Громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Громадсько-культурна діяльність князя Костянтина-Василя Острозького

ідготовка до випуску в світ Біблії тривала чотири роки. Василь-Костянтин писав, що його навіть охопив сумнів у можливості підготувати досконалий текст, він збирався кинути розпочату справу. І князя можна зрозуміти. Як свідчать дослідження, спочатку всі 66 книг, з яких складається Біблія, не були поділені на розділи і вірші, не практикували паралельних посилань. Зрозуміло, читання та розуміння такого тексту надзвичайно ускладнювалося.

Згадок про користування в Острозькій друкарні текстами з поділом на вірші немає. Князь лише зазначає в передмові до видання, що своїх посланців він відправив "у багато країн світу -- до земель римських, Кандійських островів, а найбільше до численних грецьких, сербських і болгарських монастирів, дійшов і до самого намісника апостолів, голови усієї східної церкви, вселенського патріарха Єремії, всюди настійно прохаючи для себе людей, які добре знають грецьке та слов'янське писання, та ізводів добре виправлених, безпомилкових [41, с. 202-203]". Коли вдалося зібрати "досить книг і вчених людей", "з ними і з іншими багатьма знавцями божественних писань довго порадившись, внаслідок спільної наради і одностайної ухвали" вирішили у всьому наслідувати грецький переклад із староєврейської (так званої Септуагінти). Після виходу Біблії Василь-Костянтин невимовно радів, бо видана ним книга "неначе дочка, приведена з Риму Палеологом, і вона здійснена і виправлена на підставі останньої [41, с. 202-203]". "Острозька Біблія" зразу стала популярною. І її популярність була важливим чинником міжнародних культурних стосунків середньовіччя, а її авторитет визнали усі видавці ХVIІ-ХІХ ст. Майже через сто років у Москві побачило світ подібне видання Біблії, але, як зазначалося у передмові, це був передрук з готового перекладу книги князя Костянтина Острозького. Міжнародне визнання Острозької Біблії підтверджується й тим, що рукописний переклад румунською мовою Біблії також здійснений з Острозького примірника. Перша друкована румунською мовою Біблія також наслідувала текст острозької друкарні князя Василя-Костянтина Острозького. Не випадково "Острозька Біблія" названа більшістю західноєвропейських книгознавців XX століття кращим друкованим виданням "усіх часів і народів".

