Веди - як історичне джерело - рефераты, скачать рефераты, бесплатно рефераты

Рефераты. Веди - як історичне джерело

творювалися ці збірники певними брахманськими школами, що претендували на загальноіндійське визнання. Подібні твори входять в розряд смриті і іноді їх позначають цим терміном. Традиція називає різну кількість збірників дхармашастр - 18, 19, 21, а іноді і 36 або 57. вони відрізняються за розміром і часом створення. Найбільш відомі з них - „Манавадхармашастра”, або „Ману-смриті”, „Яджнавалкья-смриті” та „Нарада -смриті”. Бонгард-Левин Г., Ильин Г. Индия в древности. - М., 1985. - С. 42

„Ману-смриті” часто називають „Законами Ману”. Датоване це джерело ІІ ст. до н. е. - ІІ ст. н. е. . Збірник складається з 12 частин, в яких розповідається про створення світу, заняттях станів, правах та обов'язках, праві спадкування, функціях царя, принципах його політики і державного управління, проведення різних обрядів; даються вказівки для аскетів, перелічуються норми правильного способу життя. Найбільший інтерес для історика являють собою свідоцтва про становище окремих соціальних груп, в тому числі пудр, а також рабів та найманих робітників, про статус чотирьох станів - варн, судовиробництво, податкову систему. Там же. - С. 42

„Яджнавалкья - смриті” виникла пізніше „Ману - смриті”. Найкращий знавець дхармашастр, індійський вчений П. В. Кане датує цей твір І ст.. до н. е. - ІІІ ст. н. е. Матеріал більш систематизований, майже відсутні повторення. ”Яджнавалкья - смриті” менша за об'ємом , ніж „Ману - смриті”, хоча в ній розглядаються приблизно ті ж проблеми. Зберігся ряд коментарів на цей текст ( найбільш ранній - Вішварупи , ІХ ст..), які дозволяють зрозуміти важкі відривки і терміни.

Акцентування правової тематики яскраво відобразилося в „Нарада - смриті”, не дивлячись на те, що 50 віршів збірника співпадають з текстом Ману і багато в чому схожі за змістом. Можливо ті, хто складав збірник Наради спирався на добре знайомі їм „розпорядження Ману”. Порівняння текстів Наради та Яджнавалкьї вказують на більш пізнє виникнення першого - приблизно у ІV - V ст.. центральне місце в ньому відведене питанням права, судовій процедурі, описам функцій судового органу - сабхі, угодам, показанням свідків; етичні настанови відступили на другий план. Тому „Нарада - смриті” може бути названа вже юридичним збірником.

Веди малюють нам картини суспільного життя Індії. Однак вони потребують певного критичного аналізу, так як є предметом усної народної творчості. А добре відомо, що в давнину дуже сильною була традиція усної передачі тексту, з покоління в покоління, при цьому намагалися зберегти їх первинний зміст, але в пошуках сюжету часто зверталися до міфології, а при описах дійсних подій не прагнули точності. Крім того, ряд текстів був оформлений письмово лише в перші століття нашої ери й припустимо думати, що зафіксовані були не всі твори усної народної творчості.

Розділ 2 Соціально-економічні та політичні відносини
у контексті літератури Вед
2.1 Освоєння долини Ганга і розвиток економіки

Цивілізація в долині Інду, не дивлячись на високий рівень розвитку, якого вона досягла, залишалася все ж явищем регіонального значення. Формування того життєвого укладу, який надав Індії єдність при всій різнобарвності, почалося з кінця ІІ тис. до н. е. і було пов'язане з виникненням держав в долині Гангу. Саме цим районам судилося стати центром культури та державності. Вивчення розглядає мого періоду полегшується тим, що разом з археологічними матеріалами в розпорядження дослідника потрапляють синхронні та літературні джерела - водійські релігійні твори та епос. Період кінця ІІ - середини І тис. до н. е. в історії Північної Індії прийнято називати „ведійським”.

