Наслідком такого законодавства стало утворення великих єврейських громад у містах, а потім - землеробських колоній, які будувалися на основі традиційної громади - кигили та усталених принципів громадського самоуправління - кагалу. У великих містах існували відокремлені єврейські квартали - гетто. У ХІХ столітті в Україні сформувалося територія компактних єврейських поселень Російської імперії.
До жовтневого перевороту 1917 р. в Російській імперії євреїв не допускали до політичної діяльності. Царський уряд підтримував єврейські погроми і розгнузданий антисемітизм (юдофобство).
У перші роки радянської влади в Україні діяли сотні єврейських шкіл, синагог, єшив, ремісничих училищ, видавалися єврейські газети, книги, журнали. Тільки в Одесі були два єврейські інститути. Діяли єврейські колгоспи, кабінети єврейської культури. У 1920-х роках в Україні мешкало близько 2 млн євреїв, напередодні Другої світової війни - до 3 млн. История евр. печати в России, с.154.
У результаті радянських репресій у західній Україні (1939-1941 рр.), та внаслідок тотального винищення євреїв німецькими фашистами у роки Другої світової війни корінні євреї в Україні майже повністю зникли.
Значна частина українських євреїв загинула в часи нацистської окупації (Голокост). Повоєння відзначалося радянською політикою державного антисемітизму.
Значне місце серед національних меншин в Україні посідають євреї. Їх чисельність постійно скорочується: якщо в 1926 р. в Україні проживало 2.7 млн. громадян єврейської національності, то 1989 р. - 486.3 тис. осіб, то в 2001 р. - 103.6 тис. осіб. Зменшення кількості громадян цієї національності пов'язано із масовим знищенням їх німецькими фашистами в роки Другої світової війни та їх еміграцією до Ізраїлю й в інші країни.
Сучасне розселення євреїв в Україні характеризують матеріали Всеукраїнського перепису населення 2001 року. Аналізуючи дані показники - 99.2% усіх євреїв проживає у міських поселеннях України і тільки 0.8% - у сільській місцевості. Найбільша кількість євреїв проживала в м. Києві (17.2% від їх загальної кількості), Одеській (12.8%), Дніпропетровській (13.2%), Харківській (11.1%), Донецькій (8.4%), Вінницькій (2.8%), Житомирській (2.5%), Чернівецькій (1.3%) областях, АР Крим (4.3%). Значно менша їх кількість проживає в Запорізькій, Львівській, Миколаївській, Хмельницькій, Луганській, Херсонській, Київській, Полтавській та Черкаській областях. Зараз в Україні працює товариство єврейської культури, відновлюються єврейські національні школи, синагоги, видаються газети мовою ідиш.
Для Закарпаття і Північної Буковини характерна незначна різниця у питомій частці корінної нації у загальній кількості населення (на Закарпатті - 80.5%, а в Північній Буковині - 75.0%), а також у кількості меншин. На Закарпатті найчисельнішими національними меншинами є угорці, росіяни, румуни, цигани, словаки, німці, євреї, білоруси. В межах названих підрегіонів спостерігається зростання питомої ваги українців у загальній кількості населення та скорочення чисельності окремих етнічних меншин (євреїв, словаків). Найман О.Я. Розгром єврейських організацій в Радянській Україні//Сучасність. - 1997. - №12. - С.94-104.
У Подільському регіоні (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області) частка населення корінної нації коливається від 94 до 98%. Найвищий відсоток українців у Тернопільській області (96%). Найбільш чисельними меншинами в регіоні є росіяни, поляки, євреї, білоруси, які проживають переважно в містах. Українці проживають в селах і містах.
Північно-Центральний регіон займає Київську, Житомирську, Черкаську, Полтавську, Кіровоградську області. Частка корінної нації в загальній кількості населення тут коливається від 90 до 93%. Останнім часом кількість його дещо знижується, що пов'язано із значним зниженням показників природного приросту населення в сільській місцевості та в малих містах і селищах міського типу, де переважно живуть українці, проте, питома вага зростає. В усіх областях регіону проживають росіяни, білоруси, євреї, молдавани, поляки. В цих регіонах зменшується кількість євреїв та поляків.
