Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви

і та інші поступки комуністам мали за мету завоювати довіру своїх опонентів і спонукати їх до переговорів для того, щоб, як говорив один з архітекторів "східної політики", архієпископ Касаролі "Якщо нам буде дана можливість вести нашу "східну політику"., то Росія стане християнською, а може католицькою". "Патріархат", серпень 1977, ст.16.

Та любий добрий задум і справу можна звести нанівець, коли братися за неї нещиро і підступно. А саме так підступно хотіли використати поступки Ватикану комуністи. Керуючись намірами зовсім не благородними, вони використовували любу можливість, щоб повернути справу для своєї користі, тобто маючи на меті не зближення зі всім світом, а розповсюдження своєї ідеології, те саме, що робили Ленін і Сталін, тільки надавши цьому більш приємнішого вигляду.

Проти таких поступок Москві боровся Блаженніший Кир Йосип. Він за 18 років перебування в руках комуністів мав змогу вивчити їх настрої і добре розумів, що така постава комуністів, коли вони вдають захисників людської гідності є облудною. Сліпий знав справжню позицію комуністів, які організували в Львові псевдосинод в 1946 році, а в новіших часах залишаються такими ж самими войовничими атеїстами. По всьому Радянському Союзі було надзвичайно важко виконати шлюбний обряд в присутності священика та 2-ох свідків, згідно з церковним законом, а переслідування Церкви проводилося швидко. Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.213. Сліпий застерігав Папу щодо такої постави супроти комуністів і щосили боровся за права своєї Церкви, щоб вона не стала розмінною монетою у пошуках зближення з Москвою. "Історія не знає більшої несправедливості від тієї, що її заподіяно українському народові, Церкві", Там же, ст.213. - сказав він усьому Папському Синодові Єпископів в 1971 році. З такою послідовністю він діяв протягом довгого часу: до папи Івана XXIII писав з нагоди "Pacem in terris", що світ і надалі залишається поділений на два табори - з Богом і проти Бога". Й.Сліпий. Твори. Т.12, ст.69. Наступника Івана XXIII, папу Павла VI він благав спрямувати "спеціальне послання до всіх його вірних українських дітей", Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.214. які терпіли за віру. І поновив це прохання Папі Івану Павлу II не приносити Україну в жертву при пошуках контактів з Москвою: "Nihil de nobis sine nobis" Й.Сліпий. Твори. Т.14, ст.257. (Нічого про нас без нас).

Митрополита Сліпого не можна звинуватити у тому, що він був вороже наставлений до Риму, чи підважував злуку Східної і Західних Церков. Бо за ці переконання він терпів гоніння і не відрікся їх. Кир Йосип мав власне бачення розвитку як Української Церкви, так і інших Східних Церков. І така точка зору цілком не суперечить еклезіологічній моделі Вселенської Церкви. Бо Східні Церкви, як і одна з них - Українська Католицька Церква від самих початків містили поняття "помісності", тобто Східні Церкви повинні бути в злуці з Вселенським Архієреєм, але не через навернення, чи зміну обряду, а через збереження тих глибоких давніх традицій, які вони набули на протязі років. При цьому треба уникати двох крайніх полюсів - уніатства, як "накидання" західних традицій, так і втрати Вселенськості Церкви, її автокефалізацію, яка виражалася у вигляді різних схизм як на Заході, коли Церква зближалася не з народом, а з державою і настає момент, що церковне мислення починає керуватися політичними категоріями. Відпадаючи від вселенськості Церква заперечує свій Божий характер, нидіє, політизується, національно-визвольні гасла заступають їй сотеріологічні. М.Бендик. Помісність Української Греко-Католицької Церкви та її бачення Патріархом Йосипа Сліпого, ст.16.

Кир Йосип Сліпий на XXX конгресі організації "Церква в потребі" якраз перерахував сім основних ознак Помісної Церкви: власний обряд, власна мова, богослов'я, яке має специфічні для кожного народу особливості, Літургія і літургійне святкування цілого року, власна духовність і власне церковне право. Й.Сліпий. Твори. Т.14, ст.274.

