1. Українське єврейство
Термін «українські євреї» зустрічається в історичній літературі порівняно рідко. Його понятійний обсяг перекривають (здебільшого, частково) терміни «польські євреї», «російські євреї», «австрійські євреї», «литовські (тобто з литовського королівства) євреї». Інші терміни вирізняють його субетноси - «галицькі євреї», «євреї Покуття», «євреї Поділля», «євреї Волині», «евреи Юга России», «евреи западных районов России». Причина останнього - пов'язаність з різними історичними долями окремих українських земель долі єврейського населення цих земель, зокрема.
Українське єврейство мало ряд рис, які вирізняли його серед єврейства середньовіччя та країн Східної Європи XIX ст. Сюди належить велика щільність розселення, коли в містечках євреї дуже часто становили половину, а то й переважну частину населення; більш тісні контакти з народом-господарем землі, вміння контактувати, в тому числі з духівництвом і вченими. Українці, з свого боку, сприймали євреїв як природних представників певних занять, і козацтво не раз вимагало від царського уряду дозволити перебування євреїв в Україні заради збереження торгівлі. Десять років єврейського національного відродження в пострадянських країнах: досвід, проблеми, перспективи. Збірник наукових праць. Матеріали конференції 28-30 серпня 2000 р., Київ, 2001. - С. 190-191).
Водночас євреї (зокрема ті, що приймали християнство, але зберігали на основі соціального успадкування риси єврейської цивілізації) зробили чималий внесок у культуру і промисловість України. Деякі з них були діячами українського революційно-визвольного руху (наприкінці XIXст. Мойсей Гехтер, Сергій Марлах (Рабомен), на початку ХХст. - євреї-члени Центральної Ради УНР, бійці «жидівського куреня» ЗУНР), Володимир Жаботинський дав неперевершений і понині актуальний аналіз єврейсько-українських взаємин, стану української національної свідомості. Матвеев В.И. Роль еврейского образования впроцессесамоидентификации евреев и укреплении еврейской общины Украины (история и современность/
Матеріали конференції 28-30 серпня 2000 р., Київ, 2001, - С. 188-190).
У І. Франка єврей-капiталiст Герман Гольдкремер говорить на адресу українцiв, яким доводиться зазнавати безкiнечних страждань: “Так дурням i треба”. Єврейська елiта, що почувалася на Українi паном становища, не раз подумки i вголос повторювала цi слова. Вона могла робити це безкарно. У Києвi i Москвi, в урядi i в ЦК ВКП, у Комiнтернi i в зарубiжних партiях - всюди сидiли їхнi люди. Якщо не вистачало безпосередньо єврейського представництва, при потребi використовувався авторитет дiячiв, у кого дружини були єврейки: Калiнiна, Молотова, Ворошилова, Луначарського, Мануїльського, Затонського, Димитрова...
Розкриваючи розвиток єврейського націоналізму в Україні, цікаво було б згадати особливості процесів національного ренесансу східно-галицьких євреїв, який розпочався у 90-ті роки 19 ст. Особливу увагу привертають українсько-єврейські відносини періоду ЗУНР. Історик М.Гон з цього приводу зазначає: “Вітаючи зростання національної свідомості євреїв, їхню боротьбу за побудову власної держави в Палестині, українці вбачали ренесанс єврейської нації в образі нового єврея, що вийшов з лона разом з іншими національними меншинами. На жаль, роки українсько-єврейської співпраці і порозуміння (1918-1920) змінилися тенденцією єврейського сепаратизму (1922-1924), а польсько-єврейська угода 1925 р., на думку українців, - “стала могилою єврейського емансипаційного руху”.
