Характер ієшиви перш за все визначав той, хто її очолював. Навколо нього концентрувалась духовна діяльність навчального закладу. Його авторитетом і талмудичними знаннями пишались усі учні та члени громади. Теоретично, кожен хто забажає, міг зібрати навколо себе групу учнів і проголосити їх ієшивою, а себе її головою. Проте насправді, виникав ряд труднощів, і в першу чергу фінансових. Це робило главу ієшиви в той чи іншій мірі залежним від громади. Щоб утримувати навчальний заклад такого рівня потребувалося багато коштів, котрі надавала місцева громада, і цілком логічно припустити, що вона прискіпливо відбирала кандидатів на таку роль. Але вже на початок XVII ст. з'явилась велика кількість скарг на «негідних свого місця» глав ієшив, що відкривали їх не маючи достатнього досвіду та поваги у суспільстві. Це було пов'язане з такими змінами як, поширення дидактичного методу пілпулу, поширенням печатної книги, збільшенням кількості учнів в ієшивах, коли наставник не встигав уділити достатньої уваги кожному.
Поступово критика посилювалась це було у прямому зв'язку зі збільшенням кількості випускників. Типовий приклад можна привести у висловлюваннях Махаршала, де він виступає проти знецінення сімхи, тобто процедури отримання почесних титулів «хавер» (що дослівно переводиться, як «друже») та «морену» («вчителю наш»), а також надання учню, що тільки закінчив ієшиву, статусу рабина. З цього можна зробити висновок, що на початок XVII ст. кількість освічених людей настільки зросла, що пропорційно до неї змінились вимоги до статусу глави ієшиви. Махаршала підсумовував, що тих, хто отримав освіту багато, але тих хто дійсно отримав знання в декілька разів менше. Окрім того, широко відомий факт, що не кожен, хто отримав певну інформацію, може донести її до інших. Відомі скарги європейського єврейства, яке звинувачувало східну діаспору у тому, що вона присвячує своє життя непрактичній демагогії, гуманітарному вченню, що не давало матеріального прибутку. Таке ставлення було відповіддю на зневагу Ганновера та інших мудреців до стану єврейської освіти у інших країнах. Тоді як південна та близькосхідна діаспора навпаки звинувачувала східноєвропейські громади у бажанні земних благ і нехтуванні духовними.
Лунали претензії на те, що падав моральний рівень глав ієшив, що вони брали великі гроші за свої виклади «закон заради закону». Тобто, із розширенням апарату посилилась його бюрократизація, неминучий негативний наслідок великої соціальної групи. Здолати його можна лише подрібненням ієшиви на менші підрозділи, наприклад класи чи сучасні університетські групи. Бажання дати освіту як найбільшій кількості учнів відображалось на її рівні. Їх кількість не відповідала кількості кваліфікованих вчителів та фінансів, що могли бути вкладені у їх навчання. Ганновер зазначав, що повага до вчителів була надзвичайно висока, тому не дивно, що більшість намагалась стати ними. Але тут слід зауважити, що літописець перебільшує чисельність таких шанованих викладачів. Відсутність кордонів в такому вигляді, як вони існують зараз, а до того ж існування Речі Посполитої як єдиної держави, що займала територію сучасних Польщі, України, Литви і т.д. полегшувало обмін студентами.
Керівники ієшив нерідко змінювали місце викладання, переїжджаючи з одного кагалу до іншого. Серед них був відомий своїм історичним твором «Магіллат ейфа» Рабі Шабтай бен-Меір га-Коген, що жив в першій половині XVII ст. з 1621 р. по 1662 р. Його праця, як і Ганновера освітлювала події 1648-1649 років. Високий рівень знання Галахи, особиста слава відомих глав ієшив, мудреців-талмудистів, формувала як у самих представників східноєвропейської діаспори так і в інших ідеалізоване уявлення про громади на території України і Польщі.
