Тім годиною на півночі справи англійців з кожним удень поліпшувалися, міцність за міцністю переходили в їхні руки, і французи, що діяли на півдні, перестали одержувати з півночі підкріплення. Вашингтона квапив Форбса, наполягаючи на тому, щоб зробити похід по старій дорозі, - алі дарма. Нарешті, тільки на качану листопаду 1758 долі вся англійська армія зібрана була в один пункт, і вирішено було рушити в дорогу, тім більше, що ходили слухи про слабість дюкенского гарнізону. Вашингтона повів авангард, а за ним форсованим маршем пішли інші. Безперешкодно підійшло англійське військо до форту Дюкен, що, як виявилося, був покинутий ворогом. Втративши надію одержати підкріплення з півночі, французи, довідавшись про наближення англійців, зволіли вийти й надати їм заволодіти міцністю без бою. Правда, французи встигли підірвати свої магазини й спалити всі будинки, так що Вашингтон заставши на цьому місці одні руїни. Виправивши це зміцнення, англійці назвали його на честь свого першого міністра фортом Питт.

Так окончилось панування французів в області Огайо, на границях якої знову встановилися мир і спокій. Вашингтона вирішив залишити військову службу, як тільки окончится кампанія проти форту Дюкен. Здоров'я його за кілька років бивуачной життя сильно розхиталося, вічні тривоги набридли йому, і душу його жадала спокою. Ще до узяття Дюкена Вашингтон за порадою своїх друзів погодився виставити свою кандидатуру в депутати законодавчих зборів, куди й був вибраний величезною більшістю голосів як представник від графства Фредерике. Після узяття Дюкена Вашингтон вийшов у відставку й 6 січня 1759 долі женився на миссис Кэстис. Весілля було відсвятковано в “Білому Домі” у колі численних друзів і знайомих, як того вимагало стародавнє виргинское гостинність [15, 69]. У тім же 1759 долі французькому пануванню нанесень був остаточний удар і в Канаді. Однак ще до 1763 долі не раз спалахували в Канаді повстання, які англійцям доводилося придушувати зі зброєю в руках. Нарешті, до великої радості американських колоній Англії, укладений був мир.

Війна Англії із Францією через американські території мала важливі наслідки для американців. Англійським колоністам довелося в цю війну принести величезні жертви. Населення колоній було розорено, землі спустошені, невдоволення положенням справ приймало всі більші розміри. У народних масах помалу пробуджувалася свідомість, що виявилася в тім, що колонії почали жадати від метрополії відшкодування своїх збитків. Зароджувалася думка про повне відділення колоній від Англії, і Англія всіляко підтримувала цю думку своїми репресіями проти американського населення. Праворуч у тому, що зі знищенням французької могутності в Америці англійські колонії не бідували більше в захисті метрополії, - а це, по суті, було главною зв'язком між Англією і її колоніями; через кілька років волелюбні американці зуміли стряхнути із собі гне, що зовсім не доводився їм по смаку.

Помітимо на закінчення, що під година війни йз французами, що мі могли розглянути отут лише загалом, Вашингтон не зробив жодного блискучого подвигу, алі все-таки цілком заслуживши свою популярність і славу. Всі його життя за цей година може справедливо вважатися подвигом; нелегко були мати справу з неорганізованою армією й заміняти недоліки військової організації своїми особистими достоїнствами, не порушуючи при цьому законів і сміло зустрічаючи всяку небезпеку. Досвід, придбаний їм у війні йз французами, більш ніж придався йому згодом. Цілком підготовлений, узявся він за велику справу звільнення своєї батьківщини, завдяки якому здобував собі право на безсмертя [14, 175].

