Рефераты. Маргарет Тетчер та її політика в історії Великобритан

p align="left">Англійський уряд з початку і до кінця вів боротьбу з шахтарями на своїх умовах. Він заздалегідь підготувався до страйків.

Уряд, як повідомляли деякі бізнесмени, накопичив запаси вугілля на електростанціях, вишукав додаткові складські площі, котрі б дозволили у разі необхідності збільшити імпорт вугілля у Британію, досягли домовленості з приватними водіями вантажівок про екстрені перевезення вугілля, підготував перевід частини електростанцій з вугілля на рідке паливо.

Були укомплектовані крупні контингенти поліції, що були спеціально навчені для боротьби з пікетами.

Висловив свою думку про ситуацію в країні консерватор Дж. Емері: «Відносно страйку у консервативній партії існує повна єдність - шахтарям треба нанести поразку. Цей страйк став нам навіть у нагоді, тому що об'єднав ряди консервативної партії. Як у минулому аргентинський генерал у період Фолклендської війни, так і зараз керівництво шахтарів допомагає нам об'єднати країну перед обличчям небезпеки. Консерватори сподіваються упоратися з шахтарями за допомогою нової політики - судових переслідувань, високих штрафів, арештів авуарів профспілок у банках». [88]

Вже перший тиждень страйку закінчився смертю одного із страйкуючих, багато пікетувальників було поранено, поліція блокувала кожну дорогу, яка вела з Йоркшира до Ноттінгемшира. Вона почала масові арешти. Під час розгону демонстрації у травні поліція застосувала довгі палиці, 57 осіб було заарештовано. Вони повстали перед судом в звинуваченні «у бунті».

Тоді 7 червня тисячі шахтарів рушили до Лондона, до парламенту, щоб висловити своє ставлення до дій НУВП і поліції. Вони були зупинені і знов відбулися сутички з поліцією і арешти. Наприкінці 1984 року суддя Верховного суду кваліфікував страйк як незаконний, оскільки він був оголошений лише за рішенням виконкому НПГ, а не шляхом голосування усієї спілки. На підставі цього було визнано незаконним і пікетування. Артуру Скаргілу Верховний суд дав «5 днів на роздуми». Скаргіл відповів: « Якщо в мене є вибір між в'язницею, з одного боку… і зрадою мого класу і угодою зі своїм сумлінням, з іншого, вибір зрозумілий - я стою за мій клас і мою спілку». [89] Скаргіла було оштрафовано на 1000 фунтів стерлінгів, НПГ - на 200 тис. Розпочалася фінансова війна уряду проти бастуючи шахтарів.

Доля страйку залежала в значній мірі від того, яку підтримку шахтарям нададуть працівники інших галузей промисловості, профспілки Англії і перш за все лейбористська партія.

Формально лейбористська партія підтримала страйк і виступила проти дій, котрі приймав уряд по відношенню до страйкуючих шахтарів. Новий лідер лейбористської партії Н. Кіннок після початку страйку сказав: « Рік тому люди були налякані політикою консерваторів, їхнім антипрофспілковим законодавством. Тепер друга справа - вони готові захищати свої права».[ 90]

Але підтримка Н.Кіннока та лейбористської партії була зовсім не безумовною. «В мене є серйозні сумніви відносно тактики, яку проводить керівництво профспілки шахтарів, - говорив Кіннок, - Артур Скаргіл виявився поганим генералом. Страйк було розпочато без достатньої підготовки, без матеріальних резервів. Лейбористська партія не згодна і з використанням насильства проти поліції, а також і з деякими іншими діями керівництва НПГ».[91]

Відомий англійський комуніст, член національного виконкому Компартії Великої Британії Дж. Покок розцінив таку позицію лейбористської партії як двоїсту. «Лейбористська партія, - відзначав він, - це у відомому ступені загадка, і важко уявити, як буде розвиватися її політика. Кіннок весь час озирається на дрібнобуржуазні шари партії, боячись втратити їхні голоси на майбутніх виборах. Багато правих профспілок не схвалюють дій шахтарів. Цим, очевидно, і пояснюється те, що Кінноку огидна та рішучість, з якою шахтарі ведуть боротьбу».[92]

І дійсно, керівництво НПГ відмовилось укласти угоду з НУВП і прийняти його умови. Незадоволення Кіннока з приводу страйку зросло. На його думку, він наносив лейбористській партії чималий політичний збиток. В очах суспільної думки страйк непопулярний. Населення невдоволене з приводу насильства з боку шахтарських пікетів. Лейбористська партія засуджує їх.