Таким чином, у євреїв України в XVII-XVIII ст. існувала система національно-релігійної освіти. Її представляли науково-освітні заклади - ієшиви, які були головними центрами культури і науки. Вступити до них міг кожен, хто добре знав іврит та був спроможний засвоювати на ньому поданий матеріал. Навчання у них було безкоштовне і заклади утримувались за рахунок кагалу. Обмін учнями між ієшивами на найвищому щаблі розвитку. Поганим вважався той мудрець, що навчався тільки в одного рабина в одній ієшиві. Учні з місцевого населення ніколи не складали більшості, бо це було не вигідно рабинам. Чим більше був учень відірваний від інших соціальних інституцій, ти більше він особисто залежав від голови ієшиви. Але був і зворотній процес - учні, якщо їм не сподобається вчитель, могли з легкістю його полишити і піти в інше місто, підірвавши цим авторитет рабина у громаді. Посада голови ієшиви трималась на особистому авторитеті. Освітній процес проходив ліберально, ставився уклін на викликання між учнями дискусій та на контрольовану самоосвіту.
Розділ 2. Система підготовки майбутніх вчителів
2.1 Методи і програми навчання
В ієшивах співіснували традиційні принципи навчання, які використовувались у всіх країнах на протязі тисячоліть і нові методи. Щоб ознайомитись з різноманітними аспектами щоденного навчання в ієшиві треба звернутися до книги Натана Ганновера, де в заключній її частині приводиться широкий опис освітнього процесу. Заняття в ієшивах проходили за чітким графіком. В літку - починаючи з іяра до п'ятнадцятого дня місяця ава, а взимку - від хешавана до 15 дня швата. За декілька тижнів до цих дат рош-гаешива (за Ганновером теж саме, що й голова ієшиви) наказував кожному учню виконати почесний обов'язок, викласти замість нього мудрецям та юнакам «хилук» Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельнитчины») / Составление, перевод, вступительная статья и комментарий С. Борового. - М. -- Иерусалим., 1997. - С. 134., тобто розповісти про декілька різних галахічних проблем, пов'язаних між собою за змістом. В цьому випадку слово «учень», яке вживає Ганновер, має трактуватись, як найвищий ступінь під час навчання в ієшиві, тобто людина особисто працююча з головою ієшиви, яка має можливість у майбутньому зайняти його посаду.
Після 15 ава або ж 15 швата підлітки могли змінити місце навчання на інше за бажанням. За день вивчався один лист Гемари с галахічними коментарями Раші, найвідомішого середньовічного інтерпретатора Талмуду, і Тосафот (зібрання коментарів єврейських ашкеназьских авторів XII - XIII ст., послідовників Раші). Від свята Шаувот чи від Ханукки до святкування Нового року, чи до Песаха вивчали галахічні постанови. Час проводження цих навчань залежав від вибору глави ієшиви. З підлітками розбирали праці Алфасі, єврейського вченого ХІ ст. Фактично найбільший обсяг матеріалу засвоювався між 15 ава і 15 швата, коли по програмі уділяли увагу безпосередньо Гемарі, Раші і Тосафот. Це вивчали всі - від підлітків до мудреців. Всі освічені люди громади і учні приходили до ієшиви і глави не було розбирали між собою галахічні проблеми. Коли з'являвся вчитель, то йому задавали найтяжкі запитання, що виникли. Він був зобов'язаний кожному відповісти. Існувало декілька класів учнів: «підлітки», «юнаки», «мудреці».
Вивчався Вавилонський Талмуд, тобто той Талмуд, що сформувався в персидсько-вавилонській діаспорі, ще названий Гемарою. Він був центральною книгою, навколо якої будувалось все навчання. Усі інші книги були лише коментарями та поясненнями до Талмуду. Основну частину додаткової літератури становили Тосафот та коментарі рабі Іцхака Афасі, представника «Золотого віку» сефардів в Іспанії. Афасі написав «Сефер га-галахот» («Книгу галахічних постанов»). В ній приводиться юридичний аналіз різноманітних фрагментів Гемари і виносяться остаточні рішення по кожному окремому питанню. Таким чином, Алфасі створив звід законів Гемари, що сприяло її поясненню і спрощенню для розуміння.