2.3 Причини і початок американської революції

Поки Вашингтон мирно живий у Маунт-Верноне, на суспільному обрії Америки збиралася гроза. Відповідно до давньої ухвали англійського парламенту англійські колонії Північної Америки малі право вести торгівлю тільки з Англією, причому заборонявся вивіз із Америки деяких предметів, що вироблялися в Англії. Звичайно, ця постанова була вкрай невигідно для колоній; з їм, однак, доводилося миритися, поки колонії малі потребу у військовому захисті метрополії. Алі після витиснення французів положення справ змінилося. Республіканські ідеї й демократичний дух насамперед виявилися в північних колоніях, які сталі ревниво стежити за діями Англії.

Війна йз Францією в Америці ввела Англію в більші витрати, і британський уряд вирішило залучити колонії до покриття цих витрат, наклавши мита на деякі предмети споживання, що ввозилися в Америку з Англії. Тім годиною, за духом англійської конституції, введення прямих і непрямих податків у колоніях було виключним правом місцевих законодавчих зборів. Алі, не бентежачись цим, англійський парламент обклав митами патоку й цукор, що ввозилися в порти Нової Англії, і, головним чином, у Бостон. Незабаром обкладені були митами й інші предмети ввозу й установлень був строгий нагляд за контрабандною торгівлею, що колонії нишком вели йз французами й іспанцями й на якові Англія раніше дивилася крізь пальці. Завдяки цьому значна частина населення розорилася, і невдоволення колоній росло не щодня, а щогодини. Колонії відправили було петицію королеві й парламенту про скасування пошлинных актів і послали в Англію як свій уповноважений Франкліна. Алі англійський уряд занадто мав потребу в грошах, щоб почути голосу колоній, і воліло порушувати конституцію. Правда, парламент скасував мита на деякі товари; алі заті, як би на підтвердження прав Англії обкладати колонії податками, виданий був знаменитий акт про гербовий збір, по якому всі ділові папери в колоніях повинні були писатися на гербовому папері. Алі колонії твердо вирішили статі проти цього незаконного акту й не допускати в собі його здійснення. Тепер заговорили не тільки північні, алі й південні колонії, що відрізнялися порівняно большею відданістю королеві, внаслідок того, що там перебували великі маєтки англійської аристократії, що виселилася. Населення південних колоній все-таки не бажало відмовлятися від своїх автономних прав, гарантованих англійською конституцією, і добровільно виконувати деспотичні домагання Англії. Північ і південь виявилися об'єднаними спільними нтерес. Акт про гербовий збір винний був набути чинності 1 листопаду 1765 долі. У багатьох колоніях населення спалило склади з гербовим папером і узялося до зброї, так що англійський парламент змушений був скасувати ненависний акт. Алі замість цього обкладені були митами картон, фарба й чай, що привозилися з Англії. Очевидно, метрополія не обертала ніякої уваги на права колоній самим призначати мита й податки. Колонії розуміли, що петиціями справі не допоможеш, і вирішили не приймати до собі англійських товарів, за які стягувалися мита [8, 175]. Ця міра мала на увазі вдарити по кишені англійських купців і примусити їх домогтися від свого уряду скасування мит. Вашингтона, що гаряче співчував цій мері, взявши діяльну долю в її проведенні.

Правда, Вашингтон був у молодості щирим монархістом, і симпатії до Англії і її установ глибоко коренилися в його природі; алі ще більше він любив свою батьківщину й всею душею стояв за збереження її політичних вільностей. Спочатку, однак, Вашингтон був проти боротьби зі зброєю в руках, тому що сподівався мирним шляхом улагодити відносини між Англією й колоніями. Із всіх мирних засобів боротьби найбільш вірним здавалося йому утримання від покупки англійських товарів, обкладених митами. Він сам, разом зі своїм іншому Масоном, виробив систему помірності й представивши свій проект законодавчим зборам Віргінії. Проект був прийнятий, і всі членуй зборів підпискою зобов'язалися не купувати обкладених митами товарів, крім украй необхідних для життя. Потім устав суспільства помірності був видрукуваний і розісланий по всіх колоніях. Таким чином, система помірності поширилася по всій країні й з'явилася першим кроком до об'єднання колоній. Сам Вашингтон строго дотримувався цієї системи; у будинку його не можна було знайти жодного йз заборонених продуктів, навіть чаю, до якого він був великий мисливець.

