Ідеологічна обробка населення в планах повстанців займала досить помітне місце. Вже з самого початку виступу, листа (універсали), розіслані М.Залізняком, показали свою дійсність. Така практика була складовою частиною діяльності і інших отаманів. Літом 1768 р. поводився з відозвою до народу М. Москаль. «Бідні і нещасні, - мовилося в документі, - ви довго страждали у своїх злих панів. Вони ведуть до загибелі вас своїм важким гнітом, вони мучать і тиснуть вас податками з поборами, захоплювали у вас все те, що було у вас і що повинне належати вам по праву. Де їх святий закон, де їх заповіді і любов до людей різного звання і стану? Вони мучать людей, а свою худобу годують кращим, ніж вас. Повставайте ж все проти цього зміїного виродка, і, якщо бог благословить вас, викорените абсолютно всі їх панські гнізда. Об'єднуйтеся все під нашими прапорами і ідіть з нами бити панів і очищати землю від них. Ви нічого не втратите, а досягнете тільки кращого для вас, дружин і дітей ваших. Панщину відбувати ніколи більше не будете, жито і всякий хліб збиратимете в свою користь, сіно коситимете тільки для себе, кабанів панських різатимете тільки собі і є скільки захочете. Достатньо вже нашим панам панувати здесь».
Обидва документи характеризують широта і радикальність гасел. На відміну від попередніх гайдамацких виступів в період Коліївщини висувалося завдання ліквідації всього пануючого стану («бити панів і очищати землю від них»). Не менш радикальний передбачалося вирішити інші соціальні питання. У разі перемоги повстання проголошувалося повсюдне скасування панщини і, видно, феодального землеволодіння («жито і всякий хліб збиратимете в свою користь»).
У оцінках характеру Коліївщини 1768 р., її керівників і в першу чергу М. Залізняка історична література, як правило, акцентує увагу на таких рисах, як стихійність, локальність виступу, відсутність чітких політичних і соціальних орієнтирів в переконаннях козацьких отаманів і т. п.». Це правда, проте далеко не повна. Не слід забувати умови того періоду і недооцінювати рівень селянсько-козацької самосвідомості. Адже М. Залізняк і інші отамани були дітьми свого часу. Ним, як і багатьом іншим предводителям народних рухів середньовіччя, властиві царські ілюзії (звідси спроби спертися на авторитет імператриці Катерини II). Навряд чи ми можемо строго судити М. Залізняка, І. Гонту, С. Неживого і багато інших за те, що вони вступали в прямі контакти з командуванням царських військ на Правобережжі.
Інша справа, що царські ілюзії, як правило, оберталися проти самих повстанців. Катерина II в маніфесті від 9 липня 1768 р., адресованому православному населенню Правобережної України, в категоричній формі заперечувала свою причетність до народного повстання. Вона називала повстанців «розбійниками, злодіями, бунтівниками спокою народу». У документі підкреслювалося, що «скрізь і до останнього таких розбійників переслідуватимуть наші військові частини, а спійманих - віддаватимуть найвищому суду для покарання, на яке заслуговують» [222-224, 7].
Тепер переповімо свідчення, почерпнуті нами із Запорозького архіву, перш ніж закінчимо чорний літопис Коліївщини. Київський генерал-губернатор як найближчий сусіда краю, де коїлися всі ці безладдя й заколоти, послав проти них три гусарських ескадрони й одночасно написав кошовому Калнишевському такий ордер: «Гайдамацька ватага, що з'явилася в Уманській, Чигиринській та Смілянській губерніях, своїми розбоями та грабіжництвом не лише багато містечок і сіл в тій околиці розорила, чимало із шляхетства й інших чинів, а також євреїв, де тільки кого дістати могла, нелюдськи мучила й умертвляла, а й своїми облудними закликами простий народ, огорнений пітьмою неуцтва, до бунту проти властей, начальників та поміщиків підбурила. Головний вождь згаданої гайдамацької ватаги називається полковником війська Запорозького низового Максимом Залізняком і при ньому нібито справді до 100 чоловік запорозьких козаків перебуває, має декілька корогов (знамен) і перначів; розголошує, що він за указом посланий проти конфедератів і, таким чином простий народ спокушаючи, спонукає до бунтів і до своєї ватаги залучає, чим немало ганьби й неслави війську Запорозькому завдає (24 червня 1768 року).
