Швидке посилення Москви стало викликати занепокоєння в Орді, вони суперечило основній Ординській політиці на Русі.: не давати ні одному князю посилюватись, підтримувати слабких князів на противагу сильним, не допускати утворення центру визвольної боротьби. Хани підтримували утвердження самостійності інших великих князівств: Суздальсько-Нижегородського, Тверського, Рязанського намагаючись протиставити їх Москві. Ставало зрозуміло, що Орда не допустить політичного об'єднання Русі, що політика централізації неможлива без усунення ординського іга. Сама логіка розвитку історичних подій вела в перетворення Москви в центр національно-визвольної боротьби руського народу. Прапор загальноруської визвольної війни проти ординців підняв вперше внук Івана Калити князь Дмитрій Іванович Донський (1359-1289). Це він привів загальноруські війська на Куликове поле, але шлях до „Куликового поля” був довгим і важким.
3.2 Русь об'єдналась
Московському князю Дмитрію Івановича у майбутньому Донському, прийшлось залишити своє право на велике княжіння в боротьбі спочатку з суздальсько-нижегородським, а потім тверським князем; до того ж обидва вони користувались підтримкою хана, а тверський князь - ще і підтримкою Литви. Московський князь вміло використовував наступний спалах міжусобних війн за владу в Орді і поступово примусив своїх основних суперників до покори. Але це не означало, що загроза з боку Орди в перші десятиліття князювання Дмитрія Івановича ослабла. Навпаки, все частіше і частіше спалахували окремі Орди, які намагалися вторгнутись в кордони руських земель. Прикордонні руські князівства піддавались, розорення і Москві неодноразово приходилось приймати заходи щодо оборони південного кордону. Особливо почастішали ординські походи в другій половині 60-х-70-х років. Більше за все від них страждали Рязанське і Нижегородське князівства.
В 1365 р. в рязанські землі „проходив ратію” ординський князь Тагай. В 1367 р. князь ординський Булат-Темир намагався вторгнутися в Нижегородське князівство, але був зустрітий руськими полками на р. Синє і поспішно відступив при переслідуванні Булат-Темира руські воїни багатьох ворогів побили. А в 1370 р. князь Дмитрій Константинович Нижегородський сам ходив з військом на Болгарію, столицю улуса Булат-Тимира. В 1373 р. ординці знову появилися в Руській землі. Загроза була і для Московського князівства, тому що князь Дмитрій Іванович з полками стояв все літо на березі Оки. В 1374 р. в Нижньому Новгороді спалахнуло антиординське повстання, під час якого були вбиті ханські посланці і півтори тисяч супроводжуючих ординців. В 1376 р. об'єднане московське нижньогородське військо організувало другий великий похід на Болгарію. Під стінами міста ординці отримали поразку, мир був підписаний по всій волі московського князя. Болгари виплатили величезну на той час контрибуцію (до 5000 рублів), в місті залишились „руські даруга” - намісник і митник. У відповідь Орда різко активізувала ворожі дії проти Нижегородського князівства.
В 1377 р. на Нижній Новгород пішов ординський царевч Арапша (Араб-шах). Дізнавшись про це Дмитрій Івановч направив на допомогу нижегородському князівству свої полки. Об'єднане московсько-нижегородське військо на чолі з князем Іваном, сином Дмитрія Константиновича Нижегородського, вийшло до р. П'яної назустріч ординцям. Але руські воєводи не прийняли потрібних заходів, щоб попередити неочікуваний напад ординців і Арапе вдалось розгромити руське військо на берегах р. П'яної. Загинула велика кількість бояр, слуг і народу, а, ординці напали 5 серпня на Нижній Новгород. Князь Дмитрій Константинович тікав в Суздаль, залишивши столицю. Частина Нижегородцев рятувалась, відпливаючи на човнах вверх по Волзі до Городцю, а решта були перебиті чи взяті в полон, місто спалено дотла.
