Веди - як історичне джерело - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Веди - як історичне джерело

айбільш рання версія виникнення варн міститься в рігведійському гімні „Пурушасукта” (Х.90). В ньому брахманам приписується походження з вуст міфічної першолюдини Пуруші, якого боги принесли в жертву, кшатріям (в тексті „Раджанья”) - з його рук, вайшьям - з стегон, пудрам - з підошв. Бонгард - Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985. - С.165

Інша версія представлена в „Законах Ману”. Згідно їй варни з'явилися від міфічних великих ріші, синів Ману, який був, в свою чергу, сином Брахми: брахмани - від Кави, кшатрії - від Ангираса, вайшьї - від Пуластьї і шудри - від Васіштхи. Там же. - С.165

Визначальним фактором у виникненні ієрархічної системи варн було посилення соціальної нерівності, що призвела до виділення знаті, яка захопила функції, що забезпечили їй відповідний статус.

2.3 Виникнення держави

В давнину у індійців довго зберігалось стійке уявлення, що колись існували умови, що суттєво відрізнялись від тих, в яких вони живуть. Настільки ж міцним було уявлення, що царі і влада з'явилися не одразу. В зв'язку з цим поставало питання про час і причини виникнення держави. Процес її утворення в давній Індії був довготривалим. Органи влади виникали поступово і організовувалися, як правило, з племінних органів управління. Самі ж держави довгий час були невеликими - охоплювали територію одного племені або союзу племен. Свою назву вони отримували за назвою найбільш сильного з них.

Племінний вождь - раджа в цей час виступає як єдинодержавний правитель. Судячи з „Рігведи” (Х.124.8; Х.173) і „Атхарваведи” (І. 9.3; ІІІ. 4.2 - 7; VI. 87 - 88), раджа іноді ще обирався народними зборами. Там же. - С.155 Правитель за звичай належав до самого знатного, заможного і багато чисельного роду. Він мав можливість, спираючись на союзників і залежних від нього осіб, нав'язати свою кандидатуру народним зборам. На кінець ведійського періоду царська влада була спадковою, переходила від батькам до старшого сина. Народні збори запрошувались для обговорення питання про спадкування престолу тільки тоді, коли цей порядок з різних причин порушувався.

У ведійській літературі зустрічається ще один термін для позначення народних зборів - „сабха”, можливо його функції були пов'язані з правосуддям. Тим же терміном називали і приміщення, де проводилося судове розслідування, а також кімната для ігор і розваг.

Особливе положення раджі ще у ведійський період призвело до того, що державна влада почала сприйматися як священна, а її носій оголошувався уособленням того чи іншого бога. До них почали возводити родовід правителів. История Древнего мира. - М., 2000. - С. 263

Подробиці, що стосуються каральної політики держави залишаються невідомими, але згадувані в більш пізніх джерелах (дхармасутрах та дхармашастрах) такі архаїчні реалії, як особистий розгляд царем деяких справ, практика третейського розбирання, були особливо характерними для періоду, що розглядається.

Цікаво, що звичай кровної помсти зник в Індії дуже рано. Замість нього отримала розповсюдження практика викупу - компенсації родичам вбитого. Термін „вайрадея” зустрічається ще в „Рігведі” (V. 61. 8); в ранніх дхармасутрах, що примикають до водійського періоду, він означає загальноприйнятий метод розв'язання такого роду справ. Косамби Д. Культура и цивилизация Древней Индии. - М., 1968. - С. 105

Для утримання державного апарату та інших потреб збиралися податки _ балі згадується ще в самхітах. Спочатку це був добровільний внесок общинників вождю, але поступово перетворився на обов'язків податок.

Описані вище умови склалися там, де виникла монархічна форма правління, але разом з монархіями утворювалися й республіки, в яких традиції племінної демократії трималися міцніше.

