Ленін помер 21 січня 1924 р. Сталін як Генеральний секретар партії очолив організацію похоронів. За кілька тижнів по всій країні виник справжній культ особи Леніна. Він розпочався із створення «Комісії з увічнення пам'яті В.І.Ульянова», якій доручалося здійснити обряд поховання Великої Людини, чиє муміфіковане тіло повинне було покоїтися в мавзолеї на Червоній площі. Л.Красіну було доручено організувати бальзамування тіла. Культ Леніна виражався в будівництві численних пам'ятників вождеві, відкритті численних музеїв, «червоних кутків» навіть в найдрібніших установах, лавині публікацій, починаючи від тоненьких брошур з життєписом Леніна, закінчуючи повними зборами його творів.

Сталін спробував, і небезуспішно, монополізувати право на ленінську спадщину, представившії себе єдиним законним поясшовачем його ідей. У квітні 1924 р. в Комуністичному університеті ім.Свердлова Сталін прочитав серію лекцій, виданих потім під назвою «Основи ленінізму». Основні положення, взяті ним із ленінського вчення, - необхідність дисципліни і єдності партії- авангарду і лідера маси. 1 Іопулярпе видання «Основ ленінізму» повинне було стати першою обов'язковою для прочитання «теоретичною» роботою для 203 тис. нових членів партії «ленінського призову». Через десять днів після смерті Леніна ЦК розгорнув широку кампанію по набору в партію молодих людей, переважно робітників, з метою значно змінити соціальний склад, середній вік і політичний рівень партії. Під скороспішпий «ленінський заклик» потрапили в основному політично малограмотні робітники. За задумом організаторів набору вони повинні були підтримати боротьбу більшості Політбюро проти опозиції - хоч вони й були кандидатами, а не повноправними членами партії, їх всупереч Статуту допустили до виборів делегатів на XIII з'їзд у квітні 1924 р. Як і попередній, XIII з'їзд партії (23-31 травня 1924 р.) пройшов у атмосфері зовнішньої одностайності. Напередодні відкриття ЦК ухвалив рішення не розбурхувати учасників з'їзду і не зачитувати їм «заповіт» Леніна, на чому наполягала Крупська. З його текстом ознайомилися тільки глави делегацій. З'їзд, таким чином, пройшов без особливих ексцесів. Знову був розширений ЦК (з 57 до 87 чоловік). З'їзд підтвердив своє рішення продовжувати економічну політику, засновану на дбайливому відношенні до селянства і подальшому зниженні цін на промислові товари. Однак кожний залишився при своїй думці: Сталін повторив, що оголошення війни апарату означає руйнування партії; Троцький, наполягаючи на деяких своїх позиціях, уперше ввів поняття «принципової самокритики».

Після закінчення з'їзду тактичний союз Сталін, Зинов'єв і Каменєв, що виник на початку 1923 р., почав тріщати по швах. Сталін розкритикував «теоретичні помилки» Зинов'єва (який начебто сплутав «диктатуру партії» з «диктатурою пролетаріату») і Каменева (який, співставивши «непманську» і «соціалістичну» Росію, насмілився припустити, що в Росії немає соціалізму). Цей неміцний союз («трійка») на час знову згуртувався в кінці серпня 1924 р. через меншовистське повстання в Грузії, швидко придушене, і, передусім, у відповідь на видану в жовтні 1924 р. книгу «УрокиЖовтня»Троцького. При-водячи різні історичні аналогії, Троцький розвивав тему, що стала основною в подальших його роботах: революція зраджена «правими». Особливо він обрушувався на Зинов'єва та Каменева, які в жовтні 1917 р. не зрозуміли, що революцію треба було починати в той момент, про який говорили Ленін і Троцький. Шість років потому, тепер уже разом із Сталіним, Зинов'єв та Каменєв знову продемонстрували свій «правий» ухил, не вірячи в успіх революції в Німеччині. Після цього їх не можна вважати ленінцями. Для Троцького полеміка на історичні теми, які легко інтерпретувати в залежності від бажання, була ходінням по лезу бритви. Суперечка була нерівною і в політичному, і в практичному відношенні (чого не враховував Троцький): в той час як «Уроки Жовтня» зникали із обігу, вся пропагандистська партійна машина була мобілізована на критику вирваних з контексту уривків із цієї «негожої» роботи. Каменєв, не вагаючись, звинуватив Троцького в його мен-шовистському минулому. Сталін став заперечувати роль Троцького в Жовтневій революції і громадянській війні. У цій суперечці народилася сталінська теорія «соціалізму в окремо взятій країні», джерело якої- зауваження Леніна, що промайнуло в одній із статей, написаних в 1915 р., де він говорив, що за виняткових історичних обставин революція може статися не одночасно в декількох країнах, а в одній, окремо взятій країні. На цьому хиткому підмурівку Сталін розвинув теорію про можливість побудови повноцінного соціалістичного суспільства в окремо взятій радянській країні на основі людських і природних ресурсів, і військової сили, яку потрібно зміцнювати у зв'язку з капіталістичним оточенням, очікуючи на більш сприятливі для світової революції обставини. Ця примітивна теорія тішила націоналістичні почуття і була прекрасно пристосована до психології рядового члена партії, втомленого очікуваннями світової революції та остаточної побудови соціалізму (11 ід-твердженпя цьому я знайшов у архівах Смоленська. - Н.В.). Значення цієї теорії полягало ще й у тому, що вона парирувала аргументацію Троцького. який докоряв своїм противникам у відсутності революційного пориву, вони ж відповідали, що його мрії про світову революцію лише свідчать про невіру в сили своєї країни і комуністичну партію.