З появою хасидизму, центр єврейської «святої праці» книгодрукування - опинився в Україні. Спочатку Жовква, а згодом Львів стали постачальниками релігійних видань для всієї східної і південної Європи аж до 1939р. На Поділлі та Волині наприкінці XVIII - в першій половині XIX ст. почергово діяло 33 єврейські друкарні, було створено і видано десятки хасидських книг, у яких, до речі, містяться посилання і на народну мудрість «мужиків» (українців). Згодом тут робила певні кроки і єврейська історична наука, спочатку на сторінках «Киевской старины», а тоді у працях Єврейської історико-археографічної комісії - вже в УРСР у двадцяті роки XXст. Тут, зокрема в Одесі, в середині XIX і на початку XX ст. сформувалися перші в Росії єврейські періодичні видання і видавництва («Разсвет». «Сіон»). Тут формувалися і різні варіанти єврейської світської освіти. И.Житецкий. Евреи в Южной Руси. “К. 1901, №1, с.78.
2 Юдаїка в Україні
Таким чином, єврейська громада України була представлена різними напрямками в іудаїзмі, поширеною частиною євреїв, що відійшли від іудаїзму, зростаючою групою представників політичного сіонізму, що не могло не відбитися на змінах і відмінностях у процесах самоідентифікації. Різні групи використовували і різні мови у побуті та духовній або національній практиці. Закономірно, що, відбиваючи різні єврейські угруповання та їхні запити, єврейську освіту було представлено також різними напрямками. Крім реформованих хедерів-метукан, виникли нові навчальні заклади сіоністського типу. Окрім основ іудаїзму, значну увагу в них було приділено вивченню івриту і ряду світських предметів. Школи з традиційною єврейською освітою підтримувалися представниками ортодоксального іудаїзму, реформовані - реформістами, а сіоністи - сіоністами. Матвєєв В. І. Релігійна свобода в іудаїзмі і проблема національної самоідентифікації євреїв//Релігійна свобода: свобода релігії і національна ідентичність - світовий досвід та українські проблеми. Науковий щорічник. За загальною редакцією д.філос.н. А Колодного. - Київ, 2002. - С. 108.
У перші післяреволюційні роки продовжувався розвиток єврейської культури на ідиш й івриті, поширення сіонізму. Утворення Української народної республіки (1917-1920) в цілому сприяло розвиткові єврейської освіти. У створюваній мережі світських єврейських учбових закладів викладання велося різними мовами: українською, російською, польською, ідиш, івриті. Викладанню єврейських предметів приділялася більша увага, ніж в попередній період. З 1918 року міністерство освіти республіки рекомендовало своїм циркуляром перехід усіх єврейських учбових закладів на єврейську мову.
Іншим чином до єврейської освіти ставилася радянська влада. Так, у 1919 році організаційне бюро створених при ЦК єврейських секцій та Харківське бюро єврейської секції при Комуністичній партії (більшовиків) України дійшли висновку про необхідність повсюдного існування та організації комісаріатів, загальноукраїнського народного комісаріату з національних питань. Підкрекслювалося, що комісаріати мають вести "енергійну боротьбу з контрреволюційними течіями на "єврейській вулиці", витравлюючи дрібнобуржуазні іллюзії", якими "пічкають єврейського робітника партії Бунд, "Поалєй Ціон" та подібні . Надалі підтримку радянської влади одержали тільки школи на ідиш з викладанням світських предметів. У 20-30 роки хедери й єшиви були закриті, а іврит поставлений поза законом.
Єврейські навчальні заклади було закрито у зв'язку з тим, що єврейська освіта сприяла формуванню ідентичності у дітей.
На відміну від дискримінації в царській Росії, що базувалася перш за все на християнському антиіудаїзмі, радянська влада формувала радянську людину, знищуючи релігійні й культурні коріння народів Радянського Союзу. В офіційних документах громадянина Радянського Союзу в п'ятій графі зазначалася “національність”. При цьому євреєм вважався той, у кого євреями були батько і мати, а якщо батьки були різних національностей, то залишалося право вибору національності або по батькові, або по матері. Цей тип ідентичності ще має значний вплив і сьогодні.