Одночасно друга ординська рать напала на Переяслав-Рязанськй і розрушила його. А царевич Арапша здійснив набіг на Засуре, яке пограбував і підпалив. [6, с. 34-35]
Посилення ординського воєнного тиску було пов'язане з тимчасовим закінченням міжусобиць в Орді. Владу захопив Мамай, який зумів об'єднати значну частину колишньої території Золотої Орди. В 1378 р. він направив велике військо під командуванням Бегіча ратю на великого князя Дмитрія Івановича і декілька других мурз на Русь. Бегіч йшов через рязанські землі, але метою походу була Москва.
Великий князь Дмитрій Івановч вирішив не просто дати відсіч ворогові, а й нанести рішучої поразки. Тільки перемога могла заставити друзів і ворогів Москви забути про поразки на р. Пенє минулого року. Руські полки під командуванням самого великого князя форсували р. Оку і пішли по Рязанській землі назустріч Бегічу. Скоріше ніж ординці вони встигли підійти до р. Вож і приготуватися до бою. Бегіч не рішився переходити річку в полі зору рського війська і стояв там багато днів. Тоді Дмитрій Іванович сам вирішив відійти від річки, віддавши ординцям береги, щоб підштовхнути їх до прямого бою. 11 серпня його кіннота почала переправлятися через р. Вожу і накопичувались на її лівому, руському березі.
Атака руського війська була спрямованою і нестримною. Ворожа кіннота в безпорядку наближалась до р. Вож, а руські воїни переслідували їх, б'ючи і вбиваючи їх велику кількість. Загинув в боротьбі і сам Бегіч. Залишки війська Бегіча вернулись в Орду. Ординці потерпіли повну поразку.
Каральний похід Мамая в Рязанську землю задуманий ним, щоб відімстити за поразку не мав великого значення. Розграбувавши Переяслав-Рязанський, ординці повернули, не насмілившись піти на Москву. Влада їх на Русі похитнулась. Щоб встановити її потрібно було організувати новий великий похід. Але зростаючі сили Русі заставляли Мамая бути обережним. Два роки потрібно було, щоб правителю Золотої Орди, щоб підготуватися до цього походу. Готувався і великий князь Дмитрій Іванович укріплював єдність держави, збираючи загальноруське військо. Ядром війська були двір великого князя його власні військові слуги, дворяни і діти бояр, але вони не складали більшості. Феодальні ополчення виступали на чолі зі своїми князями і боярами, під своїми корогвами, погано підкорювались єдиному командуванню. Професійних воїнів - воєнних слуг князів і бояр - нараховувалось порівняно небагато, а ополченці були погано озброєні і не мали необхідної військової виучки. При Дмитрії Івановича значно збільшилась кількість військових слуг великого князя. В ході визвольної боротьби проти ординського іга змінився характер війська, поступово порушилась середньовічна кастовість військової організації і в військо получили доступ демократичні елементи, вихідці із народних низів. Про це свідчило значне підвищення ролі піхоти, піхотинців набиралися із селян і міщан. Особливо важливою була сильна піхота в боротьбі з ординською кіннотою. Об глибокий і замкнутий піхотний стрій розбивались атаки ординців. Руське військо набувало національний характер. Це була озброєна організація, яка складалася з великоруської народності.
Значно покращилась організація війська, що виразилось в єдиному командуванні, так і в проведенні загальноруських мобілізацій у разі великої війни. [14, с. 381-382]
Цілісність загальноруського війська забезпечувались також єдністю політичних цілей недивлячись на класові протиріччя „неминучі в феодальному суспільстві, анти ординськими настроями були охоплені всі прошарки населення від заможного князя до простолюдина. Війні з Мамаєм великий князь Дмитрій Іванович зумів дати загальний характер. [6, с. 36]
Напередоні Куликовської битви в Північно-Східній Русі постало досить важливе на той час питання про церковну єдність Русі.
