Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Розвиток землеробництва та тваринництва на теренах України

p align="left">З поступовим накопиченням різноманітних джерел в 50-60 рр. удревнюється дата виникнення рухливого скотарства до другої половини ІІІ тис. до н.е. (Тереножкин, 1956). О.Ф.Лагодовська доводить, що домінуюча роль скотарства в Північному Причорномор'ї простежується вже на початку ІІІ тис. до н.е. в ямно-катакомбний час, скотарство, на її думку, стає кочовим. (Лагодовська, 1961). [19]

В 70-80 -ті роки більшість дослідників остаточно визнає скотарство домінуючим напрямом степової економіки. Але уявлення про час його формування залишались різними.

З'являються роботи, спеціально присвячені темі становлення та розвитку скотарства. З енеолітичною добою виникнення рухливого скотарства пов'язують В.М.Даниленко та М.М.Шмаглій (Даниленко, Шмаглій, 1972), його спеціалізацією. (Шилов, 1975), та еволюцією (Ковалева, 1981, 1983 та інші). [9; 10]

Удосконалюється методика дослідження скотарства. Розробляються критерії визначення форм скотарства, методи кореляції археологічних артефактів. В результаті появу рухливого скотарства пов'язують з чинниками, які знаходять свій відбиток у наступних елементах культури:

1. Зміні палеогеографічного середовища на таке, в якому неможливе або малоефективне заняття землеробством і навіть комплексним господарством.

2. Склад остеологічного матеріалу поселень і могильників засвідчує чисельну перевагу дрібної рогатої худоби, коней над іншими домашніми тваринами.

3. Склад знарядь праці, предметів домашнього вжитку, побуту, характер поселень і поховань, пов'язаних переважно зі скотарством.

4. Наявність поховань з колісним транспортом.

5. Присутність в курганних похованнях дітей, що свідчить про рухливість не лише пастухів, але і їхніх сімей.

Увага дослідників зосереджується на системі дефініцій скотарства. (Марков, 1981; Андрианов,1982; Симаков, 1982; Семенов, 1982; Шамиладзе, 1982). Суть проблеми полягає в тому, що досить часто різні типи скотарства позначаються одним терміном і навпаки (Мкртумян, 1972). До того ж етнографами цілком правомірно ряд типів скотарського господарства розподілено на підтипи, більшість з яких археологічно, поки що, не простежуються. Пропонуються певні методики корегування етнографічних схем з урахуванням археологічних джерел (Кушнир, 1990). [14; 15; 16]

Не менше проблем у вивченні осілого землеробсько-скотарського господарства. Більшість дослідників визнає його як землеробсько-скотарським, орієнтованим, переважно, на землеробство. (Кривцова-Гракова, 1955; Чередниченко, 1986; Шарафутдинова, 1986; Отрощенко, 1986; 1991; Черняков, 1985).

Таким чином, економіка населення з території теперішньої України доби неоліту -- бронзи в спеціальній літературі оцінюється неоднозначно. Найбільш дискусійними є питання визначення форм і типів скотарства та з'ясування моделей їх функціонування, а також причини і механізми трансформації господарських укладів.

Розділ ІІ. Виникнення та ранні етапи розвитку землеробства на території України

ІІ.1 Проникнення носіїв землеробства на територію України

Доба неоліту (V- III тис. до н. є.) була ерою поширення землеробства і тваринництва. Археологічно неоліт фіксується появою керамічного посуду. Відтворюючі форми господарства були принесені в Європу переселенцями із Східного Середземномор'я, де вони зародилися близько 10 тис. років тому.