Нові підходи і трактування відносин між церквами Сходу і Заходу і багато інших питань було розглянуто на II Ватиканському Соборі, учасником якого був і Кир Йосип Сліпий. Цей Собор став найголовнішим в історії Церкви не лише XX століття, а й на тривалий час в майбутньому. Як сказав папа Іван XXIII, що розпочав його роботу, головним завданням Собору було відчинити навстіж вікна Церкви, пристосувавши її діяльність до обставин та потреб сучасності і таким чином через її внутрішнє ставлення і водночас поворот до її праджерел - до Святого Письма і старохристиянської традиції, підготовити єдність Церкви. М.Рудницька. Невидимі стигмати, ст.256.

Патріарх Йосип Сліпий, що повернувся з неволі, зміг взяти участь у другій сесії Собору, яка відбувалася з 29 вересня по 4 грудня 1963 року в храмі Святого Петра. За час роботи Собору він двічі виступав з промовою (11 жовтня та 12 листопада) і 29 листопада служив Святу Літургію для учасників Собору.

В своїй промові 11 жовтня, коли обговорювали проект документу "Про Церкву" він вперше на такому високому зібранні висловив тезу про надання нашій Церкві патріархату: "Ми пропонуємо, щоб Києво-Галицьку митрополію піднести до гідності патріархату". Там же, ст.260.

Про те, що така могутня позиція Кир Йосипа Сліпого не була якимось видом екстремізму, говорить те, що в декреті про Католицькі Східні Церкви, який було прийнято на 3-ій сесії Собору, в п.11 сказано:". патріархальна інституція в Східних Церквах є традиційною формою управи. " Документи II Ватиканського Собору, ст.177. Митрополит Сліпий обґрунтовує це питання, покликаючись на давню історичну традицію, в своєму "Заповіті": "Київські митрополити, хоч не носили патріаршого титулу, управляли Церквою наче патріархи, користуючись патріаршими правами по взору інших Східних Церков. Вони були свідомі, що патріархат Церкви - це видимий знак зрілості і самобутності намісної Церкви та могутній чинник в церковному і народному житті". Завіщання Блаженнішого Патріарха Йосипа, ст.8.

Патріарх Йосип якраз і хотів розбудити свідомість людей, підняти їх у стані зневіри. По приїзді до Риму він всі сили кладе для того, щоб якнайширше заявити про свою Церкву. Він відвідує різні зібрання, відвідує своїх вірних, знайомиться з роботою монаших згромаджень, семінарій, поширюючи по всьому світі відомості про "мовчазну Церкву", Твори патріарха Йосипа, Т.13, ст.116. над долею якої він вболівав всією душею: "Треба мати кам'яне серце або бути циніком, щоб не зворушитися на вид однієї великої руїни". М.Рудницька. Невидимі стигмати, ст.208.

Блаженніший також виділив чи не найголовнішу причину всіх негараздів в нашій Церкві, яку треба усунути - брак єдності: "Не тільки брак єдності в Церкві, але й брак єдності в єпархії, у співжитті і проповіді". Там же, ст.210.

Тому митрополит почав із зміцнення дисципліни всередині у Церкві: 23 грудня 1963 року Апостольський Престіл видав постанову, якою підтверджено право митрополита на титул і владу Верховного Архиєпископа. Ця постанова базувалася на двох попередніх документах, виданих Ватиканом: на буллі папи Климента VIII з 1596 року, яка гарантувала київським митрополитам верховну владу в Церкві, між іншим право творити і ліквідовувати єпархії, призначати й усувати єпископів, засновувати постійний синод і очолювати його, переглядати і видавати літургічні книги; другий документ - булла Пія VII з 1807 року, дана з приводу відновлення Галицької митрополії, за якою галицьким митрополитам, як спадкоємцям київських, належать по закону ті самі повноваження, що їх мав київський митрополит в часах укладання унії з Римом.

Це рішення мало важливе значення як для Української Католицької Церкви (вона отримала канонічно-церковне оформлення у самобутніх і автономних формах), так і для всіх українців католиків, яким надавалося широке національне самоуправління в церковній галузі). Митрополит Сліпий став одним і найвищим зверхником, якому почали безпосередньо підлягати всі частини Церкви, всі єпархії, розкидані по світі, а не, як раніше, коли вони підлягали Апостольському Престолу. Тепер наша Церква перетворювалася в одну єдність з своєю богословською, духовною та культурною спадщиною.

