Ще один конфлікт як реальне зіткнення інтересів великих держав, свої прагнення ДРВ була американська агресія у В'єтнамі 1965 - 1973 = Паризькі угоди, США програли війну, але В'єтнам залишився розколотим. Весна визволення В'єтнаму квітень 1975 р. і об'єднання країни у СРВ (з 1976 р.) Режим Пол Пота в Камбоджі і його падіння шляхом введення в'єтнамських військ загострили відносини СРВ і КНР. В грудні 1979 р. почалася радянсько-афганська війна, яка знову загострила міжнародні відносини в Центральній Азії. Всі країни, що розвиваються засудили в ООН введення радянських військ в Афганістан. Війна мала трагічні наслідки для СРСР і продовжувалась до 1989 р.
Розпад СРСР і блоку соціалістичних країн кардинально змінили геополітичну ситуацію на Сході і створили нові умови для еволюції політичних та ідеологічних структур Азії в останнє десятиліття ХХ ст. Ортодоксальними соціалістами залишились лише керівники КНДР, КНР, СРВ, Лаос, Камбоджа стали на шлях лібералізації влади та ринкових реформ, хоча позиції держави залишаються вагомими, а керівництво залишається в руках комуністів. У зовнішній політиці встановлюються зв'язки з Заходом і США, інвестиції звідти. Збільшилася міграція зі Сходу і Африки в Європу, загострилися міжнаціональні протиріччя як на Сході так і на Заході. Виникли нові зони наркоторгівлі - "Золотий півмісяць", який об'єднав Іран, Пакистан, Афганістан і Середню Азію.
На теренах колишнього СРСР виникло 15 незалежних держав, серед них на Кавказі - Грузія, Азербайджан і Вірменія, в колишній радянській Середній Азії - Казахстан, Узбекистан, Туркменистан, Таджикистан і Киргизія. Всі вони ввійшли до складу СНД. Ще одним результатом розпаду СРСР стало посилення етнонаціонального сепаратизму. На пострадянській території він зачепив багато регіонів від Чорного і Каспійського морів до Поволжя і Тянь Шаня. Ще прагнучи зберегти імперію керівництво СРСР силовими методами придушувало виступи студентів і молоді Алма Ати 1987 р., Тбілісі 1989 р., Баку 1990 р. Етнонаціональні конфлікти на території СРСР, які почалися з 1988 р., поступово перетворилися в затяжні війни (в Нагірному Карабасі, Абхазії, Таджикистані) або в перманенті зіткнення (грузин з осетинами, осетин з інгушами і т.д.), замахи на президентів Узбекистану Карімова, Туркменії - Ніязова, Казахстану - Назарбаєв, Гамсахурдія - Шеварднадзе - у Грузії, провал народного руху в Азербайджані зміцнити владу. Найскладнішою проблемою для Росії стала проблема Чечні, де були сильні клани, мафія, пам'ять про кавказьку війну 1817 - 1864 р. (Шаміль), сталінську депортацію 1944 - 1956 рр. Помилки центрального уряду дозволили генералу Дудаєву захопити владу, а в 1994 р. вирішили силою ліквідувати авторитарно-мафіозний сепаратистський режим Чечні. Війна закінчилась (перша) в 1996 р. перемир'ям в Хасавюрті. Але так як ні одна із спірних проблем не були вирішені, в Чечні посилювались ваххабіти і арабські найманці (Хаттаб). В серпні 1999 р. почалася друга чеченська війна. Поширилась і географія діяльності чеченської діаспори. Конфлікт не вирішено. Серйозною проблемою взаємин Росія - Кавказ - Середня Азія є Каспійське море і його нафта на яку мають види і Туреччина та американські компанії, а також Іран. Для економічного співробітництва держави Закавказзя і Середньої Азії, а також Україна утворили два об'єднання - об'єднання країн Чорноморського басейну та ГУУАМ. Але реального результату їх функціонування немає.
5. Соціальні процеси на Сході
Друга половина століття була відмічена різким прискоренням соціального розвитку країн Сходу. Мова йшла не тільки про зародження нових соціальних груп, класів, категорій, але і про якісну зміну самого суспільства. Риси модернізації і навіть "вестернізації" все чіткіше визначали соціальне обличчя Сходу, який не дивлячись на це залишався многоликим і різноманітним. Якщо можна собі уявити західне суспільство у вигляді зразка геометрично правильних фігур, форм, чітких ліній, то східне суспільство нагадує скоріше складний орнамент з асиметричністю і зовнішньою логічністю різнотипних малюнків. Тому, поряд з західно-східним синкретизмом, який все частіше зустрічається в соціальних структурах Сходу, особливо в кінці ХХ ст., зберігається і безумовна різниця між суспільствами Заходу і Сходу, причому - не тільки в культурно-цивілізаційному вимірі.