2.3.4 "Острозька Біблія" - рукотворний пам'ятник В.-К. Острозькому

Для багатьох поколінь "Острозька Біблія" є зразком досконалості, а для князя Василя-Костянтина -- рукотворним пам'ятником, чиє ім'я пройшло через віки і залишиться назавжди в серцях нащадків як ревного захисника православ'я та провідника української культури. І найголовніше -- під час роботи над Біблією князеві-подвижникові вдалося згуртувати навколо себе широке коло вчених-однодумців, які принесли славу Острогу. Саме завдяки цьому у "Волинських Афінах" витворився антикатолицький полемічний осередок, найактивніший серед східних та південних слов'ян та волохів. Поряд з Патріаршою академією в Константинополі та Венеціанським екзархатом, впливи яких поширювались на грецькі землі та середземноморські колонії, він став одним із провідних і впливових центрів Європи. Літературно-публіцистичний гурток готував відповіді на антиправославні твори, переклади на церковнослов'янську та староукраїнську мови книги і послання таких відомих тогочасних діячів, як Олександрійський патріарх Мелетій Пігас та Філадельфійський (Венеція) митрополит Гавриїл Север. Перший відомий нам оригінальний твір Острозького осередку -- відповідь на антиправославний трактат Петра Скарги "Про єдність Церкви Божої", належав довіреній особі князя В.-К.Острозького -- протестанту Мотовилу. Помітною подією у житті осередку були твори ректора академії Герасима Смотрицького "Ключ царства небесного" і "Календар римський новий", в яких автор полемізує з проунійними "Виводами віри" Бенедикта Гербеста. Спеціальні полемічні твори для спудеїв вищих класів виходять з-під пера "славного Острозького богослова" Василя Суразького.Особливою публіцистичною активністю осередку позначений період Берестейського собору. Керували православним контрсобором, що відбувався паралельно, острозькі діячі на чолі з князем Василем-Костянтином Острозьким Мартин Броневський і Гаврило Гойський, а також викладачі академії, книжники і літератори: Дем'ян Наливайко, "учитель богодухновенних наук і писаній отечественних іскусний" Кипріян, активний опонент Петра Скарги протопоп Ігнатій та багато інших. З цього інтелектуального середовища вийшов опис Берестейського собору "Ектезис", відомий "Апокрисис", ймовірно, написаний Мартином Броневським, відповіді єпископу Іпатію Потію анонімного Клірика Острозького.Академія і уся атмосфера навколо неї притягали до Острога багатьох молодих людей. Пояснювалось це не лише нагодою отримати тут прекрасну для того часу освіту, а й широкою можливістю знайомств та творчих контактів з впливовими особистостями в місті та академії, при княжих дворах в Острозі та Дубні, в монастирях та на з'їздах шляхти, що певною мірою забезпечувало новій українській інтелектуальній еліті майбутні суспільні аванси чи згодом навіть авторитет у державних, політичних та церковних колах. До того підбір викладачів різних національностей, різних наукових шкіл і поглядів ледь не з усієї Європи сприяв розвитку гуманістичного та ренесансного світогляду, толерантності, неортодоксальних поглядів і вільнодумства. Мудрі наставники допомагали юнакам-русинам позбуватися комплексу провінційності, розширити культурний та релігійний світогляд, сформувати нове світовідчуття та світорозуміння. Тим паче, що власним життям і прикладом цьому сприяв їх покровитель князь В.-К.Острозький.Князь любив книги, сприяв розвиткові малярства. Він вважався великим прибічником високої музичної культури. Його захоплював хоровий спів. Не випадково ректор академії, згідно з фундаційною грамотою, опікувався хором при кафедральному Богоявленському соборі. Хор налічував не менше 15 осіб і вважався на той час в Речі Посполитій другим за кількісним складом -- після краківського королівського. Мабуть, не випадково в Острозі виник відомий згодом серед східнослов'янських народів "острозький напів". Серед перших українських церковних композиторів того часу відомі два імені Мелетія Смотрицького та Йова Борецького, які закінчили Острозьку академію. До сказаного варто додати, що в Острозі високого рівня досяг також розвиток світської музики -- тут існував потужний цех музикантів.

2.4 Роль князя Костянтина Острозького в українській полемічній літературі другої половини XVI -- початку XVII ст.

Якщо реальна суспільно-політична, громадська, культурно-меценатська діяльність волинського князя, київського воєводи, впливового магната Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526 - 1608 рр.), завдяки підтримці якого в Острозі сформувався гурток православних книжників -- один із перших на Україні ренесансно-гуманістичних осередків засновані школи в Турові (1572), Володимир-Волинському (1577), школа (1576) і друкарня (1578) в Острозі порівняно добре вивчена в дожовтневому і сучасному українознавстві, то залишається практично невивченим питання значення цієї значної постаті вітчизняної історії в розвитку міжконфесійних протиріч на українських землях другої половини XVI -- початку XVII ст. перш за все в польсько-українському полемічному комплексі означеного періоду. Тут постать князя набула класичних рис символу борця за збереження українського народу в широкому релігійному, етнічному контексті.

Складання символічного образу князя Острозького почалося методом "від протилежного", оскільки саме йому, переслідуючи далеко ідучі наслідки, присвятив свій твір "Про єдність церкви божої…" відомий польський проповідник і полеміст Петро Скарга (1577), який відчув значення постаті князя в боротьбі за об'єднання католицтва і православія під егідою першого саме як символу, дім якого має нести світло Заходу в темряву занепавшого Сходу (див.: Русская историческая библиотека. -- Т. 7. -- С. 229). Прихильність князя до діалогу конфесій, використання дійсно занепавшим православ'ям, особливо на середньому та низькому пастирському рівню, інтелектуальних, філософсько-богословських, загально-культурних здобутків католицького Заходу, були наївно розцінені Скаргою як повна підтримка князем ідеї об'єднання двох конфесій під повним протекторатом Риму.

Вже в 1578 р. в анонімній передмові до Острізької азбуки, а також в першій передмові Герасима Смотрицького до Острізької біблії 1581 р. були сформовані з бездоганним літературним смаком необхідні елементи символічної постаті князя як борця за віру; крім того, один з перших українських полемічних творів -- "Ключ царства небесного" Г. Смотрицького (1587) -- був присвячений синові князя Костянтина -- Олександру, де, на терені ім'я останнього, набув остаточної літературної обробки образ-символ князя як захисника народу і віри.