Розділ ІІ. Україно-єврейське співжиття
1. Економічна сфера і євреї
Історичні долі українців та євреїв склалися так, що ці два народи жили, протягом щонайменше тисячі років, поряд на одній землі. Внаслідок цього історія та культура українського єврейства стала інтегральною частиною історії та культури України.
Царська, а потім радянська влада при всякій нагоді намагалася створити, а відтак загострити конфлікт між двома народами. Утім коли російська цариця Катерина І на початку ХVIII століття заборонила євреям проживати в Україні, то гетьман Данило Апостол від «імені війська запорізького обох берегів Дніпра» вступився за них. Відомий колективний лист групи інтелігентів - протест проти антисемітських виступів журналу “Иллюстрация” та додаток - лист-протест проти антисемітизму, підписаний М. Костомаровим (автор листа), П. Кулішем, М. Номисом, Марком Вовчком, Т. Шевченком
Факти свiдчать, що євреї переважали в усiх галузях української економiки, за винятком, можливо, важкої промисловостi, в якiй вони також були не останнiми, хоч i поступалися перед iноземним та почасти росiйським капiталом.
У першiй половинi XIX ст. Волинь була головним на Українi центром по виробництву сукна. З 16 суконних фабрик, що працювали в губернiї, 11 належало євреям. Решту 5 вони також орендували в полякiв. Десять років єврейського національного відродження в пострадянських країнах: досвід, проблеми, перспективи. Збірник наукових праць. Матеріали конференції 28-30 серпня 2000 р., Київ, 2001. - С. 190-191).
Серед власникiв цукрових заводiв на Українi були євреї Бродський, Гальперiн, Еттiнгер, Зайцев, Балаховський, Френкель, Лiберман, Закс та iн. Тiльки братам I.М. та А.М. Бродським (перший жив у Києвi, другий - в Одесi) належало 17 заводiв, якi на початку 90-х рокiв виробляли 1/4 всiєї рафiнадної продукцiї в Росiї. Про київського брата - Iзраїля Бродського - Вiтте писав: “Можно сказать, что он был одним из самых главных капиталистов всего Юго-Зап. края”.Все його величезне багатство перейшло до рук одного з синiв - Льва Бродського. Вiн, як i батько, також жив у Києвi, хоча бiльшу частину року проводив за кордоном - на курортах, де грав у рулетку.
У торгiвлi цукром питома вага єврейських купцiв була ще бiльшою, нiж у його виробництвi, i сягала 60-70% всього товарообiгу цукрової промисловостi.148 Українцi Терещенко i Ханенко, яких тепер висувають на переднiй план, як доказ iснування й української буржуазiї стояли на останньому мiсцi пiсля єврейських, росiйських i польських цукрозаводчикiв.
У початковий перiод залiзничного будiвництва в Росiї, коли панував принцип приватного будiвництва й експлуатацiї залiзниць, на чолi приватних товариств стояло кiлька осiб, про яких можна сказати, що вони являли собою залiзничних королiв. “В государстве, - писав Вiтте, - создались как бы особые царства - железнодорожные, - в которых царили маленькие железнодорожные короли вроде Полякова, Блиоха, Кроненберга, Губонина и пр. и пр. Першi три з названих тут були євреями за походженням.
У п'яти українських губернiях (Київськiй, Волинськiй, Подiльськiй, Чернiгiвськiй i Полтавськiй) євреї були власниками 153 млинiв, 34 виноробних заводiв, 35 пивоварних заводiв, 22 маслобойних заводiв i 4, тобто всiх наявних, паперових фабрик. За кiлькiстю названих пiдприємств євреї займали третє мiсце пiсля полякiв i росiян. При обрахунку наведених даних нацiональнiсть власникiв визначалася на пiдставi їхнiх прiзвищ. Знаючи тенденцiю євреїв заховуватися пiд українцiв, полякiв або росiян, можна з певнiстю сказати, що в названих губернiях домiнуюче становище належало все-таки єврейському капiталовi.
