Бажаючи зверни собі постійне місце проживання в підніжжя Аллеганских гір, лорд Томас вирішив розмежувати свої володіння в цій місцевості й покласти кінець розкраданням, які вироблялися в його землях різним стороннім людом. Лорд Томас бачив землемірні роботи Вашингтона на околицях Маунт-Вернона й, знаючи характер, фізичну силу, спритність і відвагу свого молодого друга, вирішив саме йому доручити розмежування своїх земель, що представило чималі труднощі в дикій країні з її дикими мешканцями. Вашингтона з радістю прийняв пропозицію лорда Томаса розмежувати його землі за грошову винагороду, і в середині березня 1748 долі разом із Джорджем Фэрфаксом відправився в лісові нетрі Америки.
Молоді люди поїхали верхи в супроводі декількох слуг. Переваливши через Блакитні гори, смороду опинилися в мальовничій долині Шенандоа, на заході якої були розташовані Аллеганы. Долина ця зрошувалася багатоводною рікою Шенандоа (“Дочка зірок”); природа навкруги була чарівна. На горах ще лежав сніг, алі незліченні потоки падали із шумом з висот, і в долині вже панувала весна. Вашингтона записував всі свої враження й спостереження в щоденник; алі, мабуть, його цікавила не стільки природа, скільки ті матеріальні вигоди, які можна було витягти з її розумної експлуатації. У щоденнику, принаймні, комерційна крапка зору переважає над поетичною. Правда, Вашингтон згадує й про вроду лісів, гір і рік, захоплюється віковими деревами, гаями цукрового очерету, - алі лише мимохідь. Його більше цікавлять якості ґрунту, зрошення, поверхня й розташування земельних ділянок. Як щирий практичний ділок Вашингтон цілком пішов у доручений йому праця, ретельно знімав плани земель, що лежати при злитті Шенандоа з Потомаком, а потім по лівому березі Потомака. Отут доводилося йому зіштовхуватися з німецькими емігрантами, що обробляли частина вимірюваних їм земель, а потім і йз червоношкірими; йому вдалося бачити військовий танець індіанців навколо багаття під звуки музики, виробленою порожнім гарбузом, наповненим дробом, і ударами в казан, на зразок барабана обтягнутий шкірою. Згодом Вашингтон відмінно вивчив вдачі індіанців і навчився вести з ними справи.
Так проживши Вашингтона біля місяця, проводячи дні й ночі під відкритим небом і ретельно займаючись кресленнями й вимірами. Від дощу він рятувався разом зі своїми супутниками в курені, спорудженому з деревних галузей, а в гарну погоду ночував на ведмежій шкірі або на оберемку соломи біля багаття. Вашингтона як не можна краще вмів застосовуватися до всякого життя, задовольняючись у випадку споживи найменшим, нерідко особисто присмажуючи собі дичину на саморобному рожні й знаходячи в подібному житті чимало принадності. Нарешті 12 квітня Вашингтон повернувся в Маунт-Вернон, прекрасно виконавши покладене на нього доручення, до великого задоволення лорда Томаса, що щедро винагородив молодого землеміра.
Незабаром після цього Вашингтон призначений був суспільним землеміром графства Фэрфакс і більше трьох років виконував цей обов'язок із властивим йому ретельністю й сумлінністю, проводячи цілі місяці в глибині лісів і ґрунтовно знайомлячи з характером країни і її жителів. Нерідко провівши він по кілька днів у лорда Томаса, що оселилося назавжди в глухомані, на захід від Блакитних гір, у маєтку Гринвей-Курт. Сюди стікалася безліч усякого народу, тому що старий лорд був надзвичайно гостинний до всім, не крім диких індіанців і грубих колоністів. Лорд Томас привіз із собою з Англії багато книг, і, коли було можливо, Вашингтон з насолодою віддавався читанню. У такий спосіб він ґрунтовно вивчив історію Англії й взагалі значно розширив свій розумовий обрій. Так протекли юні роки Вашингтона. Життя в незайманих лісах загартувала його, зробив досвідченіше; брат його Лоренс і лорд Томас у значній мірі сприяли його розумовому розвитку [12, 36]. Ще не досягши 20 років, Вашингтон був цілком підготовлений до того, щоб взяти на собі відповідальна суспільна праворуч. Така праворуч незабаром представилася й висунула Вашингтона на арену історії.