У творі Стефана Зизинія Тустановського "Казаньє святого Кирила" (1596) зроблено акцент на таких складових частинах образу-символу, як "сталость", "мужество", "повага", "мудрость", "вьра господу богу", "визнаня о єдной святой православной вьрь" тощо (див.: Памятники полемической литературы. -- Т. 2. -- С. 180). Починаючи з відомих "Отписов" Клірика Острозького на послання Іпатія Потія до Костянтина Острозького (1598) образ-символ князя набуває самодостатнього значення, не вимагає спеціального пояснення і аргументації, в чому для сучасників не було особливої потреби.

Особливо слід підкреслити "Послання князю Острозькому" Івана Вишенського (1598 або 1599 р.), в якому, без безпосереднього посилання до тих чи інших вчинків князя (крім традиційної присвяти), глибоко проаналізовані положення "апокрисиса" Христофора Філарета та "Синод Брестський" Петра Скарги. Цей невеликий, але інтелектуально насичений полемічний етюд цілком пронизано зрілою символікою князівського авторитету в справі захисту віри; не випадково, що твори Клірика Острозького і Івана Вишенського з'явилися практично одночасно.

Новий період в усвідомленні і тлумаченні постаті князя Острозького як символа починається з "Перестороги" (1605), коли, після Берестейської унії 1596 р., гостро стала проблема практичних дій проти проголошеного єднання церков. Символ починає набувати осучасненої аргументації, ілюструється прикладами з відповідними коментарями з практичної діяльності князя Костянтина, трагічних моментів для родили Острозьких після переходу в католицтво дітей князя. Для письменників-полемістів стає зрозумілим, що символ вже не буде набувати кількісного розвитку, і тому вони концентрують увагу на вдосконалення символу саме князя Костянтина. Вказані риси особливо класично втілюються в "Палінодії" Захарія Копистенського (1621--1622), де протиставлені образи старого князя і його сина Януша-католика, але без поверхових звинувачень щодо останнього, з глибоким філософсько-богословським аналізом ідеї об'єднання церков, об'єктивною характеристикою конкретних носіїв ідеї унії.

Таким чином, вивчення постаті князя Костянтина Острозького дозволяє виразніше розкрити особливості релігійної ситуації на українських землях та її відображення в полемічній літературі другої половини XVI -- початку XVII ст.

2.5 Князь Костянтин-Василь - цементуюче начало Острозького культурно-освітнього центру

Без перебільшення можна стверджувати: цементуючим началом перлинового намиста острозького культурно-освітнього центру був князь Василь-Костянтин Острозький, осліплюючи сучасників яскравістю та енциклопедизмом, активністю та історичною значимістю. Він настільки вирізняється серед тогочасної еліти, що височить одинокою фігурою, винятковою і надзвичайно впливовою. У Кракові і Вільні в унісон зазначали: від його позиції фактично залежало усе. Ніхто з його оточення, жоден з синів не був наділений таким нелінійним мисленням, як старий князь. І нехай кажуть, що Василь-Костянтин був нерішуча і непослідовна людина. Очевидно, вони мають рацію. Бо князь час від часу справді підпадав під впливи то православних, то католиків, то протестантів, а інколи й конкретних осіб -- Андрія Курбського, Діонісія Палеолога, Дем'яна Наливайка і особливо Емануїла Мосхопуло. Останній досить цікава особистість, яка відігравала помітну роль у трансформації світогляду князя, впливала на його поведінку. Побутує думка, ніби за походженням він московитин, а освіту отримав у Римі. Сам Мосхопуло вважав себе греком. Папський нунцій Болоньєтті писав про нього в одному з листів, що той насправді московит за національністю, але перейменував себе, аби так увійти в родину, з якої походили константинопольські імператори [3, с. 83]. Цікаво, що той же Болоньєтті спочатку покладав великі надії на Мосхопуло, прибувши з Риму до Острога. Він сподівався, що через нього зможе навернути старого князя в католицьку віру. "Але він, навпаки, перешкодив цій справі настільки... що лише з його вини не перейшов князь до католицизму. Адже він постійно говорив різні погані речі про католицьку церкву, а особливо про отців-єзуїтів, які його виховали в Римі в німецькому колегіумі [3, с. 83]". Ким насправді був Мосхопуло, важко сказати. Відомо лише одне: він справляв великий вплив на князя Василя-Костянтина Острозького і той не раз користувався його послугами. Найвірогідніше, це один із багатьох за часів ренесансу в Європі освічених європейців-авантюристів, у чомусь схожий у своїй діяльності до Григорія Отреп'єва.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12