28 квітня 1939 р. Гітлер заявив про розрив польсько-німецької декларації про ненапад і дружбу 1934 р. і англо-німецького морського договору 1935 р. 22 травня між Німеччиною і Італією був підписаний військовий союз („стальний пакт”). В Німеччині в цей час проводилися мобілізаційні заходи. 23 травня Гітлер провів нараду керівного складу збройних сил Німеччини, на якому був даний аналіз військово-політичної ситуації і поставлені завдання вермахту.

Фюрер вимагав від нього бути в повній готовності до військового вторгнення в Польщу „... Польське питання, - стверджував Гітлер, - обійти неможливо і залишається лиш один варіант - при першій можливості напасти на Польщу”. При цьому враховувалася можливість і війни з Заходом, в першу чергу з Англією і Францією.[31;274]

Мироприємства, які проводила Німеччина по підготовці нападу на Польщу не були секретом для урядів Англії, Франції, СРСР і інших держав. В світі відчувалася небезпека фашистської агресії. Саме в таких реаліях розпочалися трьохсторонні переговори між Англією, Францією і СРСР.

Перші контакти між учасниками переговорів на предмет укладання трьохсторонньої угоди про спільні дії на випадок агресії Німеччини в Європі відносяться до березня 939 року. Згодом цей процес знайшов своє продовження. На трьохсторонній зустрічі, що відбулася в Москві обговорювалася можливість укладення політичної та воєнної угоди на випадок, якби Англія, Франція, СРСР опинилися стані війни з Німеччиною, а також результати дій, здійснених ними для попередження насильницької зміни становища, яке складалося в Центральній, або Східній Європі.[9;66]

10 липня 1939 р. Великобританія вирішила відхилити пропозицію СРСР про одночасне підписання політичної та воєнної угоди. При цьому було виявлено інтерес до підписання тільки воєнної угоди.

12 серпня в особняку Наркомату закордонних справ на Спиридоновці розпочалися переговори воєнних делегацій Англії, Франції, СРСР. Представники цих держав з великою цікавістю зустріли виступ начальника Генштабу Червоної Армії Б. М. Шапошникова з викладом стратегічних планів радянського верховного командування. Було запропоновано три можливі варіанти спільних дій:

1. У випадку агресії Німеччини проти Польщі або Румунії Англія, Франція та СРСР оголошують війну Німеччині. СРСР виставляє для ведення військових дій таку ж за чисельністю армію як Англія та Франція разом узяті. На їх боці у війну вступає Румунія та Польща. Через територію цих держав здійснюється прохід радянських військ до кордонів Німеччини.

2. Якщо Німеччина нападе на Францію, то СРСР виставить 70% своєї армії. Румунія та Польща вступлять у війну і пропустять через свою територію радянські війська до кордонів Німеччини. Об'єднані англо-французькі війська розпочнуть воєнні дії на заході Німеччини, СРСР - на сході.

3. Якщо Німеччина через країни Балтії нападе на СРСР, Англія та Франція, виставивши 70% своїх збройних сил, розпочнуть війну проти Німеччини. Польща та Румунія, вступивши у війну, пропустять радянські війська до кордонів Німеччини через свою територію. Все ж не дивлячись на цілком прийняті варіанти можливих спільних дій, переговори 17 серпня зайшли в тупик, а через тиждень - були припинені. Відповідальність за це несли обидві сторони: Англія та Франція не виявили твердої волі для підписання воєнної угоди з СРСР; Польща відмовила радянським військам у проході через свою територію для бойового зіткнення з Німецькою армією, позиція Польщі стала для Ворошилова зручним приводом для того, щоб зіславшись на них, перервати переговори. [25; 80]

Таким чином, всім учасникам переговорів бракувало потрібної відповідальності перед своїми народами, державної мудрості, яка б дозволила об'єднатися, щоб перекрити шлях до війни, або змінити співвідношення сил на свою користь.

