До Переяслава посольство прибуло 31 грудня 1653 р. і було уро-чисто прийняте старшинами. Богдан Хмельницький прибув до Переяс-лава 6 січня 1654 р., а 7 січня відвідав Бутурліна.
Про діяльність посольства В. Бутурліна, Переяславську Раду й оформ-лення відносин між Україною і Росією українських документів в оригіналах фактично немає. Дізнаємося про ці події передусім з Статейного списку -- тобто письмового звіту -- посольства В. Бутурліна, в якому, звичайно, події зображуються у вигідному для Росії світлі.
У документі говориться, що вранці 8 січня у гетьмана відбулася таємна рада, на якій обговорювалися умови ("статті") переходу України під владу російського царя.
Того ж дня ударами в литаври скликався народ на загальну раду. Коли народ зібрався в коло, вийшли старшини й гетьман. Ставши посе-редині Богдан Хмельницький звернувся до народу з промовою. Коротко розповівши про шестирічну війну з Польщею, гетьман сказав, що Рада скликана для того, щоб народ обрав собі "...государя из четьірех, кого вьі хощете": турецького султана, кримського хана, польського короля або російсь-кого царя. Далі Хмельницький охарактеризував кожного з них. "Народ возо-пил: волим под царя восточного, православного..." Після цього переяславсь-кий полковник Павло Тетеря ходив по колу і запитував, чи всі так бажають.
Після закінчення Ради Хмельницький і старшини поїхали до "заїзжого" двору, де мали зустрітися з Бутурліним. По закінченні зустрічі всі поїхали до Успенської церкви. Хмельницький хотів, щоб російські посли присяг-нули від імені царя, що "ему, государю, их, гетьмана Богдана Хмельниц-кого и все Войско Запорожское, польскому королю не вьідавать, и за них стоять, и вольностей не нарушать, и хто бьіл шляхтич, или казак и мещанин, и хто в каком чину наперед сево и какие местности у себя имел, и тому б всему бьіть попрежнему". Бутурлін став доводити, що він від імені царя присягу складати не буде, а гетьман і все Військо Запорізьке без всякого сумніву мусять присягнути цареві.
На початку березня 1654 р. посольство прибуло до Москви. 13 бе-резня посли урочисто були прийняті царем, а потім почалися переговори. Внаслідок цих переговорів з'явилися документи, які визначили становище України і характер взаємовідносин її з Росією в перші часи після Переяславської Ради.
У січні 1654 році У Переяславі відбулася рада гетьмана з козацькими старшинами і простолюдом і переговори з російським посольством. У наслідок чого було досягнення угоди про перехід укр. Під зверхність царя. Історики по різному визначають суть Переяславського договору ( 1 васальна залежність Укр.. від Росії 2 Персональна унія. Тобто незалежні держави які мають власні уряди визнають владу Ольго монарха. 3 Автономія Укр. У складі Росії. 4 Возєднання укр. І російського народу. 5 Військовий союз між україною та Росією.
Статті з 11 пунктів з указами царя і жалувані грамоти можна вважати повним текстом дого-вору між Українською державою і Росією 1654 року.
У договорі, по-перше, розв'язувались військові питання оборони України від посягань інших держав, зокрема Польщі, Туреччини та Кримського ханства. Цар зобов'язувався навесні 1654 р. почати війну проти Польщі.
По-друге, Україна переходила під владу російського царя як незалежна самостійна держава, зі збереженням системи суспільного ладу й адміністративного устрою, який склався у ході визвольної війни. В Україні залишався обраний Військом Запорозьким гетьман, а також поділ на полки І полковий адміністративний устрій. Реєстр козацький установ-лювався в 60 тис. чол., усі козаки мали жити "по прежним правам", а царські бояри і воєводи в ті військові суди втручатися не повинні. У містах України залишалися урядники {війти, бурмистри, лавники, райці) з місце-вого населення, вони ж мали збирати податки з населення і передавати в "государеву казну" царським чиновникам. Зберігалося право гетьмана вступати у зносини з іноземними державами, за винятком польського короля й турецького султана.
По-третє, панівні верстви -- козацька старшина, заможна частина козацтва, українські шляхтичі і духівництво -- забезпечили свої станові і групові інтереси. Духівництву та шляхтичам були підтверджені їх маєтності, козакам встановлена платня (з місцевих доходів). Про селянство йдеться лише в 17 пункті "Березневих статей", за яким селяни мусили виконувати свої звичайні повинності, а, що це означало, роз'яснень не було.
Хоча документи, які оформляли союз України з Росією за формою мали з боку Хмельницького й старшини характер "челобітної", а від царя -- "жалування", "милості", за змістом вони є договором двох само-стійних держав. Про те, що Україна переходила до Росії як самостійна держава свідчать: наявність власної території, своєрідного державного
устрою; повна влада гетьмана, зокрема його право мати стосунки з іноземними державами й роздавати вільні землі за своїм розсудом, вести зносини з Росією, як І інші держави, через Посольський приказ; нарешті, добровільність приєднання України до Росії. Про договірний характер акта 1654 р. свідчать численні пізніші офіційні документи як російські, так і українські. Акт 1654 р. неодноразово називається "трактатом", "договором", "договірними статтями" в документах 1659 р., 1663 р., 1687 р., 1722 р. та Ін. Але, укладаючи договір, обидві сторони -- і Хмельницький, і царський уряд -- переслідували різні цілі. Хмельницький мав на меті дістати військову допомогу від Москви в боротьбі з Польщею, відвоювати інші українські землі, добитися повної незалежності, забезпечити само-стійність української держави, а за це цар одержуватиме щорічну гро-шову данину (трибут). Цар і російський уряд, у свою чергу, мали далеко-сяжну мету: з часом повністю ліквідувати українську державу І перет-ворити Україну на звичайну провінцію Росії, тобто домогтися її повної інкорпорації.