В 1376 р. до Києва прибув новообраний митрополит Кіпріан, але московський князь хотів мати митрополита в Москві, тому незабаром із Москви до Константинополя вирушає посольство на чолі із Мітяєм, щоб затвердити останнього митрополитом Північно-Східної Русі. На шляху до Константинополя, незабаром після зустрічі з Мамаєм, Мітяй раптово помер. Митрополитом Північно-Східної Русі було обрано Пімена, який входив до посольства Мітяя. Ще до повернення Пімена московський князь запрошує із Києва в Москву митрополита Південно-Східної Русі з Литви Кіпріана. Така непослідовність в діях московського царя мала свою передісторію.
Мамай напередодні Куликовської битви намагався дипломатичним шляхом відновити залежність Північно-Східної Русі. підтвердженням цьому є ярлик, виданий номінальним ханом Тюменом (фактично Мамаєм) „митрополиту Михайлу, тобто Мітяю”, з вимогою сплатити данини Орді і „церковного моління” в богослужебних проповідях спочатку називати ім'я хана, а потім великого князя, що означало б покірність великого князя тому, чиє ім'я проголошується під час служби раніше, ніж його.
Така політика Мамая була продиктована внутрішнім і зовнішнім становищем Золотої Орди. В той період Мамай намагався протидіяти зростанню центробіжних тенденцій, що проявилися в розпаді Орди на окремі феодальні об'єднання (ханства) і проводив активну об'єднавчу політику, при постійній загрозі Синьої Орди. Перед Куликовською битвою темнику Мамаю вдалося тимчасово об'єднати під своєю владою значну територію Золотої Орди. Зміцнення такого об'єднання і відновлення могутності Мамай вирішив здійснити шляхом нової агресії в Північно-Східну Русь.
Московський князь деякй час також дотримувався політики, яку краще назвати так: „Краще поганий мир, ніж війна”. Але після від'їзду посольства Мітяя в Константинополь московський великий князь різко міняє свою політику. Зокрема, 30 серпня 1379 р. в Москві за наказом Дмитрія Івановича за по ординську орієнтацію було страчено сина першого в Московському великому князівстві сановника Івана Васильовича Вельямінова.
Московський великий князь відхиляє будь-які пропозиції тієї частини московського боярства, яке боялося військового зіткнення з Ордою і погоджувалося на вимоги Мамая. Все це вело до неминучих дій з останньою.
Отже, історичний розвиток Північно-Східної Русі напередодні Куликовської битви поставив питання не лише про необхідність активної боротьби з іноземними загарбниками, а й скинення вікового іга. Визвольний рух, що набрав нових рис після перемоги на р. Вожі, охопив широкі верстви населення Русі. [13, с. 153]
Значно змінилась тактика руського війська. Воно ділилось на полки, що полегшило управління під час бою, дозволяло маневрувати силами, використовувати різноманітні вишиковування, зосереджувати на вирішальних напрямах ударні групи.
Полками керували краще, найбільш досвідчені воєводи, які назначались великим князем, якщо навіть на чолі полку залишився удільний князь, то на допомогу йому назначались великокнязівські воєводи. Характерною особливістю руського війська, його мистецтва було управління боєм. Це управління здійснювалося підніманням чи опусканням стягів, сигналами труб, заздалегідь спланованими діями окремих полків в різних бойових ситуаціях. Все це було продемонстровано руськими воєначальниками під час Куликовської битви.
Покращується і озброєння. Основною ударною зброєю стає однакове, з вузьколистим наконечником списи „таранної” дії. На озброєнні піхотинців були також важкі рогатини з наконечниками лавролистової форми, бойові сокири і бойові палиці.
Новим виявилося використання в руській кінноті шабель. Довгі, тонкі, різко загнуті до кінця клинки виявились дуже зручні під час бою з легкоозброєними ординськими вершниками. Звичайною зброєю дальнього бою були військові луки.
Значно покращились і захисне озброєння руських воїнів. Голови захищали плавно витягнуті вверх і загострені до верху шоломи, кольчужна сітка, яка прикривала шию.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