Це страшне звинувачення нажахало запорожців, тим більше спантеличених, що багато звісток із Польської України цю думку підтвердили. 2 липня того року прибулі в Січ по торгівлі уманські жителі Остап Поламаний та Остап Бочка показали в Коші білет, виданий їм від Залізняка, а якому він називає себе полковником, а свою ватагу -- військом Запорозьким. По цьому білету вони через кордон комендантом Орловського форпоста майором Вульфом були пропущені. При допиті військової старшини вони показали:
“9 червня гайдамацька ватага із 1000 кіннотників при одному великому і кількох менших знаменах під проводом якогось полковника Максима Залізняка, підмовивши чотирьох сотників з Уманської губернії,-- з Умані Івана Кузьменка й Ґонту, хащувацького Панка (Ярему), торговицького Власенка, і при них козаків кінних та озброєних 500чоловік, 10 червня напала на це місто (Умань), шляхтичів до 100 і євреїв до 300, в тім числі жінок і навіть немовлят, умертвила. Все міське майно, включаючи прапори і гармати, захопила й розмістилася під цим містом табором. Тіла забитих євреїв і поляків кинуті й залишаються без погребу. Ця гайдамацька ватага називає себе запорозькими козаками, але насправді вони не запорожці, а сущий набрід польських мужиків, винокурів та аргатів з Очакова і його околиць. Вони розповідають про себе, що мають якийсь указний дозвіл на винищення в Польщі ляхів та євреїв. Цей Залізняк панує над містом Уманню і всією цією губернією і над їх жителями чинить суд і розправу ”.
Донського куреня запорозький козак Лаврін Кантаржій, повернувшись у ту пору в Січ, доповів Кошу, що коли він по купецтву був у різних польських містах і вже вертав до Січі, набравши різних товарів, то 9 червня до міста Умані прибув. Тут він натрапив на загін із 2000 чоловік при 30 знаменах і з 15 гарматами (?), який називав себе Запорозьким військом. Він з'явився до полковника того війська Максима Залізняка і попрохав його заступництва, щоб ні йому, ні його товарам під час перебування в Умані й на дорозі ні від його людей, ні від інших кривди не було. Залізняк скликав своїх сотників, порадившись з ними, дав йому від себе посвідку, щоб йому скрізь, до самого російського кордону вільний був пропуск.
Інший запорожець, козак Звонецького куреня Максим Висоцький, котрий теж у справах торгівлі був в Умані на третій день після її розору гайдамаками, від одного брехуна, який назвався козаком Пашківського куреня, чув, що нібито він і ще троє козаків прибули недавно із Січі «з листом від пана кошового до полковника Залізняка, щоб порядкував добре», і запевняв Висоцького), що отамани курінні не забороняють козакам іти із Запорожжя в гайдамацтво, навпаки, говорять: «Боже помагай, ідіть, а може, опісля й ми самі підемо, тільки тепер не можна, щоб кордон без війська не залишився і ногайці напасти не могли».
2.6 Позиція Запорізької Січі відносно повстання
Ватажки, які шаленіли в Польщі, скрізь проголошували, що все Запорожжя йде за ними, і цим усе королівство переповнили страхом. Князь Яблоновський, староста чигиринський, який дуже постраждав од гайдамацьких грабунків, писав до кошового, прохаючи у нього заступництва обширним його маєткам в Польській Україні. Кошовий відповідав, що він міг би захистити князеві маєтки від наїзду гайдамаків, якби вони були в південній Росії; але за кордон без височайшого зволення військо Запорозьке виходити не може.
