Кілька років в Україні активно працює Всеукраїнське товариство Івана Огієнка. А 2000 року в Києві утворено Фундацію імені митрополита Іларіона - благодійну організацію, однією з головних завдань якої є повернення і видання в Україні рукописних і друкованих за кордоном праць цього автора.

1. Викладацька, політичної та творчої діяльності Івана Івановича Огієнка

Отож, як же складалось життя, дозволю підмітити тяжке життя, у визначного українського ученого, державного, громадського, релігійного діяча, педагога, мовознавця, літературознавця, історика, філософа, поета, редактора, видавця, автора першого повного канонічного перекладу українською мовою Біблії Івана Огієнка.

Народився 2 січня 1882 року в містечку Брусилів Радомишльського повіту на Київщині. Освіту здобував у Київській фельдшерській школі, на історико-філологічному факультеті Київського університету Св. Володимира. Працював учителем середньої комерційної школи та державної гімназії в Києві. 1911 року зарахований професорським стипендіатом по кафедрі російської літератури університету Св. Володимира. 1915-1917 - приват-доцент цього університету, 1917-1918 - професор Київського українського університету, що існував паралельно з університетом Св. Володимира.

У студентські роки розпочав активну діяльність на українізаційному полі. Співробітничав, як кореспондент, з редакціями газет «Громадська Думка», «Рада», з Київською «Просвітою», Науковим товариством імені Тараса Шевченка у Києві. У цей же період почав друкуватися як поет, прозаїк, учений.

Огієнко, як автор починався, власне, з поетичної творчості. Ще у 12-літньому віці він написав свого першого вірша - «Женитьба в школе или сказка о том, как Петриченко женился постом». Деякі з тих віршів були вміщені в рукописному місячнику «Моя библиотека», який видавав початкуючий поет з друзями, навчаючись у Київській військово-фельдшерській школі.

Сталося так, що одній з перших україномовних поезій Івана Огієнка «Не питай», надрукованій в газеті «Громадська Думка» 1906, судилося стати народною піснею. Піснею, авторство якої тривалий час не підкреслювалося, але яка й сьогодні будить у багатьох виконавців і слухачів щемливі й солодкі спогади далекої юності:

Не питай, чого в мене заплакані очі,

Чого завжди тікаю я в гай

Та блукаю по темних лісах до півночі

Не питай, не питай, не питай…

Але, незважаючи на драматичну і водночас щасливу долю одного з кращих віршів, що протягом більш ніж сімдесятилітнього побутування в народі з підзаголовком «пісня літературного походження невідомого автора» нині одержує, нарешті, ім'я його творця.

Мотиви душевного смутку, печалі, безвиході, болісних розчарувань, тривожного очікування чергової невдачі, а то й біди присутні в переважній більшості поетичних творів, написаних Іваном Огієнком у період з 1906 по 1911 рік. Ліричний герой поета - зовсім юний, вразливий душею, змалку пізнав і сирітську долю, і тяжку працю, і людську підлість, заздрість та зраду.

У цих поезіях вгадується немало автобіографічного - зазначений період був чи не найтяжчий в особистому житті молодого Огієнка. До випробувань особистого характеру додавалися й непевності суспільного розвитку, тяжка атмосфера реакції й поліційних репресій, що настала після революції 1905 року.

Згодом настав період піднесення чергової хвилі національної свідомості українців, коли дещо послабилися утиски українського друкованого слова, коли стала можливою поява цілого ряду періодичних україномовних часописів. Власне, на цей період припадає й вихід у світ унікальної поетичної антології за редакцією Олекси Коваленка «Українська Муза», що явила собою своєрідну живу картину розвитку української поетичної творчості від Івана Котляревського до початку XX століття. В передостанньому, одинадцятому, випуску вміщено було кращі поетичні зразки Івана Огієнка та коротку біографічну довідку про нього. Це був перший серйозний, і чи не єдиний, творчий доробок цього автора, так гідно і повно представлений за його життя в себе на Батьківщині. Важливо підкреслити, що антологію «Українська Муза» перевидало тридцятитисячним накладом 1993 року київське видавництво «Обереги», додавши до цього видання ґрунтовний науковий коментар Федора Погребенника.

Окрім «Громадської Думки» та «Української Музи» поетичні твори Івана Огієнка вміщувалися і в такому періодичному україномовному виданні, як «Нова Громада», поетичних збірниках «Терновий вінок», «Розвага». Під деякими віршами стоїть його літературний псевдонім Іван Рулька.

Найповніша добірка надрукованих поетичних творів Івана Огієнка - в «Українській Музі» - засвідчувала про неабиякі творчі можливості молодого поета, ще не сповна розкриті оригінальні особливості його образного бачення довколишнього світу. Однак житейські обставини складалися так, що шліфувати свою поетичну майстерність Огієнкові не довелося: наукова, викладацька, а згодом і державотворча діяльність забирали практично всі сили. І треба було немало літ - майже півстоліття - пройти непростими дорогами життя, аби нереалізований поетичний хист знову нагадав про себе, але вже в іншій якості.

А вже у серпні 1918 року урядом гетьмана П. Скоропадського І. Огієнко призначається ректором щойно утвореного Кам'янець-Подільського державного українського університету.

