Веди - як історичне джерело - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Веди - як історичне джерело

ослідження змісту „Рігведи” дозволило зробити висновок, що найбільш можливим районом оформлення гімнів був Східний Пенджаб.

Можна встановити лише відносну хронологію тих чи інших частин збірника. Єдність демонструють гімни ІІ-VІІ мандал, які отримали назву „фамільних” оскільки їх авторство приписується певним родам жерців. Ці тексти розглядаються зараз як найдавніші і традиційно називаються центром всього зібрання. Там же. - С.37

Зміст пам'ятника досить різноманітний. Разом з гімнами, зверненими до богів, він містить космогонічні, весільні та похоронні гімни. Велике значення для істориків мають гімни, пов'язані з повсякденним життям ( наприклад про гру в кості: ”Рождённые высоко, шумные кости меня сводят с ума, когда катятся они по доске. Словно живые обрадовали они меня, опьянили. Никогда жена со мной не ссорилась, никогда не гневалась и всегда добра была ко мне и моїм друзям. Ради взлёта костей игральных отверг я её советы. Злится на меня тёща, отталкивает жена, никто надо мной не сжалится, и всякий говорит: „ Нет никакой пользы в игроке, он всё равно, что старый конь, выведенный на продажу ! Решаю я, что не буду больше играть в кости, останусь я, не пойду за друзьями, но со стуком взлетают и падают кости и снова спешу я встретиться с ними, как куртизанка, спешащая на свидание. Мучается покинутая жена, терзается мать - сын ее заблудший, одолеваем долгами, живущий в страхе, ищущий денег, ночью идет он в чужой дом. Будьте дружественны ко мне, кости, сжальтесь! Пусть утихнет ваш гнев, ваша враждебность ко мне пусть исчезнет! Пусть другой, а не я будет у вас в плену”; правда, і в молитовних гімнах можна знайти багато історичного матеріалу (наприклад, в гімнах про захист худоби). Серебряков И. Древнеиндийская литература. - М., 1963. - С.19

Аналіз „Рігведи” дозволяє вченим відтворити політичну організацію та соціальні відносини ранньоведійської епохи, господарську діяльність населення, звичаї та норови, прослідкувати процес виникнення класового суспільства ї держави. Тепер завдяки вдалим дослідженням індійських археологів з явилася можливість співвіднести „рігведійський матеріал” з пам'ятниками матеріальної культури.

Вчені намагаються виявити уявлення про природу і світ, визначити рівень культурного розвитку ведійських індійців, систему космогонічних ідей, початки філософських знань. В текстах „Рігведи” знайшли відображення і конкретні історичні факти - суперництво між індоарійськими племенами, розселення водійських колективів і освоєння ними нових територій. У гімнах співається про царів, народи і племена, про події минулого, але їх відповідність реальним фактам у більшості випадків встановити поки що неможливо. Дослідження фонду неарійських слів у „Рігведі”, а також описів не аріїв, їх звичаїв, вірувань дає дуже важливий матеріал стосовно проблеми генезису давньоіндійської цивілізації Кин М. Религии мира. - Харьков., 2003. - С. 13.

Особливе місце серед текстів водійської літератури займає “Атхарваведа”, яка традиційно має назву четвертої веди. Ця пам'ятка склалася в більш пізній період ніж перша з самміт, однак в ній збереглося чимало архаїчного матеріалу, в якому відображено уявлення іноді навіть більш давні, ніж зафіксовані в “Рігведі” (зокрема релігійні уявлення племен, що населяли Індію до приходу індоарійців). Іноді вважають, що авторство деяких текстів належить представникам індоарійських племен. Ряд гімнів “Атхарваведи”, ймовірно, виник в області, розташованій на сході від районів створення “Рігведи”. Кінцева редакція пам'ятника відбулася, у VII - VI ст. до н.е., хоча окремі частини, безумовно, датуються більш раннім часом. История Древнего мира. Древний Восток. Индия, Китай, Страны Юго-Восточной Азии. - Мн., 2000. - С.36

В гімнах “Атхарваведи” вже представлені релігійні та релігійно-філософські ідеї, які отримали подальшу розробку в упанішадах. В загальній системі водійської традиції цей збірник займає особливе місце ще й тому, що в ньому у порівнянні з іншими саммітами менше запозичень з “Рігведи”, але мають місце досить архаїчні тексти, які відсутні в інших збірниках.