Так, у часи найвищого розквіту мисливського господарства у мезолітичній Європі природно-кліматичні зміни та ефективна мисливська зброя (лук і стріли) призвели до різкого скорочення промислових копитних на Близькому Сході. Криза мисливського господарства у Палестині, Сирії, Південній Анатолії, у горах Загросу на схід від Тигру в X-IX тис. до н. є. змусила первісних мисливців цих територій шукати альтернативних полюванню способів отримання їжі. [1, 79]

Значну частину раціону жителів Східного Середземномор'я здавна становило зерно дикої пшениці, ячменю, сочевиці, вики, які у великій кількості росли у передгірних долинах Близького Сходу. Жінки, періодично збираючи врожай диких злаків, поступово засвоїли навички догляду за полями, а пізніше почали спеціально культивувати різновиди зернових.

Мисливці-чоловіки були змушені ставитися до промислових тварин раціональніше. Молодих гірських кіз та ягнят уже не вбивали під час полювання, а приносили додому, де певний час вирощували.

Так в унікальних умовах Близького Сходу на основі мисливства та збиральництва постали принципово нові, відтворюючі форми економіки -- землеробство і тваринництво.

Це зумовило докорінні зміни в устрої, демографії, способі життя, культурі первісного суспільства.

Зерно як основа раціону ранніх землеробів вживалося в їжу у вигляді каш, а їх приготування потребувало міцного, жаро- та водостійкого посуду. Він також був необхідний для збереження запасів зерна до нового врожаю. Цим пояснюється повсюдне поширення керамічного посуду разом з культивацією зернових культур. Примітивний глиняний посуд -- визначальна археологічна ознака неолітичної доби.

На відміну від рухливих мисливців землероби змушені вести осілий спосіб життя, охороняючи свої поля. В результаті різко збільшилася чисельність сім'ї та общини. Ранньо-землеробські поселення Близького Сходу набагато більші за площею, ніж мисливські стоянки попередньої епохи.

Скупчення населення на великих за розміром неолітичних поселеннях призводило до погіршення санітарних умов, частих епідемій.

Ранні землероби були більшою мірою забезпечені їжею, ніж мисливські суспільства, однак її якість значно поступалася м'ясній дієті останніх. Основу зернового раціону становили вуглеводи, бракувало білків, амінокислот, вітамінів. Це значно ослаблювало людський організм, сприяло поширенню різноманітних захворювань. Дослідники вважають, що деградація зубного апарату людини та грацилізація скелета (потоншання кісток) розпочалися через перехід від мисливської м'ясної до землеробської вуглеводної дієти.

Цікаво, що у скотарських племен (наприклад, скіфів) на відміну від землеробів вищезгаданих негативних змін скелета не спостерігається [1, т. 2, с. 267].

Продуктивність відтворюючого господарства та осілий спосіб життя зумовили демографічний вибух у ранніх землеробів Близького Сходу. Щільність найдавнішої неолітичної людності порівняно з мезолітичними мисливцями та збирачами зростає в 50-100 разів: з 3-5 до 500 осіб на 100 км2. В результаті частина населення, що вже не могла прохарчуватися на своїй батьківщині, мігрувала в регіони з не чисельною мисливською людністю, але з придатними для землеробства ґрунтами. Неолітичні прибульці принесли на нові землі не лише аграрні навички, а й культурні рослини, приручених тварин, власний спосіб життя, культуру, мову, свій антропологічний тип.

На Близькому Сході було кілька центрів становлення аграрного господарства: палестино-сирійський на східному узбережжі Середземного моря, південно-анатолійський на півдні Малої Азії, у передгір'ях Загросу на схід від р. Тигр. З палестино-сирійського ранньонеолітичного центру в VII тис. до н. є. стародавні мотичні землероби і тваринники розселялися

переважно на південь в Аравію та на південний захід в Африку. Із Загроських гір мотичні землероби розселилися на Схід в Індію (дравіди) та у Центральну Азію.

У тісному контакті зі Східним Середземномор'ям у горах Тавру розвивався південно-анатолійський центр становлення відтворюючого господарства. На думку переважної більшості дослідників, землеробство і тваринництво потрапило в Європу в VII тис. до н. є. саме звідси, але для цього їх носіям довелося перетнути Егейське море, яке відокремлює Малу Азію від Європи.

