Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Наукова та громадська діяльність В.Б. Антоновича

нтонович брав участь в усіх археологічних з'їздах, починаючи з II (1871, Петербург) по XIII (1905, Катеринослав), де виголосив 35 блискучих доповідей. І. Линниченко засвідчував, що до з'їзду вчений завжди підготовляв працю першорозрядну за значенням археологічного матеріалу і класичністю дослідження і являв, так би мовити, останню інстанцію у вирішенні багатьох археологічних питань [162]. З огляду на великий авторитет ученого в 1880 р. Московське археологічне товариство делегувало Антоновича як свого представника на Археологічний конгрес у Ліссабон.

З археологією був нерозривно пов'язаний ще один напрям діяльності Антоновича -- нумізматика. Протягом 34 років учений завідував Мюнцкабінетом (Нумізматичним музеєм) Київського університету. За час його завідування колекція поповнилася більш ніж 10 тис. експонатів. Учений самостійно проводив їх експертизу, постійно переглядав усі знахідки скарбів, консультував колекціонерів і вів закупівлю.

Нумізматиці Антонович присвятив кілька спеціальних праць. Особливу цінність має також складений ученим каталог Мюнцкабінету (8818 позицій) перший довідник такого типу, виданий слов'янською мовою.

4.5 Праці В. Боніфатійовича по географії та етнографії

Сьогодні вважається, що Антонович був також зачинателем наукової розробки загального нарису географії України. Протягом 1883--1888 рр. він приватно читав слухачкам ВЖК та студентам Київського університету курс географії з ухилом до історичної географії. На думку А. Синявського, «це, безперечно, був науковий і перший курс географії України», для якого Антонович власноручно виготовив першу мапу українських земель [163].

Антонович із юнацьких років захоплювався географією, його гімназичні креслення були зразковими. Пізніше археологічні мапи Волині й Київщини викликали захоплення точністю і незвичайною технічністю виконання. Генерал М. І. Драгомиров навіть користувався ними для виготовлення копій для Генерального Штабу. Коли наприкінці 1880-х -- на початку 1890-х років почалися розмови про відкриття кафедр географії при університетах, Антонович загорівся бажанням посісти таку кафедру в Києві. Однак кафедра була відкрита лише при Московському університеті [164].

Під географією вчений розумів широке поняття, що включає увесь комплекс людського буття: природу, грунт, корисні копалини, відомості про людність, її минуле й сучасне, про етнографію та економіку краю. Опановуючи методологію комплексного географічного знання природничих та суспільних наук, він спирався на європейські та російські зразки (Елізе-Реклю, Філіпсона, Семенова-Тян-Шамського, Анучіна). Він використовував також статистичні видання, економічні дослідження, праці Географічного товариства, відомості з геологогії, гідрології, кліматології. Так був створений систематичний курс географії України, в якому Антонович не мав попередників.

Збереглося три варіанти цього курсу в записах слухачів, не вивірені автором. Курс складався з таких основних розділів: загальні відомості (територія, людність), геологічний нарис, мінералогія, гідрографія, флора і фауна, людність України (етнографія, антропологія, етнопсихологія) та її особливості, економічна географія, етногеографічні регіони України з їхніми особливостями.

Величезна картотека історико-географічних матеріалів по областях України та прилеглих районах, заселених українцями, зберігалася в архіві вченого, і його вдова безрезультатно намагалася видати цей унікальний звід.

Те, що Антонович відійшов від етнографізму в історичній науці, не заважало йому живо цікавитися етнографією українців. Він постійно збирав пісні, легенди, приказки тощо, розуміючи особливе значення цих матеріалів як таких, що відображають історичну пам'ять, світогляд народу. На терені етнографії вченому належить кілька вагомих праць.

Високо оцінювали сучасники і наступники виданий Антоновичем та Драгомановим збірник «Исторические песни малорусского народа». Тут були згруповані пісенні твори «віку дружинного і княжого» й «віку козацького». Світ побачили лише 1-й том і перша частина 2-го тому. Так не змогла бути відтворена до кінця, як писав М. С. Грушевський, «історія українського народу, розповіджена ним самим в поетичній формі» [166]. Дана праця була високо оцінена також офіційною наукою: Імператорська Російська Академія наук присудила за перший том «Исторических песен» Уварівську премію. Фахівці особливо відзначають також розвідку Антоновича про чаклування в Україні з додатком значної добірки документів XVIII ст. стосовно відьомства та демонології в цілому. За цю працю Імператорське Російське Географічне товариство нагородило дослідника срібною медаллю.

