Зброєю руських воїнів були луки і стріли, списи, мечі короткі і довгі, сокири, довгі шаблі, воїни деяких загонів мали корди (короткі польські мечі). Князів і воєвод прикрашали золочені шоломи, золоті і срібні хрестики, що висіли на ланцюжках.
Іззахисноїзброї у руських слід виділити металеві і дерев'яні щити, пофарбовані інколи в червоний колір, кольчуги, шоломи, наколінники. Кольчуги були у вигляді сітки, поопускалась на обличчя, шию і плечі чи сорочки до колін з металевими нагрудниками, металевими у багатьох воїнів і шкіряними (товсті шкіряні смужки зшивалися на зразок кольчуг) у бідних. [13, с. 272-273]
Великий князь в обладунках простого воїна став у бойовий ряд Великого полку. Коли князю запропонували не самому в полку битися, а краще спостерігати за боєм, то він скористався тактичним ходом: присутністю великого князя в перших рядах воїнів надихала їх на подвиг.
За середньовічним звичаєм бої розпочиналися єдиноборством силачів. Близько 11 год. ранку (за давньоруським рахунком о 6 годині) з рядів ординців виїхав велетень Темир-Мурза (Талебей). З розташування руського війська виїхав монах Троїцького монастиря в минулому любутський боярин, відомий силач та чудовий вершник Олександр Пересвєт, одягнений у монашський клобук і схизму.
Телебей і Пересвєт пустили коней галопом назустріч один одному. Зустрічний удар був настільки сильним, що від нього присіли коні, а противники, збивши списами один одного з коней впали мертвими. Вся битва точилася близько трьох годин, від 11 до 14 години. Першим прийняв на себе бій Передовий полк, воїни якого майже всі полягли під ударами золото ординців. Через те, що величезна кількість людей і коней була скупчена на порівняно невеликій території, люди задихалися, гинули під копитами коней та верблюдів. Луки і стріли використовувалися тільки в перші хвилини бою, в подальшому це була рукопашна битва. Потім Мамай, щоб дати можливість своїй кінноті зайти в тил Великому полку спрямував головний удар проти полку Правої руки. Цей маневр, не вдалося здійснити через несприятливий рельєф місцевості, що ускладнював пересування ординської кінноти. Натиск ворога полк Правої руки витримав. Далі Мамай спрямовує удар на лівий фланг, проти полку Лівої руки. Розрахунок був простий: відірвати руських від переправ і притиснути до Непряди. Якщо руським і вдасться переправитись через Непрядву, гадав він, то за нею починається Дон, де немає переправ і до того ж заболочений берег. Тобто руське військо мало потрапити в кільце і загибель його була б у такому випадку неминучою.
Проте підрахунки ворога не виправдались. Розбивши полк Лівої ріки, ординці почали обходити Великий полк, загрожуючи його Лівому флангу. Резерв, що знаходиться позаду Великого полку і змінив фронт, щоб прикрити лівий фланг, оголений після розгрому полку Лівої руки, не зміг зупинити просування золотоординців в тил Великого полку. Полк Правої руки не зміг йти в наступ, тому щоб відкрився і правий фланг Великого полку, крім того, цим порушувався загальний бойовий порядок. воєначальники, очевидно, не одважилися на наступ ще й тому, що побоювались потрапити у пастку. В такій ситуації основні військові сили руських почали відступати до Непрядви, деякі воїни почали тікати в напрямку бродів через Дон.
На полі пролунав переможний клич золотоординців. Мамай відчував уже близьку перемогу і не бачив потреби кидати в бій свій резерв. На шляху золото ординців, що переслідували відступаючі руські війська, у діброві знаходився Засадний полк воїни якого уже давно поривалися в бій.