З травня 1939 р. коли розпочалися переговори СРСР з Англією і Францією, працівники зовнішньополітичного відомства Німеччини наполегливо вступали в контакти з представниками і офіційними способами дали можливість зрозуміти готовність Німеччини піти на зближення з СРСР. Радянське керівництво довгий період часу ігнорувало такі дії зовнішньополітичного відомства Німеччини, але паралельно з цим уважно слідкувало за його діями. Від радянських дипломатів і розвідників в Москву потрапляла інформація про німецькі наміри. Так в середині липня агінтурна розвідка повідомила, що Берлін збирається радикальними методами вирішити німецько-польський конфлікт, незалежно від того, які будуть результати англо-франко-радянських переговорів. 4 червня в радянське представництво в Берліні потрапив анонімний лист, в якому пропонувалося, щоб уряд Німеччини і СРСР підписали договір про долю Польщі і Литви. Німецька сторона говорилося в листі, виходила при цьому з пропозиції, що два уряди цілком природно прагнуть відновлення кордонів 1914 р.[20;651]

Хоча лист був анонімним, його зміст не залишав ніяких сумнівів в тому, що він належав Німецькому зовнішньополітичному відомству. Анонімність листа знімала з німецького керівництва відповідальність за зроблену пропозицію, але давала йому можливість побачити реакцію на цю пропозицію радянського керівництва. Лист був своєрідною приманкою з надією, що на неї звернуть увагу в Москві. Надії Берліна справдилися. Радянський повірений в справах СРСР і Німеччини Г.А. Асхатов відправив лист в Москву, де його текст був доведений до відома членів Політбюро ЦК ВКП(б). В Берліні в цей час відбулося декілька неофіційних зустрічей Астахова з працівниками міністерства зовнішніх справ Німеччини, під час яких піднімалося питання про покращення радянсько-німецьких відносин. Німецька сторона прагнула досягти домовленостей з СРСР до нападу Німеччини на Польщу. Позиція вичікування, яку зайняло радянське керівництво суперечила інтересам Німеччини. Тоді міністр закордонних справ Рібентроп запросив до себе Астахова і вже офіційно заявив, що СРСР і Німеччина могли б домовитися щодо всіх проблем, які мають відношення до території від Чорного моря до Балтійського. [25; 81]

В відповідності з проханням німецької сторони 15 серпня 1939 р. нарком закордонних став СРСР В.М. Молотов прийняв німецького посла Ф. Шуленбурга, який зачитав заяву Рібентропа. В ній стверджувалося, що Німеччина не має „агресивних намірів по відношенню до СРСР, і пропонувалося врегулювати „до повного задоволення інтересів обох сторін”, для чого в Москву в найближчий час був готовий відвідати німецький міністр закордонних справ. Молотов не дав конкретних відповідей на поставлені питання.[20;651]

В Берліні відчувалася напруженість. Шуленбургу відправлялися нові інструкції. Гітлер в своєму оточенні заявив, що в разі необхідності сам готовий відвідати Москву.

Радянське керівництво не піддавалося тиску з Берліна, але вирішило використати переговори, які розпочалися 15 серпня для дипломатичного тиску на західні держави, в першу чергу на Англію. З цією метою можна припустити В.М. Молотов 16 серпня прийняв посла США в СРСР Л. Штейнгардта і проінформував його про візит Ф. Шуленбурга та внесених керівництвом Німеччини пропозицій заключити радянсько-німецький договір про ненапад, а також запропонувати разом з СРСР гарантій суверенітету прибалтійським державам. Як і розраховувало Радянське керівництво, посол зразу ж повідомив про зміст цієї розмови Вашингтон.

