-- селяни здобули можливість продавати лишки своєї продукції через кооперативні організації чи на ринках;

-- було ліквідовано кругову поруку -- кожний селянин платив самостійно. Хоча реалізація цих змін відбувалася досить суперечливо, було покладено початок позитивним зрушенням.

Неп у промисловості виявлявся у такому:

-- здавання в оренду націоналізованих дрібних і середніх промислових підприємств їхнім колишнім власникам;

-- проведення децентралізації керівництва промисловістю;

-- переведення багатьох підприємств на госпрозрахунок;

-- скасування загальної трудової повинності, формування ринку робочої сили;

-- перехід від зрівняльної заробітної плати до відрядної;

-- залучення іноземного капіталу у формі концесій.

Неп у галузі торгівлі й фінансів запроваджував:

-- відмову від прямого продуктообміну й повернення до приватної торгівлі;

-- появу багатьох видів торгівлі -- приватної, кооперативної, державної; відкриття у великих містах торговельних бірж;

-- випуск (з 1922 р.) конвертованого червінця, що дорівнював 10 золо-тим карбованцям і був забезпечений золотом на 25 % ;

-- різні (86 видів) податки як джерела постійного поповнення держбюджету; введення платні за комунальні, транспортні та інші послуги.

В Україні неп почав реалізовуватися пізніше -- з 1922 р. Його запрова-дження було пов'язане з певними труднощами. Так, комнезами, створені в Україні, які об'єднали бідні верстви сільського населення, серйозно висту-пали проти запровадження непу. Однак загалом неп відіграв важливу роль у розвитку сільського господарства, а денаціоналізація підприємств промис-ловості України дозволила швидко відновити промисловість та наситити ринок товарами.

Однак неп не міг бути тривалим, бо базувався на двох протилежностях: в економіці панували ринкові відносини, у політиці -- адміністративно-командна система, що прагнула підкорити економіку своїм політичним ці-лям. Реформи в економіці не були доповнені реформами в політичній сфері, а незалежними власниками було важко керувати. Тому в 1929 р. сталінське керівництво відмовилося від непу.

Досягнення й складності українізації. Національно-визвольний рух українського народу після повалення царизму був спрямований на побудову своєї суверенної держави. Спроби її утворення супроводжувалмся впертою боротьбою представників різних соціальних верств, партій ї суспільно-політичних угруповань. У кінцевому під-сумку з допомогою збройних формувань Москви перемогу здобули ті сили, які й утворили Українську Радянську Соціалістичну Республіку.

На удосконалення міжнаціональних відносин, національно-куль-турне відродження народів країни була спрямована політика коренізації, започаткована в 1923 р. Це означало посилення уваги до підготовки, виховання і висування кадрів корінної національності насамперед у партійний апарат і державні органи, запровадження навчання, організацію культосвітніх закладів, видання книг, газет та журналів мовами корінних національностей. В Україні політика корєнізації здійснювалася шляхом українізації та створення політич-них і економічних умов для культурного розвитку національних меншин.

У результаті політики українізації в республіці, 80% населення якої становили українці, на кінець 1927 р. діяло 4/5 шкіл, більше половини технікумів і понад чверть інститутів з українською мо-вою навчання. Українською мовою видавалося більше половини книжок І газет, ставилися вистави в чверті театрів, випускалися всі або майже всі кінофільми, повністю здійснювалося радіомовлення. Та ще досить значною залишалася питома вага службовців, насам-перед республіканських і особливо союзних відомств, які не воло-діли українською мовою. Чимало таких було й, серед робітників.

І все ж на українську мову було переведено дві третини діло-водства. Українська нова перетворювалася на основний засіб спілкування. Українізація поширювалася також на ті регіони країни, де Компактно проживало багато українців (Кубань, окремі території Казахстану й Далекого Сходу). Тут також відкривалися школи з українського мовою навчання, видавалися українські газети, пра-цювало українське радіомовлення. Усе це сприяло зростанню на-ціональної самосвідомості українського народу.

З тактичних міркувань офіційні власті дозволили здійснювати й українізацію церкви, що привело до оформлення в 1921 р. Ук-раїнської автокефальної (самостійної, незалежної) православної церкви (УАПЦ).

Створювалися можливості для всебічного розвитку національ-них меншин, що проживали в Україні. У результаті національно-територіального районування в республіці було виділено 13 на-ціональних районів, утворено 954 сільські та 100 містечкових Рад національних меншин, працювали сотні шкіл з німецькою, єв-рейською, татарською, болгарською, польською та іншими мовами навчання. Цими національними мовами діяли театри, бібліотеки, сільбуди, хати-читальнІ, десятки клубів.

У здійсненні такої важливої, складної і делікатної справи, як українізація, безперечно, мав місце цілий ряд труднощів, а то й поми-лок. Вони проявлялися у ставленні до темпів українізації, ролі в ній комуністів-українців тощо. Однак під впливом деформацій, що їх зазнавала національна політика з боку Сталіна та його найближчого оточення, керівництво республіки не змогло перешко-дити протидії українізації, яка проявлялася в традиційних звинува-ченнях у націоналізмі та сепаратизмі, штучних пошуках націонал-ухильників як у своєму середовищі, так і серед партійного і держав-ного апарату, представників інтелігенції.