Основним досягненням водійських індійців було господарське освоєння і заселення великої частини долини Гангу, до того вкритої джунглями. Наступ на долину вівся з півдня, звідки проникали землеробські племена дравідів і мунда, і з півночі - племена предгір їв Гімалаїв. Але найголовніший напрямок колонізації, яка завершилася створенням постійних поселень і міст, з півночі заходу на південь сходу, з Пенджабу й Раджастхану. Магидович В., Магидович И. Очерки по истории географических открытий. Открытия древних народов. - М., 2003. - С. 82

Процес освоєння долини Гангу був довготривалим і стихійним. Хронологічно встановити етапи просування індо аріїв епохи „Рігведи” практично не можливо, але оскільки Ганг згадується лише в пізній, Х мандалі, можна передбачити, що до того часу водійські племена ще не далеко просунулися на схід від нього. В „Атхарваведі” ( V. 22. 14) згадуються вже мешканці Магадхі ( Південний Бідар ) і Ангі ( Західна Бенгалія ). В брахманах і упанішадах держави в долині Ганга - Кошала, Каші, Відеха - предстають вже такими , що вже склалися.

До середини І тис. до н. е. долина Гангу була в основному освоєна, не дивлячись на те, що значні території ще залишалися під лісами й болотами, особливо в нижній течії річки. В „Рігведі” часто згадується слово „аяс”. Спочатку під цим терміном розуміли не залізо, а метал взагалі, перш за все мідь та мідні сплави. Але в пізніх самхітах „аяс” або „шьямаяс” (чорний метал” означає вже залізо. Бонгард - Левин Г., Ильин Г., Индия в древности. - М., 1985. - С. 145

Носії „культури сірої розписної кераміки” виготовляли з заліза вістря стріл та копій, гарпуни, ножі, домашнє начиння, а також будівельні інструменти (долота, голки, цвяхи, пластини, щипці), землеробські знаряддя (серпи, сокири), прикраси (обручки).

Більш досконалі знаряддя праці дозволили освоювати нові площі. Із зернових культур в „Рігведі” Часто Згадується „ява”. Пізніше це слово почало означати „ячмінь”, але тоді під ним розуміли збіжжя взагалі. В пізній водійській літературі рис фігурує як одна з основних культур, причому були відомі різні його види (чорний, білий, скороспілий). Наряду з цим в текстах згадується і ячмінь, пшениця, різні види просяних і бобових. Індійці в той час знали цукровий тростник (Атхарваведа І. 34. 1-5 ). З масличних вирощували кунжут, з технічних - льон. Там же. - С. 134

В якості добрива використовували гній, а також і штучне зрошення: в „Рігведі” (VІІІ. 69. 12 ) згадуються криниці з водопідйомними колесами (чакра), але великі іригаційні системи були відсутні. Там же. - С. 146

Головним скарбом індійця вважалася худоба, перш за все бики, які були тягловою силою, і корови, що давали найважливіші продукти харчування. У гімнах, звернених до богів, чи не найбільш наполегливими були прохання забезпечити велику кількість корів. Поняття „війна” позначалося терміном „гавішті”, тобто „бажання корів”. Та й у віруваннях корова поступово починає займати особливе місце; ще в „Рігведі” вона іноді називається „агхнья” (тобто та, яку не можна вбити). Важливе значення її в господарстві було вирішальним фактором, що призвів до появи культу корови як одного з основних елементів релігійної практики індуїзму.

Ведійські індійці, судячи з археологічних матеріалів, не створили таких розвинутих і міцних городських центрів, як харапці. Слово “pura”, під яким пізніше розумілося “місто”, неодноразово зустрічається в “Рігведі”, але тут мова йде скоріше про укріплені пункти, де під час небезпеки ховалося населення і куди заганяли худобу Авдієв В. Історія Стародавнього Сходу. - К., 1949. - С. 102

Страны. Народы. Цивилизации. - М., 2000. - С.371.

Згодом міста перетворилися в центри концентрації ремесла, яке відокремилось в самостійну галузь економіки. В них вироблялися сільськогосподарські знаряддя (плуги, серпи, лопати, сокири), транспортні засоби (колісниці, човни), тканини, посуд з металу (золота, срібла, міді), каменю, дерева та глини, різні прикраси. Розкопки показали високій рівень виробництва кераміки в стародавніх містах долини Гангу. Про кераміку та технології її виготовлення багато згадується в пізньоведійській літературі. Часті військові конфлікти визначили потребу в більш досконалій зброї, індійські ремісники виробляли мечі, списи, луки й стріли. Цікавий матеріал про розвиток металургії зберегли й веди.