Події помалу приймали вусі більше лиховісний характер. У Бостоні й інших містах Нової Англії розставлені були війська нібито для підтримки порядку; присутність їх украй дратувало населення. У березні 1770 долі в Бостоні відбулося зіткнення між солдатами й народом (“бостонская різанина”), що викликала по всій країні буру обурення, і в багатьох місцях почали нишком готуватися до війни. У тої ж година англійський парламент змушений був скасувати деякі мита й понизити мито на чай, тому що система помірності заподіяла більші збитки англійській торгівлі. Сподіваючись через це продати свій чай в Америці, тільки Ост-Индская компанія відправила з Англії в Бостон кілька кораблів, навантажених сподіваємося. Алі бостонцы й чути не хотіли про покупку сподіваючись доти, поки не будуть скасовані весь мита без винятку, і вимагали видалення кораблів з гавані. Алі тому що кораблі не віддалялися, те вночі 18-го грудня 1773 долі бостонцы, переодягнені індіанцями, піднялися на кораблі й викинули весь чай у море. На кару за цей учинок англійський парламент видав акт, що закривав гавань Бостона з 1 червня 1774 долі на невизначений година. Праворуч зайшла цього разу занадто далеко, і всі колонії відчули, що існуванню їх загрожує небезпека. У травні 1774 долі зібралися законодавчі збори Віргінії й протестувало проти закриття гавані Бостона, ухваливши 1 червня провести в пості й молитві з метою відвернути загрозливу небезпеку. Незважаючи на вимогу губернатора, щоб збори розійшлися, воно продовжувало свої засідання в іншому місці й вирішили знестися з іншими колоніями, пропонуючи якомога швидше скликати конгрес делегатів від всіх колоній. Думка про такий конгрес уперше висловлена була Франкліним уже раніше. Алі в цей момент конгрес був нагальною потребою. Це прекрасно розумів Вашингтон, що ясно бачив, що у відносинах колоній з метрополією наступила кризу й що необхідно діяти енергійно. “Я не беруся сказати, - писав у цей година Вашингтон одному зі своїх друзів, що був гарячим прибічником англійського режиму й ворогом опозиції, - де винна бути проведена прикордонна рису між Великобританією й колоніями; алі я переконаний у тім, що така рису винна бути проведена, і наші права повинні бути точно визначені. Я особисто бажав би надати рішення цієї суперечки нащадкам. Алі тепер наставши критичний момент, коли мі повинні відстояти наші права або ж підкоритися всяким податкам, якими будуть обкладати нас доти, поки звичай і звичка не зроблять із нас покірних і знехтуваних рабів” [7, 93]. 5 вересня конгрес винний був зібратися у Філадельфії. У числі п'яти делегатів від Віргінії перебували Вашингтон і Патрик Генрі, один з найбільш видатних поборників американської волі.

Перший Континентальний конгрес був втіленням національної єдності колоній, хоча ще досить слабкого. Конгрес першим боргом приступився до обговорення мер для того, щоб вивести країну йз критичного положення. Вирішено було скласти асоціацію проти ввозу й споживання англійських товарів і вивозу деяких американських товарів в Англію й у тої ж година відправити відозва до англійського народу й до населення англійських колоній в Америці, а королеві Англії послати верноподданнический адреси.

Під година дебатів Вашингтон говорив дуже мало й більше тримався в тіні. Алі що він впливав на всі ухвали конгресу, видно з наступного епізоду. Після конгресу хтось запитав Патрика Генрі, кого зі членів конгресу він уважає найбільш видатним. Генрі відповів: “Якщо ви говорите про красномовство, те містер Рутледж із Південної Кароліни безсумнівно найвидатніший оратор. Алі якщо ви говорите про солідні відомості й здорове судження, ті найвидатнішим варто вважати полковника Вашингтона з Віргінії”.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7