2.2 Війна з французами й початок військової діяльності Вашингтона
Між володіннями французів і англійців в Америці границі не були точно встановлені, а тому нерідко виникали звади між обома народами, що доводили один одному свої права на володіння розкішним басейном ріки Міссісіпі. Особливо ласим шматком як англійцям, так і французам здавалися землі по ріці Огайо, покриті багатою незайманою рослинністю й що стали яблуком розбрату між обома народами.
Тому що землі по ріці Огайо були населені войовничими індіанцями, те французи зі своєї сторони, а англійці зі своєї всіляко намагалися залучити до собі червоношкірих. У половині XVIII сторіччя Англії вдалося укласти союз із багатьма індійськими племенами; французи ж, уважаючи землі по Огайо своєю власністю, сталі брати в повний англійських торговців, що з'являлися в цій місцевості. Праворуч приймала серйозний оборот, і, передбачаючи швидку війну, обидві сторони почали діяльно готуватися до неї.
Віргінія була першою англійською колонією, де пробудився військовий дух. Вона розділилася на військові округи, на чолі яких стояли майори, що завідували набором і навчанням солдат. На цю посаду був покликаний, за рекомендацією свого брата Лоренса, юній Джордж Вашингтон, що вже встиг здобути собі загальна довіра й повага.
Молодий Вашингтон був у захваті від цього призначення й, по своєму звичаї, методично й терпляче ставши готуватися до нової справи. Маунт-Вернон, де ще недавно він виливав у віршах свої любовні страждання, тепер перетворився для нього у військову школу. Він ретельно займався воєнною тактикою, стратегією, навчався фехтуванню, стрілянині, читав військові твори, записуючи в щоденник всієї його думки, що вражали. Алі незабаром заняття ці довелося перервати, щоб супроводжувати давно що вже хворіли сухотою брата Лоренса на острів Барбадос у Вест-Індії, куди посилали його лікарі [4, 67]. Із цієї нагоди Джордж уперше зробив велику подорож по морю; судячи з його записок, вона, втім, не стільки цікавився красою морських пейзажів, скільки напрямком вітрів, кліматичними умовами й т.д. Ледь приїхавши в Барбадос, Джордж занедужав віспою, від якої оправився тільки завдяки відходу ніжно, що любив його брата; алі сліди віспи назавжди залишилися на його особі. Тропічна природа Вест-Індії зробила на нього сильне враження; разом з тім, він не пропускав нагоди досліджувати ґрунт, спостерігати вдачі жителів, суспільні встанови й охоче відвідував театр, - задоволення, доти невідоме для нього.
Однак перебування на Барбадосі не відновило сил Лоренса; до того ж він так тужив за родиною, що Джордж на прохання брата відправився за його дружиною й дитиною, маючи намір привезти їх у Вест-Індію. Джорджу довелося їхати в Маунт-Вернон узимку, коли, внаслідок частих бур, морське плавання був уповільнений і небезпечним; корабель, на якому він плив, ледве було не зазнав катастрофи, про що докладно говоритися в щоденнику. Під година відсутності Джорджа Лоренс ставши ще сильніше тужити за своєю рідною Віргінією, і раннею навесні відправився сам у Маунт-Вернон. Дорога так розморила його, що, тільки-но встигнувши добратися до будинку, він помер у колі своєї родини, 34 років від роду. Це було більшим горем для Джорджа, тому що він в особі Лоренса втратив кращого друга, що цілком заміняв йому батька. Маєток Маунт-Вернон, відповідно до батьківського заповіту, у випадку смерті Лоренса повинне було дістатися Джорджу, що незабаром і вступивши в керування цим великим маєтком. Маунт-Вернон на всі життя залишився улюбленим місцеперебуванням Вашингтона, де він знаходив спокій і відпочинок від праць і тривог громадського життя.