У 1922 р. розгорнулась дискусія щодо тіснішого об'єднання рес-публік. Генеральний секретар ЦК РКП(б), нарком у справах національ-ностей Й. В. Сталін висунув проект "Про взаємовідносини РСФРР з неза-лежними республіками", який передбачав їх включення до Російської Федерації на правах автономних.

Автономія (грец. аиіопоіпіа Аиїоз "сам" + погтюз "закон" -- самовря-дування, незалежність) -- самостійне здійснення державної влади, або широке внутрішнє самоврядування, яке надається окремій національ-ності, що компактно проживає в межах держави.

Цей проект викликав опір у республіках. Ленін в цей час хворів, фактично знаходився в ізоляції і участі в дискусії не брав. І все-таки у вересні 1922 р. він ознайомився з цим про-ектом і 26 вересня надіслав членові Політбюро ЦК РКП{Б) Л. Б. Каменеву листа, в якому обґрунтовувалася нова форма державного об'єднання, за якою Російська і Закавказька федерації разом з Україною та Білорусією ПОВИННІ УТВОРИТИ НОВИЙ СОЮЗ -- федерацію.

Федерація-- форма державного устрою, за яким декілька державних утворень об'єднуються І створюють одну союзну державу. Повноваження між федерацією і респуб-ліками, що в неї входять, розмежовуються єдиною конституцією.

Для республік ленінські пропозиції були більш прийнятнішими, ніж план Сталіна. У грудні 1922 р. VII Всеукраїнський з'їзд Рад схвалив ідею створення Союзу. ЗО грудня 1922 р. І з'їзд Рад СРСР в основному затвердив Декларацію про утворення Союзу та Союзний договір. Було обрано склад ЦВК СРСР, в тому числі чотирьох голів ЦВК, від України -- Г. Петровського.

Що ж являв собою СРСР? Союзний договір проголошував, що неза-лежні радянські республіки добровільно й на рівноправних засадах вступають у державний союз і деякі свої повноваження передають органам центральної влади. До компетенції союзного уряду входили зов-нішня торгівля, військово-морські та іноземні справи, залізничний транс-порт і поштово-телеграфний зв'язок, утворювались відповідні загальносоюзні наркомати. Питання фінансів, продовольства, праці, робітничо-селянсь-кої інспекції увійшли до компетенції союзного і республіканського урядів, для чого утворювались союзно-республіканські наркомати. До сфери діяльності республіканських урядів були віднесені внутрішні справи, освіта, юстиція, землеробство та соціальне забезпечення.

Остаточне юридичне оформлення Радянського Союзу, відбулося на II з'їзді Рад СРСР в січні 1924 р. З'їзд прийняв Конституцію, яка мала протиріччя. Вона закрі-пила право кожної союзної республіки на вільний вихід із Союзу, встановила, що території не можуть бути змінені без їхньої згоди, але це було фікцією, бо ВКП(б) на це згоду ніколи б не дала. І незабаром союзні республіки фактично втратили свою незалежність і поступово перетво-рились у звичайні адміністративні одиниці унітарної держави.

Набагато десятиріч доля українського народу була поставлена в залежність від політики Центру, який ототожнювався з ЦК ВКП(б), союз-ним урядом та союзними відомствами.

Утворення СРСР було певним компромісом між Москвою та націо-нальними рухами на окраїнах колишньої імперії. Але діяльність більшо-виків у національному будівництві мала тактичний характер. СРСР був псевдофедерацією і до останніх днів свого існування залишався унітар-ною централізованою імперською державою.

Існують полярні оцінки актів 1922 - 1924 рр. Радянські історики зав-жди підкреслювали, що утворення СРСР -- велике національне досяг-нення національної політики компартії, яке відповідало народу України, та інших народів Союзу. Більшість українських істориків за кордоном, зараз також і в Україні, вважають цей акт трагедією українського народу. В той же час деякі намагаються уникнути крайніх суджень. Так, Орест Субтельний, відзначаючи негативні наслідки об'єднання, підкреслює: "Неправильно було б казати, що радянський федералістський устрій зали-шив українців та інші неросійські народи з порожніми руками... Українська Радянська Соціалістична Республіка стала чітко окресленим націо-нальним і територіальним цілим із власним адміністративним центром і апаратом. Таким чином, українці нарешті отримали територіально-адмі-ністративні рамки, що відображали їхню національну самобутність, тобто те, чого,вони не мали з часів козацької Гетьманщини XVII! ст.".

У 1920-ті рр. за темпами промислового роз-витку СРСР суттєво відставав від передових країн Європи. У грудні 1925 р. па XIV з'їзді ВКП(б) було взято курс на проведення індустріалі-зації.

Індустріалізація -- система заходів, спрямова-них на створення великого машинного виробницт-ва і прискорений розвиток промисловості з метою технічного переозброєння і зміцнення обороно-здатності країни.

Причини проведення індустріалізації:

-- необхідність технічного переозброєння економіки;

-- створення військово-промислового комплексу;

--- створення матеріально-технічної бази для економічної самостійності країни за умов ворожого оточення й можливої економічної ізоляції;

-- необхідність технічної підготовки до кооперування села (випуск трак-торів, машин тощо);

-- необхідність зміни соціально-класової структури населення в бік збіль-шення чисельності робітничого класу.

Проведення індустріалізації в Україні мало ряд особливостей: вона поча-лася не з легкої, а з важкої промисловості; мала різко завищені темпи; роз-виток отримали сировинні галузі; на території Правобережної України про-цеси індустріалізації не набули поширення.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22