У Білі про права були закріплені основні демократичні права і свободи політичного характеру: свобода віросповідання, слова, друку, зборів і петицій. Народові гарантувалася цивільна і особиста недоторканість: особи, житла, паперів і майна, свобода від постоїв. Істотною гарантією цивільної свободи повинне було стати право носіння зброї, яка визнавалася «необхідною для безпеки вільної держави» і не могла обмежуватися властями. Цикл поправок був присвячений судовим і кримінально-правовим гарантіям (що найбільш турбував політичну доктрину європейської і американської Освіти): громадянам надавалося невід'ємне право на розгляд в суді присяжних при гарантуванні презумпції невинності (ніхто не міг бути примушений свідчити проти самого себе), без суду ніхто не міг позбавлятися життя, свободи або власності, обвинуваченому забезпечувалися права процедури habeas corpus при забороні на надмірні застави; встановлювалася невідчужуваність приватної власності для суспільних потреб без «справедливої винагороди». Особливо важливе значення мала 9-та поправка, яка проголошувала можливість державного визнання і інших цивільних прав, прямо не перерахованих, але наче витікаючих із загальної доктрини природних і невідчужуваних прав громадян [ 5-6;11].

Конституція 1787 р. поклала початок формуванню загальнофедеральної судової системи, поставивши на чолі її Верховний суд, правда, з дуже обмеженими повноваженнями. Проте формування сфери загальнофедерального права, виняткових повноважень федерації зробило наполегливим завдання створення закінченої федеральної судової системи.

Конституція 1787 р. наділила Верховний суд верховною, але за своїм змістом звичайною юрисдикцією. Законом про судоустрій 1789 р. значення юрисдикції Верховного суду було незвично збільшене, і вона вийшла на особливий рівень. Верховному суду було надано право видавати особливі виконавчі накази (mandamus), обов'язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента і державних секретарів, а також право нуліфікувати (відміняти) будь-який закон, якщо він відхилився в своєму вмісті від розпоряджень і принципів Конституції (ст. ст. 13 і 25). Федералісти в американському уряді прагнули, мабуть, за допомогою таких повноважень Верховного суду в ще більшій мірі підпорядкувати окремі штати централізованому контролю. Проте на ділі, вирішуючи різного роду правова скрута і гострі колізії, Верховний суд вийшов далеко за рамки первинних припущень і перетворився на ще один владний юридичний орган, значення якого незрідка переважувало і законодавчу, і старанну владу США.

У поточній діяльності Верховного суду сформувалося принципово важливе нове уявлення про сенс федеральної конституції. Суд неодноразово виносив ухвали, керуючись принципом, що Конституція є акт особливого верховного значення, причому вміст її не обмежується буквальним текстом, але включає деякі умовні принципи. У результаті склалося найважливіше для конституційних устрою і права США положення, що конституція така, як її тлумачать судді, і все, що не протирічить принципам конституції, навіть якщо прямо в ній і не передбачено, правомірно і повинно служити прямим керівництвом для практики. Таке дещо розмите уявлення про сенс конституційного закону створювало простір для суддівського розсуду. Але воно ж дозволяло просувати юстицію вперед, вирішуючи не передбачені раніше питання. Верховний суд висловився за допустимість регулювання приватних інтересів на користь суспільства, визнавши, що охорона приватної власності (одна з основ Конституції) не заважає тому, аби і суспільство мало свої права. Вміст оновленого конституційного права краще всього виразив суддя Маршал, даючи тлумачення нового широкого розуміння, що відповідно, що немає головному закону: «Мета має бути законною і знаходитися в рамках Конституції, і всі прийнятні засоби для її досягнення, які не заборонені і відповідають букві і духу Конституції, визнаються конституційними»[225;13].

На першій сесії конгресу США був ухвалений Закон про судоустрій (24 вересня 1789 р.), який заклав принципи федеральної судової системи. Основні ідеї в організації федеральної юстиції були узяті з історичної системи англійських роз'їзних судів. У нових умовах склалася, проте, найсуворіша система точно супідрядних судових органів трьох рівнів.

Нижчий рівень федеральної юстиції склали районні суди. У країні фундирувалися 13 особливих судових районів (які не збігалися географічно з штатом). У кожному районі діяв 1 федеральний суддя. Районний суд розглядав в основному значні цивільні справи. Пізніше він отримав і кримінальну юрисдикцію в межах загально-федерального законодавства. Позови з вимогою менше 10 тис. доларів (по критерію сер. XX ст.) слід було подавати лише до судів штату. Винятковій підсудності районних судів підлягали справи, пов'язані з мореплаванням, банкротством, авторським і патентним правом, захватом земель. Спірні справи вирішувалися за участю суду присяжних.

