Все це дає підставу зробити висновок, що Радянський уряд вживав активних дій, спрямованих на створення сприятливих умов для вступу СРСР до Ліги Націй. Така діяльність радянської дипломатії була необхідною, оскільки найбільш реакційні імперіалістичні кола прагнули зірвати реалізацію Східного пакту і, зокрема, вступ СРСР до Ліги Націй. В ролі заспівувача пропаганди проти прийняття Радянського Союзу до Ліги виступила преса фашистської Німеччини. Так, газета «Берліне Берзен цейтунг», закликаючи західний буржуазний світ «відкрити очі» на факт прийняття СРСР до Ліги, писала: «Адже мова йде не просто про прийняття нового члена до Ліги Націй. Йдеться про питання всесвітньо-історичного масштабу... Чи можна відчинити двері Радянському Союзу, а тим самим і Комінтерну..?» «Рейніш Вест-фаліше цейтунг», граючи на антирадянських настроях правлячих кіл імперіалістичних держав, підкреслювала, що вступ СРСР до Ліги зміцнить його міжнародні позиції і забезпечить Радянській країні моральну підтримку на випадок конфлікту.[30;179]
Плани вступу СРСР до Ліги Націй викликали роздратування у Берліні також у зв'язку з тим, що там усвідомлювали значення цього факту для зміцнення міжнародної організації. В циркулярі Нейрата від 17 липня 1934р., розісланому німецьким посольствам, прямо вказувалося: «Вступ Росії до Ліги Націй означав би, що вона могла б відігравати вирішальну роль у прийнятті всіх рішень про застосування санкцій згідно з статтями 10 і 16 Статуту. Це може тільки збільшити наші побоювання».
Але зусилля Берліна зірвати вступ СРСР до Ліги Націй не мали успіху:
15 вересня 1934 р. Народний Комісаріат закордонних справ СРСР одержав телеграму представників 30 країн, які запрошували Радянський Союз вступити до Ліги Націй і принести їй своє співробітництво в справі підтримання і організації миру . В той же день Радянський уряд дав відповідь, де говорилося, що він зміцнення миру вважає головним завданням своєї зовнішньої політики, ніколи не залишається глухим до пропозицій міжнародного співробітництва і готовий стати членом Ліги Націй. Того ж самого дня Рада Ліги Націй одноголосне при трьох, що утрималися (Аргентина, Португалія, Панама), прийняла рішення про надання СРСР постійного місця в Раді. В ході дебатів у політичній комісії, що тривали протягом 3 годин, представники Португалії, Швейцарії, Голландії виступили з промовами, що містили наклепницькі випади проти СРСР.
За прийняття Радянського Союзу до Ліги Націй рішуче виступав Варту, який вказав, що аргументи противників вступу СРСР до Ліги зводяться до протиставлення соціально-політичних систем, що не має відношення до боротьби за мир. Голова Ради Ліги Націй Бенеш відзначив в своєму виступі, що «Радянський Союз одна з найбільших держав Європи і найбільша країна Європи за кількістю населення. Співробітництво цієї країни необхідне Європі з усіх точок зору». Вже сам характер виступів таких буржуазних діячів, як Барту, Бенеш та інші, переконливо свідчить про надзвичайне зростання міжнародного авторитету СРСР. 38 голосами при трьох проти (Голландія, Португалія і Швейцарія) і 7, що утрималися (Аргентина, Бельгія, Куба, Люксембург, Панама, Перу, Венесуела), політична комісія ухвалила резолюцію рекомендувати Асамблеї прийняти СРСР до Ліги Націй.[30;180]
18 вересня Асамблея (пленум) Ліги Націй затвердила рішення Ради і політичної комісії. Радянський Союз став членом Ліги Націй.
Вступ СРСР до Ліги Націй був фактом великого політичного значення. Відкривалися нові можливості для зміцнення міжнародних позицій Радянської країни, для поліпшення ділових відносин з капіталістичним світом.
