2
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ
Кафедра історії
КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Культурницька діяльність єврейських громад в Україні в середньовіччі
Київ - 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Організація освіти
1.1 Початкова освіта. Хедери
1.2 Ієшиви
Розділ 2. Система підготовки викладачів
2.1 Методи і програми навчання
2.2 Пілпулл і хілукким та їх критика
Розділ 3. Книгодрукування як основа освітнього процесу
3.1 Загальний стан книжної справи
3.2 Мови книгодрукування та коло читачів
Висновки
Список використаних джерел та літератури
Актуальність теми: Розвиток суспільства, його провідних ідей та ментальності напряму поєднаний з освітньою діяльністю. Дослідження культурно освітніх процесів допомагають скласти уявлення про взаємодію різних народів, відмінних за своїм типом ментальності, полегшать формування загальної історичної концепції розвитку націй. Для глибшого розуміння місця, що займало єврейство серед населення України у XVII-XVIII ст., потрібно проаналізувати розвиток його освіти і культурницької діяльності єврейських громад (кагалів) як основного осередку українського єврейства.
У зв'язку зі зміною системи навчання у вузах України важливими є розробки в галузі освіти та культури. Детальний розгляд методик викладання збагатить сучасну педагогічну науку. Наукове забезпечення освітніх перетворень неможливе без знання розвитку теорії і практики вітчизняної освіти і школи в минулому, без нового осмислення та переосмислення здобутого досвіду. Це значною мірою стосується освіти національних меншин України в цілому, в тому числі і єврейської.
Об'єктом вивчення є культурно-освітня діяльність кагалів в Україні в XVII-XVIII ст.
Предметом дослідження є розвиток та функціонування єврейських навчальних закладів, методи викладання та стан книгодрукування.
Хронологічні рамки: Розглядається завершальний етап єврейського середньовіччя XVII-XVIII століття. Вважається, що єврейське середньовіччя скінчилось у 1789 р., з отриманням євреями громадянських прав у Франції. Проте, враховуючи, що досліджується єврейство на Україні такий розподіл дат умовний, адже фактично французька революція ніяк не вплинула на становище східної єврейської діаспори. Важливою подією для євреїв України стали три розподіли Речі Посполитої, що змінили економічну і політичну ситуацію, але не загального устрою єврейської національної освіти та культури. Українське єврейство переживало основі етапи історичного розвитку в унісон із народами Російської імперії. Тому доцільніше взяти хронологічно умовну дату, тобто закінчення XVIII ст. Дослідження закінчується часом правління імператора Павла та утворенням цензурного комітету, коли почався процес знищення адміністративного самоуправління, посилився урядовий тиск на кагальні установи, інтенсивно поширився рух маскілів (єврейських просвітників).
Географічні рамки: Охоплюється території Правобережної Наддніпрянщини та західної України, що входили до Польщі і після трьох поділів Речі Посполитої приєднались до Австрійської і Російської імперій.
Мета роботи полягає у висвітленні педагогічно-освітньої діяльності єврейських громад.
Завдання роботи:
- розгляд специфіки організації єврейської національної освіти;
- надання загальної характеристики шкільним установам;
- вивчення кола задіяних в них осіб;
- висвітлення процесу навчання;
- розгляд значення в культурно-освітній діяльності друкарства.
- виявлення фінансово-економічного вплив кагалу на розвиток освіти і друкарства.
Аналіз використаних джерел та літератури:
Основним джерелом по вивченню системи освіти є хроніка Ганновера «Пучина бездонна», де автор перед тим як викласти події 1648 р. розглядає польсько-українське єврейство на передодні них. Він докладно описує процес навчання в хедерах та ієшивах. Його данні можна вважати перебільшенням, але слід враховувати, що кількість польських начальних закладів він у порівнянні з кількістю німецьких і італійських єврейських шкіл.
Важливе значення має листування. Листи євреїв з Речі Посполитої до інших країн засвідчують діяльність кагалів, навчальних закладів при них, про життя знатних людей та рабинів. Особливим видом листування є респонси - відповідь рабина на запит з іншої громад, в якій не змогли самостійно дійти згоди у спірних питаннях. Респонси дають додаткову інформацію, підчас незамінну, містять в переважній більшості галахічні трактування, а у деяких зустрічається доповнення, що стосуються інших тем. По них можна визначити рівень розвитку релігійно-філософського вчення. Особисте листування містить велику кількість даних про побутові навчальні заклади. Разом з книгами кагалів, в яких містяться адміністративні постанови та закони, це дає можливість дослідити характер тогочасної єврейської освіти. Джерельна база, хоча й широка, але не всебічна, тому висвітлити дане питання в повній мірі важко. Одним з головних завдань є віднаходження нових джерел, та введення їх в науковий обіг.
Розглядаючи літературу що стосується цього часу треба звернути увагу на те, що більшість авторів досліджують не саму культурну діяльність окремо, а її синтез із релігією. Такий підхід є досить доцільним, бо грань між освітою і релігією була набагато більш хиткою, а ніж на сьогоднішній день. Загальні тенденції у розвитку досліджень українського єврейства намітились ще в середині ХІХ ст. До них відноситися посилене вивчення хасидського руху, економічних зв'язків єврейського населення із іншими соціальними та етнічними групами, соціально-економічна діяльність кагалів. Спочатку збирались часткові відомості, як доповнення до загальних етнографічних досліджень південних окраїн Російської імперії.
