Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Йосип Сліпий - голова Української підпільної церкви

Гарячковий стан зриву переходив і наш нарід, і виснажений та вимучений його дух прагне покріплення і обнови. Очевидно, в такім стані будова і творчість припинені, бо треба вперед усунути руйновище і очистити душу". Твори Йосипа Сліпого, том III-IV, Рим 1970, ст.127.

В таких обставинах потрібно було відродити віру людей в себе, віру в те, що вони - народ, який має древні традиції, будувати Духовну Україну в своїх серцях. Українська Католицька Церква на чолі з митрополитом Андреєм мала свій погляд на вихід з цієї кризи. Він полягав на відродженні інтелектуального і духовного потенціалу українців. Чи головну роль відводилась у цьому богослов'ї. Бо, як зазначив о. Іван Музичка, "хоч як воно може дивно звучати для модерного вуха, але таки богослов'я є найважнішою і найбільшою наукою серед наук людства", І.Музичка. Початки українських богословів в двадцятому столітті і Блаженніший Патріарх Йосип, Рим 1978, ст.3. бо вона є наукою про Бога, нашого зв'язку з Ним, а без усвідомлення цього зв'язку, без злуки з Богом людина не може нічого доброго зробити.

Тому у Львові в 20-х роках з'являється журнал "Богослов'я", формується Богословське Наукове Товариство. Але потрібно було створювати заклади, які б власне і виховували майбутніх богословів, провідників народу. Кількома роками раніше (1920 рік) відновила свою роботу, яка припинилася через війну, Львівська семінарія. Митрополит Андрей мав на меті на її базі створити вищий навчальний заклад, який би готував високоосвічені духовні кадри, що змогли б відродити Церкву і народ. Але, не маючи підтримки держави, таке прагнення викликало спротив: "В 1905 році митрополит Андрей зробив першу спробу створити у Львові вищу богословську школу з правом надавання докторатів. Спротив польських єпископів перешкодив здійсненню цього задуму. Владика посилав здібніших студентів на студії в різних західних університетах - Інсбруку, Граці, Відні, Зальцбургу, Фрайбургу, Парижі, Страсбургу, Лієжі, Лювені, Мюнхені, Гамбурзі, Падеборні, Дімінгемі і Бресляві… Найбільше студентів богослов'ї студіювало в Римі…" П.Сениця. Світильник істини, том I, ст.33.

Одним з таких студентів, що здобув вищі студії за кордоном був Йосип Сліпий. Він добре розумів свого духовного батька і допомагав йому в цій турботі про створення власного університету. Тому після повернення з навчання о. Йосип прийняв запрошення митрополита був призначений ним професором догматики Духовної Семінарії у Львові. Цей духовний заклад був базою для створення вищого українського навчального закладу, про який так мріяв митрополит Андрей.

Наприкінці 1925 року о. Йосип Сліпий стає ректором Духовної Семінарії у Львові. Він чітко усвідомлював своє завдання на цій посаді - виховання майбутніх душпастирів, які відродять духовне життя народу. Сам о. Йосип Сліпий у книзі "Греко-Католицька Духовна Семінарія у Львові", Львів, 1935 рік, так писав про виховання священиків: "Найважнішу роль в Церкві сповняє, безсумнівно, духовенство. В його руки вложив Христос надприродні скарби і йому доручив провід вірних. Отже, зрозуміло, що Церква мусить звертати на виховання священиків особливу увагу, йдучи за прикладом Христа, який вибрав апостолів і учнів, щоб підготовити їх під оглядом знання і вправно в чеснотах до високого післанництва. Та треба відразу ствердити, що спосіб підготовки до Тайни Священства не був завжди той самий: він упродовж століть змінявся і удосконалювався". Там же, ст.20. Ця зміна і удосконалення залежала від багатьох умов. Період, коли о. Йосип Сліпий займав пост ректора семінарії характерний тим, що вже майже не поступали на навчання, за рідким винятком, колишні військові і інші люди з так званими "пізніми покликаннями", а кандидатами на священики були переважно молодші випускники гімназій". Пам'яті Патріарха. Під редакцією І.Музички, Львів 1994, ст.54. Тому перед ректорами, а перш за все ректором стояло завдання виховати цих молодих людей духовних.О. Йосип Сліпий опрацював "Правила Духовної Семінарії", що складалися з дванадцяти розділів і нормували поведінку вихованців. Ці правила мали за мету вже в стінах семінарії підготовити до майбутнього життя і служіння: "З огляду на те, що вихованці силою свого покликання будуть жити і працювати серед вірних мусять вже тут, в семінарії присвоїти собі правила товариської чемності, без котрих їх праця була би дуже тяжка, а іноді - даремна". Там же, ст.54.

