Незабаром після народження Джорджа його батьківщина переїхала в інший маєток, що перебував у графстві Страффорд, недалеко від міста Фредериксбург. Отут пройшли дитинство і юність Джорджа Вашингтона. Читанню, аркушу й цифири він навчився в школі парафіяльного паламаря Гобби, що сам мав досить убогі пізнання. На щастя, Джордж мав можливість розширювати свої знання в родині під годину й після закінчення “курсу наук” у Гобби. Батько Джорджа, що був для свого години дуже освіченою людиною, любив запросто розмовляти зі своїми дітьми на різні тими, намагаючись розвивати їх і заронити в їхню душу любов до праці й до правди. Старшого сина від першого шлюбу, Лоренса, як свого спадкоємця він відправив в Англію для одержання вищого утворення; Джорджу доводилося задовольнятися меншим. Заті Джордж користувався всіма благами здорового сільського життя на чистому повітрі й, міцний, здоров'їв від природи хлопчик фізично розвивався як не можна краще. Чудово, що одною з улюблених його ігор була гра в солдати з однолітками. Це було, втім, цілком природно, якщо взяти до уваги його атмосферу, що оточувала. Брат його Лоренс, повернувшись із Англії, взявши долю у війні між Англією й Іспанією. Він не раз мав випадок боротися з іспанцями, і мимоволі діяв на молодшого брата своєю військовою наснагою, приготовляясь до походу [13, 201]. Та й вся Віргінія в цей година була охоплена військовою гарячкою, і молодь не сповільнила також заразитися нею. Джордж улаштовував полки зі своїх шкільних товаришів, навчав їх марширувати й навіть задавав бою - цього разу як головнокомандуючий школи Гобби.

По закінченні війни Лоренс Вашингтон повернувся додому, алі більше на військову службу йому надходити не довелося, тому що у квітні 1743 долі раптово помер батько, і Лоренс ставав главою родини. За заповітом він одержавши маєток на березі ріки Потомак; другий син від першого шлюбу, Августин, одержавши родовий маєток у Вест-Порленде, а Джорджу призначався тої маєток, де він виріс і де батько йз семьею провів свої останні роки.

Незабаром після смерті батька Лоренс, незважаючи на різницю років, дуже Джорджа, що любив, женився на мисс Ганні Фэрфакс і оселився у своєму маєтку на ріці Потомак, назвавши цей маєток Маунт-Вернон на честь адмірала Вернона, під начальством якого він служив у флоті.

Удова Августина Вашингтона з дітьми залишилася жити в маєтку, що перебував у графстві Стаффорд. Відповідно до заповіту чоловіка Мэри Вашингтон була призначена опекуншею своїх дітей і майна, що призначався їм. Вона, як виявилося, була цілком гідна такої довіри. Це була жінка з незвичайним природним розумом, здоровими інстинктами й сильною волею. Незважаючи на свої грубуваті манери й суворий вид, вона відрізнялася простотою й добрим серцем. Багато години віднімали в неї різні турботи по господарству; алі вона вміла знаходити вільні годинники й присвячувати їх розумовому й моральному вихованню своїх дітей. Як своїми бесідами з ними, так і прикладом свого життя вона намагалася вселити їм свідомість боргу, повага до людської особистості й уміння стримувати зовнішні вияви свого темпераменту. Джордж дуже походивши особою й характером на матір; у дитинстві він часто виявляв запальну й неприборкану вдачу, алі всі ці шорсткості його характеру помалу згладжувалися під розумним впливом матері. Вона часто читала своїм дітям уголос витримки йз книг релігійного й морального змісту, стосуючись при цьому всіляких життєвих відносин; особливе враження на Джорджа зробили “Міркування релігійного й морального характеру” Гейля; до цієї книги він всі життя харчував пристрасть і майже ніколи не розставався з нею [9, 23].