Східне суспільство, яке залишилось багатоукладним, строкатим і різноманітним в соціальному відношенні, якісно змінювалось. У його складі збільшувалась доля сучасних модернізованих структур і відповідно зменшувалась доля традиційних, архаїчних. Модернізація любого східного соціуму (сільські общини, регіону або земляцтва, міста або окремого його кварталу, етноконфесії або релігійного братства, яке в нього входить) йшла або через "капіталізацію", тобто розвиток приватного підприємництва і ринку, або через насадження державою "зверху" більш сучасних методів господарювання, політичної і виробничої культури, новітньої технології і організації праці. І як завжди перепліталися обидва канали модернізації. Але перший переважав там, де ініціатива належала іноземному капіталу або де вже встиг заявити про себе національний капітал (Індія, Туреччина). Другий канал переважав переважно в країнах з воєнними або революційними режимами (Бірма, Індонезія, Єгипет, Сірія). Але і в другому випадку одержавлення економіки завжди було неповним і об'єктивно переслідувало мету захистити слабу національну економіку від зовнішніх конкурентів, подати допомогу місцевому підприємництву, яке знаходилося в нелегкій стадії становлення.
Капіталізм на Сході став розвиватися у другій половині ХХ ст. набагато швидше, ніж у першій. Але цей розвиток ішов різними шляхами і потоками, в різних формах живився із різних джерел. Він привів до утворення декількох капіталістичних укладів у 1970 - 1980-х рр. Найважливішим із них слід визнати монополістичний капіталізм, який представлений підприємствами транснаціональних корпорацій (ТНК). Найбільшими і сучасними, які оснащені новітньою технікою і безперервно освоюють найпередовішу технологію, використовують висококваліфіковану робочу силу з високими заробітками - це нафтопереробна і електронна галузі. Хоча і в цих галузях конкурентами виступають національні монополії держав Сходу, найбільш характерні спочатку для Японії, Індії, Єгипту, Південної Кореї.
Це видно на прикладі південнокорейських "чеболі", тобто монополії сімейно-кланового типу, які почали виникати вже в 50-і роки. В 1980 р. півсотні "чеболі" давали до 10% ВВП країни, а в 1990 р. - до 16%. Обсяг їх продажі тоді = 130 млрд. долл., причому 60% цієї суми припадало на 5 "чеболів" на чолі із знаменитим Самсунгом. Найкрупнішим концерном у сфері електронної, важкої і нафтохімічної промисловості. Його власник Ли Кун Хи за рахунок новітніх науково-технічних досягнень добився росту продуктивної праці в окремі роки на 25 - 27%, невпинно підвищуючи, нарощуючи обсяги виробництва і продажу, створюючи свої філіали за межами країни. Наприклад, зборку телевізорів здійснюють його підприємства в 20 країнах включаючи Словаччину. Всі "чеболі", співробітничаючи і з "дзайбацу" і з західними ТНК постійно прагнуть зайняти друге після японців місце. В 1995 р. із 100 крупних компаній Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) поряд з американськими і японськими було 6 південнокорейських, але 13 - тайванських. Тайвань, дякуючи своїм банкірам, власникам кораблів і комерсантам став другим після Японії найбільшим кредитором в світі. Він є найбільшим інвестором практично у всіх країнах Далекого Сходу і ПСА.
В Індії буржуазія, мабуть, першою на Сході досягла стадії монополістичного капіталу. Між корпоративні інвестиції, переплетіння інтересів різних фірм, влада "контролюючих сімей" над багатьма підприємствами різноманітного профілю перетворили еліту індійської буржуазії у своєрідного "колективного монополіста". Уже в 60-і роки в економіці країни передові позиції зайняли 75 монополістичних груп на чолі з найбагатшими сім'ями Тати, Бірли, Мафатлала, Тхапара, які зберегли і посилили свої позиції в 90-х роках. Семи із цих груп належали ? індійських інвестицій за кордоном, в тому числі 40% із них групі Бірли, закордонні активи якої перевищили її активи в Індії. Таким чином, діяльність монополій Індії, так само як японських монополій або корейських чеболів, мали міжнародний характер, поширили свою діяльність від Бірми і Малайзії до Африки. В той же час є приклади активності єгипетських монополістів (Османа Ахмеда Османа) в Індії і ПСА. Монополії Індії зв'язані також і з західними ТНК: в 1993 (96 рр. компанії країни "Хиндустан Левер" 51% акцій, у англо-голландської ТНК "Юниливер"). Разом з тим, індійські монополії повсюдно на Сході тіснили своїх конкурентів за рахунок дешевизни робочої сили, оплата якої в 90-і р. складала, наприклад, близько 50% оплати працівників відповідної кваліфікації на Тайвані.