Розділ 3 Характеристика ведійської культури

3.1 Релігія

Ведійська література є цінним джерелом для відтворення космологічних і релігійних уявлень давніх індійців. Релігія пронизувала все життя індійця. Постійно зустрічаючи труднощі й небезпеки, він сподівався, що обрядовими діями зможе попередити неприємні несподіванки з боку і природних і неприродних сил. Тому виробнича діяльність обов'язково супроводжувалася магічними ритуалами і вимовлянням формул заклять або віршованих звернень до надприродніх сил. Знання магічних текстів, що реалізовувалося в ході відповідних процедур, і вважалося ведою; саме вона забезпечувала людині успіх у всіх справах і життєве благополуччя. Осипов А. Краткий очерк истории Индии до Х века. - М., 1948. - С.76

Важливим джерелом при вивченні символіко-міфологічного контексту ведійської релігії є брахмани. Будучи більш пізніми за часом кінцевої фіксації тексту, вони містять деякі нові ідеї або переосмислені. Тісно примикають до брахманів араньяки „лісові книги” та упанішади, що подають знання, набуте при сидінні в безпосередній близькості. Таку назву вони отримали внаслідок того, що матеріал, викладений в них, подається звичайно у вигляді бесіди вчителя і учня. Ці два види літератури Вед наближені один до одного: їх оформлення є результатом ведійського кругозору і системи ритуалу, що простежується вже у давніх брахманах ( наприклад в „Айтарея-брахмані”); прослідковується тенденція до спрощення громіздких і коштовних обрядів, перетворення їх у чисто символічний ритуал. Синха Н.К. История Индии. - М., 1954. - С.40

Вірування індійців в епоху Вед вивчаються на основі її літератури, але вона відобразила великий за часом період, який не був однорідним. Про це можна судити з порівняння гімнів „Рігведи” з брахманами та упанішадами. Більш того вже „Рігведа” демонструє трансформацію релігійних уявлень.

Пантеон „Рігведи” виступає в єдності міфологічних персонажів трьох історичних періодів - від індоєвропейського до дійсно індійського. Найбільш важливе місце у водійському пантеоні займають деви - боги. Їх налічується від 33 до більш ніж 33 сот, а пізніше мільйони. Давні індійці надавали їм антропоморфні риси, приписуючи їм вчинки людей, почуття та образ життя. В „Рігведі” вони не раз називаються безсмертними (І. 24.1; І. 72.2), однак вважалося, що ця якість не була притаманна їм спочатку. История Древнего Востока. - М., 1983. - С. 67

Більшість богів зразу були покровителями різних племен; з плином часу змінювалися відносини між останніми і уявлення про роль і значення їх покровителів.

На релігію безумовно вплинули соціальні відносини, що закріпилися на той час у суспільстві. Жіночим божествам (Адіті - мати богів, Прітхіві - мати-земля, Улас- зоря, Сарасваті- богиня річки того ж найменування) відводилася другорядна роль, особливо в більш пізніх частинах Вед. Особливо поважали бога Агні, що відповідало тому великому значенню, що надавали вогню. В „Рігведі” гімни богам, утворюють окремі мандали, починаються зі звернення до Агні. Він був не тільки богом вогню, але й вогнем у всіх його видах; називався „охоронцем людей” (Рігведа І. 96. 4), „охоронцем помешкання” (І.12. 6; І. 36.5). вогонь жертовного вогнища відігравав важливу роль у культі і розглядався як посередник між людьми і мешканцями неба: в його полум'ї згорали жертви, яких приносили богам. Бонгард-Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985 - С.182

Склалася думка, що поруч з культом бога вогню Агні існував і інший культ - культ оп'яняючого напою соми. Стан оп'янілої людини зображено в гімні Індрі.

Оба мира (земля и небо) даже не составляют половины меня.

Ведь я выпил сомы?

Небо превосхожу я величием, и эту пространную землю.

Ведь я выпил сомы?

Вот эту землю поставлю сюда и туда.

Ведь я выпил сомы?

Одна половина моя на небе, вниз протянул я другую.

Я величествен, я возвышен до облаков. Ведь я выпил сомы? Миллер В.Ф. Очерки арийской мифологии в связи с древнейшей культурой // Избранные труды русских индологов-филологов. - М., 1962. - С. 134

Ведійський індієць приписував всім предметам зовнішнього світу риси людей - вміння говорити, відчувати біль, страждання, радість. Цими якостями наділялися навіть гори, річки, каміння. В пізньоведійську епоху закріпилася ідея, згідно якої кожна жива істота складається з двох частин - видимої (тіло) і невидимої (душі). Саме душа здатна відчувати, думати, бажати, вона і є у людині животворним початком.