Маючи владу Верховного Архиєпископа, Кир Йосип Сліпий почав що два роки скликати Синоди українських владик у діаспорі. Завдяки Синоду, Сліпий, митрополит на вигнанні, без території, міг виконувати владу в усій українській діаспорі. Коли він ще був в Сибірських таборах, то цей орган, який тоді мав назву "Конференція українських владик" очолював у 1958 та 1962 роках митрополит Максим Германюк з Вінніпегу. Митрополит Йосип Сліпий домігся перейменування латинської назви "конференція" на звичайну для Східних Церков назву "Синод", що силою свого авторитету потвердив папа Іван Павло II, який 24 березня 1980 року сам скликав Синод українських владик.

Велику турботу Блаженніший проявляв по відношенню до осіб, посвячених Богові - монахів і монахинь, бо бачив велику користь у тому, що існують місця, де безперервно славлять Бога. "В старих часах, - згадував він, говорячи про Україну, - кожне місце, фактично кожне містечко, може й кожне більше село, мало монастир, або принаймні групу прочан. Було б великим щастям для наших поселень, коли б у кожній єпархії міг розвинутись принаймні один монастир Чину Студитів". Й.Сліпий. Твори. Т.9, ст.313.

В такій прихильності до оо. Студитів видно продовження лінії свого попередника, Слуги Божого Митрополита Андрея, який з огляду на велику працю для блага Церкви і для народу культивував студитське чернецтво на Україні, побудував для них монастир коло Львова. Тому приблизно через місяць після свого приїзду до Риму митрополит Йосип Сліпий написав прохання, що було б корисно і потрібно заснувати тут монастир оо. Студитів. Такий монастир було засновано і затверджено в жовтні 1965 року. Я.Пелікан. Ісповідник віри між Сходом і Заходом, ст.219.

Хотілося б ще звернути увагу на пастирські поїздки Патріарха до багатьох розкиданих по світі місць, де жила українська діаспора. Він відвідував Канаду, Америку, Колумбію, Венесуелу, Перу, Аргентину, Парагвай, Бразілію, Австралію, Нову Зеландію, Німеччину, Іспанію, Португалію, Англію, Францію, Австрію, Індію і Мальту та скрізь". подорож Блаженнішого Верховного Архиєпископа, Кардинала Кир Йосипа Сліпого викликала великі зрушення так серед українських громад, як і серед мешканців країн українського поселення". О.Вітошинська. Подорожі Блаженнішого Кир Йосипа, VII 1968 - 1970 рр., ст.7.

Ці та інші дії патріарха Йосипа Сліпого були спрямовані до того, щоб об'єднати свою Церкву, згуртувати свій народ, розсіяний по цілому світі.

Блаженніший мав своє бачення, як згуртувати розпорошену націю. Тим об'єднуючим чинником, навколо якого б збиралися наші люди на поселеннях, мала би бути наука.

3.2 Наукова діяльність
Древні римляни говорили: "Veritas et amor scientiae unit dispersos" - “Істина і любов науки збирає в розсіянні сущих”. Цей вислів знаходиться на фасаді Українського Католицького Університету в Римі.

Це гасло було програмою діяльності Блаженнішого на протязі життя. Він розумів те велике значення для зростання культури народу, яке може дати наука. Але розумів також, що лише рідна наука зможе стати тим освітнім потенціалом, навколо якого зберуться всі національні сили: "Без своїх рідних вогнищ науки, без університетів та академій годі було дотримати кроку розвиткові знання і науки в інших європейських країнах. Щоправда знання можна було здобувати на чужих високих школах, але це знання опиралось на чужих зразках, воно було відірване від наших рідних, східнохристянських українських традицій, нашої рідної, від початків християнства на Русі-Україні плеканої власної філософічної і богословської мислі. Це набуте в чужих осередках знання, доступне лише для невеликої кількості, давало, щоправда, високу освіту, але йому бракувало власної душі. Таку власну душу могла народити і виплекати тільки рідна школа, й оновити душу самої Церкви і зробити її спроможною виконати своє євангельське післанництво. " Й.Сліпий. Твори. Т.1. Рим 1968, ст.9.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11