Раптовий сильний удар Засадного полку зупинив золотоординців, відкинув від Дону. Скориставшись таким замішанням, почав наступати і Великий полк, підтримуваний полком Правої руки. Це був поворотний момент бою. У ворожому таборі почалася паніка. Багато ординців було порубано, інші почали тікати. Мамай, намагаючись організувати оборону біля свого стану на Красному холмі, і на цей момент не кинув в бій резерв. Свіжі сили Засадного полку зім'явши праве крило ворожого війська вийшли на ставку Мамая. Мамай, зрозумівши, що битва програна, почав тікати, залишивши намет та дорогоцінні речі.
Взагалі на Куликовому полі загинуло в битві з ординцями близько 60 тисяч чоловік. Щодо загиблих золотоординців, то на їх кількість джерела не вказують, але можна стверджувати, що ординців загинуло значно більше.
Героїчна битва 8 вересня 1380 р. що завершилася славною перемогою руських військ над золотоординцями, стала подією великого історичного значення і переломним моментом у визволенні Північно-Східної Русі від золотоординського іга. Вона розвіяла міф про непереможність ординського війська і намітила початок ліквідації Золотої Орди як державного об'єднання. Куликовська битва була однією з наймасовіших воєнних операцій ХІУ ст. у Східній Європі і наслідки її виходили далеко за межі боротьби Золотої Орди і Московського Великого князівства.
3.4 Остаточний розпад Золотої Орди
Славна перемога на Куликовому полі нанесла Золотій Орді важкого удару. Однак скинути ординське іго в 1380 р. не вдалось. Новий правитель Орди Тахтамиш в 1382 р. неочікувано напав на Русь і спалив Москву Великий князь Дмитрій Донський був змушений платити данину Орді. Ординський хан, як і раніше рахувався верховним правителем Русі, але його влада над руськими землями значно послабилась. Куликовська битва остаточно похоронила віру в непереможність завойовників. Залежність від Золотої Орди руські люди розглядали тепер як тимчасову і готувалися до остаточного визволення рідної землі від іноземного іга. Про те, на скільки впав престиж хана на початку ХУ ст. засвідчує ярлик ординського правителя Едігея сину Дмитрія Донського великому князю Василію І Егідей жалівся на неуважність до ханських послів, на небажання Русі платити данину і навіть не требував, а буквально умовляв збирати данину. Негідей спробував підкріпити свої потреби силою в 1408 р. напав на Русь, але зустрів гідну відсіч. Озброєна відсіч, дана Великим князем Василієм І ординцям показала, що Русь скоро відновила сили після кровопролитного „Мамаєвого погрому”. Але найголовніше те, що Куликовська битва не тільки ослабила, а навпаки прискорила процес політичного об'єднання Русі. [6, с. 66-67]
Дмитрій Донський досить швидко зумів подолати внутрішньополітичні складності, які наступили після „Тохтамишевої навали, коли нижегородський, тверський, рязанський князі почали супротивляться Москві, незважаючи на це він продовжив політику об'єднання Русі. Подальші успіхи цієї політики пов'язані з іменем Великого князя Василія І Дмитрійович (1389-1425) достойного наступника свого прославленого батька.
В результаті централізованої політики Івана ІІІ значна частина руських земель опинилась під владою великого князя, дуже розширились мобілізаційні можливості країни, було створено загальноруське військо, яке підкорялось єдиному командуванню. Все це створювало умови для успішної боротьби із зовнішніми ворогами.
Друга половина ХУ ст. була часом великого національного підйому, глибокого усвідомлення руськими людьми необхідності єдності рідної землі. Зовнішнім проявом цього було утвердження в народній свідомості і в писемних джерелах поняття „Росія”, яке замінило колишню назву „Русь”.
Заколоти удільних князів ледве не влилися в феодальну війну, серйозно ускладнив внутрішньополітичну обстановку в Росії. Тим більшою показується заслуга великого князя Івана ІІІ, який зумів організувати загальнонародну національно-визвольну війну проти Орди в умовах ще не викоренених „удільних порядків”. [3, с. 61-62]
Рішуче ломлячи супротивлення удільних князів, збираючи їх навколо Москви, великий князь Іван ІІІ підготовлював створення могутньої Російської держави, яке може завоювати незалежність і відстояти її від будь-яких зовнішніх ворогів.
