Франція в системі міжнародних відносин часів Людовіка ХI - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Франція в системі міжнародних відносин часів Людовіка ХI

спіхи об'єднання всіх французьких земель в єдину й централізовану державу пояснюються не стільки державною діяльністю і дипломатичним талантом Людовіка XI, скільки зростаючою необхідністю французького суспільства. "...В містах і на селі всюди збільшилась в населенні кількість таких елементів, які насамперед бажали, щоб був покладений край без- конечним безглуздим війнам, щоб припинені були чвари феодалів, які приводили до того, що всередині країни відбувалася безперервна війна навіть і в тому випадку, коли зовнішній ворог був у країні, щоб припинився цей стан безперервного і цілком безцільного спустошення, який незмінно продовжував існувати протягом всього середньовіччя".

В об'єднанні окремих частин країни в єдину й централізовану державу була зацікавлена в цей час переважна маса французького населення. Об'єднання більш значних областей у феодальні королівства було потребою як землеробського населення, так і міст. Зростання міст, розвиток ремісничого виробництва й торгівлі, проникнення товарно-грошових відносин на село - все це забезпечило королівській владі успіх в її боротьбі з феодалами. "Спільне діяння всіх цих причин, - говорив Енгельс, - яке посилювалося з року в рік завдяки тому, що всі вони дедалі енергійніше діяли в одному й тому ж напрямі, забезпечило у другій половині XV століття перемогу над феодалізмом, хоч і не бюргерства, а королівської влади".

Таким чином, в період правління Людовіка ХІ завершився процес об'єднання Франції в єдину державу.

2.3 Економічні питання в міжнародній політиці Франції

Після закінчення Столітньої війни та приєднання півдня, при Карлі VІІ (1422 - 1461 рр.) і особливо при Людовіку ХІ відбувалося відродження економіки Франції.

На відбудову зруйнованого війною сільського господарства, ремесла та торгівлі, налагодження економічних та політичних зв'язків було справою важкою та довготривалою.

Після вигнання англійців та приєднання Півдня відразу ж почалася боротьба з Бургундією, що теж потребувала великих жертв. Ще повністю не відбудована економіка країни зазнала нових випробувань. Нечувано зросли податки, від яких тяжко страждав народ. Податкові утиски на селі негативно відображалися на розвитку сільського господарства.

Економічна політика Людовіка ХІ сприяла пожвавленню ремесла й торгівлі, подальшому розширенню економічних зв'язків. Значного розвитку отримала металургія та металообробка (головним чином для виготовлення артилерії та зброї), з'явилось виробництво шовкових та легких шерстяних тканин.

В кінці XV ст. на ярмарках Фрінції торгували сукнами з Нормандії, Бері, Пуату та Лангедоку, полотнами з Фореза, Божоле, Роане, та Брес, хутровими виробами з Парижу, Ліоне, Жеводана та Альбіжуа, різноманітними виробами з Парижу і т.д. Велика оптова торгівля велася також на норманських ярмарках в Кані, Руані. Від Руана до Марселя, по Сені, Соні та Роні встановилися постійні та інтенсивні торгові зв'язки.

За 22 роки правління Людовіка ХІ одна королівська талья, яку сплачували селяни, збільшилась більш ніж в три рази. Податки розоряли мало імущі верстви села та важко лягали на селянство в цілому. Лише в кінці ХV ст. завдяки зростанню посівних площ до Франції повернувся відомий достаток. В урожайні роки зерно вивозили в Англію, Нідерланди, Іспанію, зростав експорт високоякісних вин. Все це означало зростання продуктивності саме селянського господарства, тому що феодали на той час майже повністю перетворилися в земельне рантьє.

Ремесло відродилося швидше; до того ж Людовік, прагнучи до розвитку економіки країни, покровительствував міському ремеслу, металургії та металообробці, книгодрукуванню, виробництву сталі, надаючи різноманітні пільги та привілеї, виписуючи спеціалістів з Німеччини та Італії. Він приклав багато зусиль для того, щоб укріпити цехову систему, але виключно з фіскальних міркувань, тому що звання майстра викуплялось у короля. З цією метою він розповсюдив її на більшість південних міст, де до того панувало вільне ремесло. В його економічній політиці, особливо в галузі таможних тарифів, вже проступали риси майбутнього меркантелізму, на в основному вона була направлена на те, щоб країна не витрачала на імпорт дорогоцінних виробів, а виробляла їх сама, що скорочувало вивіз за кордон дорогоцінних металів, особливо золота.

Друга половина XV ст. була для Франції періодом розквіту ярмарок - загальнофранцузьких, провінційних, місцевих, - які відігравали значну роль в розвитку загальнонаціонального ринку. Забезпечуючи постійні торгові зв'язки між окремими частинами країни, ярмарки сприяли розвитку господарської спеціалізації провінцій.

Досить високо зросло значення Ліону як значного торгового центру, який зв'язував північні області з південними (але не з Лангедоком, а лише з Марселем, який в 1481 р. разом зі всім Провансом увійшов до складу Франції, і став головним французьким морським портом на середземноморському узбережжі, і відігравав велику роль в торгівлі французьких купців з Левантом, Італією, Іспанією і північним узбережжям Африки). Ліон, місто переважно прикордонне, в якому переважали італійські купці та банкіри, стало французьким містом, колискою французького шовкового виробництва і головним ярмарочним центром усієї країни. Ліонськи ярмарки, окрім свого міжнародного значення, були суттєвим фактором в розвитку загальнонаціонального ринку.

