в) расширения системы путёвок;
г) проведения периодических собраний кооперативного актива, членов пайщиков, с/х и потребительской системы коопераций, с вопросами о хлебозаготовках и проч;
д) занесение на чёрную доску злостных держателей хлеба...
Но, когда указанные методы не дали надлежащих результатов в деле выполнения хлебозаготовительного плана по округу (март - май), окрисполкомом были приняты меры “чрезвычайного характера” в отношении злостных держателей излишков зерно-хлеба, которыми в большинстве являлась зажиточно-кулацкая часть крестьянства, путём принуждения их к вывозу на ссыпные пункты имеющихся у них излишков, а также привлечения их к ответственности по ст. 127-й УК УССР.
Одним из методов обнаружения запасов зерно-хлеба являлось искание амбарного вредителя “долгоносика”, которое, правда, не носило массового характера, однако дало положительные результаты, так как хозяйства, у которых были выявлены запасы зерно-хлеба, принуждались к вывозу его на ссыпные пункты. Как стимул к вынужденному вывозу запасов зерно-хлеба являлся нажим на зажиточную и кулацкую часть крестьянства по линии выполнения ими всех видов платежей, как-то: ВСХН, самообложения, взимания просроченных ссуд, а также сбора полных кооперативных паёв, сдачи отмера владельцами мельниц и проч.
Как чрезвычайные меры, так и меры экономического нажима были направлены, главным образом, на зажиточную и кулацкую часть населения, но одновременно с этим стоит заметить, что этими мерами была ущемлена значительная часть середняцких и некоторая часть бедняцких хозяйств, что вызвало со стороны последних недовольство на хлебозаготовительную кампанию.» [13,с.264-265]
Тобто на території Ізюмщини розгортались ті ж процеси розселянювання, що і по всій Україні. Реакція селян округу була різко негативною. Так, селянин - “куркуль” с. Петровське Захаров М.І. зустрівшись з середняком Трубецьким, казав: “Податок великий. Беруть усе одразу: і хліб, і податок, і самообкладання. Я чув, що з хлібозаготівлею буде погано. У Харкові Петровський збирав усіх комуністів, і вони вирішили забрати весь хліб, і на весняні посіви селянам нічого не залишити, заберуть і хліб, і податок, мабуть, комуністи думають втікати.” Селянин с. Михайлівка Лозовеньківського р-ну Баєв, виступаючи на загальному сході, заявив: “Радвлада нас душить. До яких це буде пір? Не встигли заплатити податок, як вже потрібно платити самообкладання. Щоб позбавитись радвлади, нам треба організовувати зелені банди. Хай я загину, але сини мої помстяться за мене, прийде час, і над моїми ворітьми зійде красне сонечко”. На хуторі Богданівському того ж Лозовеньківського повіту селяни Живогляди казали: “Радвлада жме селян, викачує гроші на виплату царських боргів іноземним державам, а робітників не чіпає”; мешканець с. Петровське Захаров Ф. Л. на загальному сході заявив: “Громадяни, у нас в цьому році недорід, самообкладання ми платити не в змозі, а якщо і доведеться платити, то не більше 15% з розстрочкою до 1 травня”.
В цілому серед селян округу були поширені наступні толки: “Не слухайте комуністів, вони нам багато говорять і більше нічого, забирають усе, душать податками, закрили приватну торгівлю і зосередили все в кооперації, яка не в змозі задовольнити потреб селян, а викачує з нас останній хліб, який везуть в інші держави. А там топлять його в морі. Скоро з нас, селян, здеруть останню шкуру. Організовують комуни і артілі для того, щоб легше було командувати і дурити нашого брата. Пора вже відмовитись від уплати податку або від землі. Треба відділяти синів, відмовитись від оренди бідняцької землі і сіяти лише для себе, хай тоді робітники спробують поїсти хліб, біднота має землю, а податків не платить. До яких пір влада буде давати пільги ледарям?.. Вони не хочуть нічого робити, а ми за них будимо платити.” ”Мужиків давлять податками, тому що в них немає власної організації. Якби оце таке було робітникам, вони одразу ж збунтувались би і влаштували собі краще життя. Україна - золоте дно Європи. За неї скоро будуть воювати Польща, Англія і Франція проти СРСР. Москва обдирає Україну. Понаїжджали сюди кацапи і душать хохлів. Але мужик терпить до пори до часу, а коли збунтується, то одразу життя покращає. Комуністів же пора гнати, вони живуть добре, одіті, озуті, а у селянина нема навіть шкіри, ходе босий і голий”. [14,с.257] Були і окремі випадки збройного опору розселянюванню. Так, в селі Верьовкіно під час „зборів сільської бідноти” вбито було одного з організаторів колгоспу, після чого з села вислані були всі „куркулі”.