Успіх страйків багато в чому залежав і від позицій інших профспілок і БКТ. Ходив такий вислів: « Страйк може вести одна профспілка шахтарів, виграти його - тільки усі разом». [93] Але БКТ не зміг або не захотів мобілізувати англійські профспілки на надання достатньої допомоги шахтарям.

Зіткнення страйкуючих із владою набуло такого гострого характеру, що часом інформація про її хід була схожа на повідомлення з театру воєнних дій. Тисячі робітників побували за гратами , сотні отримали поранення у зіткненні із поліцією. За часи страйків на гірників було заведено більше 10 тис. судових справ. Мобілізуючи репресивний апарат на боротьбу із трудівниками, уряд М.Тетчер запровадив на практиці введене ним анти робітниче законодавство, що забороняло «летючі пікети» і страйки солідарності.

Розрахунок уряду швидко зломити непокору шахтарів провалився не тільки тому що шахтарі діяли дуже самовіддано, але й тому що вони отримали матеріальну і моральну підтримку, яку надали їм брати по класу в Англії та за її межами. Страйки та інші акції солідарності з шахтарями проводили у країні робітники залізничного та автомобільного транспорту, металурги, докери. Так, у серпні страйк англійських докерів повністю паралізував роботу семи з десяти головних портів країни. Через ці порти вивозилось більше половини британських експортних вантажів. [94]

По всій країні за ініціативою комуністів, лівих лейбористів, суспільних організацій відбувся збір пожертвувань на користь сімей страйкуючих. Після поїздки по ряду західноєвропейських країн А.Скаргіл повідомив, що більше 50 іноземних профоб'єднань припиняє поставку вугілля з континенту до Англії на знак солідарності з британськими шахтарями. [95]

Свою класову солідарність із страйкарями висловили робітники СРСР та інших країн соціалізму, прийнявши, в тому числі, для відпочинку та лікування, сотні жінок і дітей страйкуючих шахтарів.

29 жовтня 1984 року у телевізійній програмі «Время» в СРСР було показано інтерв'ю секретаря ЦК профспілки робітників вугільної промисловості, в якому говорилося, що за ініціативою радянських профспілок, на знак протесту проти репресій по відношенню до англійських страйкуючих робітників Радянський Союз припиняє поставки вугілля та інших енергоносіїв на час страйку шахтарів. [96]

В той час експорт вугілля в Англію у вартісному виразі складав 640 тис. фунтів стерлінгів, а нафти й нафтопродуктів - 315 млн. фунтів стерлінгів. Відмова від виконання радянськими зовнішньоторгівельними організаціями контрактів різко негативно відобразилася на радянському торгівельному балансі, тому що нафта була головною статтею радянського експорту У Британію. Крім того, невиконання обов'язків відобразилося б на радянській торгівельній репутації і могло призвести до втрати цього ринку в майбутньому. [97] Треба сказати, що під час переговорів представників радянських профспілок і керівництва НПГ, воно не наполягало на таких крайніх мірах, розуміючи, що вони нанесуть колосальний збиток Радянському Союзу. Для посольства вказана передача програми «Время» була повною несподіванкою.

Декілька днів пройшло, доки в Москві розібралися із заявою і 3 листопада у газеті «Известия» було опубліковане «уточнення» заяви керівника профспілки шахтарів. В ньому говорилося, що в результаті акцій солідарності радянські шахтарі припинили поставки мазуту. Що ж до поставки нафти та нафтопродуктів, котрі в Англії не використовуються в якості палива для електростанцій, то вони будуть продовжуватись. Підкреслювалося, що Радянський Союз завжди виконував і буде виконувати свої договірні обов'язки.[98]

З початком листопада і грудня 1984 року стан шахтарів погіршився. Правлячі кола країни усіма засобами намагалися змусити їх припинити страйк. НУВП звернулися до гірників з пропозицією повернутися на роботу, обіцяючи у якості приманки тим з них, хто до 19 листопада припинить страйк, виплатити значну грошову суму (750 ф.ст. і більше) в якості різдвяного подарунку.