Поряд з іноземними банкірами попали діяти і французи; почала налагоджуватися система кредитування держави. Ще при Карлі VІІІ великі займи надавав владі заможний купець Жак Кьор, який нажив величезний спадок завдяки торгівлі з Левантом, використанням копалин і відкупі від податків.

Французький король уклав вигідний для місцевої буржуазії торгівельний договір з Англією та ліквідував значну частину внутрішніх митних кордонів, які затримували розвиток торгівлі.

Людовік ХІ зберіг торгівельні привілеї і повне самоуправління найважливіших портів атлантичного узбережжя - Бордо, Байони та Ла-Рошелі. На кінець XV ст. всі вони були великими й багатими портами, але продовжували бути малопов'язаними з Парижем і взагалі з Північчю.

Розквітла морська торгівля, в якій головним чином і складалися великі купецькі капітали. Французькі купці і майстри великих цехів сильно збагатіли.

Таким чином, Франція піднявшись з колін після Столітньої війни всіма засобами відбудовувала свою економіку та налагоджувала зовнішньоторгівельні зв'язки з іншими країнами.

Слід зазначити, що з процесом політичного та економічного об'єднання французьких земель в єдину централізовану державу відбувався процес формування елементів французької нації, стійкої спільності людей, що історично склалася, виникла на базі спільної мови, території, економічного життя і психічного складу, який проявляється в сільності культури.

На кінець ХV ст. всі ці риси у Франції вже почали проявлятися. Це був період завершення об'єднання Франції в єдину централізовану державу, початок формування капіталістичного укладу, що зв'язує країну в єдине економічне ціле.

Висновки

Франція у другій половині ХV ст. виходить на міжнародну арену як сильна централізована країна з відпрацьованими механізмами внутрішньополітичної діяльності і приорітетами зовнішньої політики. Не останню роль в цьому зіграв французький король того часу Людовік ХІ.

Людовік ХІ - політичний діяч, видатна людина, яка багато зробила для збереження національної цілісності, соціально-економічного та культурного розвитку Франції, просто цікава людина і суперечлива особистість.

Вмілий владика користувався величезним авторитетом серед народних мас та у сильних світу цього. Страшний для феодалів, Людовік ХІ був своєю людиною для буржуа, яких він іноді фамільярно називав своїми "кумасиками" і приймав у себе запросто у палаці.

Своєю зовнішністю - худий, сутулий, одягнений в потертий довгий камзол, постійно заклопотаний і зайнятий справами - Людовік ХІ більше скидався на людину з "середнього класу", ніж на короля величезного і вже досить централізованого королівства, що починало наводити жах сусіднім менш централізованим або зовсім ще нецентралізованим державам.

Людовіка ХІ не любили і боялися в Європі, його порівнювали з павуком, що снує тонку павутину різних дипломатичних інтриг, в яку він намагається заманити свого противника.

Особистість цієї людини викликає інтерес до цього часу. Все життя він присвятив служінню своїй країні. Не дивлячись на те, що в Європі його вважали деспотом і завойовником, саме за часів його правління Франція збільшила свої володіння і досягла розквіту завдяки проведеним Людовіком реформам в різних галузях життя ( політика, економіка, культура ).

Отримавши державу під своє керівництво, він намагається торкнутися не тільки цікавістю, але й дійсними перетвореннями і змінами на краще всі сторони життя народу, укріпити його благоустрій, а особливо відновити всі сфери життя суспільства після довготривалої Столітньої війни.

На фоні історії Людовіка ХІ розкривається картина всіх політичних подій, пов язаних з його керуванням.

Загальна оцінка Людовіка ХІ не проста. Він відрізнявся головним чином особливою активністю і наполегливістю у досягненні мети. Головною з них було приєднання нових земель, перш за все територій володінь інших сюзеренів.

Інтерес до особи французького короля мабуть пов'язаний з тим, що потрібне більш повне пізнання коренів минулих історичних явищ - і не тільки тих, які лежать в основі реакційних традицій, але й тих, з яких витікають інші національні особливості та риси.

Остаточне об'єднання Франції на кінець ХV ст. стало можливим тому, що до цього часу в ній вже в значній мірі склався єдиний внутрішній ринок і виникли реальні економічні передумови для подібного об'єднання. Єдність територій, що засновувалася на посиленні економічних зв'язків між різними областями, а також формування єдиної французької мови показали, що вже склалися передумови для утворення французької нації.

Список використаної літератури

1. Люблинская А., Прицкер Д. Кузьмин М. Очерки истории Франции с древнейших времён до окончания первой мировой войны. - Л., 1957

2. Хачатурян Н. Сословная монархия во Франции ХІІІ - ХV вв. - М., 1989

3. Всемирная история /под ред. Г. Поляка, А. Марковой. - М., 1997

4. Джеджула К. Історія Франції. - К., 1954

5. Семенов В. Історія середніх віків. - К., 1975

6. Рыжов К. Все монархи мира. Западная Европа. - М., 1999

7. Всемирная история. - Т. 3. - М., 1985

8. История Франции / ред А. Манфред. - Т. 1. - М., 1972.

9. Дейвис Н. Європа: Історія. - К., 2001

10. Коммин Ф. Мемуары. - М., 1989

11. Эпштейн А. История Германии от позднего средневековья до революции 1848. - М., 1961

12. История средних веков / под ред. Удальцовой К., Карпова С. - М. 1990

13. История Италии. - Т. 2. - М., 1971

14. История дипломатии. - М., 1959. - Т. 1.

Страницы: 1, 2, 3, 4