараз же зайняв військами Пікардію, а також вів їх до Бургундії та Франш-Конте начебто для охорони прав Марії. Тут Людовіка підтримали місцеві вельможі, в особливості могутній принц Оранський Жан де Шалон-Арле.

Під його тиском бургундський сейм прийняв рішення в 1477 р. передати герцогство і всі землі під управління французькому королю. В лютому таке ж рішення прийняли барони Франш-Конте, хоча провінція ця входила дол складу Священної римської імперії. Сам Людовік повів війська в Генегау. Марія просила допомоги у свого дядька, англійського короля Едуарда IV, але він не хотів війни з Францією і не рушив з місця.

Французи зайняли Артюа та Генегау, загрожували Люксембургу і навіть пройшли у Фландрію, але тут їх успіхи закінчилися. Фламандці не бажали відновлення французького господарювання, проти якого боролися двісті років, і підтримали Марію (вона жила тоді в Генті). Французи були змушені брати з боєм кожне місто. Сам Людовік сам ледь не загинув під стінами обложеного ним Бушеня. В гніві він наказав зпустошити країну, але це звісно не надало йому популярності.

Марія, розуміючи про власну нездатність утримати отриману спадщину, забажала знайти собі законного покровителя. В серпні 1477 р. вона вступила до шлюбу з австрійським ерцгерцогом Максиміліаном. Для Людовіка це стало неприязним сюрпризом. Імператор Фрідріх ІІІ вступився за принцесу і вимагав повернути ті землі, які вважалися імперськими лєнами (перш за все Франш-Конте).

Принц Оранський, невдоволений тим, що його не призначили намісником Бургундії, розсердився на Людовіка і перейшов на бік його ворогів. Франш-Конте було охоплене повстанням. В 1479 р. французи заходили столицю графства, місто Доль, і розгромили його. Після цього провінція була підкорена.

Війна на півночі проходила не так вдало. В серпні у Гінгата війська Людовика зазнали відчутної поразки від Максиміліана. Результат цієї битви змусив короля подумати про реформування своєї армії. Дійсно, французька регулярна піхота (так звані "вільні стрільці") не могли протистояти високопрофесійним швейцарським та німецьким найманцям. Людовик став створювати у себе великі підрозділи найманої піхоти. Невдовзі він вже мав до 30 тисяч чоловік гарного війська. Для утримання цієї армії, французький король був змушений постійно збільшувати податки (за роки його правління податки зросли майже втричі і стали важким ярмом для народу).

В 1482 р. під час полювання Марія впала з коня і через три тижні померла. Після неї залишився чотирирічний син Філіп та дочка Маргарета. Максиміліан без грошей та війська був безсилий продовжувати війну з Францією. В грудні 1482 р. в Арасі був підписаний мир, умовами якого були:

1. Трирічна Маргарета була заручена з сином Людовіка Карлом і відправлена на виховання в Париж;

2. Франш - Конте і Артуа були оголошені її спадком.

Таким чином, Людовік зумів прибрати до рук всю Бургундську державу за виключенням Нідерландів (так називалися у середні віки землі, що розташовані по Нижньому Рейну, Маасу, Шельді і узбережжю Північного моря. Частина феодальних володінь, що знаходилися на території Нідерландів (Фландрія, Артуа та інші західні області), входила до складу Французького королівства, а частина (Голандія, Брабант, та інші східні області) - в склад Німецької імперії. До середини ХV ст. Нідерландські землі потрапили під владу бургундських герцогів. З інших великих великих феодальних володінь до кінця правління Людовіка ХІ незалежність зберегла лише Бретань.

Страницы: 1, 2, 3, 4