Спочатку були відомі дві версії “Атхарваведи” (Кашмирська Пайпалада і рецензія Шаунаки), однак в Індії (в Орісі) знайшли нову редакцію тексту, що відкриває можливості для подальших досліджень пам'ятника. Знахідка нової редакції вказує й на широкий ареал розповсюдження “четвертої веди”. Синха Н. История Индии. - М., 1954.- С. 38

Вона відрізняється за змістом від трьох інших: тут подаються магічні закляття, які використовувались в повсякденних обрядах, тоді як в інших самшитах зібрані гімни, які зачитували під час служіння культу жерцями. Тому деякі вчені вважають, що “Атхарваведа” найменше зазнала брахманської обробки, ніж інші веди, де чітко прослідковується значний вплив стан жерців. Вірніше було б сказати, що якщо „Рігведа” ритуальною стороною була звернена до різних груп жерців на чолі з хотаром, то „Атхарваведа” скерована на домашні обряди і домашнього жерця. В її закляттях, які відносяться до сивої давнини, більш повно відображені анімістичні уявлення, віра в шаманів. Її текст увібрав елементи народної поезії. Особливий характер пам'ятника був причиною того, що жерці довгий час не визнавали його священним текстом Доценко Р. З глибини віків // Всесвіт. - 1984. - № 8. - С. 128 .

Магічні гімни „Артхарваведи” проливають світло на різні боки життя давньоіндійського суспільства - політичну організацію, соціальні та сімейні відносини, побут, господарський уклад. Такими є, наприклад, гімни про благополуччя людини, які дозволяють судити про господарську діяльність, розвиток землеробства та ремесла, гімни про однодумство на зборах і успіхах правителя ( дані, що стосуються політичного життя та ролі народних зборів), про захист брахманів ( свідоцтва про діяльність жерців), весільні тексти (сімейні відносини), закляття проти хвороб (дані про стан медичних знань), астрономічні сюжети.

Цінність останніх двох збірників - „Самаведи” та „Яджурведи” - історичних джерел набагато менша. Вони, за визначенням Я. Гонди, великого спеціаліста з ведійської літератури, являються літургійними самхітами і не так оригінальні, оскільки в більшій своїй частині повторюють „Рігведу”. Бонгард - Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985. - С. 39

1.2 Брахмани

Наступний розділ ведійської літератури складають прозаїчні трактати - брахмани, що розтлумачують ритуали та докладно пояснюють систему жертвоприношень. Ці тексти ознаменували прихід нової епохи в історії давньоіндійського суспільства, того етапу у розвитку ведійської культури, коли інтенсивно створювалася сословно-кастова система, зросла роль брахманів і на перший план висунулася пишна обрядовість. Час їх оформлення можна приблизно віднести до VIII-VІ ст.. до н. е., іноді пропонують і більш ранні дати.

Брахмани містять досить багато інформації про соціальне, політичне та культурне життя, звичаї, організації сім ї, але більш за все вони цінні для вивчення пізньоведійської релігії , для пояснення змін, що відбулися у віруваннях та світосприйнятті давніх індійців. В деяких текстах („Айтарея-брахмана”, „Шатапатха-брахмана”) змальовуються різні церемонії, причому не тільки релігійні, наприклад коронація правителя. Там же. - С. 39 Ці описи дозволяють відтворити ряд рис політичної організації, з'ясувати статус правителя, роль народних зборів, становище окремих соціальних груп. Цікавим є матеріал про географічні знання давніх індійців, який дає можливість окреслити кордони розповсюдження індоарійських племен в пізньоведійську епоху. Особливо суттєвими є свідоцтва „Шатапатха-брахмани”, пов'язані з долиною Ганга та Східними областями Біхара Там же. - С.40.