2. На чолі кам'янець-подільського університету

Для створення об'єктивної думки про Огієнка, як про першого ректора і професора Кам'янець-Подільського державного українського університету, необхідним є висвітлення такої сторінки його творчої біографії, як опікування бібліотечною справою у створеному ним навчальному закладі. Некоректним було б назвати визначного науковця єдиним чи головним фундатором університетської бібліотеки, але у буднях і святах цієї установи, як свідчать сучасники, відчувалася постійна турбота ректора. «При всьому своєму обтяженні обов'язками: професора-викладача, ректора-адміністратора, Головноуповноваженого Уряду УНР, маючи при тому й особисте родинне життя, проф. І. Огієнко знаходив час на постійні наради з бібліотекарем Ст. Сірополком у бібліотечних справах. Незалежно від того частенько й сам навідувався до бібліотеки, не тільки як професор, читач, але й дорадник в біжучих бібліотечних питаннях. Наслідком цього університетська бібліотека відзначалася своїм порядком, організацією та стрункістю в праці, - писав співробітник бібліотеки, а пізніше відомий бібліограф і книгознавець Л. Биховський. Варто наголосити й на тому, що щасливим збігом обставин у тяжкі для нашої батьківщини часи Визвольних Змагань 1917-1920 років в очолюваному І. Огієнком університеті й зокрема у бібліотеці зібралася українська книгознавча еліта - Л. Биковський, Ю. Іванов-Меженко, С. Сірополко, М. Ясинський.

Джерелами до вивчення бібліотекознавчої та організаторської діяльності в бібліотечній справі І. Огієнка є насамперед документи й матеріали архівного фонду Кам'янець-Подільського державного українського університету, що зберігається в Кам'янець-Подільському міському державному архіві. В описі фонду окремим розділом виділені матеріали, пов'язані з діяльністю бібліотеки. Вони хронологічно охоплюють період 1918-1922 років, що поділяється на два півперіоди: а) в Україні; б) на еміграції. З усіх справ дві належать до 1918 року, десять - до 1919, вісім - до 1920, дві - до 1921-1922 років. Архівні джерела розповідають про правила роботи, принципи комплектування, діяльність бібліотечної ради, читацькі запити й ректорове опікування роботою бібліотеки.

Книгозбірня почала діяти ще до офіційного відкриття університету 5 вересня 1918 року. Правила користування нею підписав ректор І. Огієнко і брав під особисту опіку формування кола читачів і водночас звертав увагу на проблему збереженості книжок.

Найпершим і найголовнішим напрямом роботи бібліотеки, який ректор очолив особисто, було комплектування. До всіх українських установ, навчальних закладів, товариств, у різні міста України було розіслано за підписом І. Огієнка листи такого змісту:

«…Звертаюся до Вас з щирим проханням прикласти і свою долю до збудування нового культурного огнища і подарувати в бібліотеку Кам'янець-Подільського державного українського університету книжки, якими Ви, може, не користуєтеся, а для університетської бібліотеки вони дуже придатні. Особливо Високоповажних авторів прошу подарувати нам усі Ваші твори».

Архівні джерела свідчать, що на це звернення відгукнулися численні представники свідомого українства, навчальні заклади й інституції і серед них - Наукове товариство імені Шевченка у Львові, яке безкоштовно поповнило університетську бібліотеку 408 томами, надавши майже всі свої видання, Кам'янець-Подільська хлопчача гімназія - 2716, Кам'янець-Подільське церковно-архівне товариство - 129, Київська духовна академія - 746, бібліотека київського Університету св. Володимира - 7, департамент середніх і вищих шкіл Міністерства народної освіти - 23. З приватних книгозбірень безкоштовно передали університетові: М. Хитько - 2230 томів, С. Русова - 642, П. Бучинський - 273, С. Шманкевич - 54, М. Пащенко -36, Є. Сіцінський - 23, В. Біднов, Л. Білецький, М. Вікул, П. Клепатський, М. Широцький. Перший вклад самого ректора налічув 114 томів. Не залишились осторонь й українські видавництва: «Дзвін», Кульженка, Чоколова в Києві, «Союз» у Харкові, «Сіяч» у Черкасах, «Українське видавництво» в Катеринославі, а також «Українська школа», «Ґрунт», «Серп і молот», «Вернигора», «Криниця» та інші. Уже на 1 січня 1920 року було подаровано 17286 книжок, закуплено - 11169 на суму 87236 крб. Впродовж 1918-1919 років витрачено на бібліотеку 399044 крб. 18 коп. Отже, створенню повноцінного фонду бібліотеки сприяла не лише купівля книжок, а особливо надходження дарунків.

Невпорядкованість науково-довідкового апарату бібліотеки не залишалася поза увагою ректора. На засіданні ради професорів 17 вересня 1919 року І. Огієнко виступив із заявою про те, «що й досі не всі професори переглянули систематичні каталоги, чим задержується впорядкування бібліотеки для користування студентів». На цьому засіданні вирішили зобов'язати кожного професора й приват-доцента переглянути систематичний каталог з свого фаху. Але цього виявилося замало. Залишившись з листопада 1919 року на посаді Головноуповноваженого міністра УНР на Поділлі, І. Огієнко 25 лютого 1920 року видає наказ, згідно з яким референти та інші службовці міністерств, 3-5 осіб, у вільний від праці час відряджалися до університету складати бібліотечні каталоги». Про те, що цей наказ виконувався, свідчать документи архівного фонду університету. В бібліотеці працювали керуючий загальною канцелярією Міністерства пошті телеграфу Д. Тихонов, начальник відділу преси Міністерства закордонних справ Д. Вахнянин, службовець Міністерства внутрішніх справ Н. Стрільчук. Від референтури військових справ при Головноуповноваженому УНР працювали там отаман В. Михайлів, полковник К. Вотяків, сотник І. Варавва, урядовці П. Якубович та М. Остафійчук, чотар Д. Пущенко.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17