Тім годиною, відносини французів і англійців продовжували загострюватися. Французи будували фортеці, споряджали флот і тіснили колоністів-англійців; нарешті, виргинский губернатор Динвидди вирішив зробити із цього приводу подання комендантові головної французької міцності на ріці Френчі-Лементі. Крім переговорів із французами, необхідно було ще постачити союзних індіанців зброєю й залучити якнайбільше червоношкірих на сторону англійців; для виконання цієї місії потрібний була смілива, прониклива людина, - і вибір губернатора впавши на Вашингтона, після смерті брата знову, що зайняв пост, майора.
Коли на чолі англійського міністерства ставши Питт, що зумів зробити політикові Англії більше енергійне й впливової, положення Вашингтона стало трохи краще. В Америку послані були три дивізії, під головним начальства генерала Аберкромби, причому дві дивізії повинні були діяти на півночі, а третя, під предводительством бригадира Форбса, відправлена була у Віргінію, одержавши приписання опанувати фортом Дюкен. Крім того, Питт зрозумів, що необхідно зрівняти в правах і чинах офіцерів (до полковника включно) колоніальної й королівської армії, щоб знищити постійні сперечання, що заважали єдності війська; таким чином, здійснювалася міра, що Вашингтон давно вже вважав надзвичайно важливої і яка дійсно полегшила положення справ. Форбс знав, що невдача Брэддока значною мірою пояснюється його зневагою до рад Вашингтона, і тому постійно радився з начальником провінційної міліції. До регулярних англійських військ і до виргинской армії незабаром примкнули пенсильванцы й деякі інші колоністи в кількості 4500 чоловік. Під командою Вашингтона перебувало біля двох тисяч чоловік, неуважних, однак, по великому просторі й нуждавшихся в наметах, продовольстві й так далі. У такому положенні перебувала праворуч наприкінці літа 1758 долі. У цей година Вашингтон відправився у Вильямсбург із доповіддю про споживи свого війська. Ця поїздка мала вирішальне значення для його особистого життя [9, 29].
По дорозі у Вильямсбург Вашингтон познайомився йз Чемберленом, маєток якого перебувало поблизу і який ставши просити Вашингтона заїхати до нього хоч пообідати, якщо вже ніяк не можна погостювати подольше. Вашингтона поступився наполяганням гостинного поміщика, і в будинку його вперше зустрівся з молодою вдовою, Мартою Кэстис. Як по батьку, так і по чоловіку, г-жа Кэстис, уроджена Дэндридж, належала до шановного прізвища, а від чоловіка успадкувала величезний стан і малий двох маленьких дітей. Це була жінка невеликого росту, алі пропорційного додавання; дуже красили її більші темно-карі очі, прекрасні каштанові волосся й приємне вираження особини. Її привабливі манери й простота в обігу відразу сподобалися Вашингтону. Незважаючи на свою стриманість і серйозність, він був дуже чутливий до жіночої принадності, особливо в мінути відпочинку від військового життя, і миссис Кэстис у цей день скорила його серце. Обід пройшов непомітно, і хоча коня були давно подані, Вашингтон барився їхати; нарешті він покаравши розсідлати коней і тільки на наступний ранок відправився на місце свого призначення. Маєток г-жи Кэстис “Білий Дім” перебувало недалеко від Вильямсбурга, і Вашингтон провівши в неї всі вільні від занятті годинники. Алі військові обов'язки не дозволяли Вашингтону довго залишатися у Вильямсбурге, і, боячись втратити миссис Кэстис, у якої й без нього було чимало шанувальників, Вашингтон зробив їй пропозиція. Гарний молодий офіцер, що встиг уже придбати собі славу, настільки притягальну для жінок, дістав згоду миссис Кэстис, і вирішено було відсвяткувати весілля після узяття форту Дюкен.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7