Радянський Союз використав трибуну Ліги для викриття планів агресорів і згуртування миролюбних держав у боротьбі за збереження і зміцнення миру. Незважаючи на серйозні недоліки Ліги, Радянський Союз згідно з її статутом міг розраховувати на певну підтримку членів Ліги у разі нападу на нього агресора.
Вступ СРСР -- великої і могутньої країни -- до Ліги Націй серйозно зміцнив авторитет міжнародної організації. Цей факт змушені визнати навіть ті буржуазні історики, які в цілому тенденційно висвітлюють зовнішню політику СРСР. Так, американський історик Лі Беннс пише, що вступ СРСР до Ліги Націй мав надзвичайно важливе значення, оскільки це ввело до міжнародної організації країну з населенням понад 160 млн. чоловік і територією, в три рази більшою решти держав Європи. Це було дипломатичною поразкою фашистської Німеччини і імперіалістичної Японії та перемогою миролюбних сил.
Джордж Кеннан, характеризуючи вступ СРСР до Ліги Націй, визнає, що це був крок, спрямований на створення колективної безпеки і консолідацію сил проти агресивних Німеччини і Японії.
Сам факт прийняття в міжнародну організацію капіталістичних держав соціалістичної Радянської країни знаменував собою новий тріумф політики мирного співіснування.
Внаслідок вступу СРСР до Ліги Націй була реалізована важлива складова частина проекту Східного пакту.
У вересні 1934 р. після тривалих проволочок, погодивши свої позиції, офіційні відповіді на франко-радянські пропозиції про утворення Східного пакту дали нарешті останні два з передбачених його учасників -- Німеччина та Польща. Характерно, що ці дві країни дали відповіді майже одночасно, що також свідчить про співробітництво і погодження дій німецького та польського урядів.[8;516]
7 вересня 1934 р. у Женеві в бесіді з Луї Барту Бек дав негативну відповідь на пропозицію взяти участь у Східному пакті. В меморандумі від 8 вересня офіційну відповідь дала Німеччина, а 27 вересня -- польський Уряд.
Позиція Німеччини, що була викладена в її меморандумі від 8 вересня, мало чим відрізнялася від того, що раніше висловлювали керівники німецької дипломатії відносно системи колективної безпеки в Європі. В меморандумі підкреслювалося, що Німеччина готова підписати довгострокові пакти про ненапад з усіма своїми сусідами, але не може взяти участь в будь-якій міжнародній системі безпеки доти, доки держави не визнають за Німеччиною рівноправ'я в галузі озброєння. Німецький уряд взагалі ставив під сумнів можливість здійснення запропонованого проекту і висував до нього ряд зауважень, намагаючись виправдати свою негативну позицію. Німецька сторона не погоджувалася, зокрема, з тим, що в пакті повинні взяти участь саме вказані вісім країн, що Франція виступатиме в ролі гаранта пакту. В кінці меморандуму Німеччина пропонувала в разі продовження переговорів про колективний пакт замінити в ньому принцип взаємодопомоги принципом ненападу. Іншими словами, Берлін прагнув всілякими засобами зірвати створення системи колективної безпеки а в разі невдачі принаймні витравити її ефективну основу, якою був, безумовно, принцип взаємодопомоги у боротьбі проти агресора. Як свідчать відомі тепер документи, Берлін висував принцип ненападу лише з метою якось скрасити свою негативну позицію щодо популярної ідеї колективної безпеки.[30;182]
В інструкції від 3 вересня 1934 р., надісланій німецьким посольствам в Англії, Франції, Італії, СРСР, Бюлов писав, що Німеччина, як і раніше, залишається противником Східного пакту. Він підкреслював, що передаючи німецький меморандум урядам, при яких посли акредитовані, треба мати на увазі, що навіть на паралельні переговори про рівноправ'я Німеччини в галузі озброєння і про Східний пакт Берлін не піде, що тільки після визнання доозброєнь Німеччини може йти мова про пакт. Бюлов дав вказівку послам всілякими засобами уникати будь-яких конкретних дискусій про Східний пакт. Розкриваючи справжні плани Берліна, Бюлов пояснював німецьким послам, що викладені в кінці меморандуму пропозиції про нові форми угод в галузі безпеки мають на меті лише пропагандистський маневр. «Ми самі,-- писав він,-- не маємо намірів пропонувати переговори про Східний пакт в тій чи іншій формі».