Приділялася велика увага духовному життю семінаристів, їх науковому та культурному розвитку. Було організовано "Читальню студентів богослов'ї імені Маркіяна Шашкевича", духовий оркестр, різні братства. Але всім цим великим колективом, в деякий час число кандидатів було близько 400, О.Гринів. Йосип Сліпий історик, філософ, педагог, ст.7. потрібно було керувати. І о. Йосип Сліпий, з його твердим і рішучим характером, який пам'ятають ті, хто безпосередньо мав змогу з ним спілкуватися, чи не найкраще підходив до цього. А ще Йосип Сліпий мав перед собою мрію про створення вищої школи. Про це мріяв і митрополит Андрей і йшов до цього, не зважаючи на різні перепони. В особі Йосипа Сліпого Слуга Божий знайшов свого надійного помічника і співробітника. Як пише о. Іриней Назарко: "Через увесь час о. Йосип Сліпий був одним з найближчих співробітників митрополита Шептицького. Обох мужів Української Церкви лучила велика приязнь". І.Хома. Патріарх Йосиф Сліпий. Молодість, покликання, студії. (Рукопис), ст.7.

Тому Йосип Сліпий цілковито поділяв погляди Слуги Божого Андрея, а особливо, щодо створення в Україні вищого навчального закладу. Митрополит Андрей мав в Палаті Вельмож Австрійського парламенту виступ на цю тему (28.06.1913р.), в якій він сказав: "…питання створення самостійного університету у Львові є вже від років предметом наполегливих намагань та бажань руської нації… А проте ця справа є з багатьох причин важливішою, як це могло видаватись в першому моменті. Що заснування руського університету у Львові є потрібне, вважаю доказом незаперечним, бо якщо б русини мали вже цей університет, можна ставити під сумнів потребу другого: коли ж вони не мають жодного, тоді питання чи руський університет потрібний може в'язатися з питанням, чи взагалі потрібні університети. Бо коли університети є могутнім фактором в історичному житті народів, тоді вони є такими для всіх! Якщо університети через піднесення і ширення культури мають такий колосальний вплив на життя людської спільноти, що в новітні часи вони стали найбільшими і найважливішими центрами культурного і національного життя, тоді знову ж вони є такими для всіх! Раз вони потрібні, то вони потрібні передовсім і найбільше тим, що їх ще не мають. Треба признати, що нарід., його національний і культурний розвиток вимагає річно цілих рядів священиків, учителів середніх шкіл, урядовців, суддів та інших академічно образованих фахівців, не може довший час обійтися без університету і мусить відчувати це, як пекучу потребу, щоб такий університет був заснований". П.Сениця. Світильник істини, том I, ст.34.

Ця промова мала добрий наслідок - цісар видав декрет, згідно з яким 1 вересня 1916 року мав бути заснований Український Університет. Та війна перекреслила ці плани. Цікаво прослідкувати реакцію на відкриття університету наших недругів. Московський амбасадор у Відні висловив протест проти "ворожих актів" австрійського уряду у відношенні до Росії. Москва не хотіла, щоб був який-небудь вплив на Східну Україну, окуповану нею. Так само і поляки неприхильно ставилися до української освіти. Фальсифікації щодо українців, зокрема, у цьому питанні про університет, які практикувалися ними у австрійській державі, перетворилися у польській державі, до складу якої ввійшла Галичина, у різні заборони і обмеження. Була встановлена квота українців, які могли навчатися в університетах Польщі, так званий "numerus clavzus". Там же, ст.34. Крім того було ліквідовано так званий "Таємний Український Університет" після кількох років існування (1925 - 1926 рр.), який би мав хоч якось зарадити у такій безвихідній ситуації.