В цей час Золота Орда розпадалась на напівсамостійні улуси, які в залежності від успіхів чи невдач тих чи інших ханів то тимчасово об'єднувалися під однією владою, то знову відокремлювались, взаємно послаблюючи одні інших в військових сутичках. До середини століття в декількох великих улусах утвердились свої ханські династії і Золота Орда як єдине ціле остаточно перестала існувати.
Звичайно,розпад Золотої Орди і суперництво між окремими улусами послаблювали сили завойовників і давали можливість Івану ІІІ для вигідних дипломатичних комбінацій, що він і робив, використовував ворожість Великої Орди, що була самим великим і сильним улусом і Криму. Однак ординці продовжували залишатися небезпечним і могутнім противником. Військові сили Великої Орди, яка претендувала на владу над Росією, були значними. Не дує поступалося Великій Орді і військо Кримського ханства, судячи з перемінного успіху в війнах між ними. Безпосередня військова небезпека для прикордонних руських князівств після розпаду Золотої Орди навіть збільшилась. З ординцями тепер було майже неможливо встановити які-небудь стабільні політичні відносини, навіть мир з ханом і виплата данини не спасали від спустошливих набігів. Загроза зі сторони Великої Орди ще більше зросла під час великого княжіння Івана ІІ Васильовича. Це був час значного посилення Ахмед-хана, якому вдалось завершити багатовладдя і тимчасово об'єднати всю Велику Орду. На ординських монетах почали карбувати пишний титул: „Султан верховний Ахмедхан”. Основний суперник Ахмед-хана Улуг-Мухаммед відійшов зі своєю ордою на Середню Волгу і володіння Великої Орди тепер безпосередньо межував з руськими землями. Для Ахмед-хана відкривався шлях на Моску. Наміри Ахмед-хана прослідковуються чітко: він прагнув досягнувши об'єднання під своєю владою значної частини території і військових сил колишньої Золотої Орди, шляхом спустошливого набігу повністю встановити ординське іго над Руссю, знекровити завойовану країну, щоб виключити в майбутньому спроби з її боку звільнитися від залежності. Мова йшла про долю руського народу, про те,, вдасться йому чи ні зберегти умови для самостійного історичного розвитку. Якщо б Росія не вистояла у цій боротьбі, то була б відкинена на століття назад.
Безпосередніми задачами перед великим князем Іваном ІІІ були: організація надійної оборони південного кордону, яка б могла затримати військовий наступ Великої Орди, а на заході - стабілізація відносин з Литвою і Лівонським орденом, яка б хоч на деякий час забезпечила безпекою цей кордон.
1472 р. Ахмед-хан пішов на Москву навіть не намагаючись форсувати р. Оку, він вирішив обійти головні сили руського війська з заходу. Однак Ахмед-хан не дивлячись на відсутність бою отримав поразку. Ні одна з його цілей не була досягнута. Ординці понесли значні втрати і відступили. Влада Великої Орди була значно послаблена. Це знайшло відображення в зменшенні данини. Відомо, що в середині ІУ ст. вона становила 7 тис. рублів, у 1472 - 4200 рублів, в 1475 чи 1476 виплачувати данину взагалі перестали. [11, с. 106-108]
Івану ІІІ було необхідно запобігти утворенню анти руської коаліції, перш за все воєнного союзу Великої Орди із Польсько-Литовською державою. Не менш важливим було для нього перешкодити утворенню єдиного фронту ординських улусів. Ключем для рішення і цієї і іншої зовнішньополітичної задачі знаходився в Криму.
Укладення військового союзу з Кримським ханством було великим дипломатичним досягненням великого князя Івана ІІІ. Воно виключало можливість одночасного виступу проти Росії двох сильних ординських улусів - Великої Орди і Криму. Загроза можливості нападу на південні литовські і польські землі з боку Криму заставляли бути обережним короля Казимира „перешкоджала його повній одинокості” з Ахмед-ханом.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