Ще в „Рігведі” містяться натяки на те, що добропорядні люди досягають безсмертя і живуть на небі (І. 125.5 - 6; 154.5; VIII. 58.7). Більш визначені розповіді про потойбічний світ предків, куди йдуть померлі (IX. 113.7 - 11, 14; X. 15.16), а також про темний світ безодні для грішників (IV. 5.5; IX. 673.8; Х. 152.4). Про насолоду в райському житті згадується в „Атхарваведі” (IV. 34). В світі небес немає поділу на гнобителів та пригнічених: „Там слабый не платит налога сильному” (ІІІ. 29.3). Вказівки на перебування добропорядних людей в світі предків і в світі богів зустрічається в упанішадах. Про пекло іноді згадується в „Атхарваведі” і брахманах. Бонгард-Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985. - С. 180

В основі ведійського культу було покладено жертвоприношення богам. Здійснення перших було найважливішою складовою частиною способу життя всіх прошарків суспільства. Світ існує завдяки богам, а вони живуть жертвоприношеннями, тому за ради свого і загального благополуччя треба обдаровувати богів, щоб заручитися їх підтримкою.

Головним в культовій практиці було принесення в жертву тварин. На спеціально підготовлених вівтарях розділяли туші тварин, деякі частини кидали у вогонь, інші варили, після чого учасники обряду їх їли. Боги, за твердженням індійців, харчувалися тим, що згорало у вогні.

Особливе значення надавалось принесенню в жертву коня (ашвамедха), обряду, який здійснювався тільки правителем. Спеціально відібраного коня відпускали на волю, але за ним невідступно слідував цар, або призначений для цього полководець з військом. Володарі областей, по території яких проходив кінь, повинні були чи підкоротися царю - власнику коня, чи воювати з ним. Через рік коня приводили в столицю і приносили в жертву в присутності підкорених правителів.

В релігії давніх індійців виключно важливе місце займав культ предків. Найбільш суттєва частина культу - поминальна трапеза (шраддха) - здійснюється і тепер. Виконувати її може лише чоловік - голова родини, цим же пояснюються постійні молитви віруючих індійців про спадкоємців чоловічого роду.

Обрядами супроводжувалися й трудові процеси - запряжка в борону биків, початок орання, молотьби, ввід та вивід худоби з хліву, початок будівництва ставку, колодязя і т.п., а також інша подія в особовому чи сімейному житті. Вони зародилися у глибокій давнині, і спочатку їх виконання не потребувало професійних знань, але брахмані намагалися взяти під свій контроль і цей бік життя індійця. Традиційні обряди вони розтлумачували у відповідності з новими віруваннями, привносили до них елементи ритуалу (наприклад, читання мантр), намагалися зробити неодмінним свою участь в ньому або навіть керувати ним. Борзова Е. История мировой культуры. - М., 2002. - С. 88

3.2 Космогонічні погляди та витоки філософії

Уявлення про походження і розвиток всесвіту відображено в Х мандалі „Рігведи”. В гімнах цієї „рігведійської книги” відображено дві основні версії походження космосу. Перша була пов'язана з дуалістичним уявленням про його початок - хаотичній світовій матерії і агенті, що її організує (Х.81 - 82.121), коли в образі деміурга виступають Вишвакарман, Праджанати. Ці уявлення співвідносились з міфологічним уявленням про „Золотий зародок” (Хіраньягарбха). Друга модель світу - пантеїстична. Згідно гімну „Пурушасукта” (Рігведа Х.90), боги, які забажали створити світ, здійснили жертовний обряд над божеською першолюдиною Пурушею. При цьому з його „духу” (манас) виникла Луна, із очей - Сонце, із вуст - Індра і Агні, з подиху - вітер, з пупа - повітряний простір, а з голови - небо, з ніг - Земля, з вуха - частини світу. З вуст Пуруши утворилися брахмани, з рук - кшатрії, з стегон - вайшьї, з ступнів - шудри. Тоді ж з'явилися тварини, рослинність, а також гімни, жертовні формули і т.д. Бонгард-Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985. - С.185

Роздуми водійських індійців над проблемами буття та світостворіння найбільш повне відображення знайшли у відомому тексті „Рігведи” - «Гимне о сотворении мира” (Х.129). Там говориться:

Не было не-сущего, и не было сущего тогда,

Не было ни воздушного пространства, ни неба над ним.