Вісім місяців потому після початку страйку, у листопаді 1984 року, окремі групи шахтарів почали повертатись на роботу.

У листопаді відбулася подія, яка мала серйозне значення для підсумків страйку. В кінці листопада в своїй машині був вбитий водій таксі, що привозив на роботу штрейкбрехерів. В результаті постраждали деякі учасники страйку. Двоє молодих гірників, що були звинувачені у вбивстві, були засуджені на довічне ув'язнення.

Преса забилася в істериці. Почалися люті нападки на страйкуючих шахтарів, звинувачення їх у насильстві, безладді, хуліганстві. Уся буржуазна преса й обивательська Англія піднялися проти страйкуючих.

Взимку 1984-1985 років страйк пішов на спад. А 5 травня 1985 року Національна профспілка гірників прийняла рішення про організоване завершення страйку, який тривав 51 тиждень.

В результаті акції протесту гірників країна недоотримала вугілля на 2 млд. доларів. Але головне було те, що профспілка гірників потерпіла поразку. Гірники поверталися на свої робочі місця організовано, з розгорнутими прапорами. «Вони робили це зухвало і гордо.

Вони потерпіли поразку, але протягом року зуміли вистояти і витерпіти все, що зробив проти них консервативний уряд, - писав про шахтарів англійський історик страйку. - Усі вони і кожен з них були героями. Вони були неперевершені».[99]

Чому ж напружена боротьба не увінчалася перемогою? Перш за все слід зазначити, котрі вели не тільки економічну, а й політичну боротьбу проти уряду, не мали політичної підтримки і політичного керівництва. В силу різних причин міжнародна підтримка страйку була недостатньою. Керівництво лейбористської партії не бажало прямо і відверто пов'язувати себе із страйком, відмовилося використовувати парламент для захисту інтересів гірників.

Мови не було й про те, щоб звернутися за допомогою до соціал-демократичних партій Західної Європи (у англійських лейбористів є тісні зв'язки з ними, лейбористи входять до Соціалістичного інтернаціоналу, штаб-квартира генерального секретаря якого знаходиться в Лондоні).

«Страйк завдав вагомих збитків англійській економіці ( за підрахунками профспілок, загальні втрати від страйку, завдані національній економіці через непоступливість уряду, становили понад 6 млрд. ф.ст. Цю цифру визнав пізніше й міністр фінансів Н.Лоусон у своїй бюджетній доповіді в палаті громад)[100]але, - за словами Н.Лоусона, не став початком кінця уряду Тетчер, як на це розраховував дехто». [101]

Уряд спромігся завдати профспілкам серйозного удару. Страйків у країні протягом 1985 - 1989 років стало менше, ніж за попередні роки. Настало відносне затишшя.

Поразка вуглекопів послабила вплив лейбористської партії на виборах 1987 року. Послаблення позиції головних супротивників Тетчер і допомогло їй позбутися перешкод, що стояли на шляху до здійснення економічних та соціальних планів нових торі.

Як писав згодом її біограф, «поразка Скаргіла означала перемогу над найбільшою загрозою «тетчеризму», що існувала в роки перебування при владі іншого уряду. Але методи, якими було досягнуто успіху - «насилля над насиллям» - багатьма у Великій Британії було сприйнято без ентузіазму. Перемога над шахтарями не принесла М.Тетчер, на відміну від фолклендської війни, великих лаврів і не сприяла підвищенню її особистого авторитету в країні». [102] «..курс кабінету М. Тетчер привів до великих з часів великої депресії страждань для людей праці». [103]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15



2012 © Все права защищены
При использовании материалов активная ссылка на источник обязательна.