Мэри Вашингтон була не з тихнув матерів, які мітять своїх синів у генерали. Вона була далека всякого марнославства й зовсім не мріяла про ті, щоб син її вистачав зірки з неба. Насамперед, їй хотілося, щоб Джордж був гарним сільським хазяїном, щоб він замінив батька молодшим братам і сестрам, а для матері був би опорою в старості. Через якийсь година після смерті чоловіка вона відправила Джорджа в маєток його брата Августина для відвідування школи, що перебувала поблизу, Вільямса, де Джордж міг придбати всі необхідні для сільського хазяїна пізнання. Цю школу Джордж відвідував протягом декількох років, вивчаючи там математикові, геометрію й межове мистецтво. У школі Вільямса не навчали ні літературі, ні іноземним мовам, а тому Вашингтон ніколи не знав ніякої мови, крім англійського. Англійською мовою він володів у досконалості, алі цим зобов'язаний був скоріше собі, чим школі. Шляхом завзятих і довгих вправ він навчився виражатися коротко і ясно. У вільні від зайняти годинники переписував витримки з деяких книжок, що попадалися йому під руку, або викладав прочитане своїми словами; зошита його, що збереглися донині, свідчать про старанність і посидючість, разючих для хлопчика його віку. Ретельно обробляв він свій склад, коли писав викладу, - про це можна судити по помарках; ретельно копіював каліграфічні зразки, і помалу виробив чіткий, гарний почерк і прекрасний склад. Чудово, що він з дитинства надзвичайно любив переписувати ділові папери - заповіту, контракти, векселі й т.п. Він, мабуть, і сам цілком серйозно готувався до ролі сільського хазяїна, намагаючись придбати всі необхідні для цієї мети практичні пізнання. Особливо ретельно вивчав він “Супутник парубка”, звідки почерпал відомості про ті, як тримати собі в суспільстві, як писати листи й ділові документи, як розмежовувати землі, будувати будинку, готувати чорнило й сидр, розводити дерева, подавати першу допомогу у хворобах і так далі [10, 12]. Зошита Джорджа свідчать про повну відсутність у нього художнього дарування - всі смороду відрізняються діловим тоном, що доходити до сухості. Німа чого й говорити, що досить багато хто йз придбаних їм практичних пізнань придалися йому згодом. В умінні становити ділові папери він міг суперничати з бути-яким юристом.

У вільний годину Джордж Вашингтон із захопленням віддавався фізичним вправам - біжу, стрибкам, змаганням і іншому, а головним чином - верхівковій їзді. Уже в 14 років він без праці об'їжджав самих неприборканих коней і вважався чудовим наїзником. Фізичний розвиток Джорджа не відставало від розумового, і це сприяло тому, що з нього вийшла така врівноважена людина. Серед товаришів Джордж користувався любов'ю, особливо за свою прямоту й правдивість. Нерідко він як третейський суддя влагоджував розбіжності й суперечки між школярами, - роль, що згодом, будучи главою Американського Союзу, не раз доводилося йому виконувати в іншому масштабі [7, 67].

Канікули й святий Джордж часто проводило в Маунт-Верноне, у родині свого брата Лоренса, що мав на нього сильний вплив і цілком заміняв йому батька. Лоренс у цей година був членом законодавчих зборів Віргінії й у тої ж година військовим начальником того округу, де перебував його маєток. Лоренс познайомив Джорджа з родиною свого тестя, лорда Вільяма Фэрфакса. Сам лорд Вільям, що живий у маєтку Бельвуар, була людина утворену й колишній; свою старість він вирішив провести у Віргінії, де управляв великими маєтками свого брата, лорда Томаса. Батьківщина Фэрфаксов належала до вишуканої англійської аристократії, і у вона^-ті молодий Джордж одержавши остаточне світське шліфування. Питання про поводження в суспільстві сильно займав Джорджа, і він сам становив зі свойственною йому докладністю правила для свого керівництва. До нас дійшли багато хто із цих правил, по правді сказати, досить наївних і курйозних. Поруч із такими: “При всякій дії в суспільстві варто брати до уваги почуття й подивися присутніх”, - можна знайти й такі: “Перебуваючи в суспільстві, не розспівуйте собі під ніс, не тарабаньте пальцями й не стукаєте ногами”, або: “Не спите, коли інші говорять; не сидите, коли інші коштують; не говорите, коли варто мовчати” і так далі [7, 65]. Втім, Вашингтон становив цей кодекс цілком серйозно й серйозно ж провівши його в життя.