Что двигалось туда и сюда? Где? Под чьей защитой?

Что за вода - глубокая бездна?

Не было ни смерти, ни бессмертия тогда,

Не было ни признака дня или ночи.

Дышала, не колебля воздуха, по своему закону нечто Одно,

И не было ничего другого, кроме него.

Цей текст, взятий в якості прикладу, показує наскільки складним і суперечним був ранньоведійський погляд на створення світу. Разом з тим індійці часів „Рігведи” не вважали, що „загадки світостворіння” здібні розкрити боги: їх світ залишається чимось вторинним і підкорений загальним законам буття. Небожителі можуть допомогти в досягненні матеріальних благ, але безсилі в поясненні тайн всесвіту, природи і людини. Там же. - С. 185

Далі стає примітною одна типова для ведійського світогляду в цілому риса: прагнення ототожнення природні явища з процесами, які регулюють життя людини. Першостихією буття проголошуються різні форми дихання, що забезпечують життєдіяльність і людини і природи.

3.3 Розвиток наукових знань

Потреби виробничої практики, нові умови життя, зміна ритуалу призвели до пробудження наукового інтересу до природних і суспільних процесів. В числі веданг (частин вед) - дисциплін, які вважались допоміжними при вивченні вед, - входили шикша (фонетика), чхандас (метрика), вьякарана (граматика), нірукта (етимологія) і джьотіша (астрономія). Бонгард-Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985. - С. 189

Про рівень астрономічних знань можна судити з різноманітних згадок у ведійській літературі, особливо в брахманах „Яджурведи”. Час здійснення релігійних обрядів визначалось перш за все фазами луни. Ведійські індійці окрім сонця та луни знали всі п'ять планет, вони вміли орієнтуватися в зоряному небі, з'єднували зірки у сузір'я (накшатри).

Найбільш ранні відомості про накшатри зустрічаються вже в „Рігведі”. Накшатри - невеликі групи зірок, віддалених одна від одної на 13 градусів, тому місяць при своєму русі по небу кожну наступну ніч з'являється у новій групі сузір'їв. Повні списки їх наведені у „Чорній Яджурведі” і „Атхарваведі”, а назви залишились практично незмінними протягом багатьох століть. Давньоіндійська система накшатр відповідає місячним стоянкам, які згадуються в сучасних зоряних каталогах.

Значного розвитку досягли знання індійців також і в галузі медицини, хоча вони були тісно пов'язані з магічними уявленнями. Дуже багато замовлянь проти хвороб міститься в „Атхарваведі”. Індійці вміли визначати більш ніж сотню хвороб і мали уяву про лікувальний ефект багатьох лікарських рослин. В „Рігведі” (ІХ. 112.1) вже згадуються професійні лікарі (бхішадж). Заняття лікуванням в той час ще не було засуджуючим: навіть Агні (Атхарваведа V. 29.1) або Ашвіни (VII.53.1) з повагою називаються лікарями Бонгард-Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985. - С. 192.

Отже бачимо, що у давній ведійській літературі яскраво відображена загальна картина розвитку релігійних, філософських та наукових знань.

Висновки

Істотним джерелом для вивчення Індії у давнину є Веди - зібрання священних гімнів і писань. Роль цього пам'ятника у розкритті духовного, культурного, політичного і економічного життя давніх індійців є надто значною і потребує окремого комплексного вивчення.

В сучасній індійській традиції знання Вед вважали джерелом мудрості індійців. Веди вчать звеличуватися і підноситися над нещастям, гнівом і заздрістю, шукати істину.

Різнопланова за змістом, ведійська література включає в себе і гімни богам, і захоплюючи похвали дарувальникам, і жертовні формули, і замовляння, і описи ритуалів, і перші релігійно-філософські трактати.

Авторство творів приписувалось давнім поетам і святим мудрецям - ріші: тексти вважалися не тільки результатом самостійної творчості, але й словесним вираженням існуючої споконвічно і незалежно від людей істини, вираженням, що має магічну силу.