“Мелкая аренда, корчмарство, шинкарство, грошевая торговля, посредничество и факторство создавали типичного “человека воздуха” (ходячее выражение евр. литературы, обозначающее человека, не имеющего определенных источников существования, неуверенного в завтрашнем дне). Этими профессиями вместе с ремеслом была занята подавляющая масса еврейского населення”.
З числа продуктивних професiй серед євреїв було поширене лише ремесло - кравецьке, шевське i столярне, але й воно, за визначенням авторiв енциклопедiї, “влачило жалкое существование”.
2. Центральна Рада і сіонізм
1917 року лідерам Центральної Ради вдавалося переборювати антисемітські настрої представників революційно настроєних малоосвічених мас і проводити лінію на співробітництво з усіма народами, що живуть у спільному домі - Україні. Центральна Рада проголосила - вперше в історії! - єврейську національно-культурну автономію, а до складу уряду України входили міністри-євреї - С.Гольдельман, А.Марголіс, Пінхус Красний, Черіковер. Ці факти, як і публічні виступи С.Петлюри дореволюційної доби та періоду його головування в Директорії, спрямовані проти антисемітизму, в тому числі виступи в армії УНР, добре відомі. Більшість єврейських політичних партій підтримали українську державність у 1918 році.
В Україні склався особливий діалект мови ідиш. Є всесвітньо відома культура євреїв України. У світі є тільки дві країни, де президентами та прем'єр-міністрами були уродженці української землі: Україна та Ізраїль. Гімни двох країн в світі написали уродженці української землі: України та Ізраїлю. Обидва - ще до створення держав.
Микола Рябчук писав: “Мета українців - творення власної незалежної держави. Мета євреїв - виживання впродовж тисячоліть у нелегких умовах діаспори. У принципі між цими цілями нема кардинальної суперечності. Усе залежить від того, наскільки українці зуміють переконати євреїв у демократизмі своєї майбутньої держави, її щонайвищій відкритості до всіх меншостей, зокрема і єврейської, а з іншого боку - наскільки євреї захочуть виявити свою люяльність до “безперспективної” впродовж багатьох десятиліть України, її “малопрестижної” мови й культури, переконавши тим самим українців, що вони, євреї, аж ніяк не є “п'ятою колоною” Кремля, ще одним, додатковим знаряддям русифікаторської політики Москви на Україні”.
3. Революційна доба
Крах царизму в березні 1917 р. скоро приніс емансипацію євреїв в Російській Імперії. 20 березня 1917 р. Тимчасовий Уряд Росії проголосив євреїв рівними з усіма громадянами, однак їм не було надано статусу національної меншини або автономію. Велика кількість євреїв активно брала участь у революційній діяльності і з приходом до влади більшовиків, також багато з них отримало керівні посади в новому більшовицькому уряді. Серед них один із найвідоміших вихідців з України -- Лев Троцький (Лев Давидович Бронштейн). Разом з іншими більшовиками деякі євреї також брали участь у Червоному терорі проти мирного населення. В свій час відомий державний діяч Великобританії Вінстон Черчілль в своїй статті «Сіонізм проти Більшовизму» від 8 лютого 1920 р. охарактеризував участь євреїв в більшовицькому терорі наступним чином: История евр. печати в России, с.226.
За виключенням Леніна, більшість керівних фігур більшовиків -- це євреї. Окрім того, головне натхнення і основна рушійна сила надходить від лідерів єврейської національності. Тому росіянина Чечерина затьмив його номінальний підлеглий Литвінов, а вплив таких росіян як Бухарина або Луначарського не можна порівняти з владою Троцького, або диктатора Червоної Цитаделі (Петрограда) -- Зінов'єва, або Карасіна -- всі з них євреї. Переважання євреїв в Радянських установах -- ще більш приголомшуюче. І одну з головних, якщо не основну роль в системі тероризму, запровадженого Надзвичайними Комісіями в Боротьби з Контрреволюцією, відіграють євреї, і в деяких випадках навіть єврейки. И.К.Вологодцев. Особенности развития городов Украины, X.,1930, с.127-128.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