Ведійський період позначений зростанням обміну між окремими племенами, регулярною торгівлею. З'явилися професійні купці (вони, як і їх колеги в багатьох інших стародавніх країнах, особливою увагою не користувалися). Мірою вартості вважалися корови. В “Ригведі” (І.126.2) говориться, що в якості засобів обміну використовувались також шийні прикраси - “нишка”. В пізньоведійський час з тією ж метою використовувалися куски металу стандартної ваги; один з них, “шатамана”, називається в “Шатапатха-брахмані” (V.5.5.16) Бонгард - Левин Г., Ильин Г.Ф. Индия в древности. - М., 1985. - С.147. Судячи з самшитів, торгівля здійснювалася по суші і річкам. Ригведійські індійці знали про море (самудра) (І.56.2; ІV.55.6; Х.136.5), а згадка (І.116.5) човнів з сотнею весел дозволяє припустити і розвиток мореплавства Бонгард - Левин Г.М., Ильин Г.Ф. Индия в древности. - М., 1985. - С. 147.

Мореплавство у ведійських племен не набуло особливого значення: про це свідчать слова дхармасутри Баудхаяни (VI - V ст. до н. е.) про заборону брахманами здійснювати морські мандрівки.

В цілому матеріальну культуру ведійських індійців не можна вважати відсталою та примітивною. Вже в ту епоху були закладені основи міської цивілізації і державності.

2.2 Соціальна структура давньоіндійського суспільства

Дані „Рігведи” в особливості пізньоведійської літератури засвідчують про розклад первіснообщинних відносин, про майнове та суспільне розшарування. В джерелах зустрічаються згадки про дарування землі брахманам; правда, невідомо, що це була за земля і на яких умовах вона надавалась. Безумовно, однак, що традиції колективної власності поступово почали послаблюватися. Збереглися навіть відомості про дарування селищ; ймовірно мова йшла про передачу володарем свого права на отримання податку з селища, хоча відомо, що при даруванні участків вимагалася згода племені. Земля, яку обробляли, могла знаходитися в приватному володінні; зустрічаються навіть факти купівлі-продажу землі.

Повсякденне життя рядового індійця, як вона змальована в грихьясутрах, - це життя економічно незалежного господаря. В ведах нерідко розповідається про щедрі дари володарів і приватних осіб священикам. Вже в ряді гімнів „Рігведи” говориться про багатих та бідних. Заборгованість в цей ранній період вважалося злом, позбавлення від якого доводилося прохати у богів. Крижанівський О. Історія стародавнього Сходу: курс лекцій. - К., 1996. - С.152

Дані про таврування худоби - важливої процедури, яка супроводжувалась відповідними обрядами, - також можна вважати свідоцтвом укріплення інституту приватної власності. Худоба була головним показником багатства, вона була причиною міжплемінних конфліктів. Тексти містять відомості про дарування значної кількості корів. Слід відмітити, що в ранніх творах раджа виступає перш за все як захисник худоби, яка в той період розглядалася з позиції загальної власності. Одночасно з майновим відбувався і суспільний поділ населення. До кінця ведійського періоду нерівність серед вільних юула закріплена оформленням системи чотирьох станів - варн: брахманів, кшатриїв, вайшьїв і пудр. В пізній період ці чотири стани стали ще більш закритими і нагадували касту - один з найбільш характерних феноменів індійського суспільства. Страны. Народы. Цивилизации. - М., 2000. - С. 377

Мабуть, ні одне суспільне явище в Індії не викликало такого інтересу і уваги вчених, як касти. Говорячи про касти, ми маємо на увазі обмежене коло людей, які займають визначене, встановлене звичаєм місце в суспільстві. Приналежність до неї обумовлюється народженням і спадкується. Члени її пов'язані традиційними заняттями, спільністю культу, правилами спілкування один з одним і з членами інших груп. Васильев Л. История Востока. - М., 2001. - Т. 2. - С. 55

Слово „каста”, яке увійшло у велику кількість мов, португальського походження і спочатку означало „рід”, „порода”, „якість”. Основний зміст терміну „варна” - „вид”, „колір”, „якість”, „розряд” людей Бонгард - Левин Г. Древнеиндийская цивилизация. - М., 1980. - С. 97. Саме в цьому останньому змісті даний термін і використовувався в давній Індії. Він означає і таку важливу прикмету, як колір. Можливо, набагато раніше з кожною з варн став асоціюватися певний колір: з брахманами - білий, з кшатріями - червоний, з вайшьями - жовтий і з пудрами - чорний. Інакше кажучи, ведійські індійці визнавали символіку чотирьох кольорів, а не двох, тобто ці кольори ніякого відношення до кольору шкіри не мали.

Страницы: 1, 2, 3, 4