Усі борги й зобов'язання, що існували до прийняття цієї Конституції, зберігають для Сполучених Штатів таку саму юридичну силу, яку вони мали за Конфедерації.
Ця Конституція і закони Сполучених Штатів, видані на її виконання, так само як і всі угоди, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами, є найвищим законом країни й судді кожного штату зобов'язані їх виконувати, хоч би в Конституціях чи законах окремих штатів траплялися суперечні ухвали.
Згадані вище сенатори й представники, так само як і члени законодавчих зборів окремих-штатів, а також усі посадові особи виконавчої та судової влад Сполучених Штатів та окремих штатів зобов'язуються присягою чи урочистою обіцянкою дотримуватися цієї Конституції. Але при цьому ніколи не може вимагатися належність до котроїсь релігії як умова, щоб обіймати ту чи іншу посаду або виконувати певні громадські обов'язки в Сполучених Штатах.
СТАТТЯ VII
Достатньо ратифікації конвентами дев'яти штатів для прийняття цієї Конституції штатами, що стверджують її вказаним чином [60-70;2].
Конституція 1787 р. сформувала нову державну єдність північноамериканських штатів і, по суті, вперше - єдину державну організацію. Принципом конституційного пристрою проголошувалася республіканська форма правління - як для загальної держави, так і для окремих штатів, причому республіка (у розвиток англійської традиції парламентської монархії), заснована на безумовному верховенстві представників законодавчої влади (відповідно пануючому переконанню XVIII ст.., саме законодавча влада вважалася такою, що є визначальною в житті держави). Конституція практично не піднімала питань внутрішнього політичного і адміністративного устрою штатів, окрім як у визначенні повноважень загальнодержавних органів і вказівки обмежень, яким надалі підлягав умовний суверенітет штатів, - тобто закріплювався принцип федерального державного пристрою, заснованого на визнанні високої ваги самостійності штатів. Рішення територіальних і найбільш вагомих політичних питань мало на меті узгодження дій загальнофедеральних властей з позицією штатів.
Конституція визнавалася верховним правом країни (разом з міжнародними договорами) і мала безумовний пріоритет над законами штатів в тому, що було схильне до її регулювання. Як закон особливої якості, вона володіла високою мірою стабільності і була виведена з-під звичайної законодавчої процедури. Для зміни конституції передбачалася особлива процедура поправок. Вони приймалися кваліфікованою більшістю загальнофедерального законодавчого органу (або спеціально скликаним конституційним конвентом) і потім узгоджувалися із законодавчими органами штатів (або також особливими зборами штатів). На твердження відводилося по декілька років.
Організація державної влади була підпорядкована принципу розділення властей. Причому в розвиток старої доктрини Д. Локка разом із законодавчими і старанними властями американська конституція виділила в особливе положення і судову. Вона вважалася найважливішою в справі забезпечення прав і свобод громадян.
Законодавчі повноваження здійснювалися Конгресом федерації. (Конституція не застосовувала тут термін влада, окрім як відносно законотворчості в особливому окрузі столиці, який передбачалося організувати.) Конгрес складався з двох самостійних палат - Палати представників і Сенату. Палата представників обиралася на два роки населенням штатів відповідно його чисельності і на підставі вимог, які були встановлені в самому штаті. Членом Палати представників міг стати лише громадянин штату з необхідним цензом осілості і старше 25 років. Сенат складався з особливих представників штатів (старше 30 років і з високим цензом осілості) на рівних умовах - по 2 сенатори від кожного штату незалежно від його величини. Сенаторів обирали законодавчі збори штатів по власних правилах на 6 років з обов'язком систематичного переобрання по третинах кожні два роки [220;14].
Повноваження Конгресу обмежувалися питаннями, віднесеними Конституцією до сфери загальнофедеральних: право встановлювати податки, збори і мита, укладати позики, регулювати торгівлю, грошову і єдину фінансову систему, армію і флот, політику в області науки і технічного вдосконалення. Лише за федерацією признавалося право укладати міжнародні договори і в цілому вести зовнішню політику. Встановлювалася також неширока, але особлива сфера кримінального законодавства федерації і судової політики.