Для сучасного дослідника ведійська література має величезне значення і є цінним історичним джерелом, яке повною мірою дає знання про історичний період, пов'язаний з розселенням індоарійських племен в Північній Індії, освоєнням долини Гангу, еволюцією політичного і суспільного устрою цих племен, виникнення державності.

В текстах вед міститься багато історичного матеріалу про політичні організації, звичаї, розвиток землеробства і ремесла, даних про стан медичних, астрономічних та інших знань, відомостей про індійську релігію та географічні знання давніх індійців.

У давнину Веди не були записані, вони передавались від вчителя до учня в усній формі. Великий об'єм творів і особлива складність запам'ятовування, здавалось, робили неможливим механічне вивчення текстів. Але усна традиція залишається в Індії і до сьогодні.

Багатовікова традиція складання звернень до богів і формул замовлянь сприяла формуванню навичок метричної мови; почали розроблятися різноманітні художні прийоми.

Особливий характер ведійської літератури того періоду визначив і специфіку її мови, стилю, композиції.

Водійські збірники дають зразки дають зразки індійської прози. Переважно це коментарі. У брахманах, хоча вони призначалися для показу правил проведення обрядів, містяться відривки, які зберігають самостійну цінність в якості пам'ятників свого роду некультової літератури.

До літературних вартостей ведійських творів залучена увага багатьох сучасних педологів. Спеціально вивчаються композиція, особливості форми, поетичний стиль (епітети, порівняння, метафори), прослідковується вплив цих творів на подальший розвиток індійської літератури.

Величезний матеріал літератури, інтенсивні дослідження індійських археологів, пильна увага до проблем ведології значного кола дослідників різних спеціальностей є запорукою швидкого вирішення багатьох наукових питань. Але вже й зараз можна стверджувати, що ведійська культура була важливою основою для історико-культурного розвитку. Література мала суттєвий вплив на становлення і епічної, і класичної словесності, її сюжети і образи увійшли складовою частиною у культурний фонд Індії. Знання, набуті в минулому були розроблені наступними поколіннями математиків, астрономів, медиків, граматиків. Величезним був вплив ведизму і концепції упанішад на духовне життя давньої і середньовічної Індії. Цей вплив проявився у формуванні як індуських, так і релігійно-філософських систем.

Список використаної літератури

1. Авдієв В. Історія Стародавнього Сходу. - К., 1949

2. Бонгард Левин Г. Древнеиндийская цивилизация. - М., 1980

3. Бонгард - Левин Г. Древняя Индия. - М., 1969

4. Бонгард - Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985

5. Борзова Е. История мировой культуры. - М., 2002

6. Васильев Л. История Востока. - М., 2001. - Т. 2

7. Доценко Р. З глибини віків. // Всесвіт. - 1984. - № 8. - С. 148 - 149

8. История всемирной литературы. - М., 1985. - Т. 2

9. История Древнего Востока. - М., 1983

10. История древнего мира. - М., 2000

11. История Древнего мира. Древний Восток. Индия, Китай, страны Юго - Восточной Азии. - Мн., 2000

12. Кин М. Религии мира. - Харьков, 2003

13. Косамби Д. Культура и цивилизация древней Индии. - М., 1968

14. Крижанівський О. Історія Стародавнього Сходу: курс лекцій. - К., 1996

15. Крижанівський О. Культура Стародавньої Індії // Історія України. - 2001. - № 18. - С. 5 - 9

16. Крижанівський О. Релігія стародавньої Індії // Історія України. - 2001. - № 16. - С. 6 - 8

17. Магидович в., Магидович И. Очерки по истории географических открытий. Открытия древних народов. - М., 2003

18. Миллер В. Очерки арийской мифологии в связи с древнейшей культурой // Избранные труды русских индологов - филологов. - М., 1962. - С. 130-136

19. Немировский А. Мифы и легенды Древнего Востока. - М., 1994

20. Осипов А. Кратний очерк истории Индии до Х в.- М., 1948

21. Ростовцев М. Заметки об Индии и её древнейшем искусстве // Вестник древней истории. - 1995. - № 3. - С. 204 - 211

22. Серебряков И. Древнеиндийская литература. - М., 1963

23. Синха Н. История Индии. - М., 1954

24. Страны. Народы. Цивилизации. - М., 2000

Страницы: 1, 2, 3, 4