17 серпня замість державного секретаря США С. Уеллес передав англійському послу Р. Ліндсею отриману з Москви інформацію про можливість угоди між СРСР і Німеччиною. Останній, напевне добре знав позицію свого керівництва, його небажання йти на будь-які поступки Радянському Союзу заради створення єдиного англо-франко-радянського фронту проти гітлерівської Німеччини, а тому вирішив за непотрібне спішити з усвідомленням Лондона про отриману від Уеллеса інформацію. Свою доповідь він відіслав авіапоштою, не телеграфом, і вона потрапила в міністерство закордонних справ тільки 22 серпня, коли вже не могла суттєво вплинути на хід подій. Зараз звичайно неможливо прогнозувати поведінку уряду Англії, якщо б ця інформація Ліндсея потрапила в Лондон на чотири дні раніше. Але судячи по реакції англійського посла в США і поведінку англійської делегації на переговорах в Москві, позиція Лондона навряд чи змінилася б.[1;172]

17 серпня німецький посол в Москві знову відвідав Молотова і підтвердив готовність Берліна заключити пакт про ненапад та разом з СРСР гарантувати суверенітет Прибалтійським державам. Німецький уряд обіцяв також вплинути на Японію з метою нормалізації її відносин з СРСР. Шуленбургу була дана відповідь, що покращення відносин СРСР з Німеччиною повинно відбуватися поступово, а приїзд Ріббентропа в Москву вимагає попередньої підготовки.

20 серпня Гітлер звернувся з особистим посланням до Й.В. Сталіна, запропонував прийняти 22 або найпізніше 23 серпня міністра закордонних справ Німеччини, який „буде наділений надзвичайними повноваженнями для складення і підписання пакту про ненапад” [1;172]. Таким чином, на прийняття виключно важливих рішень був відведений мінімум часу.

Перед Радянським керівництвом постало питання: відхилити німецьку пропозицію чи прийняти її?

Пропозицію, як відомо, було прийнято. Ранком 23 серпня в Москву прилетів Ріббентроп. Переговори між ним, Сталіним і Молотовим завершилися на протязі одного дня. На вечір 23 серпня був підписаний радянско-німецький договір про ненапад терміном на 10 років. Він означав різкий поворот у зовнішній політиці Радянського Союзу, значним чином вплинув на військово-політичну ситуацію в світі, а також в деяких аспектах вплинув на внутрішньополітичне життя в СРСР.

Що ж спричинило радянське керівництво після довгих сумнівів піти на зближення з Німеччиною і заключити з нею договір?

Перш за все потрібно мати на увазі, що в умовах тих систем управління, які тоді існували в СРСР і Німеччині договір був справою в першу чергу двох „вождів” - Сталіна і Гітлера. Фактично всі рішення приймалися ними одноосібно, а ініціатива виходила від Гітлера, якому договір був необхідний для швидкого вирішення польського питання. Для Гітлера договір був лише тактичним кроком, був необхідний йому для вирішення найближчих завдань в нацистських планах завоювання світового домінування. З точки зору стратегічних цілей Радянський Союз продовжував залишатися противником фашистської Німеччини, і Гітлер не приховував цей факт в кругу своїх сподвижників.[28;201]

Для Сталіна, на відміну від Гітлера, договір з Німеччиною, мав як близькі, тактичні цілі, так і перспективні, стратегічні. Найближчі цілі полягали в тому, щоб в умовах війни Німеччини проти Польщі забезпечити Радянському Союзу безпеку за рахунок обмеження просування німецьких військ на схід і відмова Німеччини від використання Прибалтійських держав в антирадянських цілях. В відповідності з договором Радянське керівництво добилося від Німеччини зобов'язань в ході руху її військ в Польщі не переступати лінію рік Ниса, Нерев, Буг, Вісла, Сан.

Сталін враховував ту обставину, що в умовах війни за перерозподіл світу радянський Союз міг за домовленістю Німеччиною розв'язати свої територіальні проблеми. Для СРСР, вважав Сталін, було важливо повернути такі території, як Західна Україна, Західна Білорусія, Бессарабія і інші, відірвані від Радянської Республіки насильницьким методом після першої світової війни.[2;327]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9