Характерно, що негативна за змістом і демагогічна ПОРР, уоі. III, р. 397 за формою відповідь фашистської Німеччини, що мала на меті зірвати укладення ефективної системи колективної безпеки в Європі, прийшлася до душі американській дипломатії. Коментуючи німецьку відповідь, американський посол у Берліні Додд у листі до державного секретаря писав, що «німецька нота -- відшліфований і талановитий документ».[8;518]
Берліну не вдалося обдурити світову громадськість. Впливова французька газета «Тан», коментуючи в передовій статті німецький меморандум від 8 вересня, писала, що спроби Німеччини протиставити Східному пактові двосторонні пакти про ненапад не можуть будь-кого збити з пантелику. «Двосторонні договори про ненапад,-- писала «Тан»,-- недостатні для того, щоб стабілізувати ситуацію в певному районі Європи. Справжніх гарантій безпеки не можна добитися інакше, як при допомозі регіональних пактів про взаємну підтримку, що передбачали б конкретні зобов'язання для всіх учасників і, що особливо важливо, передбачали б санкції проти будь-якого порушення цих зобов'язань. Німеччина не хоче цієї системи тому, що вона бажає зберегти повну свободу дій по відношенню до прибалтійських країн, Чехословаччини і навіть Польщі, всупереч німецько-польській угоді». Цікавою була реакція польської преси на німецький меморандум. Орган урядового блоку «Кур'єр польські» писав 12 вересня 1934 р., що теоретичні аргументи, висунуті Німеччиною проти Східного пакту, служать лише прикриттям практичних намірів. Німеччина не погодиться з пактом, який зв'язав би свободу німецької політики на сході Європи. А польська газета «АБЦ» надрукувала спеціальну статтю під недвозначним заголовком «Третя імперія не хоче безпеки на Сході». Такий тон польської преси відбивав боротьбу думок серед польської громадськості, частина якої усвідомлювала зростаючу загрозу з боку фашистської Німеччини, незважаючи на існування польсько-німецького пакту про ненапад. І все ж у польській політиці перевагу брала лінія Бека -- Пілсудського, які робили ставку на змову з Гітлером. Це яскраво відбилося у відповіді польського уряду про його ставлення до Східного пакту, яку Бек направив Луї Варту 27 вересня 1934 р. Слідом за Німеччиною Польща висловлювалася на користь двосторонніх пактів про ненапад, а не за колективний пакт. Що ж до пропонованого проекту Східного пакту, то польський уряд виcунув ряд умов. Насамперед підкреслювалося, що, коли Німеччина не візьме участі, Східний пакт не може бути здійснений. Таким чином, доля створення системи колективної безпеки в Європі ставилася польським урядом у цілковиту залежність від позиції фашистської Німеччини. При умові, якщо Німеччина погодилася б взяти участь у Східному пакті, Польща залишала за собою право включити в текст пакту статтю про те, що польсько-німецький пакт про ненапад залишається основою відносин між Польщею і Німеччиною. Польський уряд заявив також, що він не може взяти на себе зобов'язання щодо таких країн, як Чехословаччина і Литва, що планувалися як учасники Східного пакту. Аналіз відповіді Польщі показує, що вона відхиляла запропонований проект колективного пакту і головну мету вбачала в зміцненні співробітництва з фашистською Німеччиною.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