Зухвалість гайдамаків не меншала, незважаючи на переслідування. Граф Румянцев дав знати Кошу, що «гайдамаки не тільки примножують свою лють у Польщі, а й допускають уже напади на області ханські, як це засвідчили купці фортеці св. Єлизавети; вони говорили, що 18 червня, під час перебування в польському містечку Палієве Озеро (Подільської губернії] Балтського повіту) приїхали туди до 300 запорозьких козаків (просто гайдамаків) і поляків та євреїв, які були там, умертвили. Дехто порятувався втечею до ханського містечка Балти, то вони почали вимагати їхньої видачі звідти, а, отримавши від тамтешнього каймакана відмову в тому, ці гайдамаки з прибулою на підкріплення партією в декілька сотень чоловік із чотирма гарматами вступили з турками в бій і, напавши на саме містечко Балту, убили багатьох євреїв та поляків, які там переховувалися, і змусили звідти турків утікати, ще й погоню за ними кинули. І скрізь же ці злочинці, як у Польщі, так і по кордону турецькому розголошуюсь, ніби вони послані за ї. І.В. указом!» (2 липня 1768 року). " Події в Балті підтвердив посланий туди Кошем для розвідування про гайдамаків полковий старшина Семен Галицький, котрий саме повернувся із ханських теренів. 2 липня доповів він Кошу, що сам був свідком гайдамацьких шаленств і навіть у Балті вони його і товариша -- запорожця Шульгу схопили й пограбували в метушні. Що всі вони називають себе запорожцями і показують якийсь маніфест, написаний російською із зображенням височайшого титулу і фальшивим підписом кошового Петра Калнишевського. Що коли він із двома сейменами Ягуб-аги, балтського каймакана, до гайдамацького табору прибув, аби повернути своє майно, то вони його дружньо прийняли, різними напоями частували, обіцяючи все викрадене з надлишком повернути, проте цього так і не виконали. Галицький додав, що він з ними при гарматах «під політичним наглядом» був і дуже добре бачив, що ця ватага -- не запорожці, а набрід, тобто бурлаки, прості селяни, бо вони «за військовими запорозькими звичаями ні коня осідлати, ні на коня сідати, ратище в руках тримати, ні коня нав'ючити не вміють».
Кошовий і старшина опинилися в найскрутнішому становищі. Вони ясно бачили, що гайдамаки, які лиходіяли в Польщі, аби здобути собі славу, називали себе запорожцями і тим ганебні свої подвиги перекладали на військо. Вони передбачали, як усі недоброзичливці Запорожжя зрадіють, що можуть ще більше очорнити Січ в очах імператриці. Тим часом, виправдовуючись перед прикордонними начальниками, Кіш звелів усім паланкам нікого з підлеглих їм козаків та обивателів за межі війська не випускати, кожного ж неслуха чи заброду, затримавши, під вартою в Січ одсилати. А ще, озброївши свої команди, послав їх шукати грабіжників по степах, балках і лиманах, де вони, повернувшись із Польщі, переховувалися. Крім того, три великих загони під проводом заслужених військових старшин Сидора Білого, Макара Нагая та Олексія Чорного у супроводі військового довбиша Нестора Головка були відправлені до Бугу з наказом робити роз'їзди по всьому кордону, зброєю діяти проти гайдамаків і захоплених злочинців для суду передавати в руки довбиша. Незважаючи на всі ці розумні заходи, грамота імператриці грізно дала війську знати про її підозри.
«Ми з крайнім здивуванням дізнатися змушені,-- сказано у височайшій грамоті, котра дійшла до нас в оригіналі,-- що партія запорозьких козаків, ватажки яких називають себе і підписуються: Максим Залізняк, Андрій -- отаман канівський курінний, Микита -- отаман, Швачка -- журилівський курінний та Андрій Односум увірвавшись недавно в Польську Україну, чинять там незліченні грабунки, насилля і вбивства, як це сталося із цілим містом Каневом, і що та партіях виводить ще з собою польських селян благочестивого віросповідання, спокушаючи їх брехливим і підступним приводом, нібито вони прислані за указом Нашим від тебе, кошового отамана і всієї старшини, для звільнення православних з-під ярма римського дворянства й барських конфедератів; бо ми зовсім не можемо собі уявити, щоб ти, Наш вірний кошовий отаман, і все Наше вірне низове Запорозьке військо могли зневажити й забути підданський і присяжний Нам обов'язок свавільною і непростимою відправкою певної частини війська вашого в сусідню дружню Нам область, якою була по цю пору й нині неодмінно є Річ Посполита польська на спустошення її вогнем і мечем у такий особливий час, коли Ми новим трактатом цілісність її вольності, законів та володінь раз і назавжди урочисто гарантували а тому справді захищаємо її силами Нашими від внутрішніх підбурювачів. Ми гадаємо ще, покладаючи надію на твою, кошового отамана, військової старшини і всього війська випробувану вірність, що партія, котра тиняється в Польщі, складається із бродяг та деяких хіба що самовільно відбулих козаків. При цій думці звеліли Ми всім Нашим у Польщі й на кордонах військовим командирам розганяти й знищувати до ноги без усякої пощади згаданий натовп справжніх розбійників, убивць і підпалювачів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13