Палати володіли повною організаційною самостійністю і практично рівними правами у сфері законодавства. Але були і виняткові повноваження. Так, лише Палата представників могла виступати ініціатором фінансових законів (за Сенатом залишалося право пропонувати поправки), лише Палата представників могла порушувати справи в порядку імпічменту проти вищих посадових осіб (розбирав звинувачення, проте, лише Сенат). Сенату був відданий пріоритет в справах зовнішньої політики.
Виконавча влада вручалася президентові. Його обирали на 4 роки особливою колегією виборців, яку складав штат спеціально для даного випадку. Президентом міг стати лише громадянин штатів, з високим цензом осідлості і у віці понад 35 років. Поряд з президентом обирався віце-президент, який не мав в своєму розпорядженні самостійну владу, а був як би його заступником; віце-президент вважався також другим головою Сенату.
Повноваження президента були вельми значні. Це відповідало ідеї батьків-засновників про те, що централізацію створює лише урядова влада: «Енергія, що полягає у виконавчій владі, є головною передумовою для встановлення хорошого управління» (А. Гамільтон). Президент вважався головнокомандуючим армії і флоту, він керував діяльністю всіх посадових осіб Сполучених Штатів, з відома Сенату мав право укладати міжнародні договори, призначав на всі встановлені законами посади. Президентові належало право законодавчого вето на вирішення Конгресу або будь-якої палати, здолати яке палати могли лише кваліфікованою більшістю в 2/3 голоси. У його обов'язки входило інформування Конгресу про «положення справ в Союзі», скликання засідань в екстраординарних випадках. Президент виступав також гарантом законності в країні, гарантом її цілісності і безпеки. Конституція нічого не говорила про організацію особливого уряду. Тим самим президент ставав не лише главою держави, але і одноосібним урядом країни, організовуючи його відповідно своєму розсуду і ухваленим законам [268;15]. Судова влада надавалася Верховному суду федерації і судам котрі стоять нижче по ієрархії, створеним по прийнятим Конгресом законам. Суддів Верховного суду призначав президент з відома Сенату, і всі судді могли залишатися на своєму посаді «доки поводяться бездоганно». Їх влада поширювалася на всі справи, «які розглядаються по загальному праву і праву справедливості» і на підставі Конституції, законів і міжнародних договорів Сполучених Штатів. Включення в систему національного права міжнародних договорів, або права націй, склала одну з найважливіших новин американської конституції.
Організація державної влади, слідуючи розділенню властей, була обставлена в Конституції значними гарантіями у вигляді цілої системи т. і. «заборон і противаг», які б не дозволили одній владі узурпувати державну владу в цілому. Всі гілки влади організовувалися по власному порядку, тобто мали своє особливе джерело. Всі вони мали різні терміни повноважень. Кожна зберігала відоме право впливати на іншу: президент - накласти вето на закони Конгресу, Конгрес - здолати вето, збудити проти президента звинувачення в порядку імпічменту, суди володіли правом контролю за діяльністю будь-якої влади.
Конституція вирушала від принципу федералізму. Він поширювався не лише на політичний, але і на правовий устрій. Штати володіли гарантованим федеральною владою рівноправ'ям, у тому числі у сфері законодавства і права. В той же час їм заборонялося видавати закони, що «обмежують привілеї або недоторканість громадян Сполучених Штатів». Від «Статей Конфедерації» зберігся інститут загального міжгромадянства: громадянин одного штату вважався і громадянином будь-якого іншого, як і всієї держави. Суверенітет штатів був обмеженим. Як і раніше, вони не володіли правом виходу з федерації або можливістю розірвати правові зв'язки з нею.