Численні напади польських військ, турків, кримських татар, намаган-ня царського уряду обмежити права української держави, гострі соціальні суперечності, народні повстання, боротьба старшинських угруповань -- все це вело до руйнування міст і сіл України, підриву її економіки, запустіння цілих районів України. В історіографії цей період дістав назву Руїна.
Росія, як і обіцяла, почала війну проти Польщі в 1654 р. Війна закін-чилась у 1656 р. Віленським перемир'ям. Б. Хмельницький розраховував разом з Росією відвоювати усі українські землі, але цього не сталося. Як наслідок-- почалися суперечності між Б. Хмельницьким і Росією. Хмель-ницький уклав угоду з Швецією і продовжував війну з Польщею. Росія в цей час воювала з Швецією.
27 липня 1657 р. у Чигирині помер Б. Хмельницький -- одразу ж загострилася внутріполітична обстановка в Україні.
Посаду гетьмана впродовж місяця формально обіймав 16-річний син Хмельницького -- Юрій. Старшина майже аідверто ігнорувала його повноваження: У результаті І. Виговський спершу став виконуючим обов'язки гетьмана, а наприкінці жовтня 1657 р. у Корсуні його обирають гетьманом. Так було зірвано план Б. Хмель-ницького щодо спадкового гетьманства.
Виговський мав намір будувати типову для середньовіччя аристо-кратичну республіку, що посилювало охлократичні тенденції в масах, послаблювало центральну владу, стимулювало безчинства старшини. В економічній політиці замість польської шляхти панувала українська. Швидко рід Виговських став найбагатшим в Україні.
Напружені стосунки склалися у Виговського з Запорожжям.
Через те, що І. Виговський спирався виключно на старшину, його ігнорування гострих суперечностей між старшиною й козацькими низами створило вибухонебезпечну ситуацію. Навесні 1658 р. проти гетьмана виступили полковники М. Пушкар, С. Довгаль, кошові отамани Я. Бара-баш, І. Золотаренко, ніжинський протопоп М. Филимонов. У братовбивчій боротьбі загинуло щонайменше 50 тис. осіб. Виговський налаштував проти себе різні верстви населення і більшість старшин. Маючи в роз-порядженні 40 - 50-тисячну армію, гетьман не наважувався розпочати рішучих дій проти повстанців, а вдався до пошуків допомоги за межами України, вперше використав татарські загони для боротьби з народом, погодився на прибуття російських воєвод до найголовніших міст І передачу їм адміністративної влади.
Під час переговорів з польською стороною І. Виговський відмовився від таких принципів, як суверенність і соборність української держави. Про це свідчить укладений на початку вересня 1658 р. між Виговським та польським урядом Гадяцький договір, за яким Руське князівство у складі Брацлавського, Київського й Чернігівського воєводств поверталось на правах автономії до складу Речі Посполитої. За польським зразком утво-рювалися органи влади, відновлювався адміністративно-територіальний поділ. Руське князівство позбавлялося прав суб'єкта міжнародних від-носин. У соціально-економічному аспекті передбачалося відновлення тих форм феодального землеволодіння, експлуатації селян і міщан, що Існу-вали до визвольної війни, відновлення маєтків вигнаних панів. До часу ратифікації договору (травень 1659 р.) польський уряд домігся від І. Виговського згоди на обмеження автономних прав України. Так, чисель-ність реєстрових козаків зменшувалась до ЗО тис. осіб, унія залишалася, православні могли обіймати посади урядників лише у Київському воє-водстві, а в Брацлавському й Чернігівському -- поперемінно. Отже, договір, по-перше, узаконював поділ українських земель на дві частини й унемож-ливлював їх возз'єднання в межах національної держави; по-друге, доко-рінно змінював політичний устрій козацької України й зводив нанівець її державну автономію. Уряд Руського князівства втрачав самостійність у внутрішній політиці й позбавлявся права на зовнішні зносини. Положення договору зводили нанівець державний суверенітет козацької України, якого вона змогла добитися у 1654 р., уклавши договір з Росією.
"Чорна рада" під Фастовом 27 вересня 1659 р. обрала гетьманом Юрія Хмельницького, але відсутність у нього твердої політичної волі, неврівноваженість характеру зробили його знаряддям у руках стар-шинських угруповань.
За умовами Переяславського договору з Москвою (жовтень 1659 р.) гетьман не мав права без дозволу російського царя виступати з полками в похід, призначати полковників та інших посадових осіб, українська церква зобов'язувалась перейти під владу московського патріархату. Крім того, гетьман втрачав право на дипломатичну діяльність, російські гарнізони й воєводи розміщувалися в шести містах Гетьманщини. Прий-нятий під тиском Москви договір розчарував навіть прихильну до Росії козацьку еліту.]
Влітку 1660 р. російські й українські полки рушили на Правобережжя, але після кількох невдач в боях з поляками Юрій Хмельницький у жовтні того ж року підписує з Річчю Посполитою Слободищенський трактат, за яким Гетьманщина входила до її складу на правах автономії. З таким рішенням категорично не погодилися лівобережні полковники, тому протягом 1661 - 1663 рр. громадянська війна розгорілася з новою силою.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22