Бюрократія. Крім монополістичної буржуазії повсюдно на Сході надзвичайно сильна бюрократична буржуазія, фінансово-економічна міць монополій (як іноземних, так і національних) дозволяла їм ставити собі на службу значну частину державної бюрократії. Її представники на чолі підприємств держсектора (сильного в країнах Сходу) були, як правило, зв'язані з приватним капіталом, а насправді зв'язували свої дії з інтересами великої, особливо монополістичної буржуазії. В 60-х р. в Індії із 339 вищих управлінців держсекторів 136 представляли крупний бізнес, а 55 поєднували (незважаючи на формальну заборону) державну службу з приватним підприємництвом. Високі оклади верхівки бюрократії (уже в 60-і р. вони перевищували мінімальну зарплату в держсекторі Єгипту в 30 раз, в Індії - 64 рази, Пакистані - в 40 раз, в Бірмі - 32 рази) з урахуванням всіх пільг, надбавок, додаткових виплат складали величезну суму. Вже в 60-і р. прибуток середнього підприємця в Індії складав 1-4 тис. рупій на місяць, а у міністра або вищого бюрократа - від 5 до 7 тис. рупій. Крім того крупні бюрократи, крім прямих крадіжок із казни і хабарів, ухитрилися фактично торгувати різними ліцензіями, пільгами, дозволами, патентами, видачею держкредитів, звільненням від податків і т.д.
Перетворюючи всі свої законні і незаконні прибутки в капітал, бюрократія перетворювалася в бюрократичну буржуазію, яка концентрувала в своїх руках і владу і багатство. Ця паразитична верства, не зацікавлена, на відміну від буржуазії в "чистому вигляді", в розвитку виробництва, яка як це вимагало реінвестиції хоча б частини прибутків, більше того - боялася раптових змін, здатних послабити її панування неминуче тяготила до корупції і стагнації, до консерватизму і реакційності. Сотні і тисячі менеджерів держсектору і Індії, Індонезії, Малайзії, Пакистані, Тунісі, Туреччині в 60-80-і рр. або були, або ставали насправді представниками бюрократичного капіталу який невіддільний від фаворитизму, застою і чорного ринку. За деякими підрахунками, подібна "паразитична" буржуазія вже в 60-70-х рр. привласнювала до 30% національного доходу Індонезії і до 40% в ряді арабських країн. Ряд президентів - Садат в Єгипті, Сухарто в Індонезії, Маркос на Філіппінах - активно стимулювали процес обуржуазнення бюрократії. Карколомно швидке збагачення цих, як їх називали в Єгипті, "жирних котів" привело до наявності в цій країні у 80-і р. близько 500 сімейств, кожне із яких володіло власністю не менше ніж у 10 млн. єгипетських фунтів.
В Індонезії кабіри (капіталісти-бюрократи) з 1970 р. почали переходити до чисто підприємницької діяльності, а їх місце займали родичі президента Сухарто і зв'язані з ним вихідці із військової і чиновничої еліти, які назвали президента, який керував більше 30 р. титулом "батько розвитку". Всі очолювані ним 12 монополістичних груп були тісно зв'язані з капіталом місцевих хуацяо, менше з японським або американським капіталом. На Філіппінах подібне положення зайняли "крони" тобто "дружки" із оточення багатолітнього президента Маркоса. В Малайзії так звана державна або політична бюрократія була утворена в основному із вихідців із малайської аристократії і бюрократії при підтримці держави, яка прагнула витіснити з галузей раніше захоплених економічне панування великої буржуазії хуацяо. В Таілінді цим самим зайнялась "королівська" буржуазія, тісно зв'язана з сім'єю монарха. Але в силу китайського капіталу в цій країні в основному поставили собі на службу верхівка армії, яка утворила своєрідну військово-бюрократичну буржуазію.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