З 1773 р. під загальним керівництвом районних судів стали функціонувати посередники - комісіонери, які були як би помічниками федеральних суддів. Законодавчий статус їм був доданий в 1817 р. Комісіонерами могли ставати особи, що мають правову підготовку. Займалися вони головним чином заходами по забезпеченню позову, звільненню під заставу, розбором дрібних правопорушень від імені федерального судді. Комісіонери виконували і деякі нотаріальні функції.

Другий рівень федеральної юстиції склали окружні суди. Спочатку, за законом 1789 р., районні федеральні суди об'єднувалися в 3 округи, і в кожному фундирувався суд з трьох суддів (один - федеральний районний суддя по місцю знаходження і двоє суддів Верховного суду). Судді були не постійними, а роз'їзними: приїжджали в свій округ для розгляду справ на одну-дві сесії в рік.

Вищий рівень федеральної юстиції представляв Верховний суд. Розгляду в нім підлягали справи виняткової компетенції, де штат був однією із сторін, або позови до представників іноземних держав, спори між штатами. В порядку апеляції в нього також могли вноситися лише такі справи, коли в ході розгляду вставали проблеми законності або конституційності договору, або коли зачіпалися «істотні федеральні питання». У загальному вигляді Верховний суд сам вирішував, яку справу брати до свого розгляду в порядку апеляції (в кінці XIX ст. в нього поступало до 400 прохань в рік з нижчих судів в і д. н. сертіорарії - залишенні справи у себе для розгляду; задовольнялося не більше 10% прохань).

Суддів всіх федеральних судів призначав президент з відома Сенату. Згідно спеціальному закону - Акту про регулювання судових процесів (1789) - федеральні суди керувалися в своїй діяльності процедурою, визнаною для судів загального права і права справедливості спільно[56;9].

Окрему частину американської юстиції склали суди штатів. Вони формувалися в кожному штаті історично, і, як правило, немає двох штатів з аналогічними судовими установами. Загалом, суди штатів підрозділялися на декілька типів:

а) суди попередньої, або обмеженої, юрисдикції, які розбирали дрібні справи, цивільні і кримінальні, або займалися примиренням сторін;

б) територіальні - основні - суди цивільної і кримінальної юрисдикції, що розбирають справи, у тому числі за участю присяжних;

в) апеляційні суди,

г) верховні суди штатів. Але реально судові установи набрали всілякого вигляду. У малих штатах нерідко склалися лише два рівні судів. У великих розгляд справ завершувався в апеляційних, а верховні суди штатів вирішували лише справи конституційної важливості (наприклад, пов'язані із засудженням на страту).

Найбільш простою виявилася судова система штату Західна Вірджинія. Вона склалася з нижчих - поліцейських судів, окружних (загальних), проміжних апеляційних і вищого суду штату. Одній з найбільш складних стала організація юстиції в штаті Теннессі. Тут склалося 5 видів судів попередньої юрисдикції, у тому числі особливій підсудності: по родинних справах, у справах неповнолітніх, муніципальні і ін.; 4 типи загальних судів (суди совісті, окружний, кримінальний, правовий і справедливості), роздільні апеляційні суди по цивільних і кримінальних справах. З часом основними типовими судовими органами в більшості штатів стали загальні суди графств, в яких діяло по декілька суддів, - від 7 до декількох сотень.

Судді штатів в переважній більшості обиралися населенням - на різні терміни (наприклад, в Каліфорнії на 6 років). У північних штатах виборність суддів затвердилася з 1777 р., в східних - з сер. XIX ст.

Одній з найбільш самостійних галузей американського права з періоду його формування стало земельне законодавство. Воно розвивалося практично без жодного впливу англійського загального права (яке зберігало в своїх принципах напівфеодальні пережитки, найширші спадкові права, перевагу спадкоємства в порядку первородства і т. д.). Американське земельне право формувалося в умовах великої кількості вільних земель і зводилося в основному до державного регулювання (санкціонуванню) приватних їх захоплень.

У колоніальний період англійський уряд законодавчо забороняв поселенцям просуватися на захід, захоплюючи нові землі. Це, зокрема, було однією з найважливіших претензій в ході Війни за незалежність. Після проголошення незалежності ці заборонені землі були передані у власність федерації. Тому земельне законодавство стадо розвиватися як прояв повноважень федеральної влади і в носило головним чином централізований характер. Перші закони про управління такими землями були ухвалені в 1784-1785 рр. На їх основі почалася роздача земель в приватні руки на різних умовах. Відповідно Північно-західному ордонансу, прийнятому ще Другим Континентальним конгресом (1787), поселенці нових земель повинні були самостійно організовувати владу і управління на отриманих землях (федерація призначала губернатора і суддів); досягши чисельності населення більше 5 тис. чол. могла вже існувати Палата представників, досягши чисельності в 60 тис. громадян територія могла отримати права штату у складі федерації [98-99;10].