У Маунт-Верноні, між іншим, пробудилися й військові похилості Вашингтона. Лоренс був всієї душою відданий військовій справі; крім того, у будинку його нерідко збиралися капітани військових англійських кораблів, що стояли на якорі в Потомаке, а також провінційні офіцери Віргінії; Джордж раз у раз чув розмови на різні військові тими; опису битв, спогаду про скитаниях по морю, про боротьбу з піратами - всі це глибоко діяло на вразливого, енергійного хлопчика, якого мимоволі тягло до такого життя, повної небезпек і пригод. В 14 років він заявивши про своє бажання надійти на морську службу, алі зустрів сильний опір з боку матері, що в останню мінуту взяла свою первісну змушену згоду назад, не вирішуючись піддавати свого первістка небезпекам, сполученим з військовим життям. Робити було німа чого: Джорджу довелося підкоритися матері й повернутися в школу Вільямса. Тому що в цій школі Джордж придбав деякі відомості по межуванню земель, і тому що праця землеміра у Віргінії прекрасно оплачувався, те Джордж вирішив узятися за цю професію. Границі віргінських маєтків у тої година не минулого ще точно встановлені, землемірів же було мало, а тому це був план досить практичний. Протягом двох років Вашингтон докладно й серйозно вивчав землемірне мистецтво як теоретично, так і практично, наполегливо доводячи до кінця всі роботи, що уживаються їм.

Спокійний діловий настрій Вашингтона був порушений у цей година маленьким нещастям: він закохався, алі без взаємності. Ця подія занесена в його щоденник, що він вів з десятилітнього віку. П'ятнадцятирічний юнак почував собі глибоко нещасним, намагався виливати своє горі у віршах, які, однак, не виявляють ні найменшого поетичного дарування; видно тільки, що він був дуже чутливий до жіночої краси. Хто був предметом його першої ніжної пристрасті - невідомо; сам він бачить головну причину свого несчастия у відсутності сміливості й у нерішучості відкрити “своєю тужною, стікаючою кров'ю серце” [15, 134]. Імовірно, його мучення пояснюються неуважністю особини, “що вразила його серце стрелою Купідона”, до подихів і ухаживаньям хлопчиська-школяра. У всякому разі, ця пристрасть надовго порушила щиросердечний спокій палкого юнака, і згодом, навіть у зрілі роки, він завжди був мовчазний і соромливий у суспільстві жінок.

Закінчивши школу Вільямса, Джордж оселився в Маунт-Верноне. Шкільне утворення було кінчено, алі далеко не задовольняло, так що він усіляко намагався його поповнити. У Маунт-Верноне він по кілька разів перечитував що попадалися йому під руку деякі книги, вправлявся в межуванні, хоча й отут нещасна любов годиною сильно заважала йому працювати. Іноді юнак цілими годинниками бродив по лісах, намагаючись утішити свою знівечену душу на лоні природи.

Нерідко він відвідував батьківщину Фэрфаксов і подружився зі старшим сином лорда Вільяма, Джорджем. Вашингтону було в ту пору 16 років, алі завдяки своєму високому росту й міцній будові він робив враження цілком змужнілого юнака. Він був стриманий не по літам, відрізнявся солідними манерами, з'єднаними йз простотою й скромністю, і користувався загальною повагою. Внутрішня боротьба, пережита їм, додала більше певний характер його моральної особистості; зовнішній же меланхолійний вид надавав всій його фігурі особливу принадність.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7