РОЗДІЛ 5. ГРОМАДСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ АНТОНОВИЧА

5.1 Антонович як просвітник

Окрім наукових занять, Антонович активно сприяв поширенню історичних знань, небезпідставно вважаючи, що це розвиває людність, сприяє піднесенню її культурного рівня й свідомості.

Відомо, наприклад, що Антонович стояв біля витоків популярного серіалу -- «Руської історичної бібліотеки», яка видавалася у Західній Україні О. Барвінським. Учений запропонував цілу програму видання з 18 томів, починаючи з праць С. Качали, М. Костомарова, Д. Іловайського, Д. Смирнова, І. Шараневича та ін. Сам він подав до 6-го тому «Историю Великого княжества Литовского» та для Наступних томів мав написати матеріал про початки козаччини на підставі нових джерел, однак останнє не встиг здійснити. Саме у виданнях РІБ, за свідченням О. Барвінського, Антонович запропонував іменник «Україна-Русь» і прикметник «українсько-руський» [168].

Антонович був одним із засновників «Киевской Старины» (почала виходити з 1882 р.), брав участь в усіх нарадах, редагував і давав відгуки на матеріали, подавав власні статті та рецензії, добував кошти на видання.

Проте найбільшою мрією Антоновича було створення українського наукового центру -- Національної Академії наук. У 1891 р. Антонович разом з іншими плекав плани перетворення львівського Товариства ім. Шевченка в Академію наук. Задля розвитку цієї інституції вчений збирався передати до Львова частину власної колекції: 1000 предметів старожитностей, близько 150 автографів, збірку документів та рукописів XVI---XVIIІ ст. [169]. Як відомо, за життя Антоновича даний проект здійснити не вдалося.

5.2 Викладацька робота Антоновича

Ще одною важливою гранню діяльності Антоновича була викладацька праця, виховання молоді. Своє кредо на цьому терені він виклав у вступній лекції 1870 р. Тут, згадавши про своїх попередників на кафедрі, Антонович запевнив, що старатиметься керуватися такими основними принципами -- енергією праці і добросовісним ставленням до науки, об'єктивним, неупередженим підходом до предмета -- історії власного народу. Лектор звернув увагу на відмінність процесів, які проходили в Північно-Східній Русі (творення держави) і Південно-Західній (уперта тривікова боротьба за основні начала народного життя). Антонович підкреслював, що боротьба у Південно-Західній Русі триває у плані громадянському й моральному, і вона має спиратися на ґрунтовне вивчення історичної долі свого народу. На жаль, текст першої лекції Антоновича повністю не зберігся, однак і наявна частина чітко окреслює засади та предмет викладів нового доцента [170].

Микола Білінський, який у 1871 р. вступив на історико-філологічний факультет, пригадував, що «Антонович приваблював студентів своїми лекціями: його лекції завсіди були багаті на зміст, засновані на суто наукових підставах, без жодної фразеології, і студенти дуже остерігались, щоб як-небудь не пропустити його лекції» [171]. У більшості опублікованих спогадів зазначається, що лекції Антоновича вирізнялися чітким, ясним і стислим викладом, рідкісним багатством змісту, відсутністю зайвих подробиць; вони давали найновіший матеріал про стан проблеми в сучасній науці й водночас були доступні широкому колу слухачів. Майже всі курси Антоновича будувалися на його власних вислідах здобутих матеріалах чи на самостійному опрацюванні першоджерел.

Разом із тим усі одностайно підкреслюють, що Антонович не був блискучим лектором. Мова його була не дуже барвистою, навіть не зовсім правильною, звучала приглушено й сухо. «Говорив він просто, без гучних фраз, взагалі без жодного прямування до ефекту, але ж його слова були вельми змістовні, глибоко продумані» [172]. М. В. Стороженко згадував: «Се не була якась риторична, заздалегоди складена промова, а приязне ласкаве оповідання старшої досвідченої людини задля молоді про те, що він повичитував по тіх літописах, кроніках та актах що-про минуле життя рідного краю».