ВИСНОВОК

В ході Війни за незалежність англійським колоніям вдалося здобути незалежність та розпочати процес створення демократичних інститів влади в колишніх колоніях.

Керуюючись такими факторами як спільність культурних, економічних, військових, політичних зв'язків між колоніями, ще в 1776 році було фактично утворено союз штатів. Цей союз ґрунтувався на тому що колонії мали спільну армію та один єдиний дорадчий орган Конгрес. 4 липня 1776 року було офіційно прийнято Декларацію Незалежності котра вмістила основні бачення своєї правоти колоній в їхній боротьбі зі своєю метрополією - Англією, також тут відображено основні демократичні права, котрі стали головними постулатами законності в майбутній американській державі.

У 1778 році Франція визнала США, а згодом і інші держави, а після 1783 року і Англія визнали факт існування нової держави на політичній карті світу. Це стало кроком узаконення США у світовому співтоваристві та дозволило їй встановити дипломатичні зв'язки з рядом країн світу.

У 1777 році була створена перша американська конституція “ Статті конфедерації та вічного союзу ” що стало основоположним документом котрий регулював взаємовідносини між об'єктами союзу - штатами. Однак у подальшому, практика існування такого союзу стала вимагати посилення керівної ролі центральної влади США та нового перерозподілу владних повноважень. У 1787 році була створена нова конституція, котра ввела небачений до цього, виборний за своїм характером інститут глави держави - президент. Президент ставав главою держави, главою виконавчої влади, головнокомандувачем держави. У 1789 році президентом США було обрано Джорджа Вашингтона.

Також було урегульовано та перерозподілено владу між штатами та центром, встановлено межі їхніх взаємовідносин. Новий статус отримали Конгрес та новостворений Сенат США. Між ними було проведено розподіл законодавчих функцій, та встановлено межі їхніх повноважень.

Була створена нова судова система країни що передбачила введення єдиного головного суду країни - Верховного Суду США. Що стосується виконавчої влади то як уже було сказано її управління та формування залишалося за президентом країни.

Таким чином в період 1775-1789 рр. в було створено усі демократичні інститути управління незалежної американської держави.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА ДЖЕРЕЛ

1. Богина Ш.А. США. Первая американская революция // Новая история. Первий период - М.- 1983 - С.650.

2. Джефферсон Т. Декларація незалежності (США ). Конституція США // Невичерпність демократії. - К. - 1994. - С.175

3. Егер О. Северная Америка с 1763 г. Востание колоний. Война за независимость Америки. Йорктаунская капитуляция. Версальский мир 1783г. Северо - американские Соединенные Штаты // Егер О. Новая история - М. - 1988 - С.710

4. Ефимов, Алексей Владимирович Очерки истории США. От открития Америки до окончания гражд.войны (1492 - 1870) - 2-е изд. / М. Учпедгиз, 1958. - С.439

5. Історія Сполучених Штатів: Нарис: Пер з англ.. / Ред. Говард Синкотта. - К. - Діалог інтернешнл - 2003 - С. 404

6. История США: в 4 Т. Т.1 / Редкол. Г.Н.Севастьянов (гл.ред) и др.; АН СССР, Ин - т всеобщ.истории М.: Наука, 1983 - С.670

7. Колонии Северной и Южной Америки. Образование США // Всемирная история в 24 т. Т.15. - Минск - 1996 - с.670

8. Контор Р. Народная история Соединенных Штатов Америки // Вопросы истории - 1982. -№ 12. - С.152 - 156

9. Мудрак І.Д. Історія держави і права зарубіжних країн: Курс лекцій. Ч. І / Акад. держ. податкової служби України. - Ірпінь, 2002. - С.137

10. Омельченко О.А. Становление североамериканской государственности. Формирование конституции США. Развитие гос.-полит. системи США в конце XIV - XIX в.в. Формирование судебно - правовой системы США // Омельченко О.А. Всеобщая история государства и права в 2 т. - М. - 2001. - Т.2. - С. 450

11. Согрин В.В. Политическая власть в США: характер и исторические этапы // Новая и новейшая история - 2004 - №2. - С. 3 -27

12. Согрин В.В. Образование североамериканского государства: Новое прочтение // Новая и новейшая история. - 2002. - №1. - С.18-34

13.Согрин В.В. Политическая история США / М. - 2001 - с.550

14. Становление Американского государства /Авт. кол.: С. А. Исаев, В. В. Носков, В. Н. Плешков и др.; Отв. ред. А. А. Фурсенко; Российская академия наук. Институт истории России. Петербургское отделение. - СПб: Наука. С.-Петербургское отд-ние - 1992. - С.320

15.Черниловский З.М. США. Возникновение США. Война Севера с Югом. Ее последствия // Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. - М. -2002. - с. 450

16. Шпотов Б.М. Образование США /XVIII в./ Новая история стран Европы и Америки - М. -1998 Р. - С.620

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10