Анатолійські мотичні землероби з VII тис. до н. є. поширювалися на захід двома головними шляхами: морським уздовж узбережжя в Західне Середземномор'я та через Грецію і Подунав'я сушею в Центральну Європу та Правобережну Україну.

Головний потік ранньонеолітичних переселенців з Малої Азії був спрямований через Егейське море в Східну Грецію (Фессалію), а звідси долиною р. Стримон на північ у Подунав'я. Звідси частина мігрантів прямувала долиною Дунаю вверх у Центральну та Західну Європу, інша повертала на схід і через Нижнє Подунав'я рухалася на Правобережну Україну.

Освоєння землеробами нових земель неминуче приводило до зростання населення і на цих теренах, що змушувало шукати нові придатні для мотичного землеробства регіони.

Найдавніші землеробські культури Європи постали в Східній Греції у VII тис. до н. є. (поселення Аргіса, Ніа Нікомедія, Протосескло). їх людність ще не знала кераміки, але існувала переважно за рахунок мотичного землеробства і тваринництва. Відтворюючі типи господарства з'явилися на Балканах уже в досить розвиненому, сформованому вигляді. Сам набір культивованих рослин (пшениця емер, однозернянка, ячмінь, сочевиця, вика, горох) та домашньої худоби (вівця, коза) вказує на їх близькосхідні корені. [8, 157-159]

Про це свідчить також тендітний, східносередземноморський антропологічний тип найдавніших аграріїв Балкан.

Поступово просуваючись з Греції на північ, нащадки анатолійських землеробів пристосовували свої господарство та культуру до місцевих природних умов. Характерне для Східного Середземномор'я і Греції розведення овець та кіз на півночі Балканського півострова поступилося місцем великій рогатій худобі та свинарству. Однак у степовому Надчорномор'ї вівці продовжують відігравати провідну роль у стаді, структура якого значною мірою визначалася природно-ландшафтним середовищем. Тому спроби пояснити раннє поширення овець та кіз у неоліті півдня України впливом з Кавказу здаються непереконливими.

У VI тис. до н. є. ранньоземлеробська людність досягла півночі Балканського півострова. Тут сформувалася середньодунайська ранньонеолітична спільнота, що складалася з археологічних культур Старчево Югославії, Кереш Угорщини, Кріш Румунії, Караново Болгарії та Буго-Дністровської України. Протягом цього тисячоліття неолітичні землероби освоїли всю Карпатську улоговину. Лише на сході їм вдалося вийти за межі Карпатської дуги до середніх течій Пруту, Дністра та Південного Бугу. Цей буго-дністровський неоліт вважається найдавнішим серед неолітичних культур України.

ІІ.2 Становлення землеробства на території України починаючи з V тис. до н. е.

Про становлення землеробства в Україні вже в середині V--IV тис. до н. е. свідчать і специфічні знаряддя праці неолітичного часу -- зернотерки, серпи, мотики тощо.

Як відомо, культурні злаки походять в основному із зон підвищених ділянок субтропіків Південно-Західної Азії та Північно-Східної Африки, тобто звідти, де вони зустрічаються в дикому стані. Виходячи з аналізу видового складу злаків у культурах неоліту й енеоліту України, Молдови та сусідніх територій, можна твердити про два шляхи проникнення землеробства на наші землі. Один із них пролягав через Балкани й Нижнє Подунав'я (звідки землеробство перейняло населення буго-дністровської культури, в якій склад злаків був ідентичний балканському), другий -- із Центральної Європи в обхід Карпат із півночі (він пов'язується з проникненням на територію України дунайських племен культури лінійно-стрічкової кераміки, в якій асортимент злаків був ширший, ніж у буго-дністровців, і включав також овес, вику, жито та ін.). [28, 42-44]

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6