У міжвоєнний період (1918-1939) почали закладатися підвалини української юдаїки. Першим науково-дослідним закладом на українських землях, який спеціалізувався на проблемах єврейської історії та культури, стала Єврейська історично-археографічна комісія, створена влітку 1919 р. при Всеукраїнській Академії наук. За час існування Комісії її співробітники зібрали, опрацювали та спромоглися видати значну кількість архівних матеріалів, переважна більшість яких була зосереджена в Київському Центральному Архіві ім. Антоновича. Дослідження Іллі Ґаланта та його колег торкалися історії євреїв на Київщині, Волині та Поділлі. Головним здобутком наукової діяльності Комісії є два томи збірника праць Комісії, виданих 1928-1929рр. у Києві. С.Подолинський. Про те, як наша земля стала не наша, с.56, 58-59.
У системі Академії наук УРСР до початку війни діяла ще Кафедра Єврейської культури, керівником якої був Йосип Ліберберг. Наприкінці 1929 р. Кафедра була перетворена на Інститут єврейської пролетарської культури [ІЄПКу], що проіснував до 1936 року. Цьому Тут, зокрема, функціонувало шість відділів (історичний, філологічний, етнографічний, літературний, соціально-економічний та педагогічний) і декілька допоміжних установ, як-от: Центральний Архів Єврейської Преси, що одержував близько 400 видань з юдаїки з усього світу (передусім з європейських країн, США, Латинської Америки); Єврейська Наукова Бібліотека з фондом понад 60 тис. томів; Музей Єврейської Сучасності. На стан 1934 р. в Інституті працювало понад 100 співробітників, а директором був Нахум Штіф, видатний єврейський філолог, засновник і перший директор ІВО ["їдише віссеншафтліхе організаціє"] - міжнародного центру вивчення їдишистської культури, який до Другої світової війни (1925-1939) знаходився у Вільно, а після війни продовжив роботу в Нью-Йорку, де існує донині.
З розгортанням сталінського терору ІЄПКу на початку 1936 p. був закритий (частину співробітників заарештували за звинуваченням у троцькізмі). Проте наприкінці того таки 1936 p. Інститут був у скороченому вигляді відновлений під назвою Кабінету єврейської мови, літератури та фольклору при АН УРСР; керівником став відомий єврейський філолог, член-кореспондент АН УРСР Елі Співак. Проблематика Кабінету була звужена до вивчення проблем єврейської граматики, літературної мови, лексикології та перекладів. Матвеев В.И. Язык и культура: некоторые аспекты исторических и современных контактов славянских и еврейских языков // Kalbotyra. Сборник научных трудов Вильнюсского университета.- 1992, № 43.- с. 5-12
Значну роль в питанні самоідентифікації відіграє національно-релігійна освіта. За даними Центру єврейської освіти України, лише близько десяти тисяч дітей навчаються в системі єврейської овіти України. В Україні працює 26 денних та приблизно 60 недільних єврейських шкіл, 11 дитячих садочків, 8 єшив (релігійних навчальних закладів), близько 180 ульпанних (класних, шкільних груп), Міжнародний Соломонів університет, два коледжі, а також все більш широко використовуються дистанційні форми навчання
Важливою складовою культури і самоідентифікації є мовна культура, мовна поведінка євреїв. Як культура впливає на мову, так, у свою чергу, мова впливає на культуру. євреї в діаспорі завжди орієнтувалися на використання мов домінуючого оточення, що з практичної точки зору є цілком зрозумілим. Мовна поведінка євреїв України певною мірою відбиває як ситуацію у громаді, так і її подальшу орієнтацію. Більшість єврейського населення України на сьогодні використовує російську та українську мови.
Висновки
Підводячи підсумки проведеного мною дослідження, треба згадати, що наша мета дослідження полягала в тому, щоб на підставі комплексного джерелознавчого аналізу матеріалів з'ясувати розвиток Сіоністського руху на Поділлі в 20-х роках ХХ-го ст..
Слово «сіонізм» походить від назви гори Сіон, яка була символом міста Єрусалима і Країни Ізраїлю. Таку назву для єврейського національного руху обрано не випадково -- вона виражає тугу єврейського народу, який живе на чужині, за своєю історичною родиною, за Сіоном. Сіонізм, який оформився у XIX ст., не винайшов практично нічого нового, він лише перевів досить давню ідею і практику в сучасну організовану форму.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6