Значний вклад у виокремлення у вивчення іудаїки зробив Дубнов С., його «Коротка історія євреїв» є одним з найбільших повних та систематичних видань з єврейської історії у Російській імперії. Другою не менш значною подією стало видання Єврейської енциклопедії під редакцією Кацнельсона Л. в 16 томах. В радянські часи була спроба надрукувати хроніки періоду Хмельниччини із коментарями. Проте підготовлена Боровим С. у 30-х рр. книга не була надрукована. Її перевидали у Москві лише 1997 р. спільно із Ієрусалимськими видавництвами. Серед останніх досліджень слід виділити видання Відкритого університету Ізраїль «Глави з історії і культури євреїв Східної Європи». Воно складається з 6 частин у 3 томах, де окремо розглядається книжна справа XVI-XVIII ст. Також проблематика друкарства висвітлюється у монографії Ельяшевича Д. «Єврейська книжна культура», але лише починаючи з введення в Російській імперії окремого відділу цензури для іудейської літератури при імператорі Павлові Петровичеві. Окрім того книговидавництва частково торкається Іван Огієнко, який, при загальному огляді друкарства на Україні, в окремому розділі своєї праці «Історія українського друкарства» характеризує розвиток єврейського друкарства.
Зазначені джерела і роботи дослідників ХІХ - ХХ ст. досить повно висвітлюють культурницьку діяльність єврейських кагалів на території України в XVII-XVIII ст. Найбільше уваги приділяється розвитку освіти і книгодрукарства у євреїв як у «народу книги». Але в розкритті цієї теми залишається чимало білих плям, заповнити які можна сьогодні завдяки використанню раніш невідомих архівних документів і матеріалів.
Перебування в гетто призвело до того, що на євреїв майже не вплинув європейський Ренесанс і Просвітництво. Єврейська освіта залишалась тільки релігійною, і базувалась на основі священних текстів, проте базова освіта була зально-доступною. Згідно Галахи (побутових законів і приписів), кожен батько зобов'язаний був турбуватись про освіту своїх синів.
Термін «хедер», що переводиться як кімната був впроваджений у німецьких землях близько ХІІІ століття. Він позначає місце в синагозі, або, як це було зазвичай, в домі вчителя де навчалась єврейська дитина. У якості постійного інституту початкової освіти хедер використовувався в ашкеназькому суспільстві Східної Європи. Він і досі виконує свою початкову роль у традиційних громадах Ізраїлю. Єврейське культурне життя та особливо освітня діяльність сконцентрувались в Речі Посполитій, в тому числі і на українських землях. Ганновер писав: «Це настільки добре відомо, що не потребує доказів: ніде у всьому розсіянні Ізраїлю не вивчали так багато Тору, як у Польщі» Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельнитчины») / Составление, перевод, вступительная статья и комментарий С. Борового. - М. -- Иерусалим., 1997. - С. 131. .
Хедери були першою ланкою в навчальному процесі. Вони підтримувались і керувались кагалами, бо там не тільки навчались, а й відбувався процес соціалізації. Меламед, шкільний вчитель, вів список своїх вихованців. Зміни, що відбувались у складі учнів окремим звітом щорічно подав до кагалу. Хедери працювали на приватній основі. Батьки заможних учнів оплачували освіту самостійно. Фінансування бідняків покладалось на кагал. В більшості громад для таких цілей існували окремі навчальні заклади, що називались талмуд-тора і фінансувались за рахунок цдаки (тобто пожертвувань) і бюджету кагалу. Головною діяльністю керівництва общини було контролювання якості освіти, рівня кваліфікованості вчителів, перевірка знань учнів. Цим займався безпосередньо сам кагал або призначений від його імені габбай (наглядач у певній галузі діяльності громади) Моше Росман. Главы из истории и культуры евреев Восточной Европы. - В 3 т. - Т.2. - Телль-Авив, 1995. - С. 109..
В хедери набирались хлопчики в ранньому дитинстві. Перш за все вони отримували навички читання. З трьох років починали запам'ятовувати букви та їх назви. Вивчення граматики було недосконале й закінчувалось на вмінні читати. Посібниками були Сідури, збірники молитов. Сприйняття матеріалу ускладнювало те, що іврит перестав бути розмовною мовою євреїв ще у пізній античності, але ним продовжували читатись молитви. Мова не вчилась систематично, і учні, а інколи і дорослі не розуміли змісту прочитаних ними молитов. Тому одразу з'явились пропозиції щодо введення в програму навчання толкування молитов. Пропонували також і вчити самих маленьких спочатку на ідиші, а потім поступово переводити на іврит. Проте не має згадок про реалізацію таких планів, чи використання перекладів Сидурів на ашкеназьку мову в хедерах.
До вивчення Тори згідно методичних приписів приступали лише після освоєння азбуки і тільки з третьої книги, тобто книги Левіт, щоб хлопчики могли якнайскоріше починати брати участь у богослужіннях. Вивчення Тори базувалось на перекладі слів тексту на ідиш по мірі їх появи в оригіналі на «лашон колеш». Це був педантичний і послідовний, але далеко не досконалий переклад. Спочатку слово зачитувалось в голос на мові оригіналу, а потім давався переклад на ашкеназьку. Вважається, що текст, який лежав перед дітьми не був оздоблений перекладом. Кожне слово перекладалось окремо, і учням не пояснювали структуру мови, її обороти. Порядок слів у реченні при перекладі не змінювався, прискіпливо слідкували, щоб кожне слово йшло в такій послідовності, як в оригіналі. Такий підхід спотворював смислову загрузку тексту, ігнорував синтаксис мови перекладу. Вираз, що мав декілька значень, перекладався завжди однаково. Наприклад, слово «нашах» подавалось, як «укусив», навіть якщо воно за контекстом позначало «пограбував». Разом з Торою розглядались коментарі Раші. Гомілетичне тлумачення тексту витісняло будь-які прояви екзегетики чи реалістичного підходу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