1.3 Упанішади

Заключну частину ведійської літератури складають упанішади. Вони, на відміну від брахман, являють собою релігійно-філософські трактати. З величезної кількості упанішад традиція виділяє 10-12 головних, які склалися трохи раніше за інші. Їх тексти датуються приблизно VII - VI ст. до н. е. “Айтарея”, “Каушитака”, “Кена”, “Тайтирія”, “Катха”, “Іша” і “Мундака” умовно відносяться до VI - IV ст. до н. е., а пізніші з головних „Шветашватара”, „Майтрі”, „Прашна” та „Мандук я”) -до ІІІ - ІІ ст.. до н. е. Всі вони побудовані у формі бесід, роздумів, повчань мудреців, містять і деякі міфи. Синха Н. История Индии. - М., 1954. - С.39

Дані упанішад важливі для встановлення передумов виникнення буддизму і пізніших релігійно-філософських систем. Власне історичні матеріали, особливо конкретні вказівки, в цих пам'ятках невеликі, але найбільш ранні із збірників слугують джерелом, що дозволяє відтворити картину духовного та соціального життя пізньоведійської епохи, допомагає в загальних рисах простежити зміни, які відбулися в індійському суспільстві в VII - IV ст. до н. е. (перш за все подальший розвиток державності, виникнення перших великих держав в долині Ганга, збільшення ролі кшатриїв). Бонгард-Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985. - С.40

До ведійської літератури примикає література сутр (букв. “нитка”, а також лаконічне розпорядження, скорочене правило), твори, які тлумачать питання релігії, філософії, науки, етики, повсякденного життя. Сутри називають іноді “ведангою” (букв.”частина вед”), але, за традицією, вони не входять у власне водійський канон, а інтерпретують ряд питань, суттєвих для розуміння водійських текстів. В ведангу входять ритуал, етимологія, граматика, фонетика, метрика і астрономія.

До веданги відносяться і багато чисельні трактати, що стосуються ведійського ритуалу, - кальпасутри; вони, як правило, розподіляються на шраутасутри, грихьясутри і на дхармасутри, що входять до грихьясутри. Шраутасутри містять вказівки відносно обряду „возлияния” священного напою соми і жертвоприношень. Ці найбільш давні тексти звичайно датують 800 (700) - 400 рр. до н. е. Дослідник історії та культури знаходить в цих пам'ятках дані про культ та релігію ще більш репрезентативні свідоцтва грихьясутр - збірників повчань з домашніх обрядів. Тут змальовуються церемонії, пов'язані з життям господаря. Найбільш стародавні грихьясутри відносяться до того ж періоду, що й шраутасутри, однак деякі з них безумовно більш пізні.

Дхармасутри за змістом більші, ніж грихьясутри - включають настанови по домашній обрядовості і правила сімейного життя, регулюють соціальне життя людини, стосуються положення різних верств населення, їх взаємовідносини з державою і т.д. Вчені відносять ці збірки до другої половини I тисячоліття до н. е., частіше до VI - III ст.

На основі сутр поступово виникла література шастр - наукові і політичні твори, а також збірки настанов етичного та етико-правового характеру - дхармашастри. Для кращого запам'ятовування вона не рідко писались віршами (шлоками). История Древнего мира. Древний Восток. Индия, Китай, страны Юго-Восточной Азии. - Мн., 2000. - С. 36

Література шастр постійно привертала увагу вчених багатством та різноманітністю матеріалів, який досить істотний для відтворення різних боків життя древньоіндійського суспільства та держави. Ці тексти неодноразово видавались, перекладались, аналізувались. Однак залишається досить приблизною їх датування. Дослідники часто не можуть точно співвіднести посвідчення того чи іншого твору з відповідною епохою. Відомі перешкоди виникають і в зв'язку з специфічністю літератури шастр. Вони несуть відбитки впливу брахманських поглядів, брахманських норм та установ. І все ж, не дивлячись на тенденційність, шастри відображають особливості своєї епохи, спираючись на реальні явища та факти, зафіксували також норми звичайного права і найбільш міцні традиції.

Значення терміну „дхарма” дуже широке, причому сутність його не однакова для різних епох і змінюється в залежності від жанру літератури. Під цим словом звичайно розуміли сукупність етичних норм, якими повинна була керуватися людина у повсякденному житті. Дхармашастри були свого роду кодексами, брахманськими збірниками повчань і настанов для членів різних соціальних груп. Разом з тим вказані тексти містять й правові норми (в тому числі в галузі кримінального і цивільного права), що склалися в результаті довготривалої практики державного управління.

Страницы: 1, 2, 3, 4