Складання символічного образу князя Острозького почалося методом "від протилежного", оскільки саме йому, переслідуючи далеко ідучі наслідки, присвятив свій твір "Про єдність церкви божої…" відомий польський проповідник і полеміст Петро Скарга (1577), який відчув значення постаті князя в боротьбі за об'єднання католицтва і православія під егідою першого саме як символу, дім якого має нести світло Заходу в темряву занепавшого Сходу (див.: Русская историческая библиотека. -- Т. 7. -- С. 229). Прихильність князя до діалогу конфесій, використання дійсно занепавшим православ'ям, особливо на середньому та низькому пастирському рівню, інтелектуальних, філософсько-богословських, загально-культурних здобутків католицького Заходу, були наївно розцінені Скаргою як повна підтримка князем ідеї об'єднання двох конфесій під повним протекторатом Риму.
Вже в 1578 р. в анонімній передмові до Острізької азбуки, а також в першій передмові Герасима Смотрицького до Острізької біблії 1581 р. були сформовані з бездоганним літературним смаком необхідні елементи символічної постаті князя як борця за віру; крім того, один з перших українських полемічних творів -- "Ключ царства небесного" Г. Смотрицького (1587) -- був присвячений синові князя Костянтина -- Олександру, де, на терені ім'я останнього, набув остаточної літературної обробки образ-символ князя як захисника народу і віри.
У творі Стефана Зизинія Тустановського "Казаньє святого Кирила" (1596) зроблено акцент на таких складових частинах образу-символу, як "сталость", "мужество", "повага", "мудрость", "вьра господу богу", "визнаня о єдной святой православной вьрь" тощо (див.: Памятники полемической литературы. -- Т. 2. -- С. 180). Починаючи з відомих "Отписов" Клірика Острозького на послання Іпатія Потія до Костянтина Острозького (1598) образ-символ князя набуває самодостатнього значення, не вимагає спеціального пояснення і аргументації, в чому для сучасників не було особливої потреби.
Особливо слід підкреслити "Послання князю Острозькому" Івана Вишенського (1598 або 1599 р.), в якому, без безпосереднього посилання до тих чи інших вчинків князя (крім традиційної присвяти), глибоко проаналізовані положення "апокрисиса" Христофора Філарета та "Синод Брестський" Петра Скарги. Цей невеликий, але інтелектуально насичений полемічний етюд цілком пронизано зрілою символікою князівського авторитету в справі захисту віри; не випадково, що твори Клірика Острозького і Івана Вишенського з'явилися практично одночасно.
Новий період в усвідомленні і тлумаченні постаті князя Острозького як символа починається з "Перестороги" (1605), коли, після Берестейської унії 1596 р., гостро стала проблема практичних дій проти проголошеного єднання церков. Символ починає набувати осучасненої аргументації, ілюструється прикладами з відповідними коментарями з практичної діяльності князя Костянтина, трагічних моментів для родили Острозьких після переходу в католицтво дітей князя. Для письменників-полемістів стає зрозумілим, що символ вже не буде набувати кількісного розвитку, і тому вони концентрують увагу на вдосконалення символу саме князя Костянтина. Вказані риси особливо класично втілюються в "Палінодії" Захарія Копистенського (1621--1622), де протиставлені образи старого князя і його сина Януша-католика, але без поверхових звинувачень щодо останнього, з глибоким філософсько-богословським аналізом ідеї об'єднання церков, об'єктивною характеристикою конкретних носіїв ідеї унії.
Таким чином, вивчення постаті князя Костянтина Острозького дозволяє виразніше розкрити особливості релігійної ситуації на українських землях та її відображення в полемічній літературі другої половини XVI -- початку XVII ст.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12