Сіоністський рух з часом розрісся і набрав своїх напрямків --політичний, поселенський, ліберальний, соціалістичний, і пояснюється тим, що мається на увазі під кожним з них, зробивши попередньо застереження, що у кожного єврея свій сіонізм, такий, яким він його собі уявляє. Отож цей список можна постійно розширювати. Що й відбувається.

Засновником політичного сіонізму -- руху, який ставив своєю за мету заснування єврейської держави на землі Ізраїлю, піднімаючи єврейське питання на міжнародній арені -- вважається Теодор (Беньямін-зеев) Герцль. У 1896 році Герцль опублікував свою книгу «Єврейська держава» (німий. Der Judenstaat), в якій виклав своє бачення майбутньої єврейської держави. Вже наступного року Герцль керував першим Всесвітнім єврейським конгресом в Базелі, де була заснована Всесвітня Сіоністська Організація (ВСО).

Центр сіоністського руху перемістився спочатку у Лондон, а потім -- у США. Там він і залишився, як офіційно вважається, до створення Ізраїлю. З неофіційної точки зору, він і досі у США. Сполучені Штати з 20-х років XX століття і донині є головним спонсором міжнародного сіонізму. Політична система сучасного міжнародного сіонізму організаційно представлена Світовою сіоністською організацією та Світовим єврейським конгресом, який примикає до неї та нині має філіали у більш як 70 країнах. Світовий європейський конгрес створено 1936 року за ініціативи Світової сіоністської організації; при цьому лідери сіонізму мали на меті створити паралельну міжнародну організацію, яка мала б за мету «забезпечувати і захищати громадянські, релігійні і політичні права євреїв у діаспорі». Насправді Світовий єврейський конгрес є досить важливим придатком Світової сіоністської організації у справі наступу на єврейські уми і «євреїзації» євреїв задля їхнього духовного єднання.

На даний час питання сіонізму не втратило своєї актуальності .

Під час роботи ми дійшли певних висновків:

-- з'ясували ступінь вивчення проблеми, визначили особливості трактування Сіонізму. В історіографії ХІХ-ХХ ст., виявили причини відтворення історичних реалій;

-- всебічно розглянули особливості джерельної бази для дослідження проблеми, місце в ній документальних та усних джерел;

-- встановили інформативні можливості окремих різновидів джерел та джерельної бази в цілому;

-- дослідили причини, визначили характер, соціальну базу, спрямованість та регіон дій національно-визвольного повстання ;

-- відтворили перебіг подій, проаналізували динаміку та еволюцію конкретних проявів Сіоністів;

-- простежили життєвий шлях та діяльність однієї з найпомітніших постатей Сіонізму, уточнили його роль у розвитку даного соціального явища;

-- створили колективний портрет спільників ватажка, встановили їх соціальне походження, мотиви співучасті.

Наукова новизна роботи полягає насамперед у тому, що вперше в історіографії здійснено комплексний аналіз джерел на місцевому та архівному матеріалі. Внаслідок ґрунтовного дослідження матеріалів запропонована нова концепція розвитку повстання, визначено соціальну базу та спрямованість, прослідковано динаміку, характер і конкретні прояви. У роботі вперше всебічно проаналізовано та відтворено Сіоністський рух, а також його найближчого оточення. Спростовано низку необґрунтованих висновків та узагальнень

Дії та вчинки Сіоністського руху та його спільників розглянуто на тлі не лише соціально-економічних, але й інших, не менш важливих чинників і, зокрема, правових, морально-етичних, психологічних, ландшафтно-географічних особливостей місцевості тощо.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її матеріали можуть бути використані для створення узагальнюючих досліджень з конкретно-історичних та історіографічних проблем історії України, при розробці лекційних курсів з відповідних дисциплін у загальноосвітній середній школі, застосовуватись у навчальній та факультативній роботі вчителями загальноосвітніх шкіл.

20 століття проілюструвало іудейську ідентичність, як сукупність рис та аспектів, за яких самі євреї себе визначають на теренах України в основному за галахічним принципом, але існують нарративні аспекти, які інколи збігаються, але здебільшого різняться один від іншого. Раніше причинами актуалізації самоідентифікації євреїв була соціальна несправедливість (хасидизм), бажання залучатися до європейської та світової цивілізації (реформізм), то сьогодні пошук ідентичності пов'язаний із прагненням євреїв до об'єднання.

Отже, сіоністський рух на Поділлі в 20-х роках ХХ століття є складовою загальносвітового сіоністського руху - руху, який ставив своєю метою згуртованість єврейського населення для досягнення величної цілі- заснування єврейської держави на землі Ізраїлю.

В архівних фондах України зберігаються значні колекції документів єврейських організацій, наказів, листівок, оглядів, аналітичних розробок з питань діяльності єврейських організацій, де висвітлюються питання сіонізму, використано значний фактичний матеріал щодо окремих сторін політичної практики єврейських організацій, їх взаємин, форм та методів реалізації ідеологічних установ в різних суспільно-політичних умовах.

Опрацьовані також збірники, окремі документи, що містять циркулярні розпорядження та інші матеріали єврейських партій, Центральної Ради, Директорії, урядів УНР, більшовицьких та комсомольських організацій, а також органів радянської влади в Україні.

Значний аналітичний, фактичний та статистичний матеріал, що дав можливість відстежити перебіг подій та розстановку і взаємодію громадських та політичних сил в Україні, передумови та спрямованість зміни стратегії і тактики політичної діяльності національних організацій, містять часописи “Боротьба”, “Вестник еврейского отдела Народного комиссариата по делам национальностей”, “Вісник Української Народної Республіки”, “Воля”, “Голос Бунда”, “Еврейский рабочий”, “Известия” та інші. Матеріали часописів використані для детальнішого аналізу конкретних подій з урахуванням відповідних ситуацій, взаємодії політичних сил тощо.