Промінчик надії зблиснув тоді, коли в 1925 році між Польщею і Ватиканом було підписано Конкордат. Богословія. Рим 1979, ст.207. Згідно з положенням цієї угоди єпископи мали право закладати навіть академічні католицькі школи і, коли така школа дістане з Риму право надавати академічні ступені, то польська держава була зобов'язана ці ступені і студії признавати на рівні зі ступенями державних польських шкіл. П.Сениця. Світильник істини, том 3, ст.131. Конкордат давав право митрополитові Андреєві закладати католицькі академічні школи, навіть Католицький Університет. Хоча, забігаючи дещо вперед, Польща так і не допустила до відкриття українського університету. Навіть надавати академічні дипломи Богословській Академії було заборонено Варшавою. А коли українці через деякий час знову почали клопотатися в Римі про право ЛБА видавати хоча б дипломи з філософії та теології, "польський уряд загрозив зірванням Конкордату, коли б Ватикан виконав свої плани. Друга світова війна та більшовицька окупація Львова (1939) застали Богословську Академію в найкращім розвою, але під докладною обсервацією варшавського уряду". Там же, ст.133.

Як пише о. д-р Іван Гриньох, своєю гордою політикою польські чинники витворили порожнечу - "вакуум" у сфері наукових аспірацій, що більше, життєвої конечності Української Католицької Церкви. та як казали старі римляни, "natura horret vacuum" - "природа жахається порожнечі". Так учать фізики. Тим не менше застосовування має цей закон у морально-духовній площині". Богословія, Рим 1979, ст.6.

Тому в 1926 році “Митрополит Андрей заіменував Комісію з парохіальних професорів для перебудови Богословського Відділу в Богословську Академію з двома (а в майбутньому - з трьома) факультетами: богослов'ї, філософії, а потім ще й права. До тієї комісії ввійшли о. проф. Тит Мишковський, о. д-р Йосип Сліпий та автор цих стрічок (о. д-р Микола Чубатий - К. О.).

Після року праці уложено статути та план навчання нової установи, яку названо Богословською Академією в дусі традицій Східної Церкви та в дусі української традиції Києво-Могилянської Академії. " Світильник істини, том 3, ст.132.

Статути Академії "потвердив Слуга Божий Митрополит Андрей 22 лютого 1928 року. Академічний рік 1928/1929 був роком підготовчим, а святкове відкриття Академії відбулося 6 жовтня 1929 року". Пам'яті патріарха. Під редакцією Івана Музички, ст.58.

Її ректор о. д-р Йосип Сліпий говорив у своїй промові під час відкриття про завдання нового навчального закладу: "Завдання Богословської Академії - стати об'єднуючим чинником цілого народу, з'єднати нез'єдинених. привернути тих, що блукають по роздоріжжях модерних філософічних і соціологічних систем, до Божої правди та заспокоїти їх спрагу знання. В Академії мають перейматися одним і тим самим духом і тими самими ідеалами та споювати ними роз'єднану націю".

З Академії мають виходити оборонці віри., що богослов'ю поставлять на науковій основі. З другого боку, як кожен університет, так і наша Академія мусять узгляднювати потреби народу і стояти у зв'язку з народом. Та це не значить, що вона має йти на угодову дорогу з кожночасними її настроями, коли іде про визнання якоїсь правди.

Крім інтелектуальної сили, - бо наука - то потуга, - Академія є і буде виховуючим чинником всенародного значення". Світильник істини, том I, ст.51-52.

Отець-ректор Сліпий зі всією енергійністю взявся за налагодження навчального процесу. Щоб було високоосвічене духовенство, потрібно мати хороших викладачів, підручники. Тому о. - ректор вимагав від кожного викладача писати свій підручник, по якому він провадив виклади. Попри те, що такий крок підносив викладачів на вищий рівень, до якого мали тягнутися священики, також і змушував професора серйозно підходити до своїх обов'язків, змушував його вести науковий пошук і представляти результати своєї праці для широкого загалу, бо, як зазначалося в статутах Академії: "Науковий дослідник мусить писати". Пам'яті Патріарха. Львів 1994. ст.60.

До викладання в Академії запрошувалося кращих знавців своєї дисципліни, як людей духовних, так і світських. Одними з перших були: о. д-р Тит Мишковський, бібліст, орієнталіст, який був професором ще за Австрії, о. д-р Тит Глущинський, ЧСВВ, о. д-р Діонізій Дорожинський, д-р Ярослав Пастернак, Кость Чехович, Володимир Залозецький і інші.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11