Преса обрушила на Троцького град обвинувачень, проти нього були направлені сотні резолюцій, прийнятих на партійних зборах, його позицію засудив січневий пленум ЦК 1925 р. У зв'язку з цим йому довелося передати пост військового наркома М.В.Фрунзе, однак Сталін наполіг на тому, щоб Троцький залишився в ГІолітбюро, тоді як Каменєв та Зинов'єв вимагали виключення його з партії.

Розгром Троцького зумовив долю «трійки». У 1925 р. почав намічатися конфлікт між центром і ленінградською партійною організацією. XIV парт-конференція, однак, пройшла без особливих зіткнень. Завдяки наполегливим зусиллям Бухаріна (який незадовго до того висунув свій знаменитий лозунг: «Збагачуйтеся!») на конференції був прийнятий ряд заходів на користь селянства (зниження промислових цін і земельного податку, пільги на оренду землі і наймання робочої сили). Незабаром після конференції, на якій Сталін повністю підтримав тези Бухаріна, Зинов'єв, глава ленінградської парт-організації, різко засудив цю політику «поступок куркульству». Свої погляди він виклав у роботі «Ленінізм», де по-своєму трактував ленінські ідей. Зинов'єв нагадував, що Ленін завжди вважав неп стратегічним відступом, а не еволюцією, і, отже, не можна йти до соціалізму, коли підтримка селян ведеться не соціалістичними методами, і що теорія «побудови соціалізму в окремо взятій країні» помилкова з точки зору ленінізму. 5 вересня Зинов'єв, Каменєв, Сокольников і Крупська підписали «платформу чотирьох», яка в основних положеннях повторювала роботу Зинов'єва. У Ленінграді намітилася нова опозиція, очолювана Зинов'євим. Все літо «Ленінградська правда» полемізувала з центральною пресою, намагаючись довести не тільки те, що саме вона є єдиною спадкоємицею дореволюційної «Правди», але й те, що Ленінград - «цитадель пролетарської диктатури в країні» і ленінградський пролетаріат - «творець трьох революцій» і «сіль землі пролетарської». Зинов'єв писав, що ленінградський пролетаріат складається з потомствених робітників, серед яких дуже великий відсоток комуністів; московський пролетаріат, навпаки, дуже нестабільний, оскільки в ньому багато недавніх вихідців із села. Виходило, що пролетарська партійна організація Ленінграда на чолі із Зипов'євом гідна ленінської спадщини більше, ніж будь-хто. Конфлікт загострився, коли Секретаріат ЦК усунув від роботи Залуцького, заступника Зинов'єва. У відповідь у Ленінграді були усунені з посад усі комуністи, що розділяли позицію Москви. Передвиборні конференції, на яких обиралися делегати на XIV з'їзд партії, проходили дуже бурхливо. Аж до того, що 10 грудня ленінградська партконференція направила лист московській організації, де звинувачувала її в «ліквідаторській невірі у перемогу соціалізму». За три дні до відкриття з'їзду (15 грудня) більшість у Політбюро запропонувала ленінградській організації «перемир'я»: не виносити на з'їзд розбіжності між організаціями, відновити на посадах усунених ленінградських секретарів і ввести до складу Секретаріату представника Ленінграда. Зинов'єв розцінив це, як пропозицію про «капітуляцію» і категорично відкинув її.