Важливим методом освіти була самостійна робота над Талмудом і пов'язаним з ним матеріалом - тобто коментарями Раші і толкуваннями тосафістів. Вона по суті була домашнім завданням, підготовкою до щоденного уроку голови ієшиви. Його початок проводився у вільній формі. Кожен міг поставити голові ієшиви запитання, що виникли в нього при прочитанні пройденого листа з Талмуду. Як правило, кожен вказував на виявлені ним протиріччя в самому тексті Талмуду чи в його тлумаченнях. Здібність учнів задати питання поважче була мірилом їх особистих здібностей. В другій частині заняття голова ієшиви розповідав про нове, що він вніс в розуміння вивченого листа Гемари.
З мудрецями, які невдовзі повинні були стати рабинами, голова ієшиви проводив окремі заняття «поксим». На них вивчались тексти, але так, щоб в майбутньому випускники могли самі викладати і виносити рішення з приводу практичної Галахи. Існувала ієрархічна структура, коли старші групи учнів передавали свої знання молодшим і тим самим отримували ще й педагогічні навички: «… і до кожного бахуру прикріплялось не менш, як два хлопчики, котрі навчались в нього всьому тому, що він засвоїв вивчаючи Тору». Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельнитчины») / Составление, перевод, вступительная статья и комментарий С. Борового. - М. -- Иерусалим., 1997. - С.131.
Ганновер докладно розглядає хід навчального процесу серед наймолодших учнів. Кожен голова ієшиви мав помічника, або ж замісника, який щоденно ходив з кімнати в кімнату і перевіряв чи навчаються підлітки, і попереджав, щоб займались і «не ходили по вулицях». Перевірка самостійно вивченого та опрацьованого матеріалу відбувалась у четвер. Оцінював рівень отриманих знань не голова навчального закладу, а спеціальний службовець, посада якого називалась габбай талмуд-тора. Навіть у ієшивах у групах підлітків та юнаків використовувались фізичні покарання плітками у випадку, коли учні не знали, або знали недостатньо з того, що їм було задано вивчити. Друга перевірка відбувалась у канун Шаббату і проводив її особисто голова ієшиви. Так як навчання проходило індивідуально в особистих кімнатах учнів, то особливого догляду потребувала дисципліна. Вона запроваджувалась серед підлітків за допомогою пільг, дарунків чи покарань. Подарунки інколи робила сама громада: «Так само і в три обмежувальні дні і в Хануккку повинні були юнаки і підлітки повторювати все пройдене за цей час, а багаті люди з громади давали їм за це небагато грошей у подарунок» Еврейские хроники XVII столетия (Эпоха «хмельнитчины») / Составление, перевод, вступительная статья и комментарий С. Борового. - М. -- Иерусалим., 1997. - С.132. . Тих, хто погано вчився, соромили перед усіма, «приводили у жах великий». Важливим було також те, що не було, хоча й формально, соціальних відмінностей - закон був одних для всіх.
Учні ієшив мали протягом року два періоди великих канікул, що давали необхідний відпочинок від інтенсивних і важких занять, і давали можливість бажаючим змінити ієшиву на будь-яку іншу. Особливо старанні учні використовували відпочинок для прочитання додаткової літератури. Крім того такі довгі канікули були спровоковані економічним фактором, бо понижували тиск на бюджет кагалу. Таким чином, навчання проходили по чіткому графіку, підпорядкованому вимогам кагалу. Простежується прямий, хоча й не помітний на перший погляд, вплив кагалу на освіту. Під зазначені терміни підганялась програма. Проте все було виважено, кількість навчальних днів визначалась виходячи з економічних потреб громади, але не була зменшена настільки, щоб це погіршувало рівень освіти.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