Всі сучасники відзначають неабияку популярність лектора. Однак є деяке протиріччя. Якщо В. Ляскоронський пише, що велика аудиторія, де читав лекції Антонович, «майже щоразу була повна студентів не свого тільки, але й інших факультетів, не вважаючи на постійні студентські розрухи та сходки, що відбувались мало не щодня» [173], то І. Линниченко, навпаки, стверджує, що лекції Антоновича через їхню непривабливу форму «посещали только его присяжные слушатели, но зато последние посещали их усердно и тщательно их записывали» [174].

В університеті Антонович читав кілька курсів: давньоруської історії, історії Південно-Західної Русі (України), історії козацтва, історії Галицького князівства, джерела західноруської історії, руські старожитності (археологія), а також вів практичні заняття з давньоруської та південнозахідноруської (української) історії. Він, таким чином, не розпорошувався і ретельно опрацьовував ці основні курси. Особливо змістовні були виклади вченого з передмонгольського періоду руської історії, де, як свідчать колишні студенти, він давав силу критичних зауважень, дуже цікавих і вельми важливих для правдивого зрозуміння тієї чи іншої події. При тому факти й висновки подавалися з великою науковою критикою, без ризикованих гіпотез. Особливий інтерес викликали лекції Антоновича з археології; спеціальний курс із неї він викладав для студентів двох старших курсів на їхнє прохання.

Антонович часто читав лекції приватно. Серед слухачів були, зокрема, такі відомі в майбутньому науковці, як В. Данилевич, С. Єфремов, О. Лотоцький, В. Доманицький та ін.

Подібні до університетських лекції Антонович читав також на Вищих жіночих курсах. І тут він, окрім нормативних, приватно читав лекції з антропології, географії та етнографії України, історії Ірландії. М. Беренштам-Кістяківська згадувала: «Що ці лекції читано без дозволу начальства, тобто нелегальним порядком, то про них старалися не казати стороннім особам; і за ввесь час, поки їх читано, як я знаю, не було ніякого «провалу», чи то розслідування та переслідування од поліції» [175].

Особливо підкреслимо, що тексти майже всіх курсів лекцій Антоновича збереглися в рукописах. Вони й сьогодні не втратили своєї цінності і можуть слугувати добрими навчальними посібниками.

У викладацькій діяльності Антоновича особливе значення мали практичні заняття -- підготовка студентами рефератів, їхні теми «вращались в сфере изучения источников туземных и иностранных, преимущественно касавшихся Южной Руси». Кращі реферати публікувалися в «Университетских записках» та окремих збірниках. З них склалася ціла історична бібліотека [176].

На практичних заняттях в Антоновича студенти розбирали, читали й перекладали давньоруські пам'ятки, акти, козацькі літописи. Професор виправляв помилки і давав обширні коментарі -- фактично нові знання, -- вказував на нерозроблені проблеми даних джерел, визначаючи теми для самостійних робіт. Останні зачитувалися та обговорювалися на семінарі. Антонович ніколи різко не критикував їх і досить делікатно вказував на недоліки, аналізував їх причини і методи подолання, «при чому робив це з тією рідкісною м'якістю, якою він так відрізнявся у спілкуванні з усіма». Ніколи він не виступав у ролі незаперечного авторитету, не нав'язував своєї думки [177].

Окрім того, Антонович намагався одразу залучати своїх слухачів до наукових занять, зокрема в архівах. Водночас для бажаючих він вів заняття з палеографії, навчаючи студентів читати стару актову мову. Антонович завжди був доступним для студентів як в університеті, так і вдома (приймав до 11-ої ранку). Він постійно направляв їхню працю, давав консультації, книги зі своєї бібліотеки, архівні виписки, годинами демонстрував експонати музеїв університету, на прохання молоді проводив цілі цикли занять зі сфрагістики, геральдики, нумізматики. Щовесни вчений організовував історичні екскурсії, а влітку обов'язково брав своїх учнів на археологічні розкопки. Антонович багато працював також індивідуально з тими, хто прагнув займатися наукою, і навіть по закінченні університету кожен «міг бути впевненим, що вчитель пам'ятає його, завжди готовий надати необхідну допомогу. Зв'язки його з учнями ніколи не переривались» [178].

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14