Штати зберегли права на власний конституційний устрій, свою організацію влади і управління. Конституції ряду штатів залишилися незмінними з XVIII ст. (наприклад, конституція Масачусетсу 1780 р., що діє і нині); інші змінювалися до десятка разів. Вони були і залишаються значно більш деталізованими, ніж федеральна, і частіше змінюються (деякі - до 450 разів). У всіх безумовно штатах організація внутрішньої влади була побудована по єдиному з федерацією зразку: законодавчі повноваження - двопалатним зборам (дуже рідко однопалатному), виконавчі повноваження - губернаторові, якого в переважній більшості випадків обирало населення штату. У ряді штатів фундирувалася і посада лейтенанта - губернатора (віце-губернатора). У штатах зберігалася і своя судова система.
Законодавчі повноваження штатів були істотно обмежені як сферою загальнофедеральної компетенції, так і прямими заборонами в конституції. Окрім цього. Конгрес США зберігав т. з. повноваження, що «малися на увазі, по виданню законів, які будуть необхідні і доречні», а виконавча влада - право охороняти штат від «безладів», що значною мірою звужувало реальні права штатів, не пов'язані з місцевими справами [76-77;10].
РОЗДІЛ 3. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА США В 1787-1789 РР.
Одна з останніх акцій з'їзду конференції полягала в організації перших президентських виборів з тим, щоб на визначену дату 4 березня 1789 року мав розпочати свою діяльність новий уряд. У всіх з уст зринало одне ім'я нового глави держави - Джорджа Вашингтона - і його одностайно було обрано президентом 30 квітня 1789 року. У словах присяги, які відтоді повторює кожен президент, Вашингтон зобов'язався сумлінно виконувати президентські функції і в міру своєї спроможності щонайкраще берегти, захищати і обстоювати Конституцію Сполучених Штатів [95;5].
В ході ратифікації штатами прийнятої Конституції було піднято питання про необхідність доповнення прийнятого тексту положеннями про цивільні права. Ідея всесторонньої гарантованості цивільних прав і політичної свободи як головного державоутворюючого принципу сходила до Декларації незалежності 1776 р. Конституція 1787 р. містила лише загальні положення про судові і загальнозаконодавчі гарантії статусу і прав громадянина у дусі строгої законності: громадяни США мали право на законний судовий розгляд вчиненими ними, включаючи звинувачення в державній зраді, при дотриманні вимоги про суд присяжних і при забороні на додання закону зворотної сили, обмежувалося вживання конфіскації майна, за ними признавався привілей процедури habeas corpus.
У конституціях штатів цивільні права і свободи були закріплені тоді значно ширше, ніж в загальнофедеральній. У 10 з 13 конституцій був присутній спеціальний білль про права, первинним зразком яких послужила знаменита Декларація прав штату Вірджинія 1776 р., прийнята ще до проголошення незалежності. Найбільш детальними, наприклад, були відповідні розділи в конституціях Меріленду і Масачусетсу. У конституції Масачусетсу 1780 р. декларація прав (ст. 1-30), виходячи з проголошення рівності і природного права всіх людей, проголошувала свободу відправлення культів, самоврядності, заборону привілеїв, права контролю за діяльністю властей, судові гарантії прав, свободу друку, право зберігання і носіння зброї, свободу петицій, зборів, закріплення законодавчих прав народних представництв.
Під приводом відсутності в Конституції білля про права громадян деякі штати відмовлялися ратифікувати конституцію. Це викликало загальні побоювання федералістів в її долі. Хоча спочатку творці конституції вважали віднести регулювання цивільних прав і свобод до компетенції штатів, то тепер була визнана необхідність компромісу. Ініціатором виступив Д. Медісон. У червні 1789 р. він запропонував першому конгресу федерації проект загальнодержавного білля про права. Проект особливо підтримав Джефферсон. Закріплення цивільних прав і свобод, в його уявленні, було не лише необхідним саме по собі, але і повинно було стати однією з гарантій загальних правових засад держави, попередженням зловживань з боку законодавця (яке йому представлялося не більш небезпечним, аніж диктаторські прагнення виконавчої влади: «Виконавча влада уряду - не єдиний і навіть не головний мій головний біль. Тиранія законодавців в сьогоденні і, напевно, ще на довгі роки - ось головна і найстрашніша небезпека. Тиранія виконавчої влади прийде теж, але в період, віддалений від нас»).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