Внаслідок такої політики процеси колективізації та "розселянювання" на Ізюмщині йшли досить швидкими темпами. На 1 лютого 1931 року в районі існував 81 колгосп. Було колективізовано 211 016 га, або 45,2% орної землі, 48,6% усіх селянських господарств району. Також у районі було сім радгоспів з загальною площею 7253 гектари, або 13% орної площі району. У 1931 році створена була МТС Ізюмського району, яка частково забезпечила колгоспи району технікою. А на селян чекав штучний голод.
Вже наприкінці 1932 р. на селі відчувались продовольчі труднощі, що через цілеспрямоване викачування продовольства державою переросли взимку 1932/33 у справжній голод. Слово - знов документам. Офіційним. Радянським. Неповним. Що не визнавали голод ніколи, навіть переступаючи через трупи померлих від нього. І від того ще страшніших…
Доповідна записка Ізюмського райкому КП(б)У секретарю Харківського Облпарткому П. Постишеву: „На 27 мая Изюмскому району осталось посеять ещё 8000 га, наряду с окончанием сева переключаемся на прополочную кампанию. Эта кампания потребует, несомненно, больше рабочих рук, чем в посевную кампанию. Из 118 колхозов мы находим большинство нуждающихся, находящихся в крайне тяжёлом положении, которым требуется немедленная помощь.
Мы имеем 11 сельсоветов (М. Комышеваха, Калиново, Радьковка, Подлиман, Гороховатка, П. Боровской, П.-Радьковские, Подвысокое, Левковка, Петрополье, Вернополье), в которых население форменным образом голодает. Причём все эти сельсоветы, за исключением, Левковки, являются самыми отсталыми в районе по посеву.
Свыше 15 тысяч сельского населения голодает, не имея никаких продовольственных ресурсов. Выходы на роботу в колхозах в связи с этим сокращаются, нормы выработки колхозниками не выполняются, и есть массовые случаи, когда колхозников выводят на поле неработоспособными.
Смертность на почве голода приняла в последнее время большие размеры, например, по учёту ЗАГСа в январе месяце умерло 170 чел., в феврале 277 чел., в марте 394 чел., и в апреле 661 чел., причём данные эти неполные, т. к. мы имеем нередкие случаи похорон без регистрации в ЗАГСе. Точных данных о умерших за май мы пока не имеем, но по предварительным данным в мае умерло от голода более 1000 человек, причём большинство умирает мужского пола, взрослое население. Кроме того, за время с 10/IV по 25/V умерло от истощения в районной больнице 45 чел., и подобрано трупов и умирающих на улицах, дорогах и в поле - 284 чел.
При поездках в сёла встречаются трупы умерших по 2-3 чел. Также бывали случаи, когда люди умирали на базаре в городе, чем создавалось нездоровое настроение среди присутствующих жён рабочих и служащих.
На почве голода значительно увеличиваются случаи тифозных заболеваний. Если в апреле больных тифом в районной больнице лежало 3 чел., то сейчас уже количество больных тифом достигло до 58 чел.
Массовое явление в последнее время набрали случаи подбрасывания родителям детей на улицы, на дороги, и в город. Сейчас все детдома в районе переполнены. За последний месяц подобрано и направлено в детдома 657 детей. Беспризорность с каждым днём неимоверно растёт. На почве голода мы имеем в районе два случая людоедства, о чём мы Вас своевременно информировали.
За апрель и май нами было мобилизировано внутри района разных продуктов 106 ? тонн. Сейчас в районе никаких ресурсов нет - все источники исчерпаны. Просьба учесть все эти обстоятельства и немедленно разрешить вопрос об оказании нашему району продовольственной помощи».
Про це свідчать і спогади очевидців тих подій на Ізюмщині: «Народився я в с. Сулигівка Бражківської сільради. У травні 1933 р. від голоду померли мої батьки Андрій Дмитрович та Улита Петрівна Басенки, двоє рідних братів, і лишився я сам-однісінький у порожній хаті, а мені на той час 6 років було… Жив так до глибокої осені, коли в селі не організували дитячий будинок, або патронаж».[15]
Лише з 1934 р. почалось поступове відродження села. На 1941 р. у районі було 66 колгоспів, радгосп ім. Петровського, Ізюмська та Кам'янська машинно-тракторні станції.[11,с.117.]
Страницы: 1, 2, 3, 4