XIV з'їзд партії (18-31 грудня 1925 р.) відкрився в дуже напруженій обстановці. Сталін представив звітну доповідь. Він узяв на себе роль пеупере-дженого посередника між «правими» і «лівими», між Бухаріним і Зинов'є-вим. Зинов'єв у дуже делікатній формі, без яких-небудь випадів проти Сталіна відкинув припущення, що основна загроза виходить від «лівих». Обстановка розжарилася, коли Крупська, виступаючи від імені опозиції, навела як зразок Стокгольмський з'їзд (1906 р.), де більшовики виявилися в меншині, і сказала, що більшість не завжди є правою. Загальне обурення викликав Каменєв, який звинуватив Сталіна в «диктаті» та заявив, що той не здатний здійснювати єдність більшовистського керівництва і що він «проти ідеї вождя». У одному із своїх риторичних виступів на з'їзді Сталін підтвердив, що тільки колективне керівництво може привести партію до мети. Звітна доповідь Сталіна була прийнята 559 голосами проти 65 (ленінградська опозиція). Знову був збільшений склад ЦК і Політбюро, куди увійшли Молотов, Воро-шилов і Калінін.

Відразу після з'їзду Політбюро доручило комісії під головуванням Молотова навести порядок в ленінградській партійній організації. «Обробивши» місцеві партійні організації, зробивши кадрові переміщення відповідальних працівників, скориставшись повноваженнями, наданими їй з'їздом, комісія за один місяць добилася майже одноголосного (96%) схвалення ленінградськими комуністами лінії, прийнятої на XIV з'їзді. Зинов'єва усунули від керівництва ленінградською партійною організацією і замість нього призначили Кірова, якого викликали з Баку.

Невдовзі за розпадом «трійки» (квітень 1926 р.) пішло створення нової, дуже різнорідної опозиції, до якої увійшли Зинов'єв, Каменєв, Троцький та їхні прихильники - Радек, Преображенський, Серебряков, П'ятаков, Соколь-ников, Аптопов-Овсієнко, Муралов та інші, активісти з «робітничої опозиції» (Шляпников) і з групи «демократичних нейтралістів» (Сапронов). Об'єднання було дуже неміцним, оскільки всі ці люди, які сварилися один з одним з особистих і теоретичних мотивів, були єдині тільки в своїй неприязні до Сталіна. За останні роки більшість із них втратила свої пости і політичний вплив. Зинов'єв більше не керував партійною організацією Ленінграда, Троцький - «Бонапарт без армії» - більше не був військовим наркомом. Наприкінці 1925 р. він позбавився головної ідеологічної зброї проти Сталіна, публічно спростувавши автентичність ленінського «заповіту», опублікованого в Сполучених Штатах Максом Істманом. Ідеї опозиції не доходили до первинних організацій через численні «фільтри» й перепони, що стояли на шляху інакомислення. Крім того, патологічний страх перед «фракціями», що проник вже і в первинні організації, позбавляв майбутнього будь-які дії меншини проти «робітничої держави». Всяка боротьба з апаратом була зазделе-гідь приречена на невдачу, і опозиції залишалося тільки спробувати аргументовано переконати масу. Троцький висунув тезу про те, що революція зраджена бюрократами і що країна знаходиться напередодні нового термидору, який приведе до перемоги бюрократії над пролетаріатом. Єдиним виходом була радикальна зміна політичного курсу: швидкий розвиток важкої промисловості, поліпшення умов життя робітників, демократизація партії, боротьба із збагаченням куркулів. Як тільки була вироблена система аргументації, яка могла торкнутися певного прошарку робітників-комуиістів, опозиція опинилася перед необхідністю розповсюдити ці ідеї в масі. Опозиціонери (їх було кілька тисяч) почали створювати підпільні організації та виступати на зборах партійних осередків деяких підприємств, намагаючись налаштувати їх проти партійного керівництва. 1 Іаралельпо з цим керівники опозиції підготували заяву, представлену па липневому пленумі І ЦК 1926 р. Дискусії були настільки лютими, що в розпал засідання у Дзержнпського (голова ВРНГта ДІІУ) стався серцевий приступ, який спричинив його смерть. 1 Іолітбюро було перетасовано на догоду Сталіну: Зинов'єв замінений Рудзутаком, з'явилися нові кандидати в члени Політбюро: люди, близькі Сталіну - Мікоян, Апдрє-єв, Каганович, Орджонікідзе та Кіров. Обидва заступники Зинов'єва - Євдо-кимов і Лашевич - були зміщені зі своїх постів.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8