Серед історіографічних джерел використані дослідження В.К.Гура, який проаналізував витоки, еволюцію та діяльність сіоністських партій в Україні з позицій КПРС. У роботі В.І.Прилуцького єврейські молодіжні організації розглядаються у контексті молодіжних національних рухів в Україні в умовах становлення тоталітарного більшовицького режиму. Позиції єврейських партій у мовній проблемі, що посідає значне місце у розбудові національного життя євреїв, досліджені у дисертації О.В. Заремби

Проаналізовані видання українських, єврейських та інших діячів, які безпосередньо брали участь у подіях в Україні у 1917-1921 роках або студіювали в той час питання діяльності єврейських організацій. Ці видання містять значний фактичний матеріал, викладений з позицій особистого ставлення державних та громадських діячів до подій та певною мірою детермінований партійною орієнтацією їх авторів.

Висвітлення діяльності єврейських партій в світовій науці перебуває під великим впливом різних політичних сил. Особливо це виявилось у СРСР, де ставлення до єврейських організацій було частиною політики щодо національних рухів народів країни, які згідно з пануючою ідеологією ототожнювались з націоналізмом. Історико-партійна наука розглядала лише негативні сторони українського, єврейського та інших націоналізмів,а також сіоністського руху, схематизували і примітивізували їх ідеологічні та політичні, етичні та соціально-психологічні засади. В той же час нерозривний зв'язок націоналізму з природою суспільних явищ, його конкретно-історичні форми з їх статичними та змінними рисами, зазвичай, ігнорувались. Зокрема, діяльність єврейських організацій розглядалась з вузькопартійних позицій. Їхня політична практика у сфері розбудови національного життя докладно не розглядалась, а лише таврувалась як буржуазна та антинародна.

Різні аспекти політики УНР у єврейському питанні висвітлені у виданнях українських та єврейських діячів,які безпосередньо брали участь у подіях в Україні у 1917-1921 роках або студіювали в той час питання діяльності єврейських організацій. . Це в свою чергу дає можливість грунтовніше проаналізувати засоби, що їх використовували єврейські партії для розбудови національного життя своєї людності в Україні.

Висвітлення діяльності єврейських партій у роботах зарубіжних авторів, що перекладались у СРСР, мало відрізнялось від радянських видань. Автори цих публікацій не приділяють значної уваги аналізу історії розвитку єврейських організацій і зосереджуються на викладі матеріалів щодо проявів сіоністського екстремізму та засудження його різними міжнародними організаціями2.

Інші видання, автори яких у радянській літературі характеризувались як буржуазні, написані з більш об'єктивних та наукових позицій, містять глибокий аналіз діяльності єврейських організацій. Роботи зарубіжних авторів містять значний аналітичний та фактичний матеріал щодо діяльності єврейських організацій у сфері робудови національного життя в Україні. Висвітленню основних ідеологічних засад та політичної практики сіоністських партій присвячені книги У. Лакера, С. Левенберга, Г. Гольдмана та інші. Причини виникнення єврейських націоналістичних та соціалістичних організацій та їх еволюція проаналізовані у монографії професора Єврейського університету у Єрусалимі Д. Френкеля. Політика керівників УНР щодо євреїв досліджена А. Зайдманом, який приділив особливу увагу реалізації Закону про культурно-національну автономію. Українсько-єврейські відносини на початку ХХ століття аналізуються також у книзі Х. Астера та П. Потічного, а також Х.Абрамсоном та авторами статей збірника “Українсько-єврейські відносини в історичній перспективі”3. Критичному аналізу політичної практики компартійного керівництва і, зокрема, євcекцій щодо єврейських організацій присвячені книги Ц. Гітельмана та М. Альтшулера4та інших.

У другому розділі “Єврейські партії та об'єднання України на початку ХХ століття” досліджуються конкретно-історичні чинники, що справили вплив на процеси утворення та діяльності єврейських організацій у Російській імперії наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть, їх позиції щодо вирішення єврейського питання у країні та ставлення до них владних структур держави.

Значне місце у розділі займає аналіз діяльності та основних політичних засад єврейських партій України сіоністської та соціал-демократичної спрямованості.

Практично усі єврейські організації, незважаючи на різну, а часом і протилежну спрямованість їх діяльності, підтримали лютневу революцію 1917 року і взяли активну участь у соціально-політичних перетвореннях у країні. Висвітлюється участь єврейських партій у діяльності вищого законодавчого органу УНР, робота віце-секретаря єврейських справ та взаємодія єврейських організацій в Україні.

75 відсотків членів Центральної Ради представляли українські організації, 14 відсотків - російські, 6 відсотків - єврейські, 2,5 відсотки - польські5.У протоколі мандатної комісії була зазначена участь у сесії Центральної Ради і представників єврейських партій. Їх чисельність була такою6.

Десятки представників єврейських партій брали участь у роботі Центральної Ради, її секретаріату та інших установах. Позиції українських та єврейських партій співпадали з усіх основних державотворчих питань. Однак протиріччя, що виникли при обговоренні ІІІ та ІV Універсалів певною мірою обумовили ускладнення українсько-єврейських відносин. Проте значно більшими були протиріччя між сіоністами та Бундом, що, зокрема, виявились під час